Постанова

від 11.07.2014 по справі 922/1169/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2014 року Справа № 922/1169/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Терещенко О.І.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників:

позивач - Жарая К.П.;

відповідач - Осьмак О.В., Батютенко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1569Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 27 травня 2014 року по справі №922/1169/14

за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Допомога", м. Харків

про внесення змін до договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27 травня 2014 року по справі (суддя Кухар Н.М.) у позові відмовлено.

Позивач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач, на виконання вимог ухвали суду від 19.06.2014 р. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вважає висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову правильними, на його думку, висновок суду щодо відсутності підстав для внесення змін до договору є обґрунтованим. Просив залишити рішення суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши в судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Допомога" (відповідачем) 03.07.2006 р. було укладено Договір про постачання електричної енергії №4- 0203.21 (далі за текстом - Договір).

У відповідності до п. 1 Договору позивач (постачальник) зобов'язався постачати електричну енергію відповідачу (споживачу), а відповідач зобов'язався оплачувати позивачу її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до нього, що є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п. 9.11 цей Договір набрав чинності з дня його підписання, був укладений на термін до 31.12.2006р. та в подальшому неодноразово був продовжений сторонами на наступні календарні роки, у тому числі й на 2014 рік.

Як встановлено місцевим судом, 24.01.2014 р. позивач листом за №06-46е/42юр-2922 направив на адресу відповідача пропозицію про внесення змін до Договору, а саме: встановлення відповідачу 2 класу напруги для проведення розрахунків за спожиту електричну енергію. Як на підставу зміни класу напруги позивач посилається на внесення змін до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) № 28 від 31.07.1996р., постановою НКРЕ від 04.02.2010р. № 105, відповідно до яких у п. 1.2 визначено точку продажу, як межу балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію.

Позивач також у своєму листі зазначив, що пунктом 1.4. Правил, що є чинним на цей час, визначено, що точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електричної енергії.

Вимоги щодо своєї правомочності обґрунтовує посиланням на пункти 3.1.2. та 9.2 Договору.

Пунктом 3.1.2. Договору сторони узгодили, що в разі прийняття нормативно-правових актів, які змінюють умови цього Договору, сторони зобов'язуються до внесення відповідних змін до Договору керуватися вимогами цих нормативних документів. Сторона, що ініціює внесення змін до Договору, направляє іншій стороні листа з відповідною пропозицією. У разі якщо інша сторона не відповідає на цю пропозицію в 20-денний термін, зміни до Договору вважаються прийнятими.

Згідно п. 9.2. Договору, якщо після укладення Договору набрав чинності нормативно-правовий акт, норми якого інакше регулюють умови цього Договору, сторони зобов'язуються керуватись цим актом законодавства та внести відповідні зміни до цього Договору.

Листом №6 від 27.02.2014 року відповідач відмовився від підписання запропонованих змін класу напруги та зазначив, що він відноситься до 1 класу напруги.

Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням електричної енергії регулюються Законом України "Про електроенергетику", Правилами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику", споживання енергії можливе лише на підставі договору енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Частиною 3 статті 184 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Форма типового договору про постачання електричної енергії (додаток № 3 до Правил) затверджена Правилами.

Відповідно до вимог Закону України "Про електроенергетику" та Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 14.03.1995 р. № 213 (із змінами), Національна комісія регулювання електроенергетики України постановою від 17.10.2005 р. № 910 внесла зміни до Правил, виклавши Правила в новій редакції та затвердивши нову форму типового договору на постачання електричної енергії.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. Правил договір є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. При укладанні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору, який викладено в Додатку 3 до Правил користування електричною енергією.

Частина 3 статті 184 ГК України передбачає, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

У даному випадку відповідач є субспоживачем електричної енергії, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії (позивачем) через технологічні електричні мережі ДП "Завод імені В.О.Малишева".

Відповідно до п. 2 Порядку, субспоживач - споживач, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії через мережі електропередавальних організацій та технологічні електричні мережі основного споживача, до мереж якого приєднані електроустановки споживача (субспоживача).

Відповідно до постанови НКРЕ України № 910 від 17.10.2005р. субспоживач - споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача.

З матеріалів справи вбачається, що між відповідачем та ДП "Завод імені В.О.Малишева" 01.03.2006 р. був укладений Договір про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 363дп, термін дії якого, відповідно до п. 10.4. встановлено - до 31.12.2006 р. Даний термін вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до його закінчення не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору.

Однак, на момент розгляду справи даний Договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 363дп від 01.03.2006 р. є чинним та не визнавався недійсним у судовому порядку.

Згідно умов Договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 363дп від 01.03.2006р., ДП "Завод імені В.О.Малишева" є споживачем 1 класу напруги.

Визначення споживача за класом напруги встановлюється п. 5 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого Постановою НКРЕ України від 13.08.1998р. № 1052 "Про Порядок визначення класів споживачів" (останні зміни у редакції від 15.12.2004р.).

У відповідності до п.п. 1 п. 5 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, клас субспоживача визначається:

1) за класом в точці (точках) продажу електричної енергії основному споживачу незалежно від ступеня напруги на межі балансового розподілу електричних мереж основного споживача та субспоживача у випадку, якщо відшкодування основному споживачу вартості обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж, які використовуються для передачі електричної енергії субспоживачу, здійснюється субспоживачем відповідно до договору між основним споживачем та субспоживачем.

Якщо основний споживач отримує електричну енергію за декількома точками продажу, які відносяться до різних класів, при визначенні класів субспоживача необхідно керуватися такими принципами:

за можливості чітко визначити шляхи передачі електричної енергії до електроустановки субспоживача від конкретної точки продажу електричної енергії основному споживачу, субспоживачу встановлюється клас споживача відповідно до точки продажу основного споживача;

за неможливості однозначно встановити шляхи передачі електричної енергії до електроустановки субспоживача останній оплачує спожиту електричну енергію за тарифами різних класів у такому відсотковому співвідношенні обсягів електричної енергії, спожитої на різних класах, яке складається для основного споживача; за класом в точці (точках) продажу електричної енергії субспоживачу у випадку, коли відшкодування основному споживачу вартості обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж, які використовуються для передачі електричної енергії субспоживачу, здійснюється постачальником електричної енергії за регульованим тарифом відповідно до договору між основним споживачем та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Судом попередньої інстанції встановлено, що вимоги визначення класу субспоживачів діють в редакції Порядку станом на 15.12.2004р., тобто на момент укладення договору №4-0203.21 вказані вимоги щодо визначення класів субспоживачів вже діяли.

Пункт 5 Порядку діє в редакції постанови НКРЕ від 15.12.2004р. № 1217, тобто існував у незмінному стані на момент укладення договору та під час його дії, будь-які зміни даного нормативного акту в цій частині не відбувались.

Відповідно до п. 2.1. Договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 363дп від 01.03.2006р., ДП "Завод імені В.О.Малишева" як основний споживач, зобов'язався забезпечувати технічну можливість для передачі відповідачу (субспоживачу) електричної енергії в межах визначеної потужності на 1 класі напруги в обсягах, визначених відповідно до договору про постачання електричної енергії.

Отже, на думку суду першої інстанції і колегії суддів апеляційної інстанції, відповідач правильно віднесений до споживачів 1 класу напруги, який відповідає класу напруги ДП "Завод імені В.О.Малишева", як основного споживача, оскільки відповідно до п.п. 1 п. 5 Порядку, клас напруги субспоживача визначається за класом в точці продажу електричної енергії основному споживачу незалежно від ступеня напруги на межі балансового розподілу електричних мереж основного споживача та субспоживача у випадку, якщо відшкодування основному споживачу вартості витрат на утримання технологічних мереж здійснюється субспоживачем відповідно до договору між основним споживачем та субспоживачем.

Крім того, в Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги вказано про обов'язковість його застосування при укладенні із споживачами договорів про постачання електричної енергії за регульованим тарифом, що і було зроблено сторонами саме при укладенні спірного договору.

