Постанова

від 22.07.2014 по справі 922/1384/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2014 р. Справа № 922/1384/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Бондаренко В.П.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю прокурора - Волик О.Г., посв. №012011 від 30.10.2012 року;

та представників сторін:

1-го позивача - Фівкін П.М., дов. №220/425/д від 15.05.2014 року

2-го позивача - Пушкар І.О., дов. №24 від 29.04.2014 року,

3-го позивача - Білоус Ю.Ю., дов. від 09.01.2014 року

1-го відповідача - Антоненко Д.О., дов. від 24.04.2013 року

2-го відповідача - не з'явився

3-го відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів України у воєнній сфері (вх. №1575Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 27 травня 2014 року у справі №922/1384/13

за позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів України у воєнній сфері, м.Київ в інтересах держави в особі: 1.Міністерства оборони України, м.Київ

2.Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", м.Київ

3.Державного підприємства "Укрконверс", м.Київ

до 1.Товариства з додатковою відповідальністю "Спецбуд-3", м.Харків

2. Харківської міської ради, м.Харків

3. Виконавчого комітету Харківської міської ради, м.Харків

про визнання недійсним договору та визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

Заступник прокурора Центрального регіону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", Державного підприємства "Укрконверс" звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до : 1) Товариства з додатковою відповідальністю "Спецбуд-3", 2) Харківської міської ради, 3) Виконавчого комітету Харківської міської ради, першого, другого та третього відповідачів, в якій, з урахуванням змін, які були прийняті господарським судом Харківської області до провадження, просив суд визнати недійсним договір про пайову участь у будівництві житла від 31.03.2010 року № 0310/7/1, визнати право власності за державою Україна в особі Міністерства оборони України на багатоповерховий житловий будинок № АДРЕСА_1, визнати право власності за державою Україна в особі державного підприємства "Укрконверс" на квартири № № 2, 3, 7, 8, 11, 14, 15, 26 в будинку № АДРЕСА_1, визнати право власності за державою Україна в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на квартири № № 5, 17, 20, 21, 23, 32, 33, 35, 38, 39, 41, 43, 44, 45, 47, 49, 50, 51, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60 у будинку № АДРЕСА_1; визнати право власності за державою Україна в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на нежитлові приміщення загальною площею 452,8 кв. м. у будинку № АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.05.2014 р. по справі № 922/1384/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Светлічний Ю.В., суддя Аюпова Р.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів України у воєнній сфері не погодився з зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що в порушення пункту 2 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року за №296, спірний договір було укладено без погодження із Міністерством оборони України.

Також, вказує на те, що в матеріалах справи відсутні жодні правочини, які б підтверджували участь першого відповідача у будівництві багатоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, вказує на те, що замовник, укладаючи, нікчемний договір про пайову участь у будівництві житла від 31.03.2010 року № 0310/7/1, не мав права розпоряджатися 490,35 кв.м. житла у будинку за адресою: АДРЕСА_1, оскільки вказані майнові права були передані державі Україна в особі Міністерства оборони України в особі Державного підприємства "Укрконверс", так як відповідно до пункту 4.4 Статуту цього підприємства майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів України у воєнній сфері було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 10.07.2014 року на 10:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 року розгляд справи було відкладено на 21.07.2014 року на 11:00 год., у зв"язку із неявкою в судове засідання представників другого та третього відповідачів.

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2014 року для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Бондаренко В.П., у зв"язку із знаходженням судді Медуниці Л.М. у відпустці.

Пунктом 3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2012 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що у разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що строк розгляду апеляційної скарги після винесення розпорядження голови Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2014 року про зміну складу колегії суддів починається заново.

У судових засіданнях 10.07.2014 року та 21.07.2014 року прокурор підтримав апеляційну скаргу.

