Постанова

від 23.07.2014 по справі 916/647/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2014 р.Справа № 916/647/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.

суддів Савицького Я.Ф., Журавльова О.О.

(склад судової колегії сформовано відповідно до розпорядження № 386 від 23.07.2014 року)

при секретарі судового засідання Будному О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Соколовська А.В., довіреність № 24-1213 від: 24.12.2013 р.;

від відповідача - Ковальчук Р.М., довіреність № 1429 від 14.05.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Флора-Юг»

на рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2014 року

по справі № 916/647/14

за позовом: Приватного підприємства «Флора-Юг»

до відповідача: Комунального підприємства «Міськзелентрест»

про: стягнення 264973,08 грн.

В судовому засіданні 23.07.2014 року згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови

встановив:

В лютому 2014 року Приватне підприємство "Флора-Юг" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства «Міськзелентрест» про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу № 25-02К/т/х від 22.02.2008 р. та № 5К/т/х від 03.02.2009 р. в сумі 264973,08грн., з яких основний борг - 200086,45грн., інфляційні - 42619,58грн., 3% річних - 22267,05грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем грошового обов'язку з оплати вартості поставленого товару за договорами купівлі-продажу № 25-02К/т/х від 22.02.2008 р. та № 5К/т/х від 03.02.2009 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.06.2014 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лічман Л.В., судді Д'яченко Т.Г., Панченко О.Л.) позов Приватного підприємства «Флора-Юг» задоволено частково: з Комунального підприємства "Міськзелентрест" стягнуто 80500/вісімдесят тисяч п'ятсот/ грн. 00 коп. основного боргу, 2997/дві тисячі дев'ятсот дев'яносто сім/ грн. 05 коп. 3% річних, 721/сімсот двадцять одна/грн. 50 коп. інфляційних втрат, 1684/одна тисяча шістсот вісімдесят чотири/ грн. 37 коп. судового збору.

В решті позову відмовлено з підстав пропуску позивачем строків позовної давності.

Не погоджуючись з даним рішенням, Приватним підприємством "Флора-Юг" подано апеляційну скаргу, за змістом якої скаржник просить рішення господарського сулу Одеської області в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 180778,14грн., у тому числі, основний борг - 119586,45 грн., 3% річних - 19267,61 грн., інфляційні - 41924,08грн. - скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Приватного підприємства "Флора-Юг" задовольнити у повному обсязі.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме, ст.ст. 525, 530, 256, 257, 264 ЦК України та постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування строків позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., а також при неповному з'ясуванні всіх обставин справи. Зокрема, апелянт вказує на неврахування судом обставин, з якими положення ст. 264 ЦК України пов'язують факт переривання строків позовної давності.

23.07.2014 р. через канцелярію суду скаржником подане клопотання про залучення в порядку ст. 101 ГПК України додаткових доказів.

За змістом вказаного клопотання скаржник просить апеляційний суд в якості додаткових доказів на підтвердження обставин щодо переривання строку позовної давності прийняти листи КП "Міськзелентрест" № 1506 від 01.08.2011 р., № 41 від 10.01.2012 р. про направлення ПП "Флора-Юг" екземплярів актів звірок взаємних розрахунків станом на 31.01.2010 р., 31.12.2010 р. та 31.12.2011 р. За твердженням заявника, дані докази не були подані до суду першої інстанції з підстав, що не залежали від нього.

З приводу вказаного клопотання, враховуючи наведені в ньому підстави та викладені обставин, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до п.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 17.05.2011 р. у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку ст. 38 ГПК України. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Оцінюючи подане апелянтом клопотання в контексті згаданих положень ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що останнім не надано належного обґрунтування неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні від 11.06.2014 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 13.06.2014 р. Таким чином, господарським судом позивачу було надано час для підготовки та подання доказів на спростування тверджень відповідача щодо пропуску строку позовної давності.

Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, вважав вірними висновки суду щодо застосування строків позовної давності, просив в задоволенні апеляційної скарги ПП "Флора-Юг" на рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2014 р. у справі № 916/647/14 - відмовити.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, додаткові пояснення до неї та відзив на неї, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судовою колегією встановлено наступне.

22.02.2008 р. та 03.02.2009 р між ПП „ФЛОРА-ЮГ" (Продавець) та КП „МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ" (Покупець) укладено договори купівлі-продажу № 25-02К/т/х та № 5К/т/х відповідно.

За змістом п.8.1 договору № 25-02К/т/х від 22.02.2008 р. останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2008 р.

Пунктом 8.1 договору № 5К/т/х від 03.02.2009 р. з урахуванням додаткової угоди від 05.01.2010 р. сторони встановили, що договір вступає в силу з моменту його підписання та припиняє свою дію після підписання відповідної двосторонньої угоди про розірвання договору.

Згідно вказаних договорів Продавець прийняв на себе зобов'язання передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язався прийняти та оплатити наступний товар: квіткову продукцію та супутні товари (товар) (п.1.1 договорів).

Кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у специфікації, що є додатком № 1 до договору або у накладній (п.1.2 договорів).

Товар вважається поставленим Продавцем і прийнятим Покупцем з моменту підписання сторонами накладних чи актів приймання-передачі (п.3.2 договорів).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок розрахунків визначений п. 5.2 договорів.

Згідно з даним пунктом перерахування грошових коштів на р/р Продавця здійснюється на протязі 30 банківських днів з дня поставки за кожну окрему партію товару.

Приписи статті 629 ЦК України визначають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, відповідач в порушення умов договорів, положень ст.ст. 525, 526, 629, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 198 ГК України грошове зобов'язання з оплати вартості поставленого товару у визначений договорами строк в повному обсязі не виконав, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в сумі 80500,00 грн. За наведених обставин, позов Приватного підприємства "Флора-Юг" в цій частині визнаний судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Решта вимог позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 119586,45 грн. залишена судом без задоволення з підстав спливу строку позовної давності, про застосування якої відповідачем подано відповідну письмову заяву.

Крім того, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, та враховуючи прострочення Покупцем виконання грошового зобов'язання за угодою від 03.02.2009 р. № 5К/т/х, господарський суд частково задовольнив вимоги позивача щодо стягнення 3% річних в сумі 2997,05 грн. та інфляційних в сумі 721,50 грн.

Представлений позивачем розрахунок в цій частині судом до уваги не прийнятий через допущені в ньому арифметичні та методологічні помилки.

Суть порушених в апеляційній скарзі питань полягає у визначенні правомірності застосування місцевим господарським судом строків позовної давності.

Згідно статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.2 ст. 9 ЦК України та ч.1 ст.223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 ГК України.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. передбачено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення.

У відповідності до п.2.1 постанови №10 від 29.05.2013 р. пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

17.03.2014 р. відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог ПП "Флора-Юг". На думку відповідача, з врахуванням дати поставки строк проведення розрахунків між сторонами сплив у 2011 році.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст.267 ЦК України).

За приписами ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги. Саме така правова позиція викладена у п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Дослідивши наявні матеріали справи та проаналізувавши положення п. 5.2 договорів, якими сторони погодили, що вартість товару оплачується відповідачем протягом 30 банківських днів після поставки кожної окремої партії товару, господарський суд з урахуванням того, що поставка товару відбулась у грудні 2008 року та у лютому 2009 року, дійшов правильного висновку, що станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом трирічний строк позовної давності за вимогою про оплату товару сплив на початку 2009 року.

Враховуючи зроблені судом висновки про наявність порушених прав позивача, оцінивши доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосувати позовну давність та наслідки її спливу при розгляді вимог про стягнення спірної суми.

При цьому, судом першої інстанції не прийнято до уваги твердження позивача про те, що акти звірок взаємних розрахунків станом на 31.01.2010 р. та станом на 31.12.2010 р., свідчать про визнання відповідачем своєї заборгованості перед позивачем, а відтак переривають строк позовної давності на вимогу про стягнення боргу за спірними договорами.

Відхиляючи вказані докази, господарський суд зазначив, що представлені акти звірок взаємних розрахунків не містять дату складання актів, що унеможливлює конкретизацію в часі моменту визнання відповідачем боргу, яке могло статись в т.ч. після спливу позовної давності.

Крім того, при дослідженні змісту актів звірок станом на 31.01.2010 р. та станом на 31.12.2010 р. судом першої інстанції встановлено, що останні від імені КП „МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ" підписала та скріпила печаткою головний бухгалтер Красоткіна М.П., котра прийнята на роботи тільки в липні 2011 р., а тому в 2010 р. будь-які документи як посадова особа підписувати не могла. Факт підписання актів звірок станом на 31.01.2010 р. та станом на 31.12.2010 р. не в 2010 р. підтвердив шляхом надання відповідних письмових пояснень і директор ПП „ФЛОРА-ЮГ", який послався на складання актів відразу після прийняття Красоткіної М.П. на роботу, проте ніяких підтверджень такому доводу не представив.

Твердження апелянта про передчасність висновків суду першої інстанції щодо неприйняття спірних актів в якості належних доказів на підтвердження факту переривання строку позовної давності з огляду на приписи ст. 101 ГПК України відхилені колегією суддів як безпідставні. Наразі, як зазначалося вище, позивачу судом першої інстанції був наданий час для підготовки доказів на спростування тверджень відповідача щодо невідповідності представлених актів звірок вимогам належності та допустимості доказів у розумінні ст. 34 ГПК України. Разом з тим, листи КП "Міськзелентрест" № 1506 від 01.08.2011р., № 41 від 10.01.2012 р. про направлення ПП "Флора-Юг" екземплярів актів звірок взаємних розрахунків станом на 31.01.2010 р., 31.12.2010 р. та 31.12.2011 р., своєчасно до суду першої інстанції подані не були. При цьому, поважності причин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції позивач суду апеляційної інстанції не довів.

Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в матеріалах справи належних доказів, які б свідчили про переривання строку позовної давності у відповідності із ст. 264 ЦК України, тому строк позовної давності не переривався і є пропущеним.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати за подання апеляційної скарги підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Флора-Юг" залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2014 р. у справі № 916/647/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 28.07.2014р.

Головуючий суддя суддя суддяТ.Я. Гладишева Я.Ф. Савицький О.О. Журавльов