Постанова

від 27.06.2014 по справі 813/1757/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2014 року 12 год. 12 хв. м. Львів № 813/1757/14 Львівський окружний адміністративний суд, суддя Кедик М.В., секретар судового

засідання Харів М.Ю., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Тубес Інтернешнл ТОВ», представник - Малюца Л.Г. доДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів, представник - Павлюк Б.З. провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.01.2014 року № 0000072210

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тубес Інтернешнл ТОВ» (далі - ТзОВ «Тубес Інтернешнл ТОВ», позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Личаківському районі м. Львова), у якому позивач просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.01.2014 року № 0000072210.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем на підставі акта перевірки від 30.12.2013 року № 240/22- 10/33562712 про результати планової виїзної перевірки ТзОВ «Тубес Інтернешнл ТОВ», код за ЄДРПОУ 33563712 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, в основу якого взяті акти інших податкових органів про неможливість звірки його контрагентів. Вважає, що такі акти не є підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Позивач наголосив на недопустимості такого підходу податкового органу до оцінки правомірності формування ним податкового кредиту, тому підприємство не може автоматично бути правопорушником на тій лише підставі, що його контрагентів не вдалось перевірити. Зазначає, що його господарські операції з ТОВ «Конді 50» та ТОВ «Медіастар» підтверджені належними документами бухгалтерського та податкового обліку, належним чином оформлені та повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», відтак повністю підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Долучені до матеріалів справи документи, на думку позивача, повністю спростовують висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, а тому прийняте на їх основі податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, надала суду пояснення аналогічні доводам, викладеним у позові, просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав викладених у письмових запереченнях та доповненнях до заперечення. Вказала, що позивачем порушено вимоги п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту, а, відтак до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. На думку відповідача, допущені позивачем порушення полягають у проведенні безтоварних операцій, проведення їх лише з метою оформлення документів без реального факту придбання матеріалів у ТОВ «Конді 50» та ТОВ «Медіастар». Зазначила, що при перевірці використано акти перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.05.2013 року № 1695/22-3/38149196 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Конді 50» податковий номер 38149196 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 25.06.2012 - 31.03.2013 року» та від 15.08.2013 року № 798/26-55-22-07 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Медіастар» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства». З урахуванням зазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення сторін у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

ТзОВ «Тубес Інтернешнл ТОВ» зареєстроване як юридична особа 27.05.2005 року, ідентифікаційний код юридичної особи 33562712.

Позивачу видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100017950.

На підставі направлень від 10.12.2013 року № 509, 510, 511, 512, 513, 514 виданих відповідачем, у період з 10.12.2013 року по 23.12.2013 року проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Тубес Інтернешнл ТОВ». За результатами перевірки податковим органом складено акт від 30.12.2013 року № 240/22- 10/33562712 про результати планової виїзної перевірки ТзОВ «Тубес Інтернешнл ТОВ», код за ЄДРПОУ 33563712 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акта перевірки встановлено порушення:

- п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого ТзОВ «Тубес Інтернешнл ТОВ» занижено податок на додану вартість на загальну суму 297545 грн. в т.ч.: за серпень 2012 року в сумі 87841 грн, за жовтень 2012 року на суму 67704, листопад 2012 року на суму 97500 грн. та за грудень на суму 44500 грн.

На підставі Акта перевірки Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області 17.01.2014 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000072210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість, усього на 44631750 грн, у тому числі за основним платежем - 297545 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 148772,5 грн.

Не погодившись із вказаним повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Даючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні обставинам справи та доводам сторін, суд керується наступними положеннями законодавства України.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як визначено ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно до п. 7.3 ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Перелік підстав, відповідно до яких платник податку не має права відносити відповідні суми до податкового кредиту наведено у п. 198.6 ст. 198 ПК України, а відтак, виходячи із змісту п. 7.3 ст. 7 ПК України, перелік цих підстав є вичерпним.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Позивачем в обґрунтування реальності (фактичності) здійснення господарських операцій, придбання товарів, робіт і послуг у ТОВ «Медіастар» (ЄДРПОУ 33499630), ТОВ «Конді 50» (ЄДРПОУ 38149196) надано суду копії договорів, укладених з:

- ТОВ «Медіастар» - договір від 01.08.2012 року № 40909/12 та від 02.07.2012 року;

- ТОВ «Конді 50» - договір від 03.09.2012 року та від 01.10.2012 року.

Як вбачається зі змісту вказаних договорів, позивач у період часу, що перевірявся, придбавав товар у ТОВ «Медіастар» та ТОВ «Конді 50».

На підтвердження реальності господарських операцій по вищезазначених договорах, позивачем надано бухгалтерські та первинні документи: банківські виписки, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

Як вбачається з поданих документів, на виконання вказаних вище умов договорів ТОВ «Медіастар», ТОВ «Конді 50» передало у власність ТОВ «Тубес Інтернешнл ТОВ» товар (шланги в асортименті для промислового використання) на відповідні суми кошів, що відображено позивачем в бухгалтерському та податковому обліку.

Також в самому акті перевірки зазначено, що сума ПДВ за податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства в період, що перевірявся.

Крім того, суду на підтвердження реальності господарських операцій надано акт контрольної перевірки інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Тубес Інтернешнл ТОВ» станом на 16.12.2013 року та витяг з акту інвентаризації на 20.06.2014 року, з яких вбачається, що шланги містяться на складі.

Дослідивши Акт перевірки, суд приходить до висновку, що викладені в ньому обставини порушень позивачем податкового законодавства сформовані не на підставі аналізу первинної документації, зауважень до змісту та оформлення документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, а на підставі аналізу актів інших податкових органів, зокрема:

- акта ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.05.2013 року № 1695/22-3/38149196 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Конді 50» податковий номер 38149196 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 25.06.2012 - 31.03.2013 року»;

- акта ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15.08.2013 року № 798/26-55-22-07 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Медіастар» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства».

При цьому, суд звертає увагу, що вказаними актами ДПІ у Печерському районі м. Києва не досліджувалася діяльність позивача та не було встановлено порушення законодавства саме позивачем, а встановлено виключно неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Конді 50» та ТОВ «Медіастар» та проведення аналізу їх податкової звітності. Окрім того, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть містити жодних висновків про господарські операції, оскільки такими актами лише документується факт неможливості проведення зустрічної звірки.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, що стосуються господарських операцій між позивачем та ТОВ «Конді 50» та ТОВ «Медіастар» суд надає перевагу належним письмовим доказам, а саме документам первинного бухгалтерського обліку.

Податковий кодекс України не ставить в залежність право на включення сум сплаченого ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо контрагента позивача. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Платник податку за жодних умов не повинно нести відповідальності за виконання своїми контрагентами обов'язків платників податків. Платник податку на додану вартість не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та дотримання вимог податкового законодавства. Така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (№ 3991/03) чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано. Жодних зауважень щодо оформлення податкових накладних з боку ДПІ у акті перевірки не викладено, що однозначно свідчить про їх правильне та належне оформлення.

Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту відповідачем також спростовані не були.

Інших належних та допустимих доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо предмету спору суду не надано.

У зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку, що відсутні будь-які підстави для висновків про безтоварність описаних господарських операцій з контрагентами ТОВ «Конді 50» та ТОВ «Медіастар».

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлюється обов'язок доказування, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, обставини щодо неправомірності дій позивача при формуванні показників податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих рішень.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У ході судового розгляду спростовано докази, на які покликався відповідач при проведенні перевірки позивача та в письмових запереченнях. Використання актів про неможливість проведення зустрічних звірок як належних та допустимих доказів є необгрунованим. Жодних інших фактичних доказів, які б підтверджували висновки про порушення ТзОВ «Тубес Інтернешнл ТОВ» податкового законодавства не надав.

Таким чином, позовні вимоги ТзОВ «Тубес Інтернешнл ТОВ» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішень від 17.01.2014 року № 0000072210, підтверджені належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню повністю.

Суд присуджує з Державного бюджету України, відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 17.01.2014 року № 0000072210.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Тубес Інтернешнл ТОВ» (ЄДРПОУ 33562712, вул. Б. Хмельницького, 106, м. Львів) 458 (чотириста п'ятдесят вісім) гривень 81 коп. судового збору.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 02.07.2014 року.

Суддя Кедик М.В.