Ухвала

від 23.07.2014 по справі 34/213

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 34/213 23.07.14 За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції»

на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука Володимира Васильовича при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 16.01.2012 у справі №34/213

за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції»

про стягнення 210183992,36 грн. та 36845,82 дол. США (що за офіційним курсом НБУ станом на 17.10.2011 складає 293871,21 грн.).

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Фурсов В.В. (представник за довіреністю);

від відповідачів - не з'явився;

від ВПВР - Сіщук В.В. (державний виконавець).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.12.2011 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції» про стягнення 210183992,36 грн. та 36845,82 дол. США заборгованості та санкцій за кредитним договором №151408К1, укладеним 18.01.2008 між Банком та Холдингом.

16.01.2012 на виконання вищевказаного рішення, яке набрало законної сили, господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції» надійшла скарга на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука Володимира Васильовича при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 16.01.2012 у справі №34/213, відповідно до якої скаржник просить суд визнати дії вказаного державного виконавця неправомірними, зобов'язати закінчити виконавче провадження № 31066023, відкрите на підставі вказаного наказу, та як наслідок, скасувати всі заходи забезпечення та виконання судового наказу, вжиті у межах виконавчого провадження № 31066023.

Ухвалою суду від 05.06.2014 вказану скаргу було визнано такою, що відповідає вимогам п. 1 ст. 121-2 ГПК України, прийнято до розгляду та призначено на 23.07.2014.

Від скаржника (Відповідача) 17.07.2014 через відділ діловодства суду надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги в зв'язку з неможливістю забезпечення явки у судове засідання його повноважного представника.

Разом з цим, судом явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а отже направлення представника було правом, а не обов'язком скаржника.

Крім того, за приписами статті 121-2 ГПК України, яка регулює порядок розгляду скарг на дії органів державної виконавчої служби, неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Скаржником також не обґрунтовано перед судом підстав необхідності прийняття його представником особистої участі в судовому засіданні, а також не наведено інших обставин, які могли б бути підставою для перенесення судового засідання.

З огляду на наведене, клопотання скаржника про перенесення судового засідання судом відхиляється.

Відповідно до ч. 2 ст. 121-2 ГПК України, неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Розглянувши подану скаргу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволенні вимог скарги, з огляду на наступне.

06.02.2012 Єжовим М.В., головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 31066023 по виконанню наказу господарського суду міста Києва від 16.01.2012 у справі №34/213.

У подальшому, як убачається з залученого до скарги витягу з ЄДР виконавчих проваджень, в межах виконавчого провадження № 31066023 було винесено наступні постанови:

- 21.05.2013 головним державним виконавцем Гречух О.Я. постанову про стягнення виконавчого збору;

- 31.05.2013 головним державним виконавцем Гречух О.Я. постанову про арешт коштів боржника;

- 27.05.2014 головним державним виконавцем Сіщук В.В. постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Подану скаргу про визнання дій державного виконавця Сіщук В.В. по винесенню постанови від 27.05.2014 у виконавчому провадженні № 31066023 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження неправомірною скаржник мотивує тим, що виконавче провадження мало бути закінчено на підставі ч. 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», чого державним виконавцем зроблено не було, тому постанова винесена поза встановленим вказаною нормою строком здійснення виконавчих дій на думку скаржника є неправомірною.

Як на підставу неправомірності оскаржуваної постанови скаржник також наголошує, що виконавче провадження мало бути закінчене ще до її винесення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення).

Однак, із такими доводами скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції» суд погодитись не може.

Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Так, у відповідності до статті 1 Закону, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Дійсно, відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Як вбачається з вищеописаного витягу з ЄДР виконавчих проваджень, в межах виконавчого провадження № 31066023 виконавчі дії проводились трьома виконавцями: Єжовим М.В., Гречух О.Я. та Сіщук В.В., тобто виконавче провадження не перебувало весь час в провадженні одного державного виконавця, а передавалось від одного виконавця іншому, та причини такої передачі відповідачем не оскаржуються.

При цьому, норми статті ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається скаржник, не передбачають автоматичного закінчення (закриття) виконавчого провадження у випадку закінчення встановленого законом шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Натомість, відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Та відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

- закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;

- повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;

- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Скаржником не доведено перед судом існування обставин, передбачених статтями 47 та 48 указаного Закону, які можуть бути підставами для повернення виконавчого документу стягувачу та отже, підставами для закінчення виконавчого провадження № 31066023.

Щодо п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» на який посилається скаржник, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, то скаржником у даному випадку не доведено перед судом, що для такого виду стягнення, на який видано наказ господарського суду міста Києва від 16.01.2012 у справі №34/213, законом передбачено певний строк, по закінченню якого воно підлягає автоматичному закінченню.

Відтак, враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що доводи скарги не знайшли свого належного доказового та нормативного обґрунтування, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст. ст. 86, 121-2 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції» на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука Володимира Васильовича при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 16.01.2012 у справі №34/213 (виконавче провадження № 31066023), відмовити.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Суддя Сташків Р.Б.