Рішення

від 16.07.2014 по справі 918/788/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2014 р. Справа № 918/788/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) до товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина" ЛТД (далі - Товариство) про стягнення 43 569 грн. 25 коп.,

за участі представників:

позивача: ОСОБА_2 за дов. від 1 липня 2014 року № 383,

відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2014 року Підприємець звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов укладеного у спрощений спосіб між ним та Товариством договору, позивач перерахував останньому авансовий платіж у загальному розмірі 87 196 грн. 00 коп. за здійснення відповідачем поставки щебеню. Оскільки відповідач свої зобов'язання за вказаним договором виконав не у повному обсязі, поставивши Підприємцю щебінь загальною вартістю 46 661 грн. 54 коп., останній, посилаючись на статті 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 693, 696, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 216, 232, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача суму вартості недопоставленого відповідачем щебеню в розмірі 40 534 грн. 46 коп., а також 2 601 грн. 68 коп. інфляційних втрат та 433 грн. 11 коп. процентів, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням Товариством взятих на себе зобов'язань.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 3 червня 2014 року порушено провадження у справі № 918/788/14, розгляд якої було призначено на 18 червня 2014 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 10 червня 2014 року № 24 (а.с. 23), в якому останнє просило суд відмовити позивачу в задоволенні його вимог з огляду на те, що у відповідача не виникло грошового зобов'язання перед Підприємцем по поверненню йому спірної суми сплаченого останнім авансового платежу, у зв'язку з чим правові підстави для стягнення з Товариства вказаної суми грошових коштів відсутні. Крім того, відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Ухвалою суду від 18 червня 2014 року розгляд даної справи було відкладено на 1 липня 2014 року.

26 червня 2014 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про участь його представника у судовому засіданні, призначеному на 1 липня 2014 року, у режимі відеоконференції, проведення якої Підприємець просив доручити Одеському апеляційному господарському суду.

Ухвалою суду від 26 червня 2014 року вищезазначене клопотання Підприємця було задоволено.

У той же час 27 червня 2014 року до суду надійшло клопотання Підприємця про відмову від участі його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції у зв'язку з форс-мажорними обставинами. Також позивач повідомив про особисту участь у даному судовому засіданні його представника.

Ухвалою від 1 липня 2014 року розгляд справи відкладено на 16 липня 2014 року.

До початку призначеного судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про участь його представника у судовому засіданні, призначеному на 16 липня 2014 року, у режимі відеоконференції, проведення якої Підприємець просив доручити господарському суду Львівської області.

Ухвалою суду від 10 липня 2014 року вищезазначене клопотання позивача було задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні 16 липня 2014 року, проведеному в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні. Крім того, останній пояснив, що нараховані Підприємцем до стягнення з відповідача проценти у розмірі 433 грн. 11 коп. були заявлені на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідач явку свого повноважного представника у призначені судові засідання не забезпечив, витребувані судом документи надав не в повному обсязі, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не направив.

За таких обставин, зважаючи на тривалий розгляд справи, а також на подання відповідачем відзиву на позовну заяву, в якому останній висловив свою правову позицію по суті даного спору, суд не вбачає підстав для чергового відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) здійснює її розгляд по суті за наявними матеріалами в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що між Підприємцем та Товариством був укладений договір поставки щебеню у спрощений спосіб.

На виконання вказаної угоди відповідач виставив Підприємцю рахунок від 15 жовтня 2010 року № СФ-0000045 на оплату щебеню фракції 20*40 у кількості 630 тон вартістю 40 427 грн. 10 коп. та щебеню фракції 40*70 у кількості 630 тон вартістю 39 897 грн. 90 коп. (а.с. 12). Загальна вартість щебеню, зазначеного у вказаному рахунку, становила 80 325 грн. 00 коп., що разом з ПДВ склала 96 390 грн. 00 коп.

На виконання умов вищенаведеної угоди позивач платіжними дорученнями від 21 жовтня 2010 року № 604 та від 25 жовтня 2010 року № 609 перерахував на рахунок Товариства грошові кошти в сумі 47 196 грн. 00 коп. та 40 000 грн. 00 коп. відповідно.

Відтак, загальна сума грошових коштів, сплачених Підприємцем відповідачу на підставі рахунку від 15 жовтня 2010 року № СФ-0000045, склала 87 196 грн. 00 коп.

На виконання вищенаведеної угоди згідно видаткової накладної від 23 жовтня 2010 року № 0000000023 Товариство поставило позивачу вказаний у вищенаведеному рахунку щебінь фракції 40*70 у кількості 614 тон, загальна вартість якого разом з ПДВ склала 46 661 грн. 54 коп.

Дана накладна була підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих суб'єктів господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що решту спірного товару Товариство позивачу в розумні строки не поставило, у зв'язку з чим 31 грудня 2013 року Підприємець направив на адресу відповідача відповідну вимогу від 31 грудня 2013 року № 7/12 про поставку оплаченого ним товару на загальну суму 40 534 грн. 46 коп. (а.с. 9). Вказана вимога була отримана Товариством 4 січня 2014 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією повідомлення про вручення цього поштового відправлення з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с. 11).

У той же час дана вимога була залишена відповідачем без задоволення, решту оплаченого Підприємцем товару поставлено не було.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правововідносини, пов'язані з поставкою щебеню.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У той же час якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (частина 3 статті 612 ЦК України).

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини 2 статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України у рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11.

Судом встановлено, що у зв'язку з простроченням Товариством виконання свого обов'язку щодо поставки спірного товару у повному обсязі, до початку розгляду даної справи по суті Підприємець скористався своїм правом, передбаченим статтею 693 ЦК України, та направив відповідачу лист від 1 липня 2014 року № 01/07 з вимогою повернути суму перерахованої позивачем попередньої оплати у розмірі 40 534 грн. 46 коп. (а.с. 73).

Зазначена вимога була отримана відповідачем 4 липня 2014 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією повідомлення про вручення цього поштового відправлення з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с. 74). Крім того, даний факт підтвердив і представник Підприємця у судовому засіданні 16 липня 2014 року.

У той же час дана вимога також була залишена Товариством без відповіді та задоволення, проведена позивачем попередня оплата спірного товару Підприємцю повернута не була.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відтак, враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 40 534 грн. 46 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до Товариства про стягнення вказаної суми боргу.

Слід зазначити, що посилання відповідача у відзиві на позовну заяву від 10 червня 2014 року № 24 на сплив строку позовної давності до вимог Підприємця не беруться судом до уваги з огляду на наступне.

За змістом статті 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини 5 вищевказаної статті за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Оскільки право Підприємця на пред'явлення вимоги про виконання спірного зобов'язання виникло у січні 2014 року (після спливу семиденного строку з моменту отримання відповідачем вимоги Підприємця про поставку оплаченого ним товару), суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності до вимог позивача на момент звернення останнього до суду та на час розгляду даного спору не сплинув.

За таких обставин даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України Підприємець просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 433 грн. 11 коп., нарахованих з 13 січня 2014 року по 22 травня 2014 року на суму основного боргу в розмірі 40 534 грн. 46 коп., а також 2 601 грн. 68 коп. інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу з січня 2014 року по квітень 2014 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом даної норми обов'язок боржника по сплаті зазначених компенсаційних виплат виникає лише у разі прострочки виконання його грошового зобов'язання.

У той же час вперше грошова вимога про повернення боржником спірного авансового платежу була заявлена Підприємцем в його позовній заяві від 22 травня 2014 року № 16/05, адресованій господарському суду Рівненської області. З даним позовом Підприємець звернувся 30 травня 2014 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля, проставленого відповідальним працівником відділення поштового зв'язку на конверті, в якому дана позовна заява надійшла до суду (а.с. 15). Ця позовна заява, згідно вхідного штампу господарського суду Рівненської області, який міститься на її першій сторінці (а.с. 2), надійшла до суду 2 червня 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що копія вищезазначеної позовної заяви з доданими до неї документами була надіслана відповідачу 22 травня 2014 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля, проставленого на описі вкладення у цінний лист, в якому дані документи були направлені Товариству (а.с. 6).

Також, як вже було зазначено вище, Підприємцем було направлено Товариству грошову вимогу від 1 липня 2014 року № 01/07 про сплату перерахованої позивачем попередньої оплати у розмірі 40 534 грн. 46 коп., яка була отримана відповідачем 4 липня 2014 року.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведені обставини суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки у зазначені позивачем періоди було відсутнє прострочення відповідачем виконання спірного грошового зобов'язання, що виключає можливість застосування приписів частини 2 статті 625 ЦК України.

Крім того, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором, повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Відтак, даний позов підлягає частковому задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина" ЛТД (34551, Рівненська область, Сарненський район, село Вири, вулиця Центральна, будинок 2А, ідентифікаційний код: 22578064) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (82200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_2) 40 534 (сорок тисяч п'ятсот тридцять чотири) грн. 46 коп. основного боргу, а також 1 699 (одну тисячу шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 74 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18 липня 2014 року

Суддя Є.В. Павленко