Постанова

від 28.07.2014 по справі 5011-32/13806-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2014 року Справа № 5011-32/13806-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О. суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від прокуратури:Баклан Н.Ю. - за посв. від 11.10.2012р. № 008813 від позивача-1:Уланов І.В. - за дов. від 14.01.2014р. № 001-49 від позивача-2:Уланов І.В. - за дов. від 11.01.2013р. № 062/1/8-227 від позивача-3:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача-1:Тхорик С.М. - за дов. від 07.07.2014р. № 225-КР-490 від відповідача-2:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від третьої особи:Кісельов Є.О. - директор розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Грін" на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2012р. та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.01.2013р. у справі№ 5011-32/13806-2012 господарського суду міста Києва за позовомзаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1. Київської міської державної адміністрації 2. Головного управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 3. Комунального підприємства "Лісопаркове господарство "Конча-Заспа" до 1. Київської міської ради 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудана Плюс" третя особа без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Грін" провизнання недійсним рішення та договору купівлі-продажу нерухомого майна.

У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 25.07.2014р. № 02-05/303 для розгляду справи № 5011-32/13806-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації, Головного управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства "Лісопаркове господарство "Конча-Заспа" до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудана Плюс" про:

- визнання недійсним рішення Київської міської ради від 22.08.2007р. № 151/1985 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 08.02.2007р. № 62/723 "Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки" в частині включення нежилих приміщень за адресою: м. Київ, пров. Тихвінський, 1, корпус 1, літ. "Б", загальною площею 534,8 кв.м, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі контори, укладеного 06.03.2008р. між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ТОВ "Рудана Плюс".

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2012р. (суддя Підченко Ю.О.), з урахуванням ухвали від 19.12.2012р. про виправлення описки, позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2013р. (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Іоннікова І.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Рішення та постанова обґрунтовані приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 25, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", з огляду на те, що спірне майно, яке є частиною майнового комплексу підприємства з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, має загальнодержавне значення та не підлягає приватизації, а зміст спірного правочину суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому місцевим судом було поновлено позовну давність з підстав того, що прокурор дізнався про оспорювані рішення та договір лише у жовтні 2012 року під час проведення перевірки за зверненням голови громадського об'єднання "Спілка порятунку Голосіїва".

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Грін" (третя особа у справі) звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник, з урахуванням додаткових письмових пояснень до касаційної скарги від 28.05.2013р. та від 08.08.2013р., посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 191, 203, 215, 256, 257, 261, 324 - 327 Цивільного кодексу України, статті 84 Господарського процесуального кодексу України, статей 1, 9, 19, 20 Закону України "Про прокуратуру", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". При цьому скаржник наголошує на тому, що об'єкт продажу за оспорюваним договором не відноситься до об'єктів, які не підлягають приватизації, а тому його законно було включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні відповідно до рішення Київської міської ради від 22.08.2007р. № 151/1985. Окрім цього скаржник зазначає про безпідставність висновку місцевого суду стосовно наявності обставин для відновлення прокурору позовної давності з поважних причин.

У відзиві на касаційну скаргу від 29.03.2013р. № 05/1/3-1045-12 прокурор заперечив проти вимог скаржника та просив оскаржувані судові рішення залишити без змін з мотивів, у них викладених.

У відзиві на касаційну скаргу від 15.04.2013р. Київська міська рада підтримала доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, та просила оскаржувані судові рішення скасувати.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2013р. залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 27.05.2014р. постанову Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. При цьому Верховний Суд України визнав помилковими висновки судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій про поновлення позовної давності та задоволення позовних вимог без застосування приписів статті 261 Цивільного кодексу України, без визначення часу початку перебігу позовної давності. Окрім цього Верховний Суд України зазначив, що у постанові Вищого господарського суду України від 17.12.2013р., в порушення вимог статті 111 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу до неї, не наведено мотивів вирішення доводів та аргументів представників сторін щодо суті позовних вимог та доводів, викладених у касаційній скарзі.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, представників позивачів-1, 2, відповідача-1, третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Київської міської ради від 22.08.2007р. № 151/1985 "Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007р. № 62/723 "Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки" до Переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації, було включено нежилу будівлю площею 540,0 кв.м за адресою: м. Київ, провулок Тихвінський, 1, корпус 1.