Перший, другий та третій позивачі у відзиві на апеляційну скаргу та їхні представники у судових засіданнях 10.07.2014 року та 21.07.2014 року підтримали апеляційну скаргу прокурора, вважають оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим, просять рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Представник першого відповідача у судових засіданнях 10.07.2014 року та 21.07.2014 року проти її доводів заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники другого та третього відповідачів у судові засідання 10.07,2014 року та 21.07.2014 року не з"явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні 10.07.2014 року про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №6102213298908 та №6102213298924 про вручення їм копій ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні 21.07.2014 року.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представників другого та третього відповідачів за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення прокурора, представників першого, другого, третього позивачів, а також першого відповідача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції - частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 31 березня 2010 р. між Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" і Акціонерним товариством "Спецбуд-3", повним правонаступником якого є Товариство з додатковою відповідальністю "Спецбуд-3" (далі - перший відповідач), було укладено договір про пайову участь у будівництві житла № 0310/7/1 (далі - договір про пайову участь).

Згідно з пунктом 2.1 договору про пайову участь предметом цього договору є пайова участь сторін щодо будівництва багатоповерхового 54-ти квартирного житлового будинку з орієнтовною загальною площею квартир 3611,3 кв. м. згідно з проектно-кошторисною документацією на земельній ділянці за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А, орієнтовною загальною площею 0,1383 га та оформлення майнових прав сторін.

В пункті 7.1 договору про пайову участь вказано, що сторона-2 (перший відповідач) виконує функції генерального підрядника.

Згідно з пунктом 7.2 договору про пайову участь сторона-2 зобов'язана власними силами або із залученням інших осіб в межах майна та грошових коштів, трудової участі на підставі проектно-кошторисної документації, наданої стороною-1 (Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд") здійснити будівництво об'єкту - багатоповерхового 54-ти квартирного житлового будинку на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 0,1383 га за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А.

Прокурор та позивачі зазначають, що під час укладення оспорюваного договору були порушені вимоги пункту 2. 6.1 статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", статей 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пункту 8.2 інвестиційного договору № 382/2005 від 21.12.2005 р. на будівництво житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А, статей 203, 837 Цивільного кодексу України, статті 1 Земельного кодексу України.

В пункті 4.1 статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" вказано, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Відповідно до пункту 4.2 зазначеного статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання; в пункті 6.1 статуту вказано, що функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює орган управління майном.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" до суб'єктів управління об'єктами державної власності віднесено також міністерства та інші органи виконавчої влади.

В пункті 20 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору) вказано, що уповноважені органи відповідно до покладених на них завдань погоджують підпорядкованим підприємствам, установам, організаціям відповідно до законодавства договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні.

Згідно з частиною 5 статті 75 Господарського кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору) державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. Відчуження нерухомого майна, здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

В частині 3 статті 102-1 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору) вказано, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Прокурор та позивачі посилаються на те, що внаслідок порушення зазначених норм законодавства та приписів статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" при укладенні оспорюваного договору та відповідно до статті 203, частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України він є недійсним.

Згідно з пунктом 2.1 договору про пайову участь предметом договору є пайова участь сторін щодо будівництва багатоповерхового 54-ти квартирного житлового будинку з орієнтовною загальною площею квартир 3611,3 кв. м. згідно з проектно-кошторисною документацією на земельній ділянці, яка розташована в м. Харків по вул. Ахсарова, 4/6-А, орієнтовною загальною площею 0,1383 га та оформлення майнових прав сторін.

Відповідно до пункту 5.1 договору про пайову участь сторона-2 (перший відповідач) перераховує стороні-1 (Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд") 1400000,00 грн.

01 червня 2010 року Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на підставі оспорюваного договору першому відповідачу було передано витрати на будівництво 54-кв. житлового будинку по вул. Ахсарова, 4/6-А, м. Харків, в тому числі витрати на проведення підготовчих робіт з будівництва за актом, які були виконані філією Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" 127 УНР згідно дозволу про виконання будівельних робіт Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Харків від 26.04.2007 року № 07/093 до укладення оспорюваного договору. На підтвердження передачі вказаних витрат сторонами було складено видаткову накладну № 0000000008 від 1 червня 2010 р., згідно з якою їх загальна сума склала 1400000,00 грн., в тому числі ПДВ 233333,00 грн.

Перший відповідач сплатив на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" кошти в сумі 1400000,00 грн. в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень.

В пункті 5.2 договору про пайову участь вказано, що після введення об'єкту в експлуатацію сторона-1 не отримує квартири в "об'єкті" (багатоповерховому 54-ти квартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1-А), а сторона-2 отримує 100% загальної площі квартир в "аб'єкті" при умові 100% фінансування його будівництва.

Таким чином, господарським судом першої інстанції було вірно встановлено, що вказаний договір не містить єдиної спільної мети для його сторін.

Отже, метою укладення договору від 31.03.2010 р. № 0310/7/1 для сторони-1 (Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд") було отримання 1400000,00 грн. на відшкодування понесених витрат на розробку проектної документації та здійснення підготовчих робіт.

Метою укладення вказаного договору для сторони-2 (першого відповідача) було здійснення будівництва житлового будинку і отримання права власності на збудовані за власні кошти квартири в ньому.

Відповідно до пункту 6.3 договору про пайову участь сторона-2 (перший відповідач) приймає на себе виконання функцій генерального підрядника; в повному обсязі, здійснює фінансування об'єкту, всі інші витрати, пов'язані з будівництвом, введенням його в експлуатацію і передачею об'єкту експлуатуючим організаціям; вирішує всі проблемні питання щодо предмету цього договору, що знаходяться поза межами зобов'язань сторони-1.

В пункті 7.1 договору про пайову участь вказано, що сторона-2 (перший відповідач) за договором виконує функції генерального підрядника. Згідно з пунктом 7.2 сторона-2 зобов'язана власними силами або із залученням інших осіб в межах майна та грошових коштів, трудової участі на підставі проектно-кошторисної документації, наданої стороною-1 (Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд") здійснити будівництво об'єкту.

В той же час, пунктом 6.1 договору про пайову участь визначено, що вже на час укладення оспорюваного договору сторона-1 (Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд") свої зобов'язання по пайовій участі виконала.

Таким чином, за договором про пайову участь обов'язок щодо здійснення всіх дій з фінансування та фактичного здійснення будівництва об'єкту покладено на сторону-2 (першого відповідача), в той час, як обов'язку сторони-1 (Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд") приймати участь у здійсненні таких дій, тобто, спільно діяти зі стороною-2, після укладення договору не передбачено.

Відповідно до пункту 4.2 договору про пайову участь за стороною-1 залишаються лише функції замовника будівництва об'єкту, що також не є обов'язком спільно діяти зі стороною-2 при здійсненні будівництва об'єкту.

Таким чином, договором про пайову участь не встановлено обов'язку сторін спільно діяти для досягнення певної мети.

Також, договором про пайову участь не передбачено передачі права користування земельними ділянками та/або передачі права забудови земельної ділянки від сторони-1 (Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд") стороні-2 (першому відповідачу).

В матеріалах справи наявний акт від 05 квітня 2007 р. серії ЯЯ № 306211 на право постійного користування Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" земельною ділянкою з кадастровим № 6310136300:13:039:0015 за адресою: АДРЕСА_1-А, площею 0,1383 га.

Прокурор та позивачі не надали доказів припинення права постійного користування вказаною земельною ділянкою Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" та передачі такої земельної ділянки першому відповідачу.

Сторони визнали ту обставину, що акт від 05 квітня 2007 р. серії ЯЯ № 306211 на право постійного користування Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" земельною ділянкою з кадастровими № 6310136300:13:039:0015 за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А, площею 0,1383 га є чинним.

Із зазначеного акту вбачається, що вказана земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності та не відноситься до земель державної власності.

Цільове призначення вказаної земельної ділянки згідно з актом є будівництво та експлуатація багатоповерхового житлового будинку.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони є землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних сил України.

Вказана земельна ділянка була надана органом місцевого самоврядування із числа земель комунальної власності не для розміщення і постійної діяльності військових формувань, а для будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку.

А тому, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про те, що така земельна ділянка не набула статусу земель оборони і залишається комунальною власністю.

Також, на думку колегії суддів, у спорі не можуть бути застосовані приписи статті 120 Земельного кодексу України, оскільки нею врегульовано випадки переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи.

Багатоквартирний житловий будинок не перебував у власності, користуванні іншої особи, а є новоствореним об'єктом і не мав до моменту його створення власника або користувача.

Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного) переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У взаємозв'язку із приписами статті 377 Цивільного кодексу України правила статті 120 Земельного кодексу України щодо переходу права на земельну ділянку у випадку набуття права власності на жилий будинок, не можуть бути застосовані у випадку здійснення будівництва на земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку.

Оспорюваним договором також не передбачено передачу права забудови вказаної земельної ділянки від Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" першому відповідачу, оскільки функції замовника будівництва відповідно до пункту 4.2 договору про пайову участь залишаються за стороною-1 (Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"). Вказане також підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 26 грудня 2011 р. № КК 14311114732, в якій Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" визначено як замовник будівництва.

Таким чином, договір про пайову участь не містить умов про передачу майна, в тому числі основних фондів, майнових прав, від Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" першому відповідачу.

Вказаний договір також не містить обов'язку сторін спільно діяти, умов про виділення сторонами для цього майна і умов про правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, умов про покриття витрат та збитків учасників, умов про їх участь у результатах спільних дій.

Відповідно до частини 1 статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.

Частиною 2 статті 1131 Цивільного кодексу України до умов договору про спільну діяльність віднесені положення щодо координації спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції було вірно встановлено, що договір від 31.03.2010 р. № 0310/7/1 не є договором про спільну діяльність.

Відповідно до приписів статті 1139 Цивільного кодексу України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.

Згідно з частиною 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Квартири в новозбудованому будинку не можуть бути віднесені до категорії прибутку в розумінні статті 1139 Цивільного кодексу України.

А тому, посилання прокурора та позивачів на те, що умови пункту 5.2 спірного договору порушують приписи статті 1139 Цивільного кодексу України, не заслуговують на увагу.

В частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України вказано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами 1 - 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В частині 2 статті 628 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір про пайову участь у будівництві житла прямо не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам. При укладенні договору про пайову участь у будівництві житла сторони не відступили від обов'язкових для них актів цивільного законодавства.

Вказаний договір не є договором про спільну діяльність, ним не передбачено відчуження Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на користь першого відповідача майна, в тому числі військового майна та майнових прав.

Договір про пайову участь у будівництві житла містить елементи договору будівельного підряду, зокрема, обов'язок першого відповідача збудувати об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації, а Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", за яким відповідно до умов договору залишаються функції замовника будівництва, зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик.

Встановлення обов'язку передати стороні-2 (першому відповідачу) будівельний майданчик передбачає надання фронту робіт в розумінні частини 1 статті 875 Цивільного кодексу України, тобто, допуску до місця здійснення будівельних робіт на земельній ділянці, що залишається в користуванні сторони-1 (Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"), і не передбачає переходу до сторони-2 права користування земельною ділянкою або передачі їй основних фондів.

Таким чином, господарським судом першої інстанції вірно встановлено, що Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" за спірним договором не передавалися основні фонди та інше майно.

Також, господарський суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи прокурора та позивачів про те, що вказаний договір не відповідає приписам статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" і законодавства України, в тому числі пунктів 4.1, 4.2, 6.1 статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", статтям 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", статтям 203, 837 Цивільного кодексу України, статті 75 Господарського кодексу України, статті 102-1 Земельного кодексу України про порядок відчуження майна державними підприємствами, про порядок відчуження військового майна, про порядок відчуження права користування земельною ділянкою комунальної власності для забудови, а також про порядок укладення Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" договорів про спільну діяльність і необхідність укладення окремого договору будівельного підряду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

25 травня 2010 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" і першому відповідачу надано дозвіл № 116/10 на виконання будівельних робіт з будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1-А, Дзержинський район, що свідчить про те, що вказані будівельні роботи могли бути здійснені лише після 25 травня 2010 року.

Перший відповідач надав до матеріалів справи первинні документи, які підтверджують здійснення витрат на будівництво вказаного об'єкту в загальній сумі 17264545 грн. після отримання зазначеного дозволу, що відповідає вартості основних фондів, які прийняті в експлуатацію згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 26 грудня 2011 р. № КК 14311114732.

В розділі 4 вказаної декларації, в якому визначається інформація про генерального підрядника (підрядника), зазначена філія Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" і перший відповідач.

В матеріалах справи наявні засвідчені копії довідок про вартість виконаних робіт форми КБ-3 і актів приймання виконаних робіт за формою КБ-2в за 2007 - 2008 р.р., які були підписані між Державним підприємством міністерства оборони України "Укрвійськбуд" і його філією (філією Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" 127 УНР).

Філія не є самостійною юридичною особою, а тому вказані документи підтверджують виконання Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" лише підготовчих робіт, витрати на проведення яких в наступному були передані першому відповідачу за видатковою накладною № 0000000008 від 1 червня 2010 р.

Ні прокурор, ні позивачі не надали доказів на спростування того, що будівництво багатоповерхового 54-ти квартирного житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А було здійснено іншими особами, а не першим відповідачем. Також, до матеріалів справи не були надано доказів здійснення позивачами дій з будівництва спірного будинку після 25 травня 2010 р.

Таким чином, господарським судом першої інстанції було вірно встановлено, що будівництво багатоповерхового 54-ти квартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1-А, якому в подальшому присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1-Б, було здійснено першим відповідачем та за рахунок його коштів. Загальна сума витрат першого відповідача на будівництво вказаного будинку склала 17264545 грн.

При цьому, типові форми первинних облікових документів у будівництві "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (типова форма N КБ-2в) та "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (типова форма N КБ-3), затверджені наказом Мінрегіонбуду від 04.12.2009 р. № 554, підлягають обов'язковому застосуванню лише при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва (підрядною організацією), що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної форми власності.

По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду.

У випадку здійснення робіт з будівництва господарським способом рішення щодо необхідності застосування типових форм приймається замовником з дотриманням вимог нормативно-правових та законодавчих актів, що регулюють ці питання.

Відповідне роз'яснення було також надано в листі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 06.05.2010 р. N 2/12-20/4993.

Будівництво будинку за адресою :м. Харків, вул. Асхарова, 4/6 А не здійснювалося за рахунок бюджетних коштів чи коштів Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".

Відповідно до умов договору від 31.03.2010 р. № 0310/7/1 фінансування будівництва було здійснене за рахунок коштів першого відповідача.

Договір № 0310/7/1 від 31.03.2010 р., який позивач просить визнати недійсним, є договором про пайову участь у будівництві, а не договором підряду.

Умовами договору про пайову участь не передбачено необхідність підписання між першим відповідачем та Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" актів приймання виконаних будівельних робіт (типова форма N КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (типова форма N КБ-3).

Більша частина будівельних робіт здійснювалася господарським способом для їх відображення в бухгалтерському обліку першого відповідача самостійно складалися акти приймання виконаних будівельних робіт (типова форма N КБ-2в). Також, першим відповідачем до матеріалів справи надані акти приймання виконаних будівельних робіт із третіми особами, які залучалися до будівництва будинку.

Тому, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції були обґрунтовано відхилені доводи другого позивача про те, що надані першим відповідачем акти не підписані з боку Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".

26 грудня 2011 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області було зареєстровано декларацію № КК 14311114732 про готовність об'єкта (багатоповерхового 54-ти квартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1-А до експлуатації.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.03.2012 р. № 191 за клопотанням Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" багатоповерховому будинку по вул. Ахсарова, 4/6-А присвоєно адресу АДРЕСА_1-Б.

Першим відповідачем було отримано свідоцтва про право власності на нерухоме майно і зареєстровано право власності на такі квартири в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-Б однокімнатні: 2, 4, 8, 10, 14, 20, 22, 26, 28, 32, 34, 38, 40, 44, 46, 50, 52; двокімнатні: 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 17, 19, 21, 23, 25, 27, 29, 31, 33, 35, 37, 39, 41, 43, 45, 47, 49, 53, 51; трьохкімнатні: 6, 12, 18, 24, 30, 36, 42, 54.

Житловий будинок 4/6-Б за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова за першим відповідачем не був зареєстрований, тобто, з врахуванням приписів абз. 3 ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

21 грудня 2005 р. між Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", замовником,і Державним підприємством "Укрконверс", інвестором, було укладено інвестиційний договір № 382/2005 на будівництво житлового будинку 4/6-А по вул. Ахсарова в м. Харків (далі - інвестиційний договір).

Відповідно до п. 2.1 вказаного інвестиційного договору інвестор здійснює інвестування у будівництво житлового будинку 4/6-А по вул. Ахсарова в м. Харків, що будується замовником шляхом передачі інвестицій у вигляді грошових коштів, матеріальних активів та наданням послуг, пов'язаних з їх доставкою, з наступним отриманням інвестором у власність частини житла пропорційно внесених інвестицій.

За інвестиційним договором Державне підприємство "Укрконверс" не приймало на себе зобов'язання здійснити будівництво об'єкту. Будівництво об'єкту за цим договором повинне було бути здійснене Державним підприємством міністерства оборони України "Укрвійськбуд", в той час як Державне підприємство "Укрконверс" виконувало виключно функції інвестора.

За оспорюваним договором будівництво житлового будинку № 4/6-А по вул. Ахсарова в м. Харків здійснювалося першим відповідачем і не за рахунок Державного підприємства "Укрконверс", а за власний рахунок.

Перший відповідач не є стороною інвестиційного договору № 382/2005 від 21 грудня 2005 р. та не набував права і обов'язки за ним.

В пункті 8.2 інвестиційного договору вказано, що жодна із сторін за договором не може передавати в будь-якій формі третім особам (за виключенням законних правонаступників) свої права і обов'язки за договором без письмової згоди на те сторін.

З матеріалів справи вбачається, що Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" не приймало на себе зобов'язання не укладати з іншими особами договори щодо будівництва спірного будинку, а також не передавало права і обов'язки за інвестиційним договором № 382/2005 від 21 грудня 2005 р. першому відповідачу.

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що порушення Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" умов інвестиційного договору № 382/2005 від 21 грудня 2005 р. перед Державним підприємством "Укрконверс" не може бути підставою для покладення обов'язку та/або відповідальності за таке порушення на першого відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання договору від 31.03.2010 р. № 0310/7/1 недійсним.

В пункті 5.2 договору про пайову участь вказано, що після введення об'єкту в експлуатацію сторона-1 (Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд") не отримує квартири в "об'єкті" (багатоповерховому 54-ти квартирному житловому будинку в м. Харків по вул. Ахсарова, 4/6-А), а сторона-2 отримує 100% загальної площі квартир в «об'єкті» при умові 100% фінансування його будівництва.

Перший відповідач виконав умови щодо 100% фінансування вказаного будівництва і набув право власності на новостворені квартири.

Спірні квартири не перебували у власності Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" або інших позивачів, а перший відповідач набув право власності на них як на новостворені об'єкти нерухомого майна на підставі свідоцтв про право власності.

Також, господарським судом першої інстанції було вірно встановлено, що спірні квартири були збудовані за рахунок власних коштів першого відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опірні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Прокурор в обґрунтування вимог про визнання права власності на вказаний будинок, квартири та нежитлові приміщення в ньому посилається на приписи статті 331 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 статті 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Зі змісту зазначених норм випливає, що право власності на створену із власних матеріалів річ, зокрема нерухому, набуває саме особа, яка її створила (побудувала таку нерухому річ).

Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" та інші позивачі не є особами, які створили (побудували) житловий будинок за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-Б квартири в ньому. Такою особою є перший відповідач.

Право власності на спірні квартири виникло і було зареєстровано за першим відповідачем на підставі правовстановлюючих документів.

Також, колегія суддів зазначає, що орган, уповноважений здійснювати повноваження власника земельної ділянки, на якій побудовано спірний будинок, - Харківська міська рада в особі виконавчого комітету Харківської міської ради - видав першому відповідачу свідоцтва про право власності на квартири у спірному будинку, що свідчить про те, що власник земельної ділянки, на якій здійснено будівництво спірного будинку, не заперечував проти здійснення такого будівництва.

Отже, на думку колегії суддів, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не підлягають задоволенню також вимоги прокурора в частині визнання за позивачами права власності на вказаний будинок та зареєстровані на праві власності за першим відповідачем квартири в ньому.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 року у справі №18/2184/11.

Згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 26 грудня 2011 р. № КК 14311114732, технічним паспортом на спірний багатоквартирний будинок та інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в ньому відсутні індивідуально визначені нежитлові приміщення як окремі об'єкти права власності.

Згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 26 грудня 2011 р. № КК 14311114732 спірний житловий будинок був завершений будівництвом з кількістю поверхів 9.

Після завершення будівництва першим відповідачем було здійснено реконструкцію нежитлових приміщень 10-го поверху, який в декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 26 грудня 2011 р. № КК 14311114732 визначений як технічний, в 6 квартир.

Здійснення реконструкції підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 30 квітня 2013 року № КК 143131160466.

Вказані квартири в позовних вимогах визначені як квартири № № 55 - 60 в будинку № АДРЕСА_1.

Квартири №№ 55 - 60 в будинку № АДРЕСА_1 не зареєстровані на праві власності за першим відповідачем, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтвами про право власності на квартири.

Обставини щодо відсутності реєстрації права власності за першим відповідачем на квартири № № 55 - 60 в будинку № АДРЕСА_1 також визнаються прокурором та позивачами по справі.

Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Право власності на квартиру як об'єкт нерухомого майна підлягає державній реєстрації відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В частині 1 статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вказано, що у Державному реєстрі прав на кожний об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа.

Таким чином, новостворені квартири № № 55 - 60 в будинку № АДРЕСА_1 можуть бути визначені як окремі індивідуально визначені об'єкти у власності першого відповідача виключно з моменту здійснення відповідної державної реєстрації в установленому законодавством порядку, відкриття відповідних розділів та реєстраційної справи.

Відповідно, лише з моменту здійснення такої державної реєстрації новостворених квартир № № 55 - 60 в будинку № АДРЕСА_1 за першим відповідачем до нього можуть бути пред'явлені позовні вимоги щодо права власності на них.

Отже, на думку колегії суддів, відсутній предмет спору в частині позовних вимог про визнання права власності за державою Україна в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на квартири № № 55, 56, 57, 58, 59, 60 та нежитлові приміщення загальною площею 452,8 кв. м. у будинку № АДРЕСА_1.

Відповідно до частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Перший відповідач здійснив відчуження квартири АДРЕСА_2 фізичній особі ОСОБА_5 згідно з договором купівлі-продажу від 24 грудня 2013 р. за реєстраційним номером 4344 та квартири АДРЕСА_1 фізичній особі ОСОБА_6 згідно з договором купівлі-продажу від 19 березня 2014 р. за реєстраційним номером 776.

Оскільки право власності першого відповідача на вказані 2 квартири припинилося відповідно до частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України, а належними відповідачами за позовними вимогами про визнання права власності на вказані квартири є фізичні особи, спір в частині таких позовних вимог не підлягає розгляду в господарських судах України.

Відповідно до частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; 1-1) відсутній предмет спору.

Отже, місцевий господарський суд відповідно до частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України повинен був припинити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання права власності за державою Україна в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на квартири № № 35, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60 та нежитлові приміщення загальною площею 452,8 кв. м. у будинку № АДРЕСА_1.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності за державою Україна в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на квартири № № 35, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60 та нежитлові приміщення загальною площею 452,8 кв. м. у будинку № АДРЕСА_1, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, порушив норми процесуального права, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню із припиненням провадження у справі у цій частині на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В решті рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 3 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2014 року у справі № 922/1384/13 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності за державою Україна в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на квартири № № 35, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60 та нежитлові приміщення загальною площею 452,8 кв. м. у будинку № АДРЕСА_1 та в цій частині провадження у справі припинити.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2014 року у справі № 922/1384/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 25.07.2014 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Бондаренко В.П.