Вимоги позивача про внесення змін до Договору про постачання електричної енергії №0203.21 від 03.07.2006р. ґрунтуються на тому, що у законодавстві відбулись зміни. Такими змінами є зміни до Правил користування електричною енергією, внесені Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.02.2010р. № 105, якою ці Правила були викладені у новій редакції.

Проте, відповідно до змін, які були внесені у п. 1.2. Постановою НКРЕ від 04.02.2010 р. № 105, було визначено точку продажу, як межу балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію.

Постановою НКРЕ від 25.12.2008р. № 1449 до Правил користування електричною енергією були внесені зміни, згідно п. 1.4. яких точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електричної енергії або в договорі про купівлю-продаж електричної енергії. Електропередавальна організація покриває всі витрати, пов'язані з доставкою електричної енергії в точку продажу.

Додатком 8 до Договору №0203.21 від 03.07.2006р., встановлена балансова належність електромереж та установок електропередавальної організації (власника мереж - ДП "Завод імені В.О.Малишева"), а також балансова належність електромереж та установок споживача (ТОВ "Допомога").

Даним Додатком, у відповідності до положень Правил користування електричною енергією також була встановлена точка продажу електричної енергії на межі балансової належності електроустановок відповідача (споживача) та власника мереж - ДП "Завод імені В.О.Малишева".

Крім цього, додаток 8 був підписаний сторонами в момент укладення Договору, тобто визначена межа балансової належності та точка продажу електричної енергії діють з 03.07.2006р. та не змінювалися до теперішнього часу, що підтверджує позивач.

Пунктом 1.7. Правил користування електричною енергією (в редакції Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики № 1449 від 25.12.2008р.) визначено, що у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору.

У зв'язку із зазначеними змінами у Правилах користування електричною енергією, позивачем, АК "Харківобленерго", було укладено з власником мереж, ДП "Завод іменні В.О.Малишева", Договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 827дп/6/31/12 від 31.12.2009р., згідно п. 1.1. якого ДП "Завод імені В.О.Малишева" (власник мереж) зобов'язався забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок АК "Харківобленерго" (користувача) або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього Договору.

Тобто, зміни Правил користування електричною енергією, на які посилається позивач, визначають правовідносини між власником електричних мереж та електропередавальною організацією, а тому не можуть вважатися зміною нормативно-правового акту, який регулює правовідносини між постачальником електроенергії та субспоживачем. Також позивачем не надано доказів внесення змін у законодавство щодо визначення класів споживачів та субспоживачів.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, який підтримує колегія суддів, що посилання позивача на п.1.2, п. 1.4. Правил користування електричною енергією є безпідставним.

Приписи статті 188 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 652 Цивільного кодексу України закріплює, що, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно умов, визначених у ч. 2 цієї норми. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У відповідності до ст. 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до частини 3 статті 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Стаття 179 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що за відсутності згоди (домовленості) сторін про зміну умов договору він може бути змінений на вимогу однієї із сторін за рішенням суду лише за наявністю підстав, передбачених договором або законом. Договір та законодавство таких підстав позивачу не надають.

Проте, ні зазначені Правила користування електроенергією, ні Порядок визначення класів споживачів, ні Закон України "Про електроенергетику", не містять імперативних приписів щодо обов'язкового внесення змін до договорів про постачання електроенергії, укладених до внесення відповідних змін у чинне законодавство.

Крім того, слід зазначити, що зміни у законодавстві, на які посилається позивач, як на підставу позову, були внесені до Правил користування електричною енергією у 2008 році. Спірний Договір № 0203,21 від 03.07.2006р., відповідно до умов п. 9.11., продовжувався сторонами на кожний наступний календарний рік. Проте, позивач не надав суду обґрунтованих пояснень, чому протягом п'яти років ним не заявлялось про перегляд умов даного договору кожного разу до закінчення дії його терміну.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає про правомірність та обґрунтованість висновку господарського суду про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга АК "Харківобленерго" не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 75, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2014 р. у справі №922/1169/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 10.07.2014 року

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Терещенко О.І.