У подальшому рішеннями Київської міської ради від 20.12.2007р. № 1462/4295 та від 28.08.2008р. № 106/106 було змінено характеристики спірного майна і визначено, що об'єктом приватизації є нежила будівля площею 534,8 кв.м за адресою: м. Київ, пров. Тихвінський, 1, корпус 1, літ. "Б", яка підлягає продажу на аукціоні.

За наслідками проведеного аукціону 06.03.2008р. між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ "Рудана Плюс", як переможцем аукціону, укладено договір купівлі-продажу спірного майна. Вказаний договір був 06.03.2008р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 із реєстрацією в реєстрі за № 915.

06.05.2008р. між ТОВ "Рудана Плюс" та ТОВ "Форест Грін" укладено договір купівлі-продажу будівлі контори, що був 06.05.2008р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 із реєстрацією в реєстрі за № 1988.

У 2012 році за зверненням голови громадського об'єднання "Спілка порятунку Голосіїва" від 21.05.2012р. прокуратурою міста Києва було проведено перевірку обставин приватизації і відчуження спірного майна, за результатами якої 15.06.2012р. заступником прокурора міста Києва внесено протест на рішення Київської міської ради від 22.08.2007р. № 151/1985, який на момент звернення до суду з даною позовною заявою розглянутий не був.

Предмет позову у даній справі становлять вимоги про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 22.08.2007р. № 151/1985 "Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007р. № 62/723 "Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки" в частині включення нежилих приміщень за адресою: м. Київ, пров. Тихвінський, 1, корпус 1, літ. "Б", загальною площею 534,8 кв.м, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, а також визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі контори від 06.03.2008р., укладеного між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ТОВ "Рудана Плюс".

За приписами частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнаючи недійсними рішення Київської міської ради від 22.08.2007р. № 151/1985 та договір купівлі-продажу будівлі контори від 06.03.2008р., виходив з того, що спірне майно, яке є частиною майнового комплексу підприємства з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, яким є КП "ЛПГ "Конча-Заспа", має загальнодержавне значення та не підлягає приватизації, а зміст спірного правочину суперечить інтересам держави і суспільства.

Касаційна інстанція вказаний висновок судів попередніх інстанцій визнає передчасним з огляду на таке.

Згідно з пунктами 1.1, 4.1 статуту КП "ЛПГ "Конча-Заспа" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вказане підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва і підпорядковується Київській міській державній адміністрації, створене з метою ведення лісогосподарської діяльності на закріпленій за підприємством території, охорони і захисту лісу від самовільних рубок, пожеж, хвороб і шкідників, утримання його в належному санітарному стані згідно з чинним лісовим та природоохоронним законодавством України.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 статуту КП "ЛПГ "Конча-Заспа" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно підприємства становлять основні фонди і оборотні кошти, а також матеріальні і фінансові ресурси, вартість яких відображається у його самостійному балансі. Майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплене за ним на праві повного господарського відання.

Наказом Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 28.03.2002р. № 27 "Про закріплення основних фондів комунальної власності територіальної громади м. Києва" спірна будівля контори була закріплена на праві повного господарського відання за КП "ЛПГ "Конча-Заспа".

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

За приписами пункту "а" частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, лісництва, їх підрозділи.

Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, було затверджено Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

За приписами статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно (у тому числі грошові кошти), що належить територіальній громаді, управління яким здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам міст належить право комунальної власності,

зокрема, на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не було надано належної правової оцінки доводам відповідачів та третьої особи, що спірна будівля, як індивідуально визначене майно, належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва, а також наявній в матеріалах справи копії свідоцтва про право власності від 29.01.2008р. (Т. 1 а.с. 41). У зв'язку з цим суди не перевірили, чи були у Київської міської ради повноваження на відчуження цієї будівлі від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва, та достеменно не з'ясували, чи являється КП "ЛПГ "Конча-Заспа" єдиним майновим комплексом, який як нерухомість належав на момент продажу спірного майна на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва. При цьому суди не перевірили, чи може спірна будівля бути в силу приписів частини 4 статті 191 Цивільного кодексу України самостійним об'єктом купівлі-продажу та інших правочинів.

Окрім цього судами попередніх інстанцій не було належним чином встановлено, чи відноситься спірний об'єкт нерухомості до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджений Законом України від 07.07.1999р. № 847-XIV "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Також суди, визнаючи те, що зміст оспорюваного договору купівлі-продажу суперечить інтересам держави і суспільства, не зазначили, яким конкретно