Рішення

від 18.06.2014 по справі 2-5451/11

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 2-5451/11

Провадження № 2/522/2706/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Єршової Л.С.

при секретарі Ларіній Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю чоловіка майна, набутого ним за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, зазначаючи, що з 12 грудня 1997 року до 18 квітня 2005 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу за спільні кошти ними було придбано: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; ? квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; ? нежилих приміщень підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2; ? нежилих приміщень, загальною площею 352,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3; корпоративні права на ? частину статутного капіталу Фірми «МВА» ТОВ (код ЄДРПОУ 22477398), загальна вартість статутного капіталу складає 312500,00 грн.

Оскільки добровільно вирішити питання про поділ зазначеного майна неможливо, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на: 2/3 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; 2/6 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; 2/6 нежилих приміщень підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2; 2/6 нежилих приміщень, загальною площею 352,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3; 2/6 частини (корпоративні права) статутного капіталу Фірми «МВА» ТОВ (код ЄДРПОУ 22477398), загальна вартість статутного капіталу складає 312500,00 грн.

У процесі судового розгляду ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила визнати за нею право власності на: 1/4 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; 1/4 нежилих приміщень підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, зазначаючи, що з 12 грудня 1997 року до 18 квітня 2005 року він перебував із відповідачкою в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Фактично шлюбні відносини були припинені з 2000 року, що встановлено судовим рішенням у справі про розірвання їхнього шлюбу. За час окремого проживання ним було придбано: ? квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; ? нежилих приміщень підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив визнати вказане майно його особистою приватною власністю.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2013 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження.

ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні позовні вимоги до ОСОБА_2 підтримали та просили суд їх задовольнити у повному обсязі, у задоволенні об'єднаного позову ОСОБА_2 - відмовити.

ОСОБА_2 та його представник проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечували та просили відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що майно, яке просить поділити позивачка було придбано відповідачем за час їх окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин у 2000 році, що встановлено судовим рішенням у справі про розірвання їхнього шлюбу. Позовні вимоги до ОСОБА_1 за об'єднаним позовом підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 179 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 12 грудня 1997 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Малиновської райадміністрації виконкому Одеської міськради, актовий запис № 725, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1.(т.1, а.с.5)

Відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18.04.2005 року, що набрало законної сили 19.05.2005 року, шлюб між сторонами було розірвано (т.1, а.с.121).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.07.2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено та рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18.04.2005 року залишено без змін (т.1, а.с.243). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.11.2011 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_4 було відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (т.1, а.с.103-104).

Від шлюбу у сторін є дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Малиновської райадміністрації виконкому Одеської міськради (т.1, а.с.6).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 квітня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» під № 395-стр.174-кн. 272пр. 13 квітня 2001 року, ОСОБА_2 придбав ? частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, загальною вартістю 7600,00 грн. (т.1, а.с.44-45).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 серпня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» під № 124-стр.143-кн.14неж 24 вересня 2001 року, ОСОБА_2 придбав ? нежилих приміщень підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, загальною вартістю 3800,00 грн. (т.1, а.с.46-47).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що за час шлюбу ОСОБА_2 було придбано ? квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та ? нежилих приміщень підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Оскільки, як зазначає позивачка, вищезазначене майно було придбано ОСОБА_2 в період зареєстрованого з нею шлюбу, то вона має право на ? частину зазначеного майна, а саме: на 1/4 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та 1/4 нежилих приміщень підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Однак, як зазначає відповідач ОСОБА_2, вище перелічене майно було ним придбано за особисті кошти, які він отримав у борг, оскільки з 2000 року вони з позивачкою фактично припинили шлюбні відносини та проживали окремо один від одного, що також встановлено судовим рішенням у справі про розірвання їхнього шлюбу. Таким чином, зазначене майно є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу.

Так, згідно з ст. 60 СК України (чинного з 1 січня 2004 року) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення закону було закріплено також ст. 22 КпШС України, який діяв до 1 січня 2004 року, але був чинний на час набуття ОСОБА_2 спірного майна.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Частиною 2 ст. 28 КпШС України також було визначено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка втратила чинність з 21 грудня 2007 року, роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст.ст. 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пп. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до чч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

З наданих до суду письмових доказів, показань свідків, судом встановлено, що майно яке є предметом розгляду даної справи було придбане відповідачем ОСОБА_2 під час коли сторони фактично припинили шлюбні стосунки за його особисті кошти, при цьому встановлено, що сторони не вели спільне господарство, не проживали разом.

Так, відповідно до показань свідка ОСОБА_7 ним було надано у борг відповідачу ОСОБА_2 кошти на придбання квартири та нежилого приміщення у розмірі 43000,00 грн., що також підтверджується письмовими доказами, а саме - розпискою про отримання позики від 15 січня 2001 року, копія якої знаходиться в матеріалах справи (т.1, а.с.219-220). Факт отримання ОСОБА_2 коштів у борг на придбання спірного майна також підтвердив свідок ОСОБА_8. При цьому, суд критично ставиться до пояснень свідка ОСОБА_9, яка є дружиною відповідача ОСОБА_2, а відтак, може бути зацікавлена у вирішенні спору на користь чоловіка.

Суд також критично оцінює показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період 2000-2001 років, оскільки вони суперечать наявним у матеріалах справи письмовим доказам: копії паспорту ОСОБА_2 для виїзду в США на постійне проживання серії НОМЕР_3, виданого 30.05.2000 року (т.1, а.с.223), довідці Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб № 31/30-43255 від 09.12.2011 року (т.1 а.с.179), ухвалі апеляційного суду Одеської області від 19.07.2011 року (т.1, а.с.243), договору оренди квартири для особистого проживання ОСОБА_2 (т.2, а.с.44-54). Також, показання цих свідків не свідчать про те, які саме права та обов'язки були у сторін, в чому проявлявся їх спільний побут і спільне проживання при тому, що у цей період між сторонами підтримувались лише певні стосунки, ОСОБА_2 не мав наміру створювати сім'ю, оскільки фізично не міг цього робити через постійні переїзди з США до України та навпаки. При цьому, свідок ОСОБА_10 є матір'ю позивача ОСОБА_1, а відтак, може бути зацікавлена у вирішенні спору на користь своєї доньки.

Отже, ОСОБА_1 не доведено факту спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю у період 2000-2001 років, факту того, що сторони вели спільне господарство, мали один бюджет і набули спірне майно за спільні кошти подружжя.

Крім того, ч. 2 ст. 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

До цього ж, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть вважатися такими, що проживали однією сім'єю у період 2000-2001 років, оскільки фактично припинили шлюбні відносини та не проживали спільно, так як з копії паспорту ОСОБА_2 для виїзду в США на постійне проживання серії НОМЕР_3, виданого 30.05.2000 року (т.1, а.с.223), договору оренди квартири для особистого проживання ОСОБА_2 (т.2, а.с.44-54) та договору купівлі-продажу від 06 квітня 2001 року (т.1, а.с.44-45) вбачається, що ОСОБА_2 у період 2000-2001 років проживав в США, тоді як ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до США тільки у 2001 році, що встановлено ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.07.2011 року (т.1, а.с.243).

Окрім того, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.07.2011 року встановлено, що шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були припинені з 2000 року, оскільки ОСОБА_2 підтримував шлюбні відносини з іншою жінкою.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з 2000 року сторони мешкають окремо та не ведуть спільного господарства, тобто з цього часу шлюбні відносини між ними фактично припинені та спірне майно не було придбано ними за спільні кошти, а отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя не підлягають задоволенню.

Суд враховує, що відповідачем ОСОБА_2 було надано до суду заяву про застосування загального строку позовної давності до основної вимоги позивача.

За правилами ст. 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Також, згідно з п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що початок позовної давності для вимоги про поділ майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (ст.ст. 106, 107 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).

Отже, суд приходить до висновку, що позивач дізналася про порушене право у січні 2011 року та в межах строків позовної давності звернулася до суду.

Відтак, відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 стосовно визнання спірного майна, набутого за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, особистою приватною власністю, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що з 2000 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 фактично припинили спільне проживання і ведення господарства.

Відповідно до наявних в матеріалах справи договорів купівлі-продажу від 06 квітня 2001 року (т.1, а.с.44-45) та від 22 серпня 2001 року (т.1, а.с.46-47), після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1, ОСОБА_2 було придбано у власність ? квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та ? нежилих приміщень підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з розпискою про отримання позики від 15 січня 2001 року (т.1, а.с.219-220), після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1, ОСОБА_2 набув право власності на грошові кошти у розмірі 43000,00 грн., які були витрачені ним на придбання спірного майна.

Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Згідно з п. 30 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Таким чином, у зв'язку з набуттям ОСОБА_2, за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з ОСОБА_1 вищезазначеного майна, вимога про визнання цього майна особистою приватною власністю ОСОБА_2 є обґрунтованою.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. ст.ст. 10, 11, 15,16, 60, 61, 209,212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, а саме: виділення ОСОБА_1 1/2 частки від: 1/2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; 1/2 нежилих приміщень підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2; та визнання права спільної дольової власності за ОСОБА_1 на майно у наступних пропорціях: 1/4 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, 1/4 нежилих приміщень підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, - відмовити у повному обсязі.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю чоловіка майна, набутого ним за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, майна, набутого ним за час окремого проживання з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з 2000 року, а саме: на 1/2 частину АДРЕСА_2, яка складається з двох житлових кімнат загальною житлової площею 45,7 кв.м. та підсобних приміщень, загальною площею 60,3 кв.м., 1/2 частину нежитлового приміщення (підвалу) по АДРЕСА_2, загальною площею 70,9 кв.м, що складається з 1,2 - нежиле приміщення, яке приєднується до квартири під АДРЕСА_2.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.С. Єршова

18.06.2014