Постанова

від 02.09.2014 по справі 918/788/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2014 р. Справа № 918/788/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Крейбух О.Г. ,

суддя Мамченко Ю.А.

при секретарі Ільчук Н.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина" ЛТД, с.Вири, Сарненського району Рівненської області

на рішення господарського суду Рівненської області

від 16.07.14 р. у справі № 918/788/14 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Трускавець Львівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина" ЛТД, с.Вири, Сарненського району Рівненської області

про стягнення в сумі 43 569 грн. 25 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16.07.2014р. у справі №918/788/14 позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина" ЛТД про стягнення в сумі 43569,25грн. задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина" ЛТД на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 40534,46грн. основного боргу, а також 1699,74грн. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Видано наказ.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Валентина" ЛТД звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає, що судом першої інстанції безпідставно зроблено посилання на ч.1 ст.181 ГК України на обґрунтування висновку щодо укладення договору поставки;

- вказує на те, що суд першої інстанції зробив висновок з порушенням ст.530 ЦК України та ч.1 ст.613 ЦК України, зазначивши, що оскільки законом не визначено форму пред'явлення вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальні формі позову;

- судом першої інстанції невірно визначено початок перебігу позовної давності січнем 2014р. (після спливу семиденного строку з моменту отримання відповідачем вимоги позивача про поставку оплаченого ним товару), оскільки вказану вимогу позивач надіслав відповідачу по закінченню трьох років з дня, коли довідався про порушення своїх прав, тобто з дня, коли ним платіжним дорученням №609 від 25.10.2010р. було перераховано відповідачу 40000,00грн., а тому вважає, що саме з жовтня 2010р., а не з січня 2014р., і починається перебіг строку позовної давності;

- згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з ч.1 ст.265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності;

- вважає безпідставними доводи позивача відносно того, що в даному випадку має місце прострочення боржника, а тому, за наведених обставин, ТОВ "Валентина" ЛТД позовні вимоги не визнає як у зв'язку з їх необґрунтованістю, так і по причині пропуску позивачем строку позовної давності;

-отже, судом першої інстанції порушено ст.257, ч.3 ст.530, ч.1 ст.613 ЦК України, ч.1 ст.265 ГК України, та зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає встановленим законом вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.08.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 02.09.2014р..

Згідно розпорядження в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 01.09.2014р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Юрчука М.І., судді Миханюк М.В., визначено колегію у складі суддів: головуючий суддя - Павлюк І. Ю., суддя Крейбух О.Г., суддя Мамченко Ю.А..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.09.2014р. апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження колегією суддів у новому складі.

Позивач в письмовому відзиві від 29.08.2014р. №18/08 заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду Рівненської області від 16.07.2014р. у справі №918/788/14 законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про причину неявки суд не повідомили.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників останніх.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Валентина" ЛТД було укладене договір поставки щебеню у спрощений спосіб, згідно якого останній виставив позивачу рахунок від 15.10.2010р. №СФ-0000045 на оплату щебеню фракції 20*40 у кількості 630 тон вартістю 40427,10грн. та щебеню фракції 40*70 у кількості 630 тон вартістю 39897,90грн. (а.с.12). Загальна вартість щебеню, зазначеного у вказаному рахунку, становила 80325,00грн., що разом з ПДВ склало 96390,00грн..

На виконання умов виставленого рахунку від 15.10.2010р. №СФ-0000045 ФОП ОСОБА_1 перерахував на рахунок ТОВ "Валентина" ЛТД грошові кошти на загальну суму 87196,00грн., що стверджується платіжними дорученнями від 21.10.2010р. №604 на суму 47196,00грн. та від 25.10.2010р. №609 на суму 40000,00грн. та відповідними банківськими виписками (а.с.13, 50-51).

В подальшому ТОВ "Валентина" ЛТД поставило ФОП ОСОБА_1 зазначений у вищенаведеному рахунку щебінь фракції 40*70 у кількості 614 тон, загальна вартість якого разом з ПДВ склала 46661,54грн., що стверджується видатковою накладною від 23.10.2010р. №0000000023, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена відтисками печаток цих суб'єктів господарювання (а.с.8).

Матеріали справи свідчать, що решту спірного товару ТОВ "Валентина" ЛТД в розумні строки ФОП ОСОБА_1 не поставило, у зв'язку з чим 31.12.2013р. останній звернувся до відповідача з відповідною вимогою від 31.12.2013р. №7/12 про поставку оплаченого ним товару на загальну суму 40534,46грн. (а.с.9-10).

Зазначена вище вимога отримана ТОВ "Валентина" ЛТД 04.01.2014р., що стверджується наявною у матеріалах справи копією повідомлення про вручення цього поштового відправлення з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с.11).

Однак, вказана вимога залишена ТОВ "Валентина" ЛТД без задоволення, а решту оплаченого ФОП ОСОБА_1 товару поставлено не було.

За вказаних обставин, ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до ТОВ "Валентина" ЛТД про стягнення заборгованості в сумі 43569,25грн. (а.с.2-5).

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач, посилаючись на те, що згідно умов укладеного у спрощений спосіб між ним та ТОВ "Валентина" ЛТД договору, позивач перерахував останньому авансовий платіж у загальному розмірі 87196,00грн. за здійснення відповідачем поставки щебеню. Оскільки відповідач свої зобов'язання за вказаним договором виконав не у повному обсязі, поставивши позивачу щебінь загальною вартістю 46661,54грн., останній, посилаючись на ст.ст.525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 693, 696, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст.216, 232, 265 Господарського кодексу України, просив суд стягнути з відповідача суму вартості недопоставленого відповідачем щебеню в розмірі 40534,46грн., а також 2601,68грн. інфляційних втрат та 433,11грн. процентів, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Валентина" ЛТД взятих на себе зобов'язань.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Рівненської області від 16.07.2014р. у справі №918/788/14 позов задоволено частково (а.с.95-97).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно п.3 ч.1 ст.3, ст.627 ЦК України, встановлено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В ч.2 ст.175 ГК України зазначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Приписами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

В силу ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

У відповідності до ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами ч.1, 6 ст.265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України встановлено що, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В силу ч.2 ст.530 ЦК України, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ч.3 ст.612 ЦК України).

У відповідності до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання свого обов'язку щодо поставки спірного товару у повному обсязі, до початку розгляду даної справи по суті позивач 01.07.2014р., у відповідності до ст.693 ЦК України, направив відповідачу лист від 01.07.2014р. №01/07 з вимогою повернути суму перерахованої позивачем попередньої оплати у розмірі 40534,46грн. (а.с.73), який отриманий останнім 04.07.2014р., що стверджується наявною у матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с.74).

Однак, зазначений вище лист-вимога залишений відповідачем без відповіді та задоволення.

В матеріалах справи відсутні докази повного виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо повної поставки товару передбаченого в рахунку від 15.10.2010р. №СФ-0000045, водночас останній не спростовує її наявність у апеляційній скарзі.

При цьому, проведена позивачем попередня оплата спірного товару відповідачем також повернута не була.

Отже, враховуючи вище викладене, а також те, що заборгованість відповідача в сумі 40534,46грн. підтверджена наявними у матеріалах справи належними доказами, тому з врахуванням наведеного вище, вимоги позивача про стягнення з відповідача 40534,46грн. боргу правильно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом даної норми обов'язок боржника по сплаті зазначених компенсаційних виплат виникає лише у разі прострочки виконання грошового зобов'язання.

Як вбачається з позовної заяви ФОП ОСОБА_1, на підставі статті 625 ЦК України, просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 433,11грн., нарахованих з 13.01.2014р. по 22.05.2014р. на суму боргу в розмірі 40534,46грн., а також 2601,68грн. інфляційних втрат, нарахованих на зазначену суму боргу з січня 2014р. по квітень 2014р..

З матеріалів справи вбачається, що вперше грошова вимога про повернення боржником спірного авансового платежу заявлена позивачем в його позовній заяві від 22.05.2014р. №16/05, адресованій господарському суду Рівненської області, тоді як з даним позовом ФОП ОСОБА_1 звернувся 30.05.2014р., що стверджується відбитком календарного штемпеля, проставленого відповідальним працівником відділення поштового зв'язку на конверті, в якому дана позовна заява надійшла до суду (а.с.15). Ця позовна заява, згідно вхідного штампу господарського суду Рівненської області, який міститься на її першій сторінці (а.с.2), надійшла до суду 02.06.2014р..

При цьому, копія вищезазначеної позовної заяви з доданими до неї документами була надіслана відповідачу 22.05.2014р., що підтверджується відбитком календарного штемпеля, проставленого на описі вкладення у цінний лист, в якому дані документи були направлені ТОВ "Валентина" ЛТД (а.с.6).

Також, як було зазначено вище, позивач направив відповідачу грошову лист-вимогу від 01.07.2014р. №01/07 про сплату перерахованої позивачем попередньої оплати у розмірі 40534,46грн., яка була отримана ТОВ "Валентина" ЛТД 04.07.2014р..

Отже, враховуючи вище вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки у зазначені позивачем періоди було відсутнє прострочення відповідачем виконання спірного грошового зобов'язання, що виключає можливість застосування приписів ч.2 ст.625 ЦК України.

Звертаючись до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідач не погоджується з висновком господарського суду Рівненської області у визначенні початку перебігу позовної давності січнем 2014р. (після спливу семиденного строку з моменту отримання відповідачем вимоги позивача про поставку оплаченого ним товару), оскільки вказану вимогу позивач надіслав відповідачу по закінченню трьох років з дня, коли довідався про порушення своїх прав, тобто з дня, коли ним платіжним дорученням №609 від 25.10.2010р. було перераховано відповідачу 40000,00грн., а тому вважає, що саме з жовтня 2010р., а не з січня 2014р., і починається перебіг строку позовної давності.

Згідно ст.256 ЦК України, позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

В силу ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Пунктом 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.

Як вже зазначалось вище, позивач 31.12.2013р. звернувся до відповідача з відповідною вимогою від 31.12.2013р. №7/12 про поставку оплаченого ним товару на загальну суму 40534,46грн. (а.с.9), яка отримана ТОВ "Валентина" ЛТД 04.01.2014р., що стверджується наявною у матеріалах справи копією повідомлення про вручення цього поштового відправлення з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с.11).

Враховуючи те, що право ФОП ОСОБА_1 на пред'явлення вимоги про виконання спірного зобов'язання виникло у січні 2014р. (після спливу семиденного строку з моменту отримання відповідачем вимоги від 31.12.2013р. №7/12 про поставку оплаченого ним товару), колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що строк позовної давності до вимог позивача на момент звернення його до суду та на час розгляду даного спору не сплинув.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом ст.36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

Водночас доводи скаржника в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки зібраних по справі доказів та вільному трактуванню норм законодавства.

Інші доводи ТОВ "Валентина" ЛТД, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, наведеним вище, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 16.07.2014р. у справі №918/788/14 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 16.07.2014р. у справі №918/788/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина" ЛТД, с.Вири, Сарненського району Рівненської області - без задоволення.

2. Справу №918/788/14 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Мамченко Ю.А.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2 - позивачу (82200, АДРЕСА_1),

3 - відповідачу (34551, Рівненська область, Сарненський район, с.Вири, вул.Центральна, буд.2А),

4 - в наряд.