Ухвала

від 16.07.2014 по справі 2а-2129/11/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2014 р. м. Київ К/9991/62006/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012

у справі № 2а-2129/11/0970

за позовом приватного виробничо-комерційного підприємства "Супутник" (далі - Підприємство)

до ДПІ,

за участю третьої особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Київ-Логістикс" (далі - ТОВ «ТЕК «Київ-Логістик»),

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.06.2011 № 0001192330 та № 0001182330.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2011 у позові відмовлено з тих мотивів, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві орендних та транспортних послуг у рамках господарських правовідносин з ТОВ «ТЕК «Київ-Логістик» документально не підтверджується.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено повністю; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що податковою інспекцією не доведено обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочину, а подані Підприємством первинні документи підтверджують його реальність.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного судів вимогам чинного законодавства, дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне її задовольнити з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ТЕК «Київ Логістик» за період з 01.06.2008 по 31.12.2009, оформлену актом від 10.06.2011 № 1409/23-10/31889963.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.06.2011:

№ 0001192330, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 86 475 грн. (у тому числі 69180 грн. за основним платежем та 17295 грн. за штрафними санкціями);

№ 0001182330, згідно з яким Підприємство зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 112 495 грн. (у тому числі 89996 грн. за основним платежем та 22499 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття вказаних актів індивідуальної дії податковим органом зазначено незаконне формування позивачем даних податкового обліку за операціями з придбання у ТОВ «ТЕК «Київ-Логістик» послуг з перевезення вантажу та послуг з оренди транспортних засобів (у тому числі технологічних транспортних засобів).

За твердженням ДПІ, правовідносини між цим суб'єктами господарювання були опосередковані штучним створенням документообігу з метою отримання податкової економії без реального руху активів, що підтверджується:

наявністю ознак анонімної структури у діяльності названого контрагента (який відсутній за місцезнаходженням, зареєстрований на підставну особу, непричетність якої до фінансово-господарської діяльності ТОВ «ТЕК «Київ-Логістик» встановлена судовим рішенням);

відсутністю у цього постачальника майна, основних фондів, виробничих потужностей, персоналу, які є об'єктивно необхідними для виконання розглядуваних операцій; зокрема, листом територіального управління Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду по Київській області та місту Києву від 09.12.2009 № 04/3244 засвідчено відсутність у ТОВ «ТЕК «Київ-Логістик» станом на 09.12.2009 зареєстрованих технологічних транспортних засобів, а також виданих дозволів на початок (продовження) виконання робіт підвищеної небезпеки і на початок (продовження) експлуатації підвищеної небезпеки;

розбіжністю між сформованими позивачем сумами податкового кредиту та зареєстрованими цим контрагентом сумами податкових зобов'язань.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час у період, охоплений перевіркою) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що обставини, на які посилається ДПІ на підтвердження правомірності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, знайшли своє документальне підтвердження. Оцінюючи ці обставини у сукупності та взаємозв'язку суд першої інстанції дійшов висновку про недостовірність відомостей у представлених платником первинних документах, на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку за спірними операціями, та, як наслідок - про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди шляхом завищення суми податкового кредиту.

У той же час, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про задоволення даного позову, дійшов висновку про підтвердженість факту реального виконання розглядуваних операцій.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі справи.

Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього. Адже апеляційним судом не було встановлено нових обставин, як і не було досліджено будь-яких нових доказів.

Так, апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції (який мотивований посиланням на наявні у справі докази) про об'єктивну відсутність у спірного постачальника транспортних засобів, які нібито надавалися ним в оренду позивачеві.

Посилання апеляційного суду на дотримання учасниками розглядуваного правочину вимог цивільного законодавства та спрямованість цього правочину на настання відповідних його змісту правових наслідків, не може слугувати спростуванням висновків суду першої інстанції, покладених в основу прийняття ним рішення у справі. Адже наслідки у податковому обліку породжують не укладені платниками правочини, а реально виконані ними господарські операції (що викликають зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємств), тоді як дійсність правочину та дотримання його сторонами норм цивільного чи господарського права не є беззаперечним свідченням дійсного виконання вчинення господарської операції.

Факт оплати послуг з оренди транспортних засобів за даних обставин також було помилково визнано апеляційним судом достатнім свідченням реальності розглядуваних операцій. Адже за відсутності факту придбання послуг суми ПДВ у ціні послуг не можуть включатися платником до складу податкового кредиту за наявності формально складених первинних документів та сплати грошових коштів.

Також слід зазначити, що предметом розглядуваних операцій було й надання послуг ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс» позивачеві послуг з автомобільного перевезення вантажів. Однак позивачем не подано товарно-транспортних накладних, складених при виконанні цих послуг, які є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції цілком об'єктивно погодився із законністю прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень та правомірно відмовив у позові Підприємства. У апеляційного суду були відсутні процесуальні підстави для скасування правильного та вмотивованого рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду зі спору.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 у справі № 2а-2129/11/0970 скасувати.

3. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2011 у справі № 2а-2129/11/0970 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько