Рішення

від 10.04.2014 по справі 923/220/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2014 р. Справа № 923/220/14 Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Короткій Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Приватного підприємства "ЕКОР-ТАВРІЯ", м.Цюрупинськ

до : Фермерського господарства "СОБ", с.Бетхери Херсонської області

про стягнення 54 182 грн. 57 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Никифоров О.Е., дов. б/н від 17.02.2014 р.;

від відповідача - Глушенкова О.В., дов. № 01 від 07.03.2014 р.;

Приватне підприємство "ЕКОР-ТАВРІЯ" (позивач) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Фермерського господарства "СОБ" (відповідач) про стягнення 54 182 грн. 57 коп. на підставі договору купівлі-продажу № 1/02 від 13 лютого 2013 року.

Ухвалою суду від 26.02.2014 р. порушено провадження по справі № 923/220/14.

21 березня 2014 року позивач надав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 47800,00 грн. основного боргу, 3907,10 грн. пені, 2390,00 грн. штрафу та 749,02 грн. три відсотки річних.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, в судове засідання не прибув, причини неявки не повідомив.

Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, наголошує на виникненні форс-мажорних обставин.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

Між Приватним підприємством "ЕКОР-ТАВРІЯ" (позивач, продавець) та Фермерським господарством «СОБ» (відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу №1/02 від 13.02.2013 року (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товар.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначені Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договорами поставки, правовідносини, які витікають із них, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, що підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

В договорі сторони обумовили, що строки оплати за товар визначаються в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно Специфікації №1 - строк оплати до 15.07.2013 р.;

Згідно Специфікації №2 - до 15.07.2013 р;

Згідно Специфікації №3 - до 15.07.2013р.;

Згідно специфікації №4 - до 15.07.2013 р.;

Згідно Специфікації №5 - до 01.12.2013 р.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'язання виконав не в повному обсязі, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 47800,00 грн. , що підтверджено матеріалами справи.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу за Договором заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Відповідно до п.6.4. Договору за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар Покупець виплачує пеню у розмірі 5% від суми відмови (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення) за кожний день прострочення. Пунктом 6.5. сторони передбачили, що за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань, що випливають з цього договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 5% від ціни товару, зазначеної в п.4.2. договору.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3907,10 грн. пені та 2390,00 грн. штрафу.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. При цьому, незалежно від способу та бази визначення розміру неустойки договором, вона не може перевищувати той розмір, який встановлено законом, як граничний.

Тобто відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

За змістом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"№543/96-ВР від 22.11.96. передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу. Відповідно до п.49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.08р. - положення цього закону не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга» (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки пені та зазначає, що розрахунок позивачем зроблено вірно. Згідно обґрунтованого розрахунку стягненню з відповідача підлягає пеня та штраф.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача три відсотки річних з простроченої суми.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга» (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки в частині стягнення 3 % річних і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог, оскільки висновком Торгово-промислової палати України встановлено, що несприятливі погодні умови, що спричинили пошкодження сільськогосподарських культур на площах фермерського господарства, є форс-мажорними обставинами.

Матеріалами справи підтверджується, що 16 грудня 2013 року Торгово-промислова палата України надала фермерському господарству висновок, відповідно до якого несприятливі погодні умови, що спричинили пошкодження сільськогосподарських культур на площах фермерського господарства «СОБ» станом на 13 червня 2013 року є форс-мажорними.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що жодна із сторін не несе відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань по цьому договору, якщо це невиконання чи неналежне виконання зумовлені дією обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини). Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини, зобов'язана не пізніше десяти календарних днів з дати настання таких обставин повідомити у письмовій формі іншу сторону.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів належного виконання вищевказаного пункту договору.

Згідно умов договору поставки відповідач отримав від позивача мінеральні добрива і зобов'язався оплатити їх в установлені договором строки.

Суд звертає увагу, що застережень, що позивач повинен оплатити товар з вартості сільськогосподарських культур договір не містить.

На думку суду, для застосування наслідків форс-мажору необхідна наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку між настанням певної обставини непереборної сили і неможливості виконати зобов'язання саме через цю обставину. Крім того, в порушення умов договору, відповідач своєчасно не повідомив позивача про обставини непереборної сили. Згідно висновку Торгово-промилосової палати форс-мажорні обставини визначені станом на 13.06.2013 р., тобто, про наявність форс-мажору відповідачу було відомо 13.06.2013 р. Однак, у встановлений договором строк відповідач не звернувся до позивача з відповідним повідомленням про форс-мажор.

За вказаних обставин, суд не приймає до уваги доводи відповідача про неможливість виконання договору у зв'язку з обставинами непереборної сили, відповідно, не застосовує наслідки, передбачені ч.1 ст.617 ЦК України (звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання).

Пунктом 1 ст.233 Господарського кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Частина 3 ст.83 ГПК України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки.

Суд зважає на те, що специфікою діяльності підприємства-відповідача є сезонність та залежність від певних погодних умов. Обставини справи (пошкодження сільськогосподарських культур внаслідок засухи) є достатніми, щоб вважати даний випадок винятковим.

Враховуючи викладене, оскільки порушення зобов'язання відповідачем не потягло за собою збитків для позивача, суд з урахуванням інтересів відповідача зменшує розмір належної до сплати пені та штрафу на 50%. Таким чином, стягненню підлягає пеня в сумі 1953,55 грн. та штраф в розмірі 1195,00 грн..

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача. Оскільки при зверненні до суду з заявою про збільшення позовних вимог 21.03.2014 р. позивач збільшив позовні вимоги в частині стягнення пені на 669,55 грн., - суд дійшов висновку достягнути з позивача судовий збір в сумі 13,27 грн.

На підставі вищевикладених норм права та керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фермерського господарства «СОБ» (75650, Херсонська область Голопристанський район, с.Бехтери, вул..Горького, 46, код ЄДРПОУ 32783405, р/р 26006000015804 в ПАТ «Креді Агріколь банк», МФО 3000614) на користь Приватного підприємства «ЕКОР-ТАВРІЯ» (75100, Херсонська область, м.Цюрупинськ, вул..Самарця, 95/2, код ЄДРПОУ 36563457, р/р 26009000122563 в ПАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670) 47800,00 грн. боргу, 1953,55 грн. пені, 1195,00 грн. штрафу, 749,02 грн. три відсотки річних та 1840,27 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3.Достягнути з Приватного підприємства «ЕКОР-ТАВРІЯ» (75100, Херсонська область, м.Цюрупинськ, вул..Самарця, 95/2, код ЄДРПОУ 36563457, р/р 26009000122563 в ПАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670) на користь держави в доход державного бюджету України - отримувач УДКСУ у м.Херсоні , код ЄДРПОУ 37959779, рахунок 31215206783002, банк ГУДКСУ у Херсонській області, МФО 852010, код 03500045; стягувач ДПІ у м. Херсоні 13,27 грн. судового збору;

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.04.2014 р.

Суддя В.В.Литвинова