Постанова

від 17.07.2014 по справі 910/1148/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 року Справа № 910/1148/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Бондар С.В., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників: позивачаГостищєва Н.В., представник, відповідачаБоряк Г.Ю., представник, прокуратурине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Кур'єр Корпорейшн" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 у справі№ 910/1148/13 Господарського суду міста Києва за позовомДержавного підприємства "Міжнародний Аеропорт "Бориспіль" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Кур'єр Корпорейшн" за участюПрокуратури Київської області прозобов'язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Міжнародний Аеропорт "Бориспіль" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Кур'єр Корпорейшн" повернути частину зони передвильотного накопичення, площею 20кв.м., на 2 поверсі залу терміналу "Б" Міжнародного аеропорту "Бориспіль" шляхом підписання Акту передачі-приймання орендованого майна відповідно до п.2.3 договору оренди нерухомого майна від 12.08.2003 №02-24-3-381; виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Кур'єр Корпорейшн" з приміщення (частини зони передвильотного накопичення, площею 20кв.м., на 2 поверсі залу терміналу "Б" Міжнародного аеропорту "Бориспіль".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 (судді О.М.Спичак - головуючий, Любченко М.О., Цюкало Ю.В. ), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 (судді: Чорна Л.В. - головуючий, Гончаров С.А., Мартюк А.І.), позовні вимоги задоволено частково; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес-Кур'єр Корпорейшн" повернути частину зони передвильотного накопичення, площею 20кв.м., на 2 поверсі залу терміналу "Б" Міжнародного аеропорту "Бориспіль" шляхом підписання Акту передачі-приймання орендованого майна відповідно до п.2.3 договору оренди нерухомого майна від 12.08.2003 №02-24-3-381; стягнуто з Державного підприємства "Міжнародний Аеропорт "Бориспіль" в дохід Державного бюджету України 1147грн. судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Кур'єр Корпорейшн" на користь Державного підприємства "Міжнародний Аеропорт "Бориспіль" 1147грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить прийняті у справі рішення та постанову в частині зобов'язання повернути майно скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.33, ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.193, 291 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу спростовує її доводи і просить у задоволенні скарги відмовити.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 12.08.2003 між Державним міжнародним аеропортом "Бориспіль" (орендодавець) та ТОВ "Експрес-Кур'єр Корпорейншн" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №02-24-3-381, за умовами якого, починаючи з дати підписання сторонами акту прийняття-передачі орендованого майна, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину приміщення площею 4кв.м. на першому поверсі залу терміналу "Б" Міжнародного аеропорту "Бориспіль", яке знаходиться на балансі орендодавця (далі за текстом - орендована площа-1).

08.09.2003 по акту передачі-приймання майна орендодавець передав, а орендар прийняв у користування майно: приміщення площею 4кв.м. на першому поверсі залу терміналу "Б" Міжнародного аеропорту "Бориспіль".

23.04.2004 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди, за умовами якої орендодавець додатково передав у строкове платне користування частину приміщення площею 3кв.м. на 1 поверсі залу терміналу "Б" Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі за текстом - орендована площа - 2). Вказану орендовану площу передано за актом передачі-приймання від 26.04.2004.

Додатковою угодою №2 від 23.04.2004 до договору оренди орендодавець додатково передав в строкове платне користування частину приміщення, площею 4кв.м. на першому поверсі залу терміналу "А" Міжнародного аеропорту "Бориспіль" (далі за текстом - орендована площа-3). Дану орендовану площу передано за актом передачі-приймання приміщення від 12.08.2004.

Додатковою угодою №3 від 07.06.2005 до договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування частину зони передвильотного накопичення площею 20кв.м. на 2 поверсі залу терміналу "Б" Міжнародного аеропорту "Бориспіль" (далі за текстом - орендована площа-4).

Орендована площа-4 площею 20кв.м. була передана орендодавцем орендарю за актом передачі-приймання приміщення від 11.10.2005.

Орендовану площу-1, орендовану площу-2 та орендовану площу-3 загальною площею 11кв.м. орендар повернув орендодавцю, що підтверджується актом №1 від 15.01.2009, актом №2 від 15.01.2009 та актом №3 від 23.04.2009.

Щодо повернення орендованого приміщення-4 суди зазначили, що матеріали справи доказів такого повернення не містять.

За умовами п.11.1 договору оренди передбачено договір укладено строком на один рік з дати підписання його сторонами. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміни цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим кожний наступний рік. У випадку заяви однієї із сторін про припинення дії цього договору, Договір вважається припиненим з дня, наступного за тим, коли друга сторона отримала таку заяву або з дати зазначеної в заяві.

Чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (п. 11.5).

Пунктом 2.3 договору оренди нерухомого майна передбачено, що у разі припинення дії або розірвання цього договору орендар зобов'язаний протягом 10-ти діб з дати повідомлення про припинення договору або з дати набрання чинності рішення про дострокове розірвання повернути приміщення орендодавцю у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) приміщення з вини орендаря. При повернення приміщення представниками сторін складається акт здавання приміщення. Приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту здавання приміщення.

Обов'язок по складанню акта при передані приміщення покладається на орендодавця, в при поверненні приміщення - на орендаря (п.2.4).

Суди попередніх інстанцій встановили, що листами від 03.12.2008 № 01-22-3289, від 29.12.2008 № 01-22-3565, від 13.04.2009 № 01-22-1035, від 21.04.2009 № 01-22-1152, від 14.05.2009 № 01-22-1397, від 29.05.2009 № 01-22-1579, від 29.05.2009 № 01-22-1577, від 25.08.2009 № 01-22-2654, від 31.08.2009 № 01-22-2727, від 25.11.2009 № 01-22-4305 позивач повідомляв відповідача про небажання продовжувати дію договору оренди та необхідність звільнення приміщення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2011, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 12.06.2012, у справі № 1/104 за позовом Державного підприємства "Міжнародний Аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Кур'єр Корпорейшн" про стягнення суми, встановлено факт того, що договір оренди № 02-24-2-381 вважається таким, що пролонгований до 12.08.2009.

Також в межах розгляду зазначеної справи №1/104 встановлено, що орендар (відповідач) з квітня 2009 був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність в орендованому приміщенні, оскільки позивачем чинилися перешкоди у доступі до об'єкту оренди - приміщення № 4, загальною площею 20кв.м., розташоване на другому поверсі міжнародного аеропорту "Бориспіль" у зоні безмитної роздрібної торгівлі. Крім того, судом встановлено, що орендодавцем чинились перешкоди щодо доступу працівників орендаря до робочих місць, а торгівельне обладнання без відома орендаря було перенесено поза межі орендованих площ.

Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За таких обставин, враховуючи, що судовими рішеннями у зазначеній вище справі було встановлено факт здійснення перешкод у доступі до майна та встановлено факт відсутності відповідача в спірному приміщенні, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині виселення відповідача з орендованого приміщення.

Разом з тим, колегія зазначає, що відповідно до п.4 ч.1 ст.84 Господарського процесуального кодексу України резолютивна частина рішення господарського суду має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Пленум Вищого господарського суду України у п.9 постанови від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" роз'яснив, що у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду. У рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з п.3 ст.83 ГПК, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову в цій частині (п.9.4.).

Як вбачається з матеріалів справи, навівши в мотивувальній частині рішення обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог щодо виселення відповідача з орендованого приміщення, в резолютивній частині рішення місцевого господарського суду висновок за результатами розгляду позовних вимог в зазначеній частині відсутній. Суд апеляційної інстанції зазначене порушення не усунув.

Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Кур'єр Корпорейшн" повернути частину зони передвильотного накопичення, площею 20кв.м., на 2 поверсі залу терміналу "Б" Міжнародного аеропорту "Бориспіль" шляхом підписання Акту передачі-приймання орендованого майна відповідно до п.2.3 договору оренди нерухомого майна від 12.08.2003 №02-24-3-381 колегія зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

В ст.20 Господарського кодексу України закріплено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

З огляду на встановлені обставини відсутності відповідача в спірних приміщеннях, про що зазначено вище, позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути орендовану площу шляхом підписання Акту передачі-приймання орендованого майна відповідно до п.2.3 договору оренди зводиться перш за все до зобов'язання відповідача підписати такий акт.

Однак, акти приймання-передачі є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета договору, що є лише доказом, а не окремим обов'язком щодо виконання сторонами договірних зобов'язань за договором.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов в частині зобов'язання повернути орендовану площу шляхом підписання акту передачі-приймання орендованого майна, виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому суд посилався на спосіб захисту, передбачений п.5 ст.16 Цивільного кодексу України, щодо примусового виконання обов'язку в натурі.

У судовій практиці способи захисту по даній нормі реалізуються через позови про присудження, рішення за яким можуть виконуватися, зокрема, у примусовому порядку. Рішення суду щодо зобов'язання підписати акт не може бути виконано у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Вищевикладене в сукупності судами попередніх інстанцій при вирішенні спору враховано не було, тоді як має суттєве значення для правильного вирішення спору, виходячи з предмету і підстав заявленого позову та враховуючи встановлені при розгляді справи №1/104 обставини щодо правовідносин сторін за договором, які не потребують доказування в порядку ст.35 ГПК України.

Крім того, в касаційній скарзі відповідач посилається на те, що 19.06.2013 відповідач надсилав на адресу позивача підписаний директором ТОВ "Експрес-Кур'єр Корпорейшн" акт приймання-передачі, докази чого, як зазначає відповідач, наявні в матеріалах справи.

З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, вказані обставини мають бути перевірені судами попередніх інстанцій.

У зв'язку з неповним дослідженням обставин справи, що підлягали встановленню при розгляді позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути орендовану площу шляхом підписання Акту передачі-приймання орендованого майна та враховуючи допущене судами порушення вимог Господарського процесуального кодексу України щодо змісту рішення суду (п.4 ч.1 ст.84) в частині вирішення спору щодо виселення відповідача з приміщення, судова колегія приходить до висновку про те, що прийняті у справі рішення повинні бути скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Кур'єр Корпорейшн" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 у справі №910/1148/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий В.Дерепа

Судді С.Бондар

Д.Кривда