Постанова

від 30.07.2014 по справі 904/689/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року Справа № 904/689/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

ПП "Охоронне агентство "Мірза" - не з'яв.,

ПАТ "Видавництво "Зоря" Корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавполіграфія" - Кононова Ю.М., Чалап С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Охоронне агентство "Мірза"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2014

у справі № 904/689/14 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Приватного підприємства "Охоронне агентство "Мірза"

до Приватного акціонерного товариства "Видавництво "Зоря" Корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавполіграфія"

про стягнення 114097,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року ПП "Охоронне агентство "Мірза" звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ "Видавництво "Зоря" Корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавполіграфія" про стягнення заборгованості у розмірі 114097,83 грн. за договором № 04/11 від 11.05.2010 про надання послуг з фізичної охорони об'єкта.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2014 (суддя Ярошенко В.І.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 89500,00 грн. заборгованості за надані послуги. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 (колегія суддів у складі: суддя Тищик І.В. - головуючий, судді Верхогляд Т.А., Білецька Л.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2014 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ПП "Охоронне агентство "Мірза" просить скасувати постанову апеляційної інстанції від 27.05.2014, а рішення господарського суду першої інстанції від 07.04.2014 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує про порушення судом апеляційної інстанції ст.ст. 4 2 , 4 3 , 22 ГПК України, ст.ст. 525, 526, 629, 901, 903 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік".

Перевіривши повноту встановлення обставин у справі та правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами наданнями ним охоронних послуг у спірний період.

Однак Вищий господарський суд України з висновками господарського суду апеляційної інстанції не погоджується, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Зокрема, господарський суд першої інстанції, при розгляді позову ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановив наступне:

- 11.05.2010 ВАТ "Видавництво "Зоря" КП ДАК "Укрвидавполіграфія" (замовник, відповідач) та ПП "Охоронне агентство "Мірза" (позивач, виконавець) було укладено договір № 04/11 про надання послуг з фізичної охорони об'єкта, згідно з умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати комплекс охоронних заходів визначених у технічному завданні (додаток № 1) власними штатними силами (охоронцями) і засобами, передбаченими чинним законодавством, з метою збереження майна і матеріальних цінностей замовника, що знаходиться всередині і на території об'єкта в період часу і на умовах, визначених цим договором на підставі протокольного рішення Тендерного комітету № 5 від 23.04.2010;

- об'єктом охорони є адміністративний корпус і інші споруди, розташовані на території об'єкта (у кількості - 7), що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, 7 та інші матеріальні цінності, що передаються виконавцю згідно з актом прийому-передачі;

- замовник зобов'язаний до 10-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані охоронні послуги, підписати акт про надання послуг з охорони об'єкта в звітному місяці (п. 4.1.7 договору);

- пунктом 6.1 договору передбачено, що вартість послуг з охорони об'єкта складає 17900,00 грн. на місяць з урахуванням ПДВ;

- згідно з п. 6.3 договору розрахунок замовника з виконавцем виконується в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, на підставі відповідного рахунку на оплату, або іншим не забороненим законодавством способом;

- відповідно до п. 6.4 договору оплата послуг виконавця за даною угодою здійснюється замовником протягом 30 днів з моменту отримання рахунку;

- згідно з актами виконаних робіт за період жовтень-грудень 2011 року, січень-лютий 2012 року, підписаними обома сторонами та отриманими представником відповідача, про що свідчать написи на примірниках актів за період жовтень-грудень 2011, на виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 92500,00 грн.;

- кожний акт виконаних робіт за відповідний місяць містить посилання на відповідний рахунок-фактуру;

- позивач виставив відповідачу рахунки на загальну суму 92500,00 грн.

У зв'язку з тим, що вказані рахунки залишилися не сплаченими відповідачем, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

Не погоджуючись з вказаними позовними вимогами, відповідач не заперечуючи в цілому існування господарських зобов'язань між позивачем та відповідачем, які виникли на підставі договору № 04/11 від 11.05.2010 про надання послуг з фізичної охорони об'єкта, стверджував про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження його вимог, оскільки надані позивачем рахунки-фактури не містять посилань на спірний договір, а акти здачі-прийому робіт за оспорюваний період складені за підписами різних осіб без зазначення їх прізвищ та посад, а підписи цих осіб не скріплено печатками підприємства.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд першої інстанції врахував вказану вимогу господарського процесуального законодавства і правомірно не взяв до уваги зазначені вище твердження відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи акти здачі-прийому робіт за жовтень-грудень 2011 року та січень-лютий 2012 року та обґрунтовано встановивши, що вказані документи містять відомості, як щодо прізвищ та ініціалів осіб, які їх підписали так і щодо їх посад.

