Ухвала

від 28.01.2015 по справі 810/6370/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року м. Київ К/800/37484/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Костенка М.І. Сіроша М.В при секретарі судового засідання Єгоровій І.В.,

за участю представників сторін: позивача - Кривенко А.В.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 р.

у справі № 810/6370/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство» (далі - позивач, ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Ірпінська ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.11.2013 р. № 0001542204 та № 0001552204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 р., позов задоволено: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ від 11.11.2013 р. № 0001542204 та № 0001552204; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 28.01.2015 р. не з'явився, надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття в судове засідання.

Дослідив матеріали справи, доводи заявленого клопотання, колегія суддів вважає, що клопотання не обґрунтоване, а тому не підлягає задоволенню. Справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 15.10.2013 р. по 21.10.2013 р., на підставі наказу від 15.10.2013 р. № 241 та згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, посадовою особою Ірпінської ОДПІ була проведена позапланова невиїзна перевірка ПАТ «Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне товариство» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках: з ТОВ «Статус Люкс» за період з 01.06.2011 р. по 31.08.2011 р., з ТОВ «Аверонбуд» за період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р., з ТОВ «ВНВП «Група компаній Граффін» за період з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р., з ФОП ОСОБА_5 за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р., за результатами якої складено акт від 24.10.2013 р. № 1170/22-4/00293841 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті завищено податковий кредит з податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 20 721,33 грн. та за жовтень 2011 року на суму 9 209,60 грн.; - пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в загальній суму 1 263 329,30 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 11.11.2013 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0001542204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 785 070,50 грн., з яких 1 263 329 грн. - за основним платежем та 521 741,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001552204, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 29 932 грн.

Як вбачається з акту перевірки № 1170/22-4/00293841 від 24.10.2013 р. підставою для донарахування позивачу вказаних податкових зобов'язань з податку на додану вартість слугували твердження перевіряючого про неправомірне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам зі своїми контрагентами-постачальниками: ТОВ «Статус Люкс», ТОВ «Аверонбуд», ТОВ «ВНВП «Група компаній Граффін», ФОП ОСОБА_5, оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем з вказаними контрагентами були укладені без мети настання реальних наслідків. При цьому податковий орган посилався на те,що вказані суб'єкти господарювання не мали реальної можливості займатись господарською діяльністю.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд договорів щодо поставки матеріалів та обладнання будівельного призначення зі своїми контрагентами-постачальниками: ТОВ «Статус Люкс», ТОВ «Аверонбуд», ТОВ «ВНВП «Група компаній Граффін», ФОП ОСОБА_5

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними у акті податкової перевірки контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 11.11.2013 р. № 0001542204 та № 0001552204, вимоги щодо визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 р. у справі № 810/6370/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) М.В. Сірош