Постанова

від 18.06.2014 по справі 927/169/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 927/169/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С., суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Благовіщенське", с. Дніпровське, Чернігівська обл. на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року у справі господарського суду Черніговської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Благовіщенське", с. Дніпровське, Чернігівська обл. простягнення 52 103,67 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: Криворучко Г.В.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" (далі за текстом - ТОВ "ДПЗКУ-МТС") звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Благовіщенське" (далі за текстом - ТОВ "Благовіщенське") про стягнення 47 540 грн. основного боргу, 1 008, 14 грн. пені, 3 327, 80 грн. штрафу, 227, 73 грн. 3 % річних за договором про надання послуг.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 25.02.2014 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі: присуджено до стягнення з ТОВ "Благовіщенське" на користь ТОВ "ДПЗКУ-МТС" 47 540 грн. основного боргу, 1 008, 14 грн. пені, 3 327, 80 грн. штрафу, 227, 73 грн. 3% річних.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу та штрафних санкцій за надані послуги по збиранню сільгоспкультур за договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки факт надання послуг і заборгованості відповідача в сумі 47 540 грн. підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, і, актами здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), які скріплено підписами та печатками обох сторін, а такі послуги в порушення умов договору оплачено було лише частково, в результаті чого утворилась заборгованість у вищевказаній сумі.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "Благовіщенське" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 25.02.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року, а матеріали справи повернути до господарського суду Чернігівської області для виконання вимог ч. 1 ст. 17 ГПК України.

ТОВ "ДПЗКУ-МТС" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Чернігівської області від 25.02.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року - скасувати, а матеріали справи повернути до господарського суду Чернігівської області.

Позивача згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.06.2013 року ТОВ "Благовіщенське" (замовник) та ТОВ "ДПЗКУ-МТС" (виконавець) було укладено Договір про надання послуг № КОЧРГ-2/13 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується, в порядку та на умовах Договору, на території сільськогосподарських угідь замовника надати останньому послуги по збиранню врожаю сільськогосподарських культур на пальному замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

В пункті 1.2 Договору сторони визначили найменування с/г культури, площу угідь замовника (обсяг), вартість послуг за 1 зібраний гектар та загальну вартість наданих послуг.

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів передачі-приймання наданих послуг в строк не пізніше ніж через 5 (п'ять) робочих днів з дати підписання відповідного акту.

Відповідно до п. 7.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "ДПЗКУ-МТС" надало ТОВ "Благовіщенське" послуги по збиранню врожаю сільгоспкультур на загальну суму 52 020 грн., проте відповідач здійснив оплату лише частково в сумі 4 480 грн., у зв'язку з тим у нього утворилась заборгованість в сумі 47 540 грн.

Факт надання таких послуг підтверджено Актами здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № 8443 від 06.11.2013 року на суму 30 420 грн. та № 10062 від 13.12.2013 року на суму 21 600 грн., що підписані сторонами та скріплені їх печатками.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення боргу, пені, штрафу та 3 % річних за невиконання умов договору про надання послуг, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити надану послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім та консенсуальним, тобто таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами.

Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодекс України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 5.2 Договору за прострочення оплати наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 30 календарних днів з моменту виникнення заборгованості, замовник зобов'язаний додатково, крім пені, сплатити на користь виконавця штраф в розмірі 7 % від суми заборгованості.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачений ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Право сторони встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплати 3 % річних від простроченої суми є способом захисту його майнового права та інтересу та не мають характеру штрафних санкцій, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (пункт 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14).

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшли висновку, що виходячи з законодавчих приписів та умов Договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача 47 540 грн. основного боргу, 1 008, 14 грн. пені, 3 327, 80 грн. штрафу, 227, 73 грн. 3% річних за надані послуги по збиранню сільгоспкультур за договором є обґрунтованими та такими, що правомірно підлягають задоволенню, оскільки факт надання послуг і заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 47 540 грн. підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, і, актами здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), які скріплено підписами та печатками обох сторін.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи ТОВ "Благовіщенське", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують сам факт надання позивачем послуг і їх часткової оплати і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року у справі № 927/169/14 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга