Рішення

від 04.11.2014 по справі 265/7182/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/1354/2014(м)

265/7182/13-ц

Головуючий у 1 інстанції Козлов Д.О.

Категорія 47 Доповідач Ігнатоля Т.Г.

4 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Ігнатоля Т.Г.,

cуддів Попової С.А., Кочегарової Л.М.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради, ОСОБА_3, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області, третя особа: ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав власності

за апеляційними скаргами Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 липня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом. Посилалися на те, що спірна земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_1, перебуває у спільному користуванні кількох співвласників вказаного домоволодіння між якими виник спір щодо порядку користування вказаною земельною ділянкою. ОСОБА_1 належить 77/100 частки домоволодіння, ОСОБА_2 -55/100, ОСОБА_4 -36\200; ОСОБА_3 - 32/200 частки.

На підставі рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року у власність ОСОБА_3 була передана земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1, площею 0,0554 га. Вважають такі дії міської ради незаконними, оскільки не було враховано прав інших співвласників домоволодіння по АДРЕСА_1, як суміжних землекористувачів, оскільки вони на законних підставах набули право власності на відповідні частки домоволодіння і тому до них перейшло і право користування земельною ділянкою відповідно до часток. Між тим, з ними не було узгоджено межі спірної земельної ділянки, чим порушені їх права. До теперішнього часу рішення про вилучення у позивачів з наданої у користування земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,0554 га не приймалося, спільна часткова власність на домоволодіння АДРЕСА_1 не припинялася. Тому, свідоцтво про право власності вказану змельну ділянку, видане Маріупольській міській раді 15 квітня 2013 року та рішення про реєстрацію цього свідоцтва реєстраційною службою 15 квітня 2013 року, а також усі наступні дії та рішення міської ради і реєстраційної служби міської ради, пов»язані з передачею земельної ділянки відповідачці, є недійсними і підлягають скасуванню. В остаточній редакції позивачі просили визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора від 15 квітня 2013 року про реєстрацію права Маріупольської міської ради на земельну ділянку площею 0,0554 га, розташовану по АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15 квітня 2013 року на ім»я Маріупольської міської ради на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0554 га.; визнати незаконним та скасувати п. 3.4.8 рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0554 га., розташованої по АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 17 липня 2013 року на ім»я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1; скасувати рішення державного реєстратора від 17 липня 2013 року про реєстрацію права власності на ім»я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 липня 2014 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції № 1664051 від 15 квітня 2013 року про реєстрацію права комунальної власності Маріупольської міської ради Донецької області на земельну ділянку площею 0,0554 га, кадастровий № 1412336900:01:004:0202, розташовану по АДРЕСА_1. Визнано недійним свідоцтво про право комунальної власності від 15 квітня 2013 року, індексний номер 2441440, видане Маріупольській міській раді Донецької області на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0554 га, кадастровий № 1412336900:01:004:0202. Визнано незаконним та скасовано пункт 3.4.8 рішення Маріупольської міської ради 6/28-3389 від 18 червня 2013 року про передачу у власність ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які знаходяться у власності, земельної ділянки площею 0,0554 га за кадастровим № 1412336900:01:004:0202, розташованої по АДРЕСА_1. Визнано недійсним свідоцтво про право приватної власності від 17 липня 2013 року, індексний номер 6314222, видане на ім»я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га, кадастровий № 1412336900:01:004:0202, розташовану по АДРЕСА_1. Скасовано рішення державного реєстратора відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції № 4026614 від 17 липня 2013 року про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га, кадастровий № 1412336900:01:004:0202, розташовану по АДРЕСА_1. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто в рівних частках з Маріупольської міської ради, ОСОБА_3, реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Головного управління юстиції в Донецькій області на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 587,70 грн., тобто по 195,90 грн. з кожного з відповідачів.

В апеляційній скарзі Реєстраційна служба Маріупольського міського управління юстиції Донецької області просить рішення суду скасувати та в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, посилається на те, що судом не враховано той факт, що законодавством визначено вичерпний перелік повноважень державного реєстратора і до цих повноважень не входять питання щодо перевірки правильності складення земельної документації при реєстрації документів щодо приватизації нерухомого майна. Підставою для прийняття судом рішення в частині визнання незаконним рішення держреєстратора №1664051 від 15.04.2013 року суд зазначив порушення процедури складання землевпорядної документації іншою особою, але при цьому не врахував положення законодавства в сфері державної реєстрації, зокрема, положення Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року №3502/5.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначає про те, що судом не враховано, той факт, що правовстановлюючі документи на землю з визначенням розміру земельної ділянки та її межами у позивачів відсутні; відносно позивачів міською радою не було прийнято рішення щодо надання їм земельної ділянки у власність або у користування та не було отримано правовстановлюючого документу, а тому, юридично це право не виникло, у зв»язку з чим відсутні підстави для висновку про порушення їх прав на спірну земельну ділянку. Суд неповно з»ясував обставини справи, оскільки не дослідив належним чином інвентарну справу щодо встановлення будь -яких даних про закріплення земельної ділянки межовими знаками на місцевості за позивачами, оскільки правовстановлюючий документ на землю було отримано лише ОСОБА_6, від якого право користування земельною ділянкою на законних підставах перейшло до його спадкоємців. Висновок суду про те, що технічна документація зроблена з порушеннями, є помилковим. При узгодженні меж земельної ділянки надавати письмові заперечення комісії позивачі відмовилися, тому, в акті зроблено відмітку про те, що від підпису вони відмовилися. Суд не взяв до уваги, що згідно з правовстановлюючими документами домоволодіння ОСОБА_3 є відокремленим від домоволодіння позивачів. Оскільки міська рада має виключну компетенцію по розпорядженню землями комунальної власності, відносно позивачів не приймалося рішення щодо надання у власність або у користування земельної ділянки по АДРЕСА_1, тому, на сьогоднішній день земельна ділянка є комунальною власністю і власником є територіальна громада. Обмеження щодо заборони розпорядження міською радою земельною ділянкою не виникало,тому, рішення міської ради було прийнято без порушень діючого законодавства. До повноважень суду не відноситься вирішення питання щодо розпорядження землею, тим паче, що земля не знаходиться у власності або у користуванні осіб, які звернулися до суду. Правові підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, видану міській раді та скасування реєстрації цього права власності державним реєстратором в рішенні суду не наведені.

Позивач ОСОБА_2 та третя особа - ОСОБА_4 в судове засідання апеляційного суду не з»явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місцеве розгляду справи. Тому, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, справа розглянута у відсутність зазначених осіб.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Леуцької О.В., представника Маріупольскої міської ради - Юдіна О.С., представників ОСОБА_9 - ОСОБА_5 та ОСОБА_10, які підтримали доводи апеляційних скарг і просили їх задовольнити, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_11, які просили скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.303 ЦПК України апеляційний суд не перевіряє законність рішення щодо відмови у позові про скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих державним реєстратором 15 квітня 2013 року на ім»я Маріупольскої міської ради та від 17 липня 2013 року на ім»я ОСОБА_9 у зв»язку з відсутністю апеляційних скарг на зазначену частину рішення.

Згідно з вимогами ст.309 ЦПК України підставами скасування судового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають з встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вказане судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд зазначив в рішенні, що спірна земельна ділянка надавалась у законний спосіб колишньому землекористувачу ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Орджонікідзевської районної ради у 1946 році та не була вилучена протягом зазначеного періоду часу в її землекористувачів. Набувши на законних підставах право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 у 1990 році, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_6, спадкоємцем якого є ОСОБА_3, здобули право користування земельною ділянкою під вказане домоволодіння пропорційно до їх часток у праві власності на зазначене домоволодіння. Сторони користуються земельною ділянкою спільно і ними не досягнуто згоди про порядок користування земельною ділянкою під домоволодінням по АДРЕСА_1. Наявність спору між сторонами щодо меж та порядку користування спірною земельною ділянкою підтверджується наявністю в провадженні суду з березня 2013 року справи за позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою. При встановленні та узгодженні меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 для надання її ОСОБА_3 у власність, було суттєво порушено «Порядок узгодження меж земельних ділянок із суміжними землекористувачами на території Маріупольської міської ради». Державний реєстратор не перевірив законність користування спірною земельною ділянкою площею 0,0554 га. з боку ОСОБА_9, тому прийняв передчасне рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку за Маріупольською міською радою від 15 квітня 2013 року для подальшої передачі у власність відповідачки, тому це рішення підлягає скасуванню. Оскільки рішення державного реєстратора є незаконним, свідоцтво, яке видане на ім»я Маріупольської міської ради є недійсним. Рішення Маріупольскої міської ради від 18 червня 2013 року про передачу ОСОБА_9 земельної ділянки у власність ОСОБА_9 підлягає визнанню незаконним та скасуванню у зв»язку з тим, що не було виготовлено належним чином технічну документацію на спірну земельну ділянку, не було узгоджено її межі, та ухвалено воно за наявності в суді спору між землекористувачами, сторонами по справі. Враховуючи, що державним реєстратором 17 липня 2013 року прийнято рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_9 на підставі незаконного рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року, воно підлягає скасуванню, а видане на підставі нього свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку від 17 липня 2013 року підлягає визнанню недійсним.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі неповно з»ясованих обставин, всупереч наявним матеріалам справи і не відповідають вимогам закону.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що на підставі рішення виконкому Орджонікідзевської районної ради м. Маріуполя №11 від 13 травня 1946 року та акту про передачу земельної ділянки в натурі від 9 червня 1946 року земельна ділянка розміром 1316,00 кв.м., розташована по АДРЕСА_1, була надана ОСОБА_6 Відповідно до акту закріплення земельної ділянки від 9 червня 1946 року управління міського головного архітектора м. Маріуполя провело відвід земельної ділянки по АДРЕСА_1, у довгострокове 65 річне, користування під забудову житлового будинку (т.1а.с. 48,49)

У 1949 році на вказаній земельній ділянці1 ОСОБА_6 було побудовано житловий будинок літ А-1, який зареєстровано в БТІ, про що свідчать матеріали інвентаризаційної справи №47788, дослідженої апеляційним судом, в яких міститься генеральний план БТІ від 13 травня 1950 року, відповідно до якого площа земельної ділянки становила 1404,37 кв.м.; паспорт БТІ на вказане домоволодіння від 1 серпня 1980 року; оціночний акт БТІ №3 на ім»я ОСОБА_6 ( а.с. інв. справи 4,9,50).

Згідно з генеральним планом на вказане домоволодіння від 1 серпня 1980 року загальна площа земельної ділянки становила 1795 кв.м. ( а.с. інв. справи 9).

З висновків про реєстрацію домоволодіння від 13 липня 1990 року, актів обстеження домоволодіння від 13 липня 1990 року вбачається, що на вказаній земельній ділянці самочинно збудовані житлові будинки, надвірні будівлі, гаражі, сараї: у 1953 році ОСОБА_12 - житловий будинок літ. Б-1; у 1970 році - житловий будинок літ. Д-1 - ОСОБА_4; у 1971році ОСОБА_1 житловий будинок літ. Ж- 1; у 1988 році ОСОБА_13 - житловий будинок літ Н-1.; у 1970 році - житловий будинок літ. Д-1 - ОСОБА_4 ( а.с. інв. справи 39,40.41,54,55-58).

На підставі рішення виконкому Орджонікізевської районної ради м. Маріуполя від 28 листопада 1990 року були затверджені ідеальні долі в домоволодінні: за ОСОБА_12 -14/50, за ОСОБА_4 -9/50; за ОСОБА_1 -12/50, за ОСОБА_13 -7/50; за ОСОБА_6 -8/50 (а.с. інв.справи -59,67).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Після його смерті, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 5 квітня 1991 року 8/50 частки домоволодіння прийняла у спадок дочка померлого ОСОБА_14, яка 12 листопада 1997 року належні їй 8/50 частки подарувала ОСОБА_15, після смерті якого, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 4 лютого 2003 року, ОСОБА_3 стала власницею 8/50 (32/200) частки домоволодіння АДРЕСА_1, право власності якої було зареєстровано в Маріупольському БТІ 16 вересня 2009 року (т.2. а.с. 115,116, 196, а.с. інв. справи - 16,21).

На підставі рішень виконкому Орджонікідзевської районної ради м. Маріуполя від 28 листопада 1990 року про затвердження актів приймання в експлуатацію домоволодіння, висновків про реєстрацію домоволодіння від 28 грудня 1990 року на ім»я позивачів та ОСОБА_6 останні отримали свідоцтва про право приватної власності на належні їм частки домоволодіння ( а.с. інв. справи 68,70,72,74-85).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_12 Після його смерті дружина померлого - ОСОБА_16 11 липня 1998 року отримала свідоцтво про право власності на 1\2 частку від належних померлому 14/50 частки домоволодіння та свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 липня 1998 року - вона та діти померлого: позивачі - ОСОБА_4, ОСОБА_1, та ОСОБА_13 Зазначене спадкове майно належало померлому на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю, виданого Маріупольським міським відділом комунального господарства 28.12.90 р. за № 1182 на підставі рішення виконкому Орджонікідзевської райради від 28.11.90 року. В свідоцтві та в послідуючих документах про перехід права власності на будівлі зазначено, що всі споруди знаходяться на земельній ділянці Маріупольської міськради (т.1 а.с. 29, а.с.а.с .інв. справи 95,96).

Відповідно до п. 2 рішення виконкому Орджонікідзевської районної ради міста Маріуполя № 353 від 31 липня 1991 року затверджено зміни поштової нумерації житлових будинків в селищі Найдьонівка, згідно до додатку № 1, на підставі чого будинок АДРЕСА_1 набув нумерацію 102 (т. 1, а. с. 31; т. 2, а. с. 122, 123-124).

Після смерті ОСОБА_16 7/40 часток домоволодіння успадкував, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 червня 2008 року, ОСОБА_2 ( т.1 а.с.26,т. 2, а. с. 101, а.с. інв. справи 112).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 березня 2009 року, після смерті ОСОБА_13 35/200 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 належать ОСОБА_1, право власності якого зареєстровано в Маріупольському БТІ 27 березня 2009 року (т. 1, а. с. 24; т. 2, а. с. 100,а.с інв.. справи -126).

Згідно з договором дарування від 27 липня 2009 року ОСОБА_4 (7/200 частки) та ОСОБА_1 (13/200 частки) подарували 20/200 частки домоволодіння ОСОБА_2, право власності якого зареєстроване в Маріупольському БТІ 13 серпня 2009 року (т. 1, а. с. 27-28; т. 2, а. с. 102).

Відповідно до рішення колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради № 174 від 28 липня 2010 року було впорядковано поштову адресу домоволодіння, частка якого належить ОСОБА_3, за яким вирішено вважати зазначену частку домоволодіння такою, що є окремою та розташована по АДРЕСА_1 ( т. 2, а. с. 117, а.с.інв.спрви-134).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 6 травня 2011 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, на підставі рішення Маріупольської міської ради від 20 квітня 2011 року, право власності якої зареєстровано в Маріупольському БТІ 6 травня 2011 року (т. 1, а. с. 104, 105).

Відповідно до рішення державного реєстратора від 15 квітня 2013 року № 1664051 Реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області було проведено державну реєстрацію права | комунальної власності Маріупольської міської ради на земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1, на підставі витягу з Державного земельного кадастру та технічної документації на вказану земельну ділянку та видане свідоцтво про право власності від 15 квітня 2013 року (т.1 а.с. 13, т. 2, а. с. 20, 51, 66-67, 71).

17 квітня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Маріупольскої міської ради з заявою про передачу їй у власність земельної ділянки площею 0,0554 га. по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 100).

Відповідно до акту встановлення меж земельної ділянки від 10 липня 2012 року, землекористувач ОСОБА_3 з представниками КП «Міське архітектурне бюро» разом із суміжним землекористувачем ОСОБА_10 (вул. Лозова 5-В) узгодили, що межа земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, проходить по існуючій огорожі та площа ділянки становить 0,0554 га. При цьому в акті зазначено, що конфігурація та площа узгоджена з усіма суміжними землекористувачами з посиланням на додаток до акту від 10 вересня 2012 року (т. 1, а. с. 15, 96).

З додатку до акту щодо встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 10 вересня 2012 року вбачається, що землекористувачі по АДРЕСА_1 від підпису при узгодженні меж користування земельною ділянкою ОСОБА_3 відмовились, правовстановлюючі документи на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не оформлені. Також в акті зазначено, що межа між ділянками землекористувачів історично склалася та проходить по існуючому паркану, тому, права землекористувачів по АДРЕСА_1 не порушені, внаслідок чого відмова від підпису вказаних землекористувачів є безпідставною (т. 1, а. с. 16, 98).

З технічної документації із землеустрою від 20 травня 2013 року, складеної ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов'я», вбачається, що межі земельної ділянки в натурі встановлені для подальшого оформлення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га. по АДРЕСА_1. Кадастрова зйомка була виконана КП «Міське архітектурне бюро» та на час складання технічної документації від суміжних землекористувачів претензій не надходило (т. 1, а. с. 108- 117).

Згідно до п. 3.4.8 рішення Маріупольської міської ради № 6/28-3389 від 18 червня 2013 року земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1 було передано у власність ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 96-99).

Відповідно до рішення від 17 липня 2013 року № 4026614 державним реєстратором Реєстраційної служби Маріупольского міського управління юстиції проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га., розташовану по АДРЕСА_1, на підставі рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року, внаслідок чого було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 липня 2013 року на зазначену земельну ділянку по АДРЕСА_1 на ім»я ОСОБА_3, що також підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 2, а. с. 24, 25-26).

Обгрунтовуючи позов, позивачі посилаються на те, що оскільки вони набули 29 грудня 1990 року право власності на відповідні частки домоволодіння, з зазначеного часу до них перейшло право користування земельною ділянкою, тому, колегія суддів вважає, що на спірні правовідносини поширюються положення Земельного кодексу України в редакції від 8 липня 1970 року.

Відповідно до положень ст.4, 11 ЗК України від 8 липня 1970 року вся земля в Українській РСР входить до єдиного державного земельного фонду, який відповідно до основного цільового призначення земель складається з:1) земель сільськогосподарського призначення, наданих у користування колгоспам, радгоспам та іншим землекористувачам для сільськогосподарських цілей; 2) земель населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) земель промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; 4) земель державного лісового фонду; 5) земель державного водного фонду; 6) земель державного запасу.

Статтею 11 цього Кодексу передбачено, що міські Ради народних депутатів, їх виконавчі комітети в межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, на території міста, серед іншого, надають у користування, а також вилучають земельні ділянки для державних або громадських потреб відповідно до статей 16, 37, 38 цього Кодексу; видають землекористувачам документи на право користування землею; вирішують відповідно до статті 161 цього Кодексу спори про користування земельними ділянками; вирішують інші питання в галузі земельних відносин в межах своєї компетенції.

Згідно зі ст. 16 цього Кодексу надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею. Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37 - 41 цього Кодексу. Порядок порушення і розгляду клопотань про надання земельних ділянок встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Згідно зі ст.20 даного Кодексу право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно зі ст.21. цього Кодексу видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Аналогічні положення містяться і у ст.ст. 4,6,10, 17,19,22,23,30 ЗК УРСР в редакції 1990 року.

Відповідно до ст. 40 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-111ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

У відповідності зі ст. 88 цього Кодексу розміри земельних ділянок для об'єктів цивільного і житлового будівництва визначаються виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів у відповідності з будівельними нормами і правилами. В містах, де допускається індивідуальне житлове будівництво, виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів можуть надаватися громадянам для цієї мети земельні ділянки в розмірах від 0,03 до 0,06 гектара, з врахуванням місцевих умов, незалежно від кількості членів сім'ї. Розміри земельних ділянок для будівництва жилих будинків житлово-будівельних колективів і спарених будинків громадян встановлюються Радою Міністрів Української РСР.

Згідно зі ст. 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності або користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 118 цього Кодексу громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. .

Статтею 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки внатурі (намісцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм матеріального права та наданих стронами доказів свідчить про те, що підстав вважати позов обгрунтованим у суду не було, оскільки позивачами не надано доказів, які б свідчили про те, на підставі якого документу до них перейшло право користування земельною ділянкою у зв'язку з придбанням права власності на частки домоволодіння; доказів, які свідчили б про те, що попередній власник житлового будинку ОСОБА_12, був наділений у встановленому законом порядку правом власності або правом користування земельною ділянкою.

Як вбачається з матеріалів справи, вдповідно до діючого на той час законодавства, правовстановлюючий документ на землю отримано лише ОСОБА_17 - це акт закріплення земельної ділянки від 09.07.1946 (форма 1) та акт про передачу земельної ділянки в натурі від 09.06.1946, на підставі рішення Орджонікідзевського райвиконкому від 13.05.1946. Позивачі не є спадкоємцями ОСОБА_6

В матеріалах БТІ зазначено, що відповідно до квартальної зйомки №1455, затвердженої виконкомом міськради від 26.01.1956, протокол №2, земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 1795 м.кв. закріплено за ОСОБА_6 та ОСОБА_12 Проте, земельна ділянка площею 1316 кв.м. закріплена межовими знаками на місцевості за ОСОБА_17 в 1946 році, а у 1955 вона була збільшена на 479 кв.м. та вже із зазначенням другого користувача ОСОБА_12 Разом земельна ділянка складає 1795 кв.м. Між тим, акту для підтвердження права користування земельною ділянкою ОСОБА_12 матеріали БТІ не містять. Квартальна зйомка не є правовстановлюючим документом, і не може бути використана, як доказ на підтвердження обставин, на які посилаються позивачі в обґрунтування своїх вимог.

В свідоцтвах про право власності на частини домоволодіння позивачів зазначена підстава набуття цього права - це рішення виконкому Орджонікідзевської райради народних депутатів №13 від 28.11.1990 року тому, право користування на зазначену земельну ділянку їм не перейшло. Відповідно до закону, реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне за собою перехід права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведених вище нормах цивільного та земельного законодавства йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору відчуження.

Таким чином, оскільки законом передбачено процес оформлення порядку користування земельними ділянками, які були надані за рішенням відповідного органу, до компетенції якого відноситься розпорядження цими землями, з заявами до відповідного органу про отримання рішення щодо розроблення проектної документації, встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості, узгодження з відповідними територіальними органами та суміжними землекористувапачами, отримання рішення щодо затвердження проектної документації та надання земельної ділянки в користування, відповідно до ст.ст.150,152,154,155 ЗК УРСР, позивачі не зверталися та відповідних документів не отримали; угод про порядок користування земельною ділянкою між співвласниками не укладалося, а також не встановлювався порядок користування за рішенням суду, колегія суддів не може погодитися з висноками суду про те, що Маріупольскою міською радою порушені права позивачів на користування земельною длянкою.

Посилання позивачів та суду на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року, яким встановлено, що позивачі на законних підставах набули право власності на відповідні їм частки домоволодіння, а тому, до них відповідно до ст.120 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою і ці обставини,відповідно до ст.61 ЦПК України мають преюдиційне значення, є помилковими, оскільки предмет розгляду вказаної справи та підстави позову при розгляді цієї справи були іншіі не породжують безумовних прав позивачів на спірну земельну ділянку.

Висновки суду про незаконність ухвалення рішення про виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 у зв»язку з порушенням порядку узгодження меж земельної ділянки, на думку колегії суддів, є неспроможними, виходячи з наступного.

Розпорядження землями територіальної громади м. Маріуполя є виключною компетенцією Маріупольскої міської ради, яка 18 червня 2013 року прийняла рішення про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд у власність ОСОБА_3 Мотивованих підстав для відмови у наданні земельної ділянки у власність відповідачці у Маріупольської міської ради не було, оскільки з технічної документації, наданої відповідачкою для приватизації вбачається, що нею були надані правовстановлюючі документи - свідоцтво про право власності на житловий будинок, в якому зазначено, що ОСОБА_3 є власником цілого домоволодіння по АДРЕСА_1. на підставі рішення Маріупольської міської ради від 20.04.2011 №138/13, що свідчить про те, що домоволодіння знаходиться окремо від домоволодінь позивачів, розташовано на окремій земельній ділянці, яка має з усіх сторон тверді межові знаки та огорожу і ніякого права власності на частину домоволодіння позивачів по АДРЕСА_1, не має.

З матеріалів справи та пояснень сторін в судовому засіданні апеляційного суду вбачається, що земельна ділянка за вказаною адресою розмежовується парканом, встановленим у 90-ті роки , про що свідчать фотографії земельної ділянки, надані представниками відповідачки, чого не заперечував в апеляційному суді позивач ОСОБА_1

Рішенням Маріупольської міської ради від 29.04.2010 №5/42-6453 затверджено Порядок узгодження меж земельних ділянок з суміжними землекористувачами на території Маріупольської міської ради (далі - Порядок).

Пунктом 5 Порядку передбачено, що у випадку відмови суміжного землекористувача (землевласника) від узгодження меж земельної ділянки землевпорядна організація, яка виконує розробку землевпорядної документації (в т.ч. комунальне підприємство «Міське архітектурне бюро»), зобов'язані встановити інформацію щодо встановлення межі суміжної земельної ділянки. У випадку відмови суміжного землекористувача надати письмові заперечення з питання проходження меж, про це робиться запис в акті узгодження меж земельної ділянки представником землевпорядної організації.

З матеріалів справи вбачається, що всі необхідні дії, передбачені Порядком, спеціалістами землевпорядної організації були виконані та належним чином оформлені. В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не заперечував, що комісія виходила на місце та перевіряла межі ділянки, але він ніяких актів не підписував та, будучи невдоволеним розміщенням відповідачкою огорожі, зі скаргами до органу місцевого самоврядування або іншого відповідного органу, який має повноваження здійснювати перевірку дотримання вимог земельного законодавства України, щодо проведення перевірки на законність встановлення відповідачкою огорожі, не звертався.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не може погодитися з висновками суду про те, що технічна документація виготовлена з порушеннями, а тому, підстав для визнання п.3.4.8 рішення Маріуполської міської ради від 18 червня 2013 року незаконним та його скасування, не вбачає.

Не може колегія суддів погодитися і звисновками суду про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора Реєстраційної служби Маріупольского управліня юстиції про реєстрацію права комунальної власності міської ради на спірну земельну ділянку від 15 квітня 2013 року та права власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку від 17 липня 2013 року; про визнання недійсними виданих державним реєстратором свідоцтв про право комунальної власності на земельну ділянку на ім»я Маріупольської міської ради від 15 квітня 2013 року та на ім»я ОСОБА_3 від 17 липня 2013 року.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі за текстом - Закон) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, в тому числі право власності на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону в Державному реєстрі прав реєструються речові права на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Статтею 8 цього Закону визначено перелік прав органу державної реєстрації, а саме: проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; забезпечує ведення Державного реєстру прав, надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, установленому цим Законом; забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; здійснює інші повноваження , передбачені цим законом.

Відповідно до Стаття 9 Закону державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8 1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України

Відповідно до п. 8-1 ч. 1 ст. 18 Закону свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 19 Закону державна реєстрація прав проводиться, крім іншого, на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог Закону.

Згідно з п. 55-1 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, в разі формування земельної ділянки у порядку відведення земельної ділянки із земель державної та комунальної власності заявник, також подає органові державної реєстрації прав рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що державний реєстратор не перевірив законність користування ОСОБА_3 спірною земельною ділянкою, законність складання технічної документації для її приватизації, зокрема, не перевірив чи відсутні у суміжних землекористувачів претензії щодо межі та площі зазначеної земельної ділянки, та що вона узгоджена з усіма суміжними землекористувачами, а тому, рішення про реєстрацію є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушує права позивачів.

Між тим, статтями 8,9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено вичерпний перелік прав органу державної реєстрації та вичерпнимй перелік повноважень державного реєстратора, до яких не входить обов»язок щодо перевірки відповідності складання землевпорядної документації.

Виходячи з положень ст.185,186 ЗК України до переліку суб»єктів, на яких покладено повноваження з погодженнґяя технічної землевпорядної документації державний реєстратор не входить. Ці повноваження здійснюються органами виконавчої влади, які здійснюють реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Згідно зі ст. 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Враховуючи викладене, підстав для задоволення позову в зазначеній частині колегія суддів не вбачає.

Таким чином, оскільки суд неповно з»ясував обставини справи, які мають значення для її вирішення, зробив висновки, які не відповіають обставинам справи та порушив норми матеріального і процесуального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у позові.

Керуючись ст.ст.307,309,313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 липня 2014 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4, до Маріупольскої міської ради, ОСОБА_3, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції про визнанння незаконним та скасування рішення державного реєстратора відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції № 1664051 від 15 квітня 2013 року про реєстрацію права комунальної власності Маріупольської міської ради Донецької області на земельну ділянку площею 0,0554 га, розташовану по АДРЕСА_1, визнання недійсним свідоцтва про право комунальної власності від 15 квітня 2013 року, видане Маріупольській міській раді Донецької області на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0554 га, визнання незаконним та скасування пункту 3.4.8 рішення Маріупольської міської ради 6/28-3389 від 18 червня 2013 року про передачу у власність ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які знаходяться у власності, земельної ділянки площею 0,0554 га, розташованої по АДРЕСА_1, визнання недійсним свідоцтва про право приватної власності від 17 липня 2013 року, видане на ім»я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га, розташовану по АДРЕСА_1, скасування рішення державного реєстратора відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції № 4026614 від 17 липня 2013 року про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0554 га, розташовану по АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з моменту набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді