Ухвала

від 04.08.2014 по справі 2а/0570/11918/2011

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Олішевська В.В.

Суддя-доповідач - Ханова Р.Ф.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2014 року справа №2а/0570/11918/2011

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів: Жаботинської С.В.

Ляшенка Д.В.

розглянувши у порядку

письмового провадження

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції

з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку

Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 24 червня 2014 року (повний текст складений та

підписаний 1 липня 2014 року)

по адміністративній справі № 2а/0570/11918/2011 (суддя Олішевська В.В.)

за позовом приватного акціонерного товариства «АВК» м. Донецьк

до Спеціалізованої державної податкової інспекції

з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку

Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

від 4 липня 2011 року № 0000481313/26763/1015-16-23/2, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2011 року задоволені позовні вимоги приватного акціонерного товариства «АВК» м. Донецьк (надалі позивач, підприємство, товариство, платник податків) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів (надалі відповідач, податковий орган, інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 4 липня 2011 року № 0000481313/26763/1015-16-23/2. Визнане недійним податкове повідомлення - рішення від 4 липня 2011 року № 0000481313/26763/1015-16-23/2, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за квітень 2011 року у сумі 635 796 грн. (том 1 арк. справи 53-55, 83-85).

За результатами касаційного оскарження зазначених рішень, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2014 року касаційну скаргу податкового органу задоволено частково, скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2011 року та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, в якій зазначено, що під час нового розгляду справи слід перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу товарів (послуг) товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостройінвест», приватним підприємством (ВКФ) «Аллюр», товариством з обмеженою відповідальністю «Трансрейд», товариством з обмеженою відповідальністю «МС Ойл кард», товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Наталка», товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Гекта», приватним підприємством «Компанія з утилізації тари та пакувальних матеріалів, збирання заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини «Дніпроекономресурси», закритим акціонерним товариством «Лозівський молочний завод (том 1 арк. справи. 114-118).

За результатами нового розгляду, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року задоволені позовні вимоги приватного акціонерного товариства «АВК» м. Донецьк (надалі позивач, підприємство, товариство, платник податків) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів (надалі відповідач, податковий орган, інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 4 липня 2011 року № 0000481313/26763/1015-16-23/2. Визнане недійсним та скасоване податкове повідомлення - рішення від 4 липня 2011 року № 0000481313/26763/1015-16-23/2, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за квітень 2011 року у сумі 635 796 грн. (том 2 арк. справи 233-237).

Ухвалюючи постанову, суд першої інстанції виходив з відсутності у діях позивача порушень вимог Податкового кодексу України та відсутність підстав у контролюючого органу для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ( том 2 арк. справи 238-244). Апелянт доводить, що належним чином складеними первинними документами не підтверджується факт реального здійснення господарських операцій з контрагентами позивача.

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Приватне акціонерне товариство «АВК», як юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради 28 липня 1999 року, включене до ЄДРПОУ за номером 30482582, про що державним реєстратором зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 1 266 107 0013 003898, перебуває на податковому обліку податкового органу з 20 січня 2004 року, є платником податку на додану вартість (арк. справи 30, 46, 73, 74).

Відповідач у справі Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів у відповідності до норм Податкового кодексу України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених Податковим кодексом, а також перевіряти достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків та зборів.

З матеріалів справи вбачається, що 20 травня 2011 року позивач подав до податкової інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2011 року №9003629735, в якій визначив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 10 617 087 грн. та відповідну заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (том 1 арк. справи 12-13).

Податковим органом проведена камеральна перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2011 року, за наслідками якої складений відповідний акт перевірки від 17 червня 2011 року № 419/15-16-23/2-30482582 (далі акт перевірки), (том 1 арк. справи 7-10), яким встановлені порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми, заявленої до бюджетного відшкодування у квітні 2011 року на суму 635 796 грн. На акт перевірки відповідачем надані позивачу заперечення.

На підставі акту перевірки від 17 червня 2011 року № 419/15-16-23/2-30482582 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 4 липня 2011 року №0000481313/26763/10/15-16-23/2, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року № 9003629735 на суму 635 796 грн. та визначені штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за результатами камеральної перевірки.

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягають реальність господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентами, що є підставою для виникнення у позивача права на податковий кредит, визначення податкових зобов'язань та віднесення до валових витрат по операціям з придбання послуг (робіт, товарів).

За приписами підпункту 14.1.156 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 Кодексу вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, підставами для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є оплата товарів/послуг та отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Платник податків не має права відносити до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 розділу V Кодексу у редакції чинній станом на 27 серпня 2013 року, тобто на момент видачі позивачеві податкової накладної його контрагентом).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеним цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац другий пункту 198.6 статті 198 розділу V Кодексу у редакції чинній станом на 27 серпня 2013 року, тобто на момент видачі позивачеві податкової накладної його контрагентом).

Пунктом 198.6 (абзац третій) статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2011 року, в якій позивач визначив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 10617087.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовується доводами апеляційної скарги, що господарські взаємовідносини між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостройінвест», приватним підприємством (ВКФ) «Аллюр», товариством з обмеженою відповідальністю «Трансрейд», товариством з обмеженою відповідальністю «МС Ойл кард», товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Наталка», товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Гекта», приватним підприємством «Компанія з утилізації тари та пакувальних матеріалів, збирання заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини «Дніпроекономресурси», закритим акціонерним товариством «Лозівський молочний завод укладені відповідні договори про постачання товарів (послуг) (том 1 арк. справи 185-197, 215-220, 230-233, том 2 арк. справи 1-5, 68-73, 196-199, 203-207).

На виконання умов договорів позивачем отримано від контрагентів відповідні податкові та видаткові накладні (том 1 арк. справи 193-204, 221-226, 234-243, том 2 арк. справи 6-51, 154-179, 200-201, 213-217).

Повна сплата позивачем податку на додану вартість за отриманий товар підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками, наявними у матеріалах справи (том 1 арк. справи 205-214, 227-229, 244-255, том 2 арк. справи 52-67,

Прийняття позивачем робіт (послуг) підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Транспортними накладними, митними деклараціями, транспортними заказами та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), наявними у матеріалах справи підтверджується транспортування позивачу товару за специфікаціями до договорів (том 2 арк. справи 75-153).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її завершення.

Перелічені вище документи є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, наявними у справі первинними документами бухгалтерського обліку підтверджується реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами у квітні 2011 року та правомірність формування податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року по контрагентам.

Враховуючи зазначене, колегія суддів не приймає посилання апелянта на не підтвердження здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами, а саме, товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостройінвест», приватним підприємством (ВКФ) «Аллюр», товариством з обмеженою відповідальністю «Трансрейд», товариством з обмеженою відповідальністю «МС Ойл кард», товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Наталка», товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Гекта», приватним підприємством «Компанія з утилізації тари та пакувальних матеріалів, збирання заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини «Дніпроекономресурси», закритим акціонерним товариством «Лозівський молочний завод.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність прийнятої судом першої інстанції постанови.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив постанову із дотриманням норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 24, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі № 2а/0570/11918/2011 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі № 2а/0570/11918/2011 - залишити без змін.

Ухвала постановлена та підписана 4 серпня 2014 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі..

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: С.В. Жаботинська

Д.В. Ляшенко