Зворотній висновок господарського суду господарського суду апеляційної інстанції щодо вказаних вище обставин зроблений без дотримання вимог ст. 43 ГПК України.

Вищий господарський суд також вважає помилковим висновок господарського суду апеляційної інстанції стосовно того, що вказані акти здачі-прийому робіт не відповідають вимогам п.п. 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, оскільки вони не скріплені печатками підприємства.

Так, відповідно до вимог цих пунктів Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, твердження господарського суду апеляційної інстанції про обов'язковість печатки підприємства на актах здачі-прийому робіт не ґрунтується на вимогах закону, оскільки вказана вимога щодо скріплення підписів посадових осіб печаткою підприємства в даному випадку не має обов'язкового характеру.

Крім того, господарським судом першої інстанції правомірно не взято до уваги посилання відповідача на те, що надані позивачем рахунки-фактури не містять посилань на спірний договір і тому вони не можуть бути належними доказами.

Дослідивши з урахуванням вимог ст. 43 ГПК України всі надані сторонами докази господарський суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що наявні в матеріалах справи рахунки-фактури за період липень-вересень 2011 року, виставлені позивачем відповідачу на оплату охоронних послуг, також не містять посилання на договір, але були сплачені відповідачем без будь-яких зауважень. При цьому, доказів існування між сторонами будь-яких інших договірних правовідносин відповідач не надав.

Твердження ПАТ "Видавництво "Зоря" Корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавполіграфія" про те, що позивачем не подано суду передбачені п. п. 3.1, 3.2 договору акти здачі-прийому об'єкта та майна (матеріальних цінностей) під охорону, також обґрунтовано не взято до уваги господарським судом першої інстанції, оскільки позивачем було подано копії договорів про надання послуг з фізичної охорони об'єкта № 18/08/08 від 18.08.2008 та № 1/07 від 01.07.2009, укладених ним та відповідачем, а також акт приймання-передачі об'єктів під охорону, відповідно до якого сторони, згідно договору від 18.08.2008 про надання послуг з фізичної охорони об'єкта, підтвердили передачу об'єктів нерухомості 05.08.2009 під охорону позивачу згідно переліку. Даний акт підписано обома сторонами та підписи скріплено печатками підприємства. Отже, вказані об'єкти були передано відповідачу ще у 2008 році під охорону і доказів повернення відповідачем позивачу цих об'єктів нерухомості до суду не подано.

Згідно з ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, згідно з додатковими угодами до договору від 11.05.2010 про надання послуг з фізичної охорони об'єкта від 01.01.2011 та від 20.12.2011 дія договору була пролонгована до 31.12.2011 та до 31.12.2012 відповідно.

Отже, в оспорюваний період з жовтня по грудень 2011 року та з січня по лютий 2012 року договір від 11.05.2010 про надання послуг з фізичної охорони об'єкта був дійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України при укладанні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Так, сторони в п. 6.1 договору передбачили максимальну вартість послуг, що надається виконавцем замовникові, а саме 17900,00 грн. на місяць з урахуванням ПДВ.

Враховуючи наведені обставини, господарським судом першої інстанції правомірно здійснений перерахунок заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги за період жовтень-грудень 2011 року та січень-лютий 2012 року, який складає 89500,00 грн., а не 92500,00 грн. як було зазначено позивачем у позовній заяві.

За таких обставин судом першої інстанції відповідно до приписів ст. 43 ГПК України встановлено на підставі належних та допустимих доказів факт отримання відповідачем послуг згідно з наданими актами здачі-прийому виконаних робіт та не надано доказів їх оплати на суму 89500,00 грн., а відтак, позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, господарським судом першої інстанції правомірно відхилено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 21597,83 грн., оскільки сторонами у договорі від 11.05.2010 про надання послуг з фізичної охорони об'єкта № 04/11 не передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді санкцій, зокрема пені.

За таких обставин правові підстави для скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2014 були відсутні.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Охоронне агентство "Мірза" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2014 у справі № 904/689/14 залишити в силі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Видавництво "Зоря" Корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавполіграфія" на користь Приватного підприємства "Охоронне агентство "Мірза" 913,50 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере