Постанова

від 09.07.2014 по справі 814/5074/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/5074/13-а

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Миколаївськогго окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» до відділу реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області, Миколаївської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Позивач приватне підприємство «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» (далі - позивач, ПП «ВКФ «КАРО») звернулось до суду з адміністративним позовом до Відділу реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області, Миколаївської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3.

Позивач просив визнати протиправними дії Миколаївської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» та зобов'язати відділ реєстраційної служби Врадіївського РУЮ Миколаївської області внести до Державного реєстру прав зміни до договорів оренди земельних ділянок, укладених між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4 в частині строку дії договорів. Позовні вимоги мотивовані тим, що Миколаївською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» було допущено помилку при реєстрації договорів оренди земельних ділянок і не зареєстровано дані, які містилися в додаткових угодах стосовно строку дії договору.

Представник Миколаївської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що позивач не укладав договорів про здійснення державної реєстрації додаткових угод. Крім того, на теперішній час книги реєстрації передані до територіальних відділів Держземагентства у Миколаївській області.

Представник відділу реєстраційної служби Врадіївського РУЮ Миколаївської області проти задоволення позову також заперечував та зазначив, що право оренди земельної ділянки є похідним і реєструється після реєстрації права власності. Вважає, що є неналежним відповідачем, оскільки не приймав рішень, якими порушені права позивача.

Треті особи проти задоволення позову заперечували з тих підстав, що додаткові угоди не підписували, а позивач протягом чотирьох років користувався землею на підставі незареєстрованих договорів.

Справа розглядалася у порядку письмового провадження.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано відділ реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області внести до Державного реєстру прав зміни до договорів оренди земельних ділянок, укладених між приватним підприємство «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» та ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4 в частині строку дії договорів.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на вказану постанову подано апеляційні скарги. Апелянти просять скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в повному обсязі ПП «ВКФ «КАРО» у задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Колегія суддів встановила, що 11.03.2006 р. позивач уклав договори оренди землі з третіми особами строком дії до кінця 2013 р. і розміром орендної плати 1,5% від вартості земельних ділянок (а.с.6-7,9-10,12-13,17-18). Державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок проведена відповідачем 11.05.2010 р. Для реєстрації позивач подавав пакет документів, до якого входили договори оренди і додаткові угоди до них, однак відповідач 1 зареєстрував лише договори, без урахування змін до них, внесених додатковими угодами (а.с. 20).

Позивач посилається на те, що у зв'язку зі змінами в законодавстві в частині збільшення мінімального розміру орендної плати, позивач у серпні 2009 р. нібито уклав з третіми особами додаткові угоди, якими внесено зміни до договорів оренди в частині продовження строку дії до 31.12.2020 р. і збільшення орендної плати до 3% від вартості земельних ділянок (а.с.8,11,16,19), однак, ці додаткові угоди протиправно не зареєстровані відповідачем.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Вирішуючи справу суд першої інстанції посилався на те, що на момент укладення договорів оренди земельних ділянок їхню реєстрацію проводили регіональні філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» на підставі Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему від 02.07.2003 р. № 174 . Суд першої інстанції посилається на те, що відповідач не заперечив проти того, що позивач подавав для реєстрації додаткові угоди до договорів оренди, крім того ним не надано доказів того, що позивачем не сплачено послуги з внесення записів до реєстру суду також не надано.

З огляду на викладене, відповідач не довів перед судом правомірності своїх дій щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок без урахування додаткових угод.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його неправильним і таким, що не відповідає вимогам КАС України та приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації.

Внаслідок змін у законодавстві, з 01.01.2013 р. державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (в тому числі право оренди земельної ділянки) здійснюється на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»реєстраційними службами місцевих органів управління юстиції.

У січні 2014 р. позивач звертався до відповідача з заявою про внесення змін до Державного реєстру прав в частині змін до договорів оренди щодо строку їх дії (а. с. 139). Відповідач направив відповідь, вказавши, що реєстрація змін до договорів оренди можлива лише після проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки, реєстрації договорів оренди та додаткових угод (а. с. 140).

Частиною 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень. З матеріалів справи не вбачається, що позивач здійснив усі дії, направлені на здійснення державної реєстрації права оренди на земельні ділянки. Тому, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на момент проведення реєстрації договорів оренди земельних ділянок позивача з третіми особами додаткові угоди, за якими строк дії договору продовжувався до 31.12.2020 р., були підписані. Треті особи - апелянти в судах наполягали на тому, що вони не підписували додаткові угоди.

Судова колегія приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що у відповідності до ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, що діяла на момент проведення державної реєстрації договору оренди, тобто 11.05.2010 року) «Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації». На момент нібито підписання додаткової угоди від 12 серпня 2009 року, договори оренди (в тому числі і договір ОСОБА_2 за реєстровим № 041048900095 від 11.05.2010 року) не пройшли процедуру державної реєстрації. Отже ці договори на момент укладення додаткової угоди не були укладені (ст. 640 ЦК) і не набули чинності. Між тим, внести зміни можливо лише до укладеного, чинного правочину, чинність якого в даному випадку нерозривно пов'язана з його державною реєстрацією. Правочин, який не укладено, не створює юридичних наслідків для сторін цього правочину.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Ця стаття процесуального закону розмежовує повноваження суду загальної юрисдикції та адміністративного суду.

Судова колегія приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що незважаючи на зазначене Миколаївський окружний адміністративний суд виносячи постанову від 17.03.2014 року та встановлюючи факт, що вищевказані додаткові угоди є укладеними, вийшов за межі адміністративної юрисдикції що є порушенням ст. 4 КАС України та ст. 15 ЦПК України. Більше того, суд прийшов до висновку, що додаткова угода підписана саме ОСОБА_2, без проведення експертизи, та навіть без дослідження оригіналів договору та додаткової угоди, оскільки ОСОБА_2 стверджує, що не підписував зазначених документів, виклавши свої твердження в письмових запереченнях, доданих до матеріалів справи в ході судового процесу. Таким чином, висновок суду, щодо підписання ОСОБА_2 спірної додаткової угоди ґрунтується на припущенні.

Судова колегія встановила, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належать три земельні ділянки загальною площею 4,37 га, що розташовані в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Кадастрові номери ділянок: 4822381300:02:000:0293 ( площею 2,12 га), 4822381300:02:000:0232 (площею 1,48 га), 4822381300:02:000:0101 ( площею 0,77 га). Право власності на вказані земельні ділянки посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії МК № 075523, виданим 22.10.2003 року Врадіївською райдержадміністрацією Миколаївської області.

Влітку 2011 року ОСОБА_2 отримав свій примірник договору оренди землі зареєстрованого 11.05.2010 року у книзі реєстрації договорів оренди землі за № 041048900095 та додаткову угоду, яку з ПП «ВКП «Каро» ніколи не підписував, на що акцентував увагу суду першої інстанції шляхом письмового заперечення на позовну заяву ПП ВКП «Каро». Судова колегія робить наголос на тому, що підписи на договорі оренди землі і додатковій угоді від 12.08.2009 року навіть візуально є різними.

Судова колегія враховує, що з метою захисту своїх прав власності на дану земельну ділянку, яка на перебуває у користуванні позивача, 13.06.2013 року ОСОБА_2 було подано заяву до Прокуратури Врадіївського району Миколаївської області щодо підробки його підпису в договорі оренди та додатковій угоді. У відповідності до витягу від 10.04.2014 із кримінального провадження № 12013160200000590 в даний час ведеться досудове розслідування за вказаною вище заявою.

У відповідності до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Додаткова угода до договору оренди землі, датована 12.08.2009 року, не відповідає вимогам ст. ст. 203, 627 ЦК України оскільки ОСОБА_2 не брав участі у її укладанні, не бажав настання таких, наслідків і не погоджував її умов.

Таким чином, додаткова угода від 12.08.2009 року містить дефекти змісту, з якими чинне законодавство пов'язує, такі наслідки, як недійсність правочину.

У відповідності до абз. 4 п. 5 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатись на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Зважаючи на викладене, підстави для задоволення позову ПП «ВКП «Каро» до Миколаївської регіональної філії Центр «ДЗК» та Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області по справі №814/5074/13-а відсутні, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 року підлягає скасуванню.

Крім того, судова колегія робить наголос на тому, що відповідач не має будь якого права зареєструвати спірні додаткові угоди без дотримання відповідної процедури, яка, крім іншого, передбачає сплату за реєстрацію. Докази оплати у справі відсутні.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року скасувати, прийняти у справі нову постанову якою відмовити у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» у справі №814/5074/13-а.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 11.07.2014 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький