Постанова

від 09.09.2014 по справі 916/647/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2014 року Справа № 916/647/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Мележик Н.І. (доповідача),

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Приватного підприємства "Флора-Юг"

на рішення господарського суду Одеської області

від 13.06.2014 року

та постанову Одеського апеляційного господарського

суду від 23.07.2014 року

у справі № 916/647/14

господарського суду Одеської області

за позовом Приватного підприємства "Флора-Юг"

до Комунального підприємства

"Міськзелентрест"

про стягнення 264 973,08 грн.

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - Ковальчука Р.М.

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2014 року Приватне підприємство "Флора-Юг" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Міськзелентрест" про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу № 25-02К/т/х від 22.02.2008 р. та № 5К/т/х від 03.02.2009 р. в сумі 200 086,45 грн., інфляційних витрат у розмірі 42 619,58 грн., 3 % річних в сумі 22 267,05 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.06.2014 року (судді: Лічман Л.В., Д'яченко Т.Г., Панченко О.Л.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 року (судді: Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф., Журавльов О.О.), позов задоволено частково; стягнуто з КП "Міськзелентрест" 80 500 грн. основного боргу, 3 % річних в сумі 2997,05 грн., 721,50 грн. інфляційних витрат та 1 684,37 грн. судового збору; в решті позову відмовлено з підстав пропуску позивачем строків позовної давності.

В касаційній скарзі ПП "Флора-Юг" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача 119 586,45 грн. основного боргу, 3 % річних в сумі 9 160,65 грн. та 1 195,86 грн. інфляційних витрат, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 22.02.2008 р. та 03.02.2009 р. між ПП "Флора-Юг" (продавець) та КП "Міськзелентрест" (покупець) укладено договори купівлі-продажу № 25-02К/т/х та № 5К/т/х, згідно яких продавець зобов"язався передати у власність покупця в порядку та на умовах, визначених договором, квіткову продукцію та супутні товари (товар). Кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру та ціна визначені у специфікації (додатку № 1 до договору або у накладній). Товар вважається поставленим продавцем і прийнятим покупцем з моменту підписання сторонами накладних чи актів приймання-передачі (п. 3.2 договорів).

Згідно п. 5.2 цих договорів перерахування грошових коштів на р/р продавця здійснюється протягом 30 банківських днів з дня поставки за кожну окрему партію товару.

На виконання умов вищевказаних договорів позивач передав у власність відповідача обумовлений договором товар.

Позовні вимоги обгрунтовані несплатою відповідачем вартості поставленого у 2008-2009 рр. товару в сумі 119 586,45 грн. та у 2012-2013 рр. - у розмірі 80 500 грн.

Крім суми основного боргу, за прострочення виконання грошових зобов"язань позивач на підставі статті 625 ЦК України просив стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 22 267,05 грн. та інфляційні витрати у розмірі 42619,58 грн.

В процесі розгляду спору в суді першої інстанції відповідач звернувся із заявою про застосування строку позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 119 586,45 грн., а також 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих на дану суму основного боргу, у зв"язку зі спливом цього строку.

Статтею 265 ГК України та статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статей 525, 526, 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, лише в сумі 80 500 грн. основного боргу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, вірно встановив, що відповідачем порушено умови вищевказаного договору та приписи цивільного законодавства в частині оплати вартості товару, поставленого позивачем у 2008-2009 рр. в сумі 119 586,45 грн. та у 2012-2013 рр. - у розмірі 80 500 грн.

Так, згідно умов п. 5.2. договору кінцевим терміном оплати товару було 30 банківських днів з дня поставок кожної окремої партії товару.

Проте, відповідач не перерахував позивачу грошові кошти за отриманий товар. Факт наявності заборгованості не заперечується боржником.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовом в лютому 2014 року, тобто після спливу строку позовної давності, з вимогою про стягнення заборгованості за поставлений у 2008-2009 рр. товар в сумі 119 586,45 грн., що, з урахуванням поданого відповідачем на підставі ст. 257 ЦК України клопотання про застосування позовної даності та приписів ч. 4 ст. 267 цього ж Кодексу, є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Водночас, судами попередніх інстанцій правомірно спростовано доводи позивача щодо підтвердження факту переривання перебігу строку позовної давності за цими поставками шляхом підписання актів звірки взаємних розрахунків станом на 31.01.2010 р. та станом на 31.12.2010 р., оскільки дані акти не містять будь-якого змісту й інформації про спірні договори, первинні документи, за якими утворилася зазначена в ньому заборгованість, період виникнення боргу. Крім того, господарськими судами не прийнято дані акти (станом на 31.01.2010 р. та станом на 31.12.2010 р.) в якості доказів, підтверджуючих факт переривання строку позовної давності, оскільки вони підписані від імені відповідача головним бухгалтером ОСОБА_1, прийнятою на роботу лише в липні 2011 року.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача лише вартості товару, поставленого позивачем у 2012-2013 рр. в сумі 80 500 грн., відповідає вимогам закону, оскільки позов в цій частині заявлений з дотриманням строку позовної давності.

В силу статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 264, 267 цього ж Кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За вказаних обставин, суди попередніх інстанцій, дотримуючись вимог статті 43 ГПК України, повно й об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності та дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині обов"язку покупця сплатити продавцю вартість товару, поставленого останнім у 2012-2013 рр. в сумі 80 500 грн.

При цьому, приймаючи рішення щодо відмови в позові в іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар у 2008-2009 рр. в сумі 119 586,45 грн., і, застосувавши до вказаних позовних вимог за заявою відповідача положень статті 257 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій на підставі ч. 4 ст. 267 цього ж Кодексу підставно відмовили в позові в цій частині внаслідок спливу такого строку.

За приписами статті 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Також, перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних витрат та 3 % річних, які є похідними від основної суми, і, здійснивши, при цьому, власний розрахунок, місцевий та апеляційний господарські суди, дійшли обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 721,50 грн. та 3 % річних у розмірі 2 997,05 грн.

З даними висновками господарського суду апеляційної інстанції повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанції норм статей 264 Цивільного кодексу України не спростовують правильності їх висновків щодо відсутності обов"язку відповідача сплатити позивачу вартість товару, отриманого у 2008-2009 роках в сумі 119 586,45 грн., з урахуванням пропуску строку позовної давності.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки апеляційного господарського суду відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийнята постанова апеляційного господарського суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону, а тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 - 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Флора-Юг" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 року у справі № 916/647/14 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.А. Плюшко СуддіН.І. Мележик С.С. Самусенко