Постанова

від 27.08.2014 по справі 34/213

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2014 р. Справа№ 34/213

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Громак В.О.

за участю представників сторін: від позивача - Фурсов В.В.;

від відповідача - Пархоменко І.В.;

від ВДВС - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції»

на ухвалу господарського суду міста Києва від 23.07.2014 р.

по справі № 34/213 (суддя Сташків Р.Б.)

за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси

та інвестиції»

на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання

рішень державної виконавчої служби України Сіщука Володимира

Васильовича при виконанні наказу господарського суду міста Києва

від 16.01.2012р. у справі №34/213

за позовом публічного акціонерного товариства «Державний

експортно-імпортний банк України»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси

та інвестиції»

про стягнення 210 183 992,36 грн. та 36 845,82 дол. США (що за офіційним курсом НБУ станом на 17.10.2011р. складає 293 871,21 грн.)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2014р. у задоволенні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції» на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука Володимира Васильовича при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 16.01.2012 у справі №34/213 (виконавче провадження № 31066023), відмовити.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 23.07.2014 р. по справі № 34/213, визнати дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука Володимира Васильовича неправомірними та незаконними. Зобов'язати Державну виконавчу службу України закінчити виконавче провадження за реєстраційним номером 31066023. Скасувати всі заходи забезпечення та виконання судового наказу господарського суду м. Києві №34/213 від 16.01.2012р., в тому числі - арешти майна та коштів ТОВ «Холдинг «Фінанси та інвестиції», заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна ТОВ «Холдинг «Фінанси та Інвестиції».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2014р. відновлено товариству з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції» строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2014р., враховуючи перебування судді Кропивної Л.В. у відпустці, змінено склад колегії та сформовано колегію у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Смірнова Л.Г., Шаптала Є.Ю.

Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» заперечує проти апеляційної скарги, посилаючись на те, що подібні скарги є нічим інших, як небажання боржника виконати рішення суду.

Відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби України своїх представників в судове засідання не направила, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлена.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

В силу частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Враховуючи обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги по даній справі, Київський апеляційний господарський суд розглядає дану справу у встановлений законодавством строк, за відсутності представників державної виконавчої служби, які належним чином повідомлені.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно частини 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Розглянувши матеріали справи всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.12.2011р. позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції» про стягнення 210183992,36 грн. та 36845,82 дол. США заборгованості та санкцій за кредитним договором №151408К1, укладеним 18.01.2008 між Банком та Холдингом задоволено повністю.

16.01.2012р. на виконання вищевказаного рішення, яке набрало законної сили, господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

За статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

06.02.2012р. Єжовим М.В., головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 31066023 по виконанню наказу господарського суду міста Києва від 16.01.2012 у справі №34/213.

21.05.2013р. головним державним виконавцем Гречух О.Я. винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

31.05.2013р. головним державним виконавцем Гречух О.Я. винесено постанову про арешт коштів боржника.

27.05.2014р. головним державним виконавцем Сіщук В.В. винесено постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Зазначена інформація розміщена у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень.

Обґрунтовуючи скаргу в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України та апеляційну скаргу, товариство з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції» наполягає на тому, що виконавче провадження триває вже більше двох років, а виконавче провадження в силу статті 30 Закону України повинно бути закінченим ще 06.08.2012р.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до статті 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до статті 28 Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до статті 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до статті 30 Закону державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Разом з цим, відповідно до статті 49 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;

6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;

7) визнання боржника банкрутом;

8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону.

14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Матеріали справи не містять доказів виконання рішення, погашення заборгованості у повному обсязі, включаючи виконавчі витрати, яке в силу статті 115 господарського процесуального кодексу України є обов'язковим.

Щодо посилань апелянта на п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону, то зазначене належними та допустимим доказами не наведено та не доведено.

Крім того, виконавчі дії проводилось трьома виконавцями, а причини передачі відповідачем не оскаржувались.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Фінанси та інвестиції» в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

З наведених у даній постанові обставин, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування ухвали господарського суду міста Києва від 23.07.2014 р. у справі № 34/213.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу господарського суду міста Києва від 23.07.2014 р. у справі №34/213 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Матеріали справи № 34/213 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Л.В. Чорна

Судді Л.Г. Смірнова

Є.Ю. Шаптала