Ухвала

від 07.07.2014 по справі 2а-4355/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2014 р. м. Київ К/9991/12591/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.12.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011

у справі № 2а-4355/10/1270

за позовом Приватного підприємства «Лукея»

до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську

про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.12.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011, позов задоволено. Визнано неправомірним та скасовано рішення ДПІ у Артемівському районі м.Луганська від 20.05.2010 № 0000022300/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету на користь ПП «Лукея» судовий збір в сумі 3,40 грн.

ДПІ в Артемівському районі м.Луганська подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ст.ст. 1, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР, ст. 250 Господарського кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

За рішенням відповідача від 20.05.2010 № 0000022300/0 на підставі ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР позивачеві визначено штрафні (фінансові) санкції в сумі 5997372,00 грн. за порушення вимог ст. 1 вказаного Закону, що зафіксовано актом від 06.05.2010 № 192/2300/31719365 виїзної документальної перевірки за період з 01.10.2007 по 22.04.2010, яке полягало у тому, що валютна виручка не надійшла від нерезидента на валютний рахунок позивача протягом 180 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується.

За висновками перевірки отримання валютної виручки за експортований на користь ТОВ «Сфинкс» (нерезидента) товар за контрактом від 28.01.2008 № 1/08 затримано на 584 дні, заборгованість станом на 06.05.2010 становить 1717049,6 рос.руб. або 328059,5 грн.; за контрактом від 09.02.2007 № 3/07 - затримано на 605 днів, заборгованість станом на 06.05.2010 становить 2917173,00 рос.руб. або 582180,00 грн. грн..; за контрактом від 09.11.2007 № 7/07 - затримано на 575 днів, заборгованість станом на 06.05.2010 становить 1046713,4 дол.США або 5087131,83 грн.

Згідно з актом звірки розрахунків заборгованість нерезидента перед позивачем складає 28930978,98 рос.руб.

Позивач 12.05.2009 подав до Арбітражного суду Ростовської області РФ вимогу про включення до реєстру вимог кредиторів ТОВ «Сфинкс» в сумі 28930978,98 рос.руб.

Ухвалою Арбітражного суду Ростовської області РФ від 23.06.2009 у справі № А53-27295/2008 вимогу ПП «Лукея» до ТОВ «Сфинкс» в сумі 28930978,98 рос.руб. було визнано обґрунтованою та включено до третьої черги реєстру вимог кредиторів. Рішенням Арбітражного суду Ростовської області РФ від 04.08.2009 у справі № А53-27295/2008 ТОВ «Сфинкс» визнано банкрутом та відкрито конкурсне провадження.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закон), виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Частиною першою статті 4 Закону встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

Зі змісту частини четвертої статті 4 Закону вбачається, що в разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Таким чином, підставою для зупинення нарахування пені за порушення термінів, передбачених статтями 1, 2 Закону № 185/94-ВР, є факт прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, а підставою для несплати пені за порушення відповідних строків - рішення суду про задоволення позову.

При цьому, враховуючи, що процедура включення вимог до реєстру кредиторів, ініційована за належно оформленою заявою кредитора, може тривати певний проміжок часу, датою звернення з такою заявою до арбітражного суду про стягнення з нерезидента заборгованості за експортним контрактом є дата прийняття позовної заяви судом, внаслідок чого зупиняється нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті, встановлених статтями 1, 2 Закону № 185/94-ВР, і пеня за їх порушення не сплачується.

Така позиція узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 07.02.2011 у справі за позовом корпорації Науково-виробничої інвестиційної групи «Інтерпайп» до СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції також вважає, що суди попередніх інстанцій правильно не погодилися з позицією податкового органу про те, що звернення позивачем до арбітражного суду із заявою про включення до реєстру вимог кредиторів не дає підстав для зупинення нарахування пені за порушення термінів, передбачених статтями 1, 2 Закону № 185/94-ВР, а ухвалення рішення про визнання підприємства банкрутом - для несплати пені за порушення відповідних строків з дати прийняття позову до розгляду судом, оскільки, на думку податкового органу, таке звернення не є зверненням з позовної заявою, а ухвалення судом рішення про банкрутство - рішенням суду про задоволення позову.

При цьому суд касаційної інстанції виходить з того, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство кредитори, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, можуть пред'являти такі вимоги лише у порядку, передбаченому для провадження у справі про банкрутство. Так само і вимоги кредиторів до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, можуть бути задоволені лише у порядку, передбаченому для провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, подання кредитором заяви про включення вимог до реєстру кредиторів та визнання арбітражним судом таких вимог за своїми правовими наслідками є тотожними поданню позовної заяви про стягнення заборгованості та задоволенню позову за рішенням суду, відповідно.

Однак, суд касаційної інстанції, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про те, що пеня за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті є адміністративно-господарською санкцією, строки застосування якої передбачені ст. 250 Господарського кодексу України, не може погодитися з правильністю обчислення судами обмежувального річного строку. При цьому виходить з такого.

Оскільки порушення вимог ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є триваючим (здійснюється безперервне невиконання вимог ст. 1 зазначеного закону і може бути припинено виконанням таких вимог), то адміністративно-господарські санкції за таке порушення, у разі, якщо б були відсутні вищенаведені обставини щодо звернення позивача 19.05.2009 до арбітражного суду про стягнення заборгованості з нерезидента, могли бути застосовані тільки у межах річного строку, останнім днем якого був день їх застосування - 20.05.2010 (дата складання рішення про нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно, такі санкції, за умови відсутності вищенаведених обставин щодо звернення позивача до арбітражного суду, могли бути застосованими за кожен день прострочення за період з 20.05.2009 і обмежуватись 22.04.2010 (датою останнього дня періоду, що перевірявся).

Однак, оскільки помилкове обчислення судами річного строку застосування штрафних санкцій не призвело до неправильного вирішення справи, та враховуючи все вищенаведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун