Рішення

від 28.07.2014 по справі 265/7182/13-ц

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 265/7182/13-ц

Провадження № 2/265/1247/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2014 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Козлова Д. О.,

при секретарях Скоробогатько Г. О., Яшкові М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради, ОСОБА_3, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Головного управління юстиції в Донецькій області про визнання незаконним та скасування рішення про передання земельної ділянки у власність, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, третя особа: ОСОБА_4, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулись до суду з позовними вимогами до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення про передання земельної ділянки у власність, визнання недійсними свідоцтва про право власності, визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав, посилаючись на те, що земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_1, перебувала у спільному користуванні співвласників домоволодіння, розташованого на вказаній земельній ділянці. Однак між співвласниками виник спір щодо порядку користування вказаною земельною ділянкою, який досі не вирішений. Натомість на підставі рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року ОСОБА_3 була передана у власність земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1, площею 0,0554 га. Вважають такі дії міської ради незаконними, бо при ухваленні зазначеного рішення не було враховано прав інших співвласників домоволодіння по АДРЕСА_1, зважаючи на їх частки у спільній частковій власності на домоволодіння, розташоване на цій земельній ділянці. Зазначають, що вказане рішення Маріупольською міською радою було прийнято в період розгляду судом спору про порядок користування зазначеною земельною ділянкою між співкористувачами, де учасником спору також виступає міська рада. Позивачі вважають, що вони мають право на приватизацію земельної ділянки за вказаною адресою згідно до їх часток у спільній частковій власності на домоволодіння АДРЕСА_1. Натомість Маріупольська міська рада передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, що за площею вдвічі більша порівняно із тією часткою спірного домоволодіння, що належить відповідачці. Зазначали, що при прийняті рішення Маріупольською міською радою 18 червня 2013 року не було враховано, що з позивачами, суміжними землекористувачами, не було узгоджено межі спірної земельної ділянки, бо вказане питання з ними компетентними органами не вирішувалось. Таким чином без визначення порядку користування спірною земельною ділянкою, без узгодження меж земельної ділянки, без врахування часток співвласників домоволодіння міської радою було прийнято рішення про передання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,0554 га. по АДРЕСА_1, що суттєво порушило права позивачів. Додавали, що раніше судом вже скасовувалось рішення Маріупольської міської ради про передання у власність ОСОБА_3 зазначеної земельної ділянки. Вказували також, що свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0554 га., видане Маріупольській міській раді 15 квітня 2013 року, та рішення про реєстрацію вказаного права реєстраційною службою 15 квітня 2013 року є недійсними, тому підлягають скасуванню. Так до теперішнього часу не приймалось рішення про вилучення з наданої у користування земельної ділянки за вказаною адресою у позивачів земельної ділянки площею 0,0554 га. Також не припинялась спільна часткова власність на домоволодіння АДРЕСА_1. Враховуючи наведене, просили суд визнати незаконним та скасувати п. 3.4.8 рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року про передання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,0554 га., розташованої в АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво від 15 квітня 2013 року про право власності Маріупольської міської ради на земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану в АДРЕСА_1; визнати недійсним рішення від 15 квітня 2013 року державного реєстратора про реєстрацію права та витяг з державного реєстру майнових прав про реєстрацію права власності за Маріупольською міською радою на земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1.

У подальшому позивачами були збільшені позовні вимоги, за якими вони також просили суд визнати недійсним свідоцтво від 17 липня 2013 року про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану в АДРЕСА_1.

З часом позивачі знову змінили позовні вимоги, за якими просили суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора від 15 квітня 2013 року про реєстрацію права Маріупольської міської ради на земельну ділянку площею 0,0554 га, розташовану по АДРЕСА_1; визнати недійним та скасувати свідоцтво про право власності від 15 квітня 2013 року Маріупольської міської ради на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0554 га.; визнати незаконним та скасувати п. 3.4.8 рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 17 липня 2013 року ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1; скасувати рішення державного реєстратора від 17 липня 2013 року про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1.

Позивач, ОСОБА_1, в судовому засіданні на задоволенні позову наполягав, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.

Позивач, ОСОБА_2, до суду не з'явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Представник позивачів, ОСОБА_5, яка діє на підставі договорів, в судовому засіданні, підтримуючи вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зазначала, що досі не вирішено спір між співкористувачами земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, про порядок її користування, справа за яким перебуває у провадженні суду. Тому передання міської радою у власність земельної ділянки ОСОБА_3 є суттєвим порушенням прав позивачів на використання, належної їм земельної ділянки. При цьому додавала, що судовими органами раніше вже скасовувалось рішення Маріупольської міської ради про передання у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки. Таким чином вважала, що без узгодження із позивачами меж земельної ділянки, що була передана у власність відповідачці, міська рада не мала права передавати у власність ОСОБА_3 земельну ділянку по АДРЕСА_1, яка є часткою земельної ділянки, що перебуває у спільному користуванні позивачів та відповідачки, як співвласників домоволодіння за вказаною адресою, бо земельна ділянка не була вилучена із спільного користування сторін, відповідачка не довела, що вона має право на користування земельною діяльною площею 0,0554 га., що їй була надана. При присвоєнні кадастрового номеру спірній земельній ділянці відповідними організаціями не було перевірено, чи не має спору між суміжними землекористувачами, хто є суміжними землекористувачами та не було узгоджено меж земельної ділянки. На підставі цього рішення про реєстрацію права міської ради на земельну ділянку площею 0,0554 га. по АДРЕСА_1 за Маріупольською міською радою є незаконним, тому що технічна документація була виконана із суттєвим порушеннями процедури та прав позивачів. Таким чином свідоцтво про право власності на цю земельну ділянку за міською радою є недійсним. Подальша реєстрація права власності за ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку також повинна бути скасована, бо була проведена на підставі незаконного рішення міської ради. Таким чином свідоцтво ОСОБА_3 про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 також недійсне. Просила повністю задовольнити позов.

Представник Маріупольської міської ради, який діє на підставі довіреності, ОСОБА_6, в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення заявлених вимог, пояснив, що представники Маріупольської міської ради діяли у межах закону, визначення меж спірної земельної ділянки було узгоджено із усіма відповідними органами, була складена відповідна технічна документація на землю, тому міська рада мала усі повноваження розпорядитись належною їй земельною ділянкою шляхом її передання у власність ОСОБА_3, яка нею користувалась, будучи власником будинку АДРЕСА_1. До того ж позивачі не довели свого права на спірну земельну ділянку, тому їх права не були порушені. Вказував, що підстав для відмови у наданні у власність вказаної землі відповідачці у Маріупольської міської ради не було. При цьому додавав, що рішення про відібрання земельної ділянки по АДРЕСА_1 у позивачів міською радою не приймалось. Зазначив натомість, що будинок, який належить ОСОБА_3 є окремим об'єктом нерухомості, тому не відноситься до домоволодіння позивачів. Просив відмовити у позові повністю.

За письмовими запереченнями представника Маріупольської міської ради, яка діє на підставі довіреності, ОСОБА_7, вбачається, що не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, представник відповідача вказувала, що ОСОБА_3 звернулась до міської ради з заявою про надання їй у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, якій належить будинок за вказаною адресою. На підставі переліченого та наданої технічної документації на земельну ділянку за рішенням Маріупольської міської ради ОСОБА_3 було надано правомірно у власність земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,0554 га. При цьому на підставі акту про встановлення меж земельної ділянки від 10 липня 2012 року та доповнення до акту від 10 вересня 2012 року були узгоджені межі вказаної земельної ділянки із суміжними землекористувачами.

Представник Реєстраційної служби Маріупольського МУЮ в Донецькій області, яка діє на підставі довіреності, ОСОБА_8, не визнаючи заявлені позивачами вимоги, вказувала, що для видачі правовстановлюючого документа на земельну ділянку по АДРЕСА_1, необхідно було провести реєстрацію вказаного нерухомого майна у Державному реєстрі за Маріупольською міської радою. Підтвердила, що до реєстраційної служби зверталась представник ОСОБА_3, ОСОБА_9, якою надавався витяг із земельного кадастру та технічна документація на спірну земельну ділянку, на підставі чого було прийнято рішення зареєструвати право власності за Маріупольською міською радою на цю земельну ділянку, що було виконано у відповідності до закону. Додала, що у теперішній час власником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_3, якій було видане відповідне свідоцтво про право власності на підставі рішення міської ради. Просила відмовити у позові повністю.

Відповідачка, ОСОБА_3, до суду не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи.

Згідно письмових заперечень ОСОБА_3 вбачається, що вона, не визнаючи заявлені позовні вимоги, вказувала, що земельна ділянка площею 1316 кв. м., розташована по АДРЕСА_2 надавалась ОСОБА_10 виконкомом Орджонікідзевської районної ради міста Маріуполя за актом від 9 червня 1946 року в користування строком на 65 років. Тому строк надання у користування спірною земельною ділянкою вплив, протягом якого позивачами не було підтверджено їх право користування земельною ділянкою. Натомість власником спірної земельної ділянки була Маріупольська міська рада, яка на підставі відповідних повноважень розпорядилась нею.

Представник відповідачки, ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності, ОСОБА_9, в суді, заперечуючи проти позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зауважувала, що будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на праві власності, як єдиний окремий об'єкт нерухомості, тому він не має відношення до домоволодіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Таким чином вважає, що передача у власність відповідачці земельної ділянки під вказаний будинок міською радою була правомірною. Також додавала, що у позивачів немає жодних документів на земельну ділянку по АДРЕСА_1. Підтвердила, що при складанні актів про визначення на місцевості та узгодження меж спірної земельної ділянки ОСОБА_1 при ній відмовився від пояснень та підпису в зазначених актах. Визначення меж ділянки відбувалось у присутності спеціаліста геодезиста та техніка з Маріупольського архітектурного бюро. Однак не заперечувала, що представники землевпорядної організації не питали безпосередньо у ОСОБА_1 його думку щодо узгодження меж земельної ділянки, бо чули, як той відмовив їй в грубій формі, що не бажає розписуватись у цих актах. Додала також, що із ОСОБА_2 взагалі при складанні актів узгодження ніхто не спілкувався, його думки не питав, оскільки його там не було, однак його позиція була їй до цього вже зрозумілою. Зазначала, що конфлікт щодо користування земельною ділянкою та визначення таких меж у ОСОБА_3 з позивачами існує вже давно. Додала, що огорожа, по якій визначали межі спірної земельної ділянки, була встановлена у 2010-2011 роках на підставі рішення міської ради про надання ОСОБА_3 земельної ділянки у власність. Підтвердила також, що ОСОБА_3 рішенням міської ради від 18 червня 2013 року була надана аналогічна земельна ділянка у власність, порівняно із тою, рішення по якій Донецьким апеляційним адміністративним судом було скасовано. Вважала позов необґрунтованим, тому просила суд в його задоволені відмовити.

Представник ОСОБА_9, адвокат ОСОБА_11, який діє на підставі договору, заперечуючи проти задоволення позову, вказував, що правових підстав для задоволення вимог позивачів нема, бо у них відсутнє право на користування спірною земельною ділянкою, які не мають документів на зазначену землю, тому просив суд відмовити у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2, бо міська рада на законних підставах розпорядилась належною їй земельною ділянкою.

Третя особа, ОСОБА_4, до суду не з'явився, надавши суду заяву, в якій просив вирішити наявний спір у його відсутність.

Вислухавши учасників процесу, що зявились, вивчивши матеріали справи, суд вважає заявлені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного вмотивування.

За положеннями ст. 1225 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК) до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені та яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

За ст. 377 ЦК до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно до ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) (далі за текстом - ЗК) в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

При цьому за ч. 4 ст. 120 ЗК в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Суд зазначає, що відповідно до п. 7 «Перехідних положень» Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) громадяни, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (далі за текстом - Постанова Пленуму) зазначено, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст. ст. 140-149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

За ст. 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Згідно до п. 11 Постанови Пленуму, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів, суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку.

На підставі абзацу «ґ» п. 18 Постанови Пленуму вбачається, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 року - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх. З 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 року.

Згідно до п. 21 Постанови Пленуму, якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Відповідно до виписки з протоколу № 11 засідання виконкому Орджонікідзевської районної ради вбачається, що ОСОБА_10 було виділено у користування під забудову житлового будинку земельну ділянку по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 48).

На підставі акту передання земельної ділянки в натурі від 9 червня 1946 року представники управління Маріупольської міської архітектури передали ОСОБА_10 земельну ділянку по АДРЕСА_2 загальною площею 1316 кв. м. на підставі рішення за протоколом № 11 (т. 1, а. с. 49).

За актом від 9 червня 1946 року управління Маріупольської міської архітектури провело відвід земельної ділянки зазначеної прощі ОСОБА_10, що розташована по АДРЕСА_2, у користування строком на 65 років для побудови житлового будинку (т. 1, а. с. 49).

Відповідно до свідоцтва про право власності № 1180 від 28 грудня 1990 року вбачається, що 9/50 (36/200) частки домоволодіння, яке складається з п'ятьох житлових будинків, по АДРЕСА_2 належать ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Орджонікідзевської районної ради від 28 листопада 1990 року, право власності якого було зареєстровано в Маріупольському БТІ 28 грудня 1990 року (т. 1, а. с. 25).

Відповідно до свідоцтва про право власності № 1181 від 28 грудня 1990 року вбачається, що 12/50 (48/200) частки домоволодіння, яке складається з п'ятьох житлових будинків, по АДРЕСА_2 належать ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Орджонікідзевської районної ради від 28 листопада 1990 року, право власності якого було зареєстровано в Маріупольському БТІ 28 грудня 1990 року (т. 1, а. с. 23).

За п. 2 рішення № 353 від 31 липня 1991 року виконкому Орджонікідзевської районної ради міста Маріуполя було затверджено зміни поштової нумерації житлових будинків в селищі Найдьонівка згідно до додатку № 1, на підставі чого будинок № 98 по АДРЕСА_1 набув нумерацію 102 (т. 1, а. с. 31; т. 2, а. с. 122, 123-124).

На підставі свідоцтва про право на спадщину від 11 липня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом, 11 липня 1998 року, по 7/200 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 належали ОСОБА_4 та ОСОБА_1 кожному на праві власності, як спадкоємцям померлого ОСОБА_12, право власності яких було зареєстровано в Маріупольському БТІ 11 серпня 1998 року (т. 1, а. с. 29).

Згідно до свідоцтва про право на спадщину від 27 червня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом, 27 червня 2008 року, 7/40 (35/200) частки домоволодіння по АДРЕСА_1 належать ОСОБА_2 на праві власності, як спадкоємцю померлої ОСОБА_13, право власності якого було зареєстровано в Маріупольському БТІ 1 липня 2008 року (т. 1, а. с. 26; т. 2, а. с. 101).

На підставі свідоцтва про право на спадщину від 26 березня 2009 року, посвідченого державним нотаріусом, 26 березня 2009 року, 35/200 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 належать ОСОБА_1 на праві власності, як спадкоємцю померлого ОСОБА_14, право власності якого було зареєстровано в Маріупольському БТІ 27 березня 2009 року (т. 1, а. с. 24; т. 2, а. с. 100).

Згідно до договору дарування від 27 липня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом, 27 липня 2009 року, 20/200 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 належать на праві власності ОСОБА_2, як такі, що були подаровані йому дарувальниками, ОСОБА_4 (7/200 частки) та ОСОБА_1 (13/200 частки), право власності якого було зареєстровано в Маріупольському БТІ 13 серпня 2009 року (т. 1, а. с. 27-28; т. 2, а. с. 102).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 4 лютого 2003 року, посвідченого державним нотаріусом, ОСОБА_3 є власницею 8/50 (32/200) частки домоволодіння 98-В по АДРЕСА_1 в м. Маріуполі, право власності якої було зареєстровано в Маріупольському БТІ 16 вересня 2009 року (т. 2, а. с. 115, 116).

За рішенням № 174 від 28 липня 2010 року колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради було впорядковано поштову адресу домоволодіння, частка якого належить ОСОБА_3, за яким вирішено вважати зазначену частку домоволодіння такою, що розташована по АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 117).

Згідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 6 травня 2011 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, на підставі рішення Маріупольської міської ради від 20 квітня 2011 року, право власності якої було зареєстровано в Маріупольському БТІ 6 травня 2011 року (т. 1, а. с. 104, 105).

Таким чином суд встановив, що ОСОБА_1 є власником 77/200 частки домоволодіння по АДРЕСА_1, ОСОБА_2 є власником 55/200 частки домоволодіння по АДРЕСА_1, ОСОБА_4 є власником 36/200 частки домоволодіння по АДРЕСА_1, що загалом складає 168/200 частки від зазначеного домоволодіння.

Суд також зазначає, що 32/200 частки домоволодіння АДРЕСА_1 фактично належали на праві власності ОСОБА_3, частці домоволодіння якої було присвоєно нову адресу, складено технічну документацію, внаслідок чого відповідачка набула права власності на окремий будинок по АДРЕСА_1.

З огляду на перелічене, суд відхиляє доводи представників ОСОБА_3, що позивачі не набули права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за відсутності в них правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, бо вказана земельна ділянка надавалась у законний спосіб колишньому землекористувачу, ОСОБА_10, на підставі рішення виконкому Орджонікідзевської районної ради, та яка не була вилучена у передбачений спосіб протягом зазначеного періоду часу в її землекористувачів.

За ст. 358 ЦК право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Суд встановив, що сторони користуються земельною ділянкою спільно і ними наразі не було досягнуто згоди про порядок користування земельною ділянкою під домоволодіння по АДРЕСА_1.

Так наявність спору між сторонами щодо меж користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 підтверджується копією рішення суду від 19 грудня 2012 року за спором між сторонами про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,0554 га, виданий ОСОБА_3 та ухвалою суду від 8 жовтня 2013 року про зупинення провадження по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_3, 3-я особа: Маріупольська міська рада, про визначення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 до вирішення наявного спору, який перебуває у провадженні суду з березня 2013 року (т. 1, а. с. 17-18; т. 2, а. с. 23).

Таким чином суд встановив, що сторони, як співвласники домоволодіння АДРЕСА_1, не дійшли згоди між собою щодо користування спірною земельною ділянкою.

Посилання представників відповідачки на встановлений порядок користування спірною земельною ділянкою, що склався між співвласниками домоволодіння, суд відхиляє, бо ані відповідачкою, ані її представниками не було надано жодного належного та допустимого доказу щодо наявності визначеного порядку користування за угодою між співкористувачами.

Враховуючи наведене, суд дійшов того, що, набувши на законних підставах право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здобули право користування земельною ділянкою під вказане домоволодіння пропорційно до їх часток у праві власності на зазначене домоволодіння.

При цьому суд зауважує, що припинення спільної часткової власності ОСОБА_3 на домоволодіння АДРЕСА_1 з набуттям нею права власності на будинок АДРЕСА_1, не надало їй більших прав порівняно із іншими землекористувачами на земельну ділянку по АДРЕСА_1, яка так й залишилась у спільному користуванні ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, спір щодо користування якою між ними не було досі вирішено у судовому порядку.

За п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі за текстом - Закон) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, в тому числі право власності на нерухоме майно.

Згідно до ч. 1 ст. 5 Закону в Державному реєстрі прав реєструються речові права на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 9 Закону державний реєстратор видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 Закону.

Та за п. 8-1 ч. 1 ст. 18 Закону свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

На підставі ст. 15 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно до ст. 19 Закону державна реєстрація прав проводиться, крім іншого, на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог Закону.

Згідно до п. 55-1 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, в разі формування земельної ділянки у порядку відведення земельної ділянки із земель державної та комунальної власності заявник, також подає органові державної реєстрації прав рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до рішення від 15 квітня 2013 року № 1664051 державним реєстратором Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області за заявою від 27 березня 2013 року ОСОБА_3 було проведено державну реєстрацію права комунальної власності Маріупольської міської ради на земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1, на підставі витягу з Державного земельного кадастру та технічної документації на вказану земельну ділянку (т. 2, а. с. 20, 51, 66-67, 71).

Згідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 квітня 2013 року вбачається, що земельна ділянка площею 0,0554 га., розташована по АДРЕСА_1, є комунальною власністю та належить Маріупольській міській раді Донецької області, право на яке було зареєстровано реєстраційною службою Маріупольського МУЮ Донецької області (т. 1, а. с. 13).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 квітня 2013 року, наданого реєстраційною службою Маріупольського МУЮ Донецької області за заявою ОСОБА_3, вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 квітня 2013 року за рішенням про державну реєстрацію прав від 15 квітня 2013 року Маріупольська міська рада є власником земельної ділянки площею 0,0554 га., що розташована по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 14).

За заявою ОСОБА_3 від 17 квітня 2013 року остання клопотала перед Маріупольською міською радою про передання їй у власність земельної ділянки площею 0,0554 га. по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 100).

На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 118 Земельного кодексу України (далі за текстом рішення - ЗК) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

За ч. 9 ст. 118 ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ст. 198 ЗК кадастрова зйомка - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, яка включає у себе, крім іншого, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Згідно до п. п. 3 та 4 «Порядку узгодження меж земельних ділянок із суміжними землекористувачами на території Маріупольської міської ради», затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 29 квітня 2010 року № 5/42-6453 (далі за текстом рішення - Порядок), при розробці проекту землеустрою з відводу земельної ділянки, технічної документації, необхідної для приватизації земельної ділянки, межі земельної ділянки узгоджуються із суміжними землекористувачами. При розробці проекту землеустрою з відводу земельної ділянки встановлення меж земельної ділянки провадиться згідно до генерального плану розміщення об'єкта, узгодженого головним управлінням архітектури та містобудівництва міської ради, з обов'язковим узгодженням меж з суміжними землекористувачами.

На підставі п. 5 Порядку в разі відмови суміжного землекористувача від узгодження меж земельної ділянки організація з землеустрою, яка виконує розробку документації з землеустрою, в тому числі КП «Міське архітектурне бюро», зобов'язана з'ясувати наступну інформацію: чи встановлювалась межа суміжної земельної ділянки; а також причину, по якій суміжний землекористувач відмовляється від узгодження меж (інформація повинна бути оформлена письмово або зазначений відповідний запис в акті встановлення та узгодження меж земельної ділянки та завірений підписом фізичної особи або уповноваженого представника юридичної особи). В разі відмови суміжного землекористувача надати письмові заперечення з питання проходження меж, про це робиться запис у акті узгодження меж земельної ділянки представником організації з землеустрою.

Відповідно до п. 6 Порядку після перевірки наведеної у п. 5 вказаного Порядку інформації розробник документації із землеустрою складає доповнення до акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки, який містить інформацію про суміжних землекористувачах та причини відмови від узгодження меж, який узгоджується із головою районної адміністрації міської ради, управлінням Держкомзему в місті Маріуполі, Головним управлінням містобудівництва та архітектури міської рад, відділом регулювання земельних відносин міської ради.

Відповідно до акту встановлення меж земельної ділянки від 10 липня 2012 року вбачається, що землекористувач ОСОБА_3 з представниками КП «Міськархбюро» разом із суміжним землекористувачем ОСОБА_9 (АДРЕСА_3) узгодили, що межа земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, пролягає по існуючій огорожі та площа якої становить 0,0554 га. При цьому в акті зазначено, що суперечки по межі вказаної земельної ділянки відсутні, а її конфігурація та площа узгоджена з усіма суміжними землекористувачами, де також мається посилання на додаток до акту від 10 вересня 2012 року (т. 1, а. с. 15, 96).

За додатком до акту від 10 вересня 2012 року щодо встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 вбачається, що вказаний акт є додатком до акту від 10 липня 2012 року, складеного представниками КП «Міськархбюро». При цьому зазначено, що землекористувачі по АДРЕСА_1 від підпису при узгодження меж користування земельною ділянкою ОСОБА_3 відмовились, в яких правовстановлюючі документи на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не оформлені. Також у акті зазначено, що межа між ділянками землекористувачів історично склалась та проходить по існуючому паркану, тому права землекористувачів по АДРЕСА_1 не порушені, внаслідок чого встановлено, що відмова від підпису вказаних землекористувачів є безпідставною, а встановлення меж користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 виконано вірно (т. 1, а. с. 16, 98).

Представник Маріупольського архітектурного бюро, ОСОБА_15, допитаний в якості спеціаліста, зазначав, що дійсно складалась технічна документація на земельну ділянку на місцевості по АДРЕСА_1 за його участі, для чого бралась до уваги документація БТІ на будинок, визначались межі земельної ділянки з урахуванням наявної огорожі. Вказував, що при визначенні меж земельної ділянки він не перевіряв правовстановлюючі документи у суміжних землекористувачів на місці, а лише дивиться відомості щодо приватизації землі у земельному кадастрі. При складанні додатку до акту узгодження меж земельної ділянки він вдруге виїжджає на місцевість для уточнення узгоджень.

З технічної документації із землеустрою від 20 травня 2013 року, складеної ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов'я», вбачається, що було встановлено межі земельної ділянки в натурі для подальшого оформлення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га. по АДРЕСА_1, де зазначено, що кадастрова зйомка була виконана КП «Міське архітектурне бюро», та що на час складання технічної документації від суміжних землекористувачів претензій не надходило (т. 1, а. с. 108-117).

Представник ТОВ «Землі Приазов'я», ОСОБА_16, допитана у засіданні в якості спеціаліста зазначила, що вона є спеціалістом землевпорядної організації, якій були надані узгодженні технічні документи з встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 з міського архітектурного бюро, документи на будинок та інші. Геодезією за вказаною адресою займалось Архітектурне бюро міста Маріуполя, представники якого мають відповідні повноваження, з яким існує єдина база з ТОВ «Землі Приазов'я». Зазначала, що додатковий акт до узгодження меж спірної земельної ділянки складався представниками архітектурного бюро. Оскільки порушень при цьому не було виявлено, то представники ТОВ «Землі Приазов'я» виготовили землевпорядну документацію на зазначену земельну ділянку.

Натомість розглядом справи суд встановив, що при встановленні та узгодженні меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 для надання її ОСОБА_3 у власність, було суттєво порушено «Порядок узгодження меж земельних ділянок із суміжними землекористувачами на території Маріупольської міської ради», бо фактично представники Міського архітектурного бюро не з'ясували, чи відповідала межа суміжної земельної ділянки, на яку претендувала ОСОБА_3, встановленій огорожі на земельній ділянці по АДРЕСА_1, не було з'ясовано думку представниками землевпорядної організації в ОСОБА_1 про причину, по якій він відмовляється від узгодження меж, а ОСОБА_2 взагалі не запитували з цього питання, а вказана інформація у порушення вказаного «Порядку» не була письмово зазначена в акті встановлення та узгодження меж земельної ділянки представником організації з землеустрою.

При складанні доповнення до акту встановлення та узгодження меж спірної земельної ділянки не було зазначено інформації про суміжних землекористувачів та причини їх відмови від узгодження меж, тому суд вважає, що представники районної адміністрації міської ради, управління Держкомзему в місті Маріуполі, управління містобудівництва та архітектури міської рад, відділу регулювання земельних відносин міської ради взагалі не перевірялось ані форма, ані зміст інформації, що була викладена у доповненні до акту узгодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 10 вересня 2012 року.

Таким чином суд встановив, що при узгодженні меж спірної земельної ділянки не було встановлено землевпорядною організацією, чи відсутні у суміжних землекористувачів претензії щодо межі та площі зазначеної земельної ділянки, та що вона узгоджена з усіма суміжними землекористувачами, внаслідок чого були порушені права позивачів, бо вважати складеною вірно технічну документацію на земельну ділянку АДРЕСА_1 в такому разі не можна.

На підставі переліченого державний реєстратор при ухваленні рішення від 15 квітня 2013 року про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за Маріупольською міською радою не виявив відсутності доведеності з боку ОСОБА_3 факту того, що вона на законних підставах користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,0554 га., тому прийняв передчасний висновок про реєстрацію права власності на земельну ділянку за Маріупольською міською радою для подальшої передачі у власність відповідачки.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на вказані норми права, суд вважає рішення № 1664051 від 15 квітня 2013 року державного реєстратора про реєстрацію права власності Маріупольської міської ради на земельну ділянку площею 0,0554 га. по АДРЕСА_1 незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно порушує права позивачів.

Згідно до наведеного суд вважає обґрунтованими вимоги позивачів про визнання недійним свідоцтва про право власності від 15 квітня 2013 року Маріупольської міської ради на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0554 га., виданого державним реєстратором на підставі рішення від 15 квітня 2013 року № 1664051.

При цьому суд зазначає, що вимоги позивачів про скасування зазначеного свідоцтва є не доречними, такими, що не підлягають задоволенню, бо визнання такого свідоцтва недійсним відповідає необхідному та достатньому способу захисту порушеного права ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Маріупольської міської ради, третя особа: ОСОБА_3, позовні вимоги було задоволено шляхом визнання незаконним та скасування рішення міської ради від 26 травня 2010 року в частині передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,05543 га, розташованої по АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 19-20).

Згідно до п. 3.4.8 рішення Маріупольської міської ради № 6/28-3389 від 18 червня 2013 року було передано у власність земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 96-99).

Натомість суд зазначає, що при прийнятті вказаного рішення представниками міської ради не були враховані права користування на земельну ділянку співвласників домоволодіння АДРЕСА_1, позивачів по справі, не було виготовлено належним чином технічну документацію на спірну земельну ділянку площею 0,0554 га., щодо якої не було узгоджено меж, та при наявності спору між землекористувачами, сторонами по справі, про який представникам міської ради було достеменно відомо.

Таким чином, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, суд прийшов до висновку, що рішення міської ради від 18 червня 2013 року було прийнято всупереч нормам права та з порушенням прав позивачів, на підставі чого воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Відповідно до рішення від 17 липня 2013 року № 4026614 державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1, на підставі рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року, внаслідок чого було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 липня 2013 року ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку по АДРЕСА_1, що також підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 2, а. с. 24, 25-26).

Таким чином враховуючи, що рішення про державну реєстрацію прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 було державним реєстратором прийнято на підставі незаконного рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року, то законним воно не може вважатись, тому підлягає скасуванню, а видане на підставі нього свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку підлягає визнанню недійним.

Однак суд зазначає, що вимоги позивачів про скасування свідоцтва, виданого державним реєстратором 17 липня 2013 року, є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки визнання свідоцтва недійсним достатньою мірою відповідає способу захисту порушеного права ОСОБА_1 та ОСОБА_2, тому вимоги про його скасування є недоречними.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з іншої сторони, відповідно до частки задоволених вимог, понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Згідно квитанцій про сплату судового збору вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при поданні до суду вказаного позову сплатили 229,40 грн. судового збору, при поданні заяви про забезпечення позову сплатили 114,70 грн. судового збору, а також при збільшенні позовних вимог позивачі сплатили 243,60 грн., що загалом складає 587,70 грн.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про необхідність задоволення вимог позивачів, то з відповідачів у рівних частках на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати останніх на суму 587,70 грн., тобто по 195,90 грн. з кожного з відповідачів.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради, ОСОБА_3, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Головного управління юстиції в Донецькій області про визнання незаконним та скасування рішення про передання земельної ділянки у власність, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, третя особа: ОСОБА_4, - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції № 1664051 від 15 квітня 2013 року про реєстрацію права комунальної власності Маріупольської міської ради Донецької області на земельну ділянку площею 0,0554 га, кадастровий № 1412336900:01:004:0202, розташовану по АДРЕСА_1.

Визнати недійним свідоцтво про право комунальної власності від 15 квітня 2013 року, індексний номер 2441440, Маріупольської міської ради Донецької області на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0554 га, кадастровий № 1412336900:01:004:0202.

Визнати незаконним та скасувати пункт 3.4.8 рішення Маріупольської міської ради № 6/28-3389 від 18 червня 2013 року про передання у власність ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які знаходяться у власності, земельну ділянку площею 0,0554 га за кадастровим № 1412336900:01:004:0202, розташовану по АДРЕСА_1.

Визнати недійсним свідоцтво про право приватної власності від 17 липня 2013 року, індексний номер 6314222, ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га, кадастровий № 1412336900:01:004:0202, розташовану по АДРЕСА_1.

Скасувати рішення державного реєстратора відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції № 4026614 від 17 липня 2013 року про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га, кадастровий № 1412336900:01:004:0202, розташовану по АДРЕСА_1.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути в рівних частках з Маріупольської міської ради, ОСОБА_3, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Головного управління юстиції в Донецькій області на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 587,70 грн., тобто по 195,90 грн. з кожного з відповідачів.

Рішення суду може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а учасниками процесу, що не були присутні при проголошенні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя