Ухвала

від 15.07.2014 по справі 826/7451/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2014 р. м. Київ К/800/63037/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 липня 2013 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року

по справі №826/7451/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Знак» (надалі - ТОВ «Знак»)

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У травні 2013р. позивач звернувся до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000152310 та №0000162310 від 13.03.2013р.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 05.07.2013р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013р., позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення - рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби №0000152310 від 13.03.2013р. в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 523886,00грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та постановити нове - про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

ТОВ «Знак» на адресу суду направлено заперечення на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ "Знак" бюджетного відшкодування ПДВ заявленого до відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів у сумі 6145155грн., відображених у податковій декларації з ПДВ за листопад 2012р. (вх. № 9080462043 від 20.12.2012р.), за результатами якої складено акт №176/40-40/23-20/32912343 від 20.02.2013р., в якому, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.п.200.1, 200.4, 200.14 ст.200 ПК України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування, яка підлягає зменшенню за листопад 2012р. в розмірі 2095544,00грн. та занижено суму бюджетного відшкодування за жовтень 2012р. на 2095544,00грн.

Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що ТОВ "Знак" в податковій декларації з ПДВ за листопад 2012 року визначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 6 145 155,00 грн.

В додатку 2 до декларації з ПДВ за листопад 2012р. ТОВ «Знак» невірно визначено показники колонок 1, 2 та 3, а саме задекларовано від'ємне значення (податкового) звітного періоду - жовтень 2012р. у сумі 6145155,00грн., у той час, як від'ємне значення за жовтень 2012р. складає 4049611,00грн., а періодом виникнення від'ємного значення у розмірі 2095544,00грн. є вересень 2012р.

На підставі зазначеного акта відповідачем 13.03.2013р. прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000152310, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2012р. на загальну суму 2095544,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 523886,00грн.; №0000162310, яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2012р. у на загальну суму 2095544,00грн., та зазначено про те, що вказана сума підлягає врахуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, мотивував рішення тим, що позивачем неправомірно було занижено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та зараховано її у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про те, що у відповідача були наявні правові підстави для надсилання позивачу податкових повідомлень з визначенням в них суми заниження бюджетного відшкодування за жовтень 2012 року та суми завищення бюджетного відшкодування за листопад 2012р. Крім того, судами зазначено, що позивачем було порушено лише порядок заповнення податкових декларацій з ПДВ, що призвело до неможливості отримання бюджетного відшкодування на рахунок платника в банку та можливості використання залишку від'ємного значення виключно шляхом його зарахування в рахунок зменшення податкових зобов'язань що виникли в наступних податкових періодах. Однак, положення п. 123.1 ст. 123 ПК України не передбачає застосування штрафних (фінансових) санкцій за таке порушення.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Так, відповідно до частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Проте, у частині 2 даної статті встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012р. та уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за жовтень 2012р. позивачем в графі 23 " сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 3 Д3) (рядок 23.1 + рядок 23.2)" проставлено : "-".

Згідно п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів (п.200.6 ст.200 ПК України).

Згідно п.200.7 ст.200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

З наведених норм податкового законодавства вбачається, що платник податку у випадку, якщо сума податку на додану вартість має від'ємне значення, приймає рішення або про віднесення цієї суми до бюджетного відшкодування, або про включення суми від'ємного значення з ПДВ до податкового кредиту. Зазначене рішення платника податку відображається останнім у відповідній податковій декларації.

При цьому, законодавчо установлений порядок повернення з бюджету сум бюджетного відшкодування не передбачає автоматичного погашення сум бюджетного відшкодування у разі, якщо такі суми не були своєчасно заявлені до відшкодування.

Наведене стосується і залишків від'ємного значення між сумою податкових зобов'язань і податкового кредиту податкових періодів, що передували попередньому періоду, та у яких сформувалися суми, що підлягали відшкодуванню в наступному податковому періоді, але не заявлялися до відшкодування у наступних податкових періодах, за якими вони виникли.

Отже, жодна норма ПК України не обмежує право платника податку заявити до повернення суму бюджетного відшкодування часовими межами відповідного податкового періоду, та не ставить право платника податку на отримання податкової вигоди в залежність від того, в якому звітному податковому періоді у платника виникло право на податковий кредит у розмірі суми бюджетної заборгованості, за винятком строку, який визначений у п.102.5 ст.102 ПК України.

За таких обставин, відмова платникові у бюджетному відшкодуванні лише на тій підставі, що таке відшкодування не було заявлене у наступних податкових періодах, за якими вони виникли, є незаконною.

Поряд з викладеним, слід зазначити, що відповідно до п.200.14 ст.200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

З наведеної норми ПК України вбачається, що вона застосовують тільки у разі коли податковий орган за результатами перевірки виявляє суму бюджетного відшкодування, яка не заявлялась, однак, в нашому випадку платник податків заявив суму бюджетного відшкодування в декларації до проведення перевірки, а тому у податкового органу не було підстав вважати, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки вони постановлені на підставі неповно з'ясованих обставин у справі.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 липня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення.