Ухвала

від 24.06.2014 по справі 2а-1962/10/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1962/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Кобаля М.І.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтепломонтаж" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24 листопада 2009 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтепломонтаж" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача форми «Р» від 24.11.2009р. № 0001012308/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2010 року даний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог його позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, службовими особами Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтепломонтаж» (далі - ТОВ «Будтепломонтаж») з питань правових відносин з ТОВ «Агротехнології-2007» (код ЄДРПОУ 35481740) та ТОВ «СМУ-17» (код ЄДРПОУ 35140473) за період з 01.07.2007 р. по 31.03.2008р.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в частині укладення угод, які кваліфіковані відповідачем як нікчемні.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 24.11.2009р. № 0001012308/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 4353,00 грн., з яких 2902,00 грн. основного платежу та 1451,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач заперечує правомірність вищезазначеного податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить скасувати його з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (Закон втратив чинність з 1 січня 2013 року згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI) , валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності; до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».)

Згідно пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між ТОВ "Будтепломонтаж" та ТОВ "СМУ-17" було укладено договір на виконання робіт № 63 від 20.08.2007р., за умовами якого ТОВ "Будтепломонтаж" доручає, а ТОВ "СМУ-17" зобов'язується виконати у відповідності до умов цього Договору роботу, а ТОВ "Будтепломонтаж" - прийняти та оплатити її.

Вартість витрат за надані послуги позивачем була віднесена до складу валових витрат за III кв. 2007 року у сумі - 6371,83 грн., у тому числі податок на додану вартість - 1274,17 грн. Оплата за надані послуги проведена ТОВ "Будтепломонтаж" на розрахунковий рахунок в сумі 7645,00 грн.

Крім того, в період з 01.07.07р по 31.03.08р. позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Агротехнології-2007» шляхом поставки товару на адресу ТОВ "Будтепломонтаж".

Вартість придбаного у ТОВ «Агротехнології-2007» товару була віднесена позивачем до складу валових витрат за II кв. 2008 року.

Оплата за отриманий товар позивачем 20 лютого 2008 року була проведена на рахунок ТОВ "Агротехнології - 2007" у сумі 6282,00 грн. (в т.ч. ПДВ), у зв'язку з чим станом на 05.11.2009р. кредиторська заборгованість по розрахунках відсутня.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, серед іншого, посилається на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Так, на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем до суду були надані копії первинних бухгалтерських документів, які на думку останнього свідчать про товарність вчинених ним господарських операцій, а саме:

- договір про виконання робіт (надання послуг) №63 від 20.08.2007р., укладений між TOB «Будтепломонтаж» та TOB «СМУ-17»;

- акт приймання-здачі від 10.09.2007р. по договору № 63 від 20.08.2007р.;

- звіт до акту приймання-здачі від 10.09.2007р.

- податкова накладна №15 від 10.09.2007 р., виписана TOB «СМУ-17»;

- рахунок-фактура №21 від 20.02.2008р., виписаний ТОВ «Агрогехнології-2007»;

- податкова накладна №21 від 20.02.2008р., якою підтверджується фактичне отримання позивачем товару від ТОВ «Агротехнології-2007», та на підставі якої позивачем було включено суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту за лютий 2008р. в розмірі 1047 грн.;

Відповідно до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, де зазначено, що первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем до перевірки первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та складені з дотримання норм п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, оскільки містять дані щодо змісту та обсягу господарської операції та одиниці виміру господарської операції у вартісному виражені.

Крім того, як було вірно зазначено судом першої інстанції, на момент укладення позивачем спірних правочинів юридичні особи TOB «СМУ-17» та ТОВ «Агрогехнології-2007» не були припинені у визначеному законом порядку та на час вчинення господарських операцій були наділені адміністративною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Отже, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність здійснення ним правочинів.

Що стосується наявності постанови слідчого СВ ПМ ДПА Одеській області про проведення невиїзної документальної перевірки, ухваленої в рамках кримінальної справи №201200900004 по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні ним злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України (на яку безпосередньо посилається відповідач як на підтвердження своїх доводів), колегія суддів зважає на наступне.

У зв'язку з надходженням постанови слідчого СВ ПМ ДПА Одеській області про проведення документальної перевірки, ухваленої в рамках кримінальної справи №201200900004, начальником ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було видано наказ, на підставі якого проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ "Будтепломонтаж" з питань правових відносин з ТОВ «Агротехнології-2007» (код ЄДРПОУ 35481740) та ТОВ «СМУ-17» (код ЄДРПОУ 35140473) за період з 01.07.2007 р. по 31.03.2008р.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із абз. 3 п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки підпункт 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України визначає отримання постанови слідчого, винесеної ним відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у його провадженні.

При цьому, до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду пункт 86.9 статті 86 Податкового кодексу України забороняє, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність перевірки, приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки. Цією нормою передбачено, що матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Оскільки постанова слідчого СВ ПМ ДПА у Одеській області від 06.06.2009р. про проведення невиїзної документальної перевірки, ухвалена в рамках кримінальної справи №201200900004 по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні ним злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України, до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням в зазначеній кримінальній справі може бути розцінена лише як доказ виключно у рамках розслідування та розгляду даної кримінальної справи і не може бути підставою для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2012 року по справі № К/9991/64526/12.

Разом з тим, як вбачається з листа Апеляційного суду Одеської області від 15.04.2014 р. № 22-8203, № 11-4908, що надійшов на запити Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 р. № 02.3-12-3/1137 та від 01.04.2014р. № 02.3-12-3/1959, кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 та інших розглянута Апеляційним судом Одеської області 04 квітня 2011 року з винесенням вироку. Ухвалою Вищого адміністративного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2013 року вирок Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2011 року скасовано, а справу 09 квітня 2013 року було направлено на новий розгляд до Приморського районного суду міста Одеси.

Станом на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції жодних відомостей про рух кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 не надходило.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи наявні в ній докази, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог даного позову.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Кобаль М.І.