Ухвала

від 17.06.2014 по справі 810/6370/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/6370/13-а ( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Київське спеціалізоване ремонтно - будівельне товариство» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Публічного акціонерного товариства «Київське спеціалізоване ремонтно - будівельне товариство» (далі - ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно - будівельне товариство») звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 11.11.2013 р. №0001552204 та від 11.11.2013 р. № 0001542204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 11.11.2013 № 0001552204 і від 11.11.2013 № 0001542204.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство» судовий збір у сумі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 80 коп.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2014 року не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області було проведено позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування і сплати податку на додану вартість по розрахунках з ТОВ «Статус Люкс» за період з 01.06.2011 по 31.08.2011, з ТОВ «Аверонбуд» за період з 01.10.2011 по 31.10.2011, з ТОВ ВНВП «Група компаній Гріффін» за період з 01.06.2012 по 30.06.2012, з ФОП ОСОБА_2 за період з 01.02.2011 по 28.02.2011, за результатами якої складено Акт перевірки від 24.10.2013 № 1170/22-4/00293841 (далі - Акт перевірки).

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за серпень 2011 на суму 20721,33 грн., жовтень 2011 у сумі 9209,60 грн.;

- пункту 198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187 Податкового кодексу України), пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим було занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 1263329,30 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 11.11.2013 № 0001542204, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 785 070,00 грн., з яких 1263329,00 грн. за основним платежем та 521741,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення від 11.11.2013 № 0001552204, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 29932,00 грн.

Позивач заперечує правомірність вищезазначених податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналізуючи положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що упродовж періоду, що перевірявся, позивачем було укладено ряд договорів поставки обладнання, а саме:

- договір постачання матеріалів будівельного призначення від 04.02.2011 № 02/11, укладений між ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство» та ФОП ОСОБА_2;

- договір постачання технологічного обладнання водо підготовки басейнів від 03.06.2011, укладений між ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство» та ТОВ «Статус Люкс»;

- договір постачання сантехнічного обладнання від 17.06.2011, укладений між ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство» та ТОВ «Статус Люкс»;

- договір поставки обладнання від 12.10.2011, укладений між ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство» та ТОВ «Аверонбуд»;

- договір поставки обладнання від 14.12.2011 № 1214/1, укладений між ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство» та ТОВ ВНВП «Група компаній Гріффін».

За твердженням позивача, вищезазначені правочини були укладені з підприємствами-контрагентами з метою виконання зобов'язання перед замовником будівельних робіт - Національним університетом державної податкової служби України та Державним підприємством «Підприємство з реконструкції та будівництва майнового комплексу Національного університету державної податкової служби України».

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так на підтвердження виконаня договірних зобов'язань позивачем до суду були надані копії податкових накладних, виписаних контрагентами-постачальниками, видаткових накладних виписаних ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно - будівельне товариство», копія звіту про витрати будівельних матеріалів за жовтень 2011 року; копія матеріального звіту за жовтень-грудень 2011 року та копії платіжних доручень.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Як свідчать матеріали даної справи, суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг позивачем були включені до складу податкового кредиту відповідних періодів.

Крім того, позивачем були надані копії договору генерального підряду на виконання будівельних робіт від 26.11.2009 № 909626, укладеного між ВАТ «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство» та Національним університетом державної податкової служби України; договору укладеного між ВАТ «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство» та ДП «Підприємство з реконструкції та будівництва майнового комплексу Національного університету державної податкової служби України» від 21.11.2011, за умовами яких передбачалося виконання комплексу робіт по будівництву другої черги реконструкції спорткомплексу з будівництвом фізкультурно-реабілітаційного центру та надбудовою над трибунами в м. Ірпінь по вул. Садовій, 92.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, серед іншого, посилається на наявність актів перевірок контрагентів позивача, які на думку останнього свідчать про нікчемність укладених ними правочинів, які є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Однак, на думку колегії суддів, акти перевірок та викладені в них висновки не є рішенням чи дією відповідного податкового органу, що породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача як платника податків у сфері оподаткування, а є лише викладенням суб'єктивної думки посадової особи, що здійснила перевірку, та не є обов'язковими для виконання.

Що стосується тверджень податкового органу про наявність факту порушення кримінального провадження від 22.11.2012 № 32012110010000004 за матеріалами кримінальної справи № 71-00241 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, що на думку відповідача вказує на безтоварність господарських операцій контрагентів позивача, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із абз. 3 п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки підпункт 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України визначає отримання постанови слідчого, винесеної ним відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у його провадженні.

При цьому, до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду пункт 86.9 статті 86 Податкового кодексу України забороняє, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність перевірки, приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки. Цією нормою передбачено, що матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Як свідчать матеріали даної справи, позапланова невиїзна перевірка ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування і сплати податку на додану вартість по розрахунках з ТОВ «Статус Люкс» за період з 01.06.2011 по 31.08.2011, з ТОВ «Аверонбуд» за період з 01.10.2011 по 31.10.2011, з ТОВ ВНВП «Група компаній Гріффін» за період з 01.06.2012 по 30.06.2012, з ФОП ОСОБА_2 за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 була проведена посадовою особою відповідача згідно п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, що в свою чергу не дає права на застосування норм підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України у зв'язку з відсутністю відповідної постанови слідчого.

Крім того, на момент укладення позивачем спірних правочинів юридичні особи контрагентів позивача - ТОВ «Статус Люкс», ТОВ «Аверонбуд», ТОВ ВНВП «Група компаній Гріффін» та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не були припинені у визначеному законом порядку та були наділені адміністративною процесуальною дієздатністю на час вчинення господарських взаємовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Водночас, положенням статті 46 вказаного Закону визначено вичерпний перелік підстав для Державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Так, згідно із частиною 3 даної Статті, фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагентів позивача - ТОВ «Статус Люкс», ТОВ «Аверонбуд», ТОВ ВНВП «Група компаній Гріффін», ФОП ОСОБА_2

Разом з тим, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність здійснення ним правочинів.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані по ній докази, колегія суддів приходить до висновку про незаконність податкових повідомлень-рішень Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 11.11.2013 № 0001542204, яким ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно - будівельне товариство» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 785 070,00 грн. та від 11.11.2013 № 0001552204, яким ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно - будівельне товариство» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 29932,00 грн., які слід визнати протиправними та такими, що підлягають до скасування.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 23.06.14р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.