Постанова

від 15.10.2014 по справі 34/213

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2014 року Справа № 34/213

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Гольцової Л.А.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

ТОВ "Холдинг "Фінанси та інвестиції" - Пархоменка І.В.,

Відділу примусового виконання рішень ДВС України - Іванюк Д.С.,

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" - Фурсова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг"Фінанси та інвестиції"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2014

та на ухвалу господарського суду міста Києва від 23.07.2014

у справі № 34/213

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг "Фінанси та інвестиції"

на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука Володимира Васильовича при виконання наказу господарського суду міста Києва від 16.01.2012

у справі № 34/213

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг "Фінанси та інвестиції"

про стягнення 210183992,36 грн. та 36845,82 дол. США

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.12.2011 позовні вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ТОВ "Холдинг "Фінанси та інвестиції" про стягнення 210183992,36 грн. та 36845,82 дол. США заборгованості та санкцій за кредитним договором № 151408К1, укладеним 18.01.2008 ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Холдинг "Фінанси та інвестиції", задоволено повністю.

На виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва 16.01.2012 було видано відповідний наказ, на підставі якого 06.02.2012 Відділом примусового виконання рішень ДВС України відкрито виконавче провадження.

21.05.2013 Відділом примусового виконання рішень ДВС України винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

31.05.2013 виконавчою службою винесено постанову про арешт коштів боржника.

27.05.2014 Відділом примусового виконання рішень ДВС України прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження.

02.06.2014 ТОВ "Холдинг "Фінанси та інвестиції" подано скаргу на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 16.01.2012, в якій боржник просив:

- визнати дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука Володимира Васильовича неправомірними та незаконними;

- зобов'язати Державну виконавчу службу України закінчити виконавче провадження за реєстраційним номером 31066023;

- скасувати всі заходи забезпечення та виконання судового наказу господарського суду м. Києва № 34/213 від 16.01.2012, в тому числі - арешт майна та коштів ТОВ "Холдинг "Фінанси та інвестиції", заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна ТОВ "Холдинг "Фінанси та інвестиції".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2014 (суддя Сташків Р.Б.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 (колегія суддів у складі: суддя Чорна Л.В. - головуючий, судді Смірнова Л.Г., Шаптала Є.Ю.), у задоволенні скарги відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Холдинг "Фінанси та інвестиції" просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 23.07.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 16.01.2012 в повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням вимог ч. 1, ч. 3 ст. 6, ст.ст. 30, 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Звертаючись в порядку ст. 121 2 ГПК України із скаргою на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 16.01.2012, боржник обґрунтував її з посиланням на положення п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", за якими виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення. Відтак, вважаючи, що строк для стягнення боргу передбачений ст. 30 зазначеного Закону складає шість місяців, скаржник просив суд визнати неправомірними та незаконними дії органу ДВС щодо арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, які вчинені поза межами встановленого строку, а також зобов'язати відділ ДВС винести постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження.

Господарські суди попередніх інстанцій, перевіривши зазначені доводи відповідача, обґрунтовано визнали їх безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству України.

З таким висновком господарських судів попередніх інстанцій погоджується Вищий господарський суд України, огляду на наступне:

Згідно з ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Частинами 1, 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Господарські суди попередніх інстанцій, перевіривши доводи скаржника про наявність правових підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", правомірно врахували що відповідно до вказаної норми виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення. Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що положення п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" застосовуються лише до окремих видів стягнення, як-то стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття, стягнення інших періодичних платежів тощо, тобто таких видів стягнення, які регулюються спеціальним окремим законом. При цьому, строк, встановлений для здійснення виконавчих дій не є строком, передбаченим законом для відповідного виду стягнення в розумінні п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження". Факт порушення державним виконавцем шестимісячного строку для проведення виконавчих дій, не може бути підставою для закінчення виконавчого провадження на підставі скарги боржника за цим виконавчим провадженням, а навпаки може бути підставою для оскарження дій органу ДВС стягувачем у зв'язку з затягуванням виконання рішення суду

Крім того, господарськими судами цілком обґрунтовано взято до уваги положення п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", яким встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Виходячи з того, що в даному випадку примусовому виконанню підлягає судове рішення у справі про стягнення боргу за кредитним договором, яке до цього часу не виконане, у органу державної виконавчої служби відсутні правові підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що ухвала господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам закону.

Відтак, правові підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг"Фінанси та інвестиції" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 та ухвалу господарського суду міста Києва від 23.07.2014у справі № 34/213 залишити без змін.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Л. Гольцова В. Картере