Ухвала

від 23.07.2015 по справі 813/1757/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2015 р. м. Київ К/800/11634/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тубес інтернешнл ТОВ" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 у справі № 813/1757/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тубес інтернешнл ТОВ"

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2014 року Товариством до суду заявлений позов про скасування податкового повідомлення - рішення від 17.01.2014 № 0000072210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у розмірі 297 545,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 148 772,50 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2014 позов задоволено повністю, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2011 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2012.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено ряд порушень у позивача, в тому числі і порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ у розмірі 297 545,00 грн.

Таке порушення полягало у формуванні позивачем податкового кредиту за наслідками операцій із придбання товару (шлангів в асортименті) на підставі договорів із ТОВ "Конді 50" та ТОВ "Медіастар", які, на думку податкового органу були направлені лише отримання податкової вигоди, оскільки згідно актів "Про неможливість проведення зустрічної звірки" вказані контрагенти здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Крім того, податковий орган послався на наявність таких обставин як: - неможливість реального здійснення контрагентами платника податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна та обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення діяльності.

Дані обставини викладені у акті від 30.12.2013 № 240/22-10/33562712, на підставі якого прийнято оспорюване податкове повідомлення - рішення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковий кредит позивач сформував правомірно з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, а акти про неможливість проведення зустрічної звірки є лише документом, яким зафіксовано факт неможливості проведення зустрічної звірки.

Водночас, апеляційний суд, скасовуючи судове рішення першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, послався на те, що надані платником податків первинні бухгалтерські та податкові документи не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань , на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

Аналогічні вимоги містить і п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судом першої інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача. Зокрема, судом досліджено первинні документи (банківські виписки, податкові та видаткові накладні, ТТН, акт контрольної інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, ТМЦ) та встановлено реальність виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Також з посиланням на правову позицію Європейського Суду щодо індивідуальної відповідальності платника податків, викладену у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії", суд першої інстанції правильно зазначив, що платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни,

Цілком обґрунтовано не прийнято судом до уваги доводи відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача виробничих потужностей як обставину, що свідчить про безтоварність господарських операцій, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

Отже, з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, оцінка яким була надана з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій та відсутність правових підстав для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Оскільки судом першої інстанції з достатньою повнотою з'ясовано фактичні обставини справи і до них правильно застосовано норми матеріального права, ухвалене у справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням без зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тубес інтернешнл ТОВ" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 у справі № 813/1757/14 скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2014.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Н.Є. Маринчак

А.О. Рибченко