Постанова

від 17.07.2014 по справі 926/1335/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 року Справа № 926/1335/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П., суддіФролова Г.М., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Княжеград" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 року у справі№ 926/1335/13 господарського судуЧернівецької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Княжеград" доНоводністровської міської ради провизнання пункту договору оренди недійсним

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Якубенко Д.В. дов. № 51 від 25.11.2013 року, - відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Княжеград" (далі за текстом - ТОВ "Княжеград") звернулось до господарського суду Чернівецької області з позовом до Новодністровської міської ради про визнання пункту договору оренди недійсним.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 27.02.2014 року у справі № 926/1335/13 в задоволенні позовних вимог ТОВ "Княжеград" відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Княжеград" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 27.02.2014 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 року у справі № 926/1335/13 апеляційну скаргу ТОВ "Княжеград" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Чернівецької області від 27.02.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Княжеград" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 22.04.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 року у справі № 926/1335/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 182, 640, 657 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 15.07.2014 року № 03-05/1013 для розгляду касаційної скарги у справі № 926/1335/13 у зв'язку з виходом з відпустки судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.09.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Світ будівельних технологій" та ТОВ "Княжеград" укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель "Розчинний вузол", що знаходиться за адресою: Чернівецька область, Сокирянський район, м. Новодністровськ, квартал 19, будинок № 14 на земельній ділянці розміром 0, 3758 га., згідно якого нежитлові будівлі перейшли у відання ТОВ "Княжеград".

07.06.2012 року вказаний договір купівлі-продажу було зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Як досліджено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Княжеград" звернулось до Новодністровської міської ради з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку, на якій розташовані придбані ним нежитлові будівлі.

Так, після виготовлення технічної документації між Новодністровською міською радою та ТОВ "Княжеград" був укладений договір оренди землі № 244 від 05.08.2013 року та підписаний сторонами договору акт про передачу і прийом земельної ділянки від 05.08.2013 року. Як встановлено судами державної реєстрації договір не пройшов.

Положеннями договору оренди землі сторони погодили, що ТОВ "Княжеград" для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд передається в оренду земельна ділянка, яка знаходиться у м. Новодністровську площею 0, 4498 га, терміном на 9 років 11 місяців.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що з моменту 07.06.2012 року (укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення) до 05.08.2013 року (укладення договору оренди землі) позивач користується земельною ділянкою, на якій знаходиться його нежитлове приміщення.

Відповідно до п. 32.16. вказаного Договору в місячний термін ТОВ "Княжеград" зобов'язалося сплатити плату за користування земельною ділянкою з моменту укладення договору купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджено судами, ТОВ "Княжеград" звертаючись з даним позовом до суду з вимогою про визнання п. 32.16. недійсним обґрунтовує її тим, що такий пункт внесений в договір внаслідок обопільної помилки

За приписами ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Положеннями ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, відповідно до частини першої вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно положень ст. 203 Цивільного кодексу України правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі (частина третя цієї статті).

Отже, наявність вільного волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі при укладенні цього правочину є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, а відсутність вільного волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Тобто, волевиявлення майбутнього орендаря щодо укладення договору оренди реалізується шляхом подання відповідної заяви.

Згідно ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, з якою кореспондуються положення ст. 16 Закону України "Про оренду землі", передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Отже, волевиявлення відповідного органу як орендодавця, в даному випадку, здійснюється у формі рішення такого органу і реалізується шляхом укладення договору оренди.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішень Новодністровської міської ради від 25.10.2012 року № 202 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки в оренду" та від 24.12.2012 року № 253 "Про затвердження технічної документації щодо передачі земельної ділянки" між сторонами у справі було укладеного договір оренди землі № 244 від 05.08.2013 року, які є чинними, позивачем не оскаржувалися.

Статтею 144 Конституції України закріплено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що з метою недопущення втрат бюджету на період виготовлення технічної документації, Новодністровська міська рада п. 5 рішення № 202 від 25.10.2012 року передбачила обов'язок ТОВ "Княжеград" в повному обсязі сплатити плату за користування земельною ділянкою з моменту укладення договору купівлі-продажу. Пункт 5 вступає в дію з моменту реєстрації договору оренди землі.

Так, відповідне положення сторони узгодили і в договорі оренди землі від 05.08.2013 року № 244, зокрема, п. 32.16. передбачено обов'язок ТОВ "Княжеград" в місячний термін сплатити плату за користування земельною ділянкою з моменту укладення договору купівлі-продажу.

Судами досліджено, що позивач, при підписані договору оренди землі, не заперечив проти такої умови договору, протокол розбіжностей не склав, а отже оскаржуваний пункт договору є правомірним і не суперечить вимогам чинного законодавства.

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору полягає передусім у вільному виявлені волі сторін на вступ в договірні відносини.

Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Положеннями ст. 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання п. 32.16. договору оренди з огляду на відсутність доказів того, що при узгоджені оскаржуваного пункту Договору був тиск з боку контрагента.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Княжеград" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 року у справі № 926/1335/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 року у справі № 926/1335/13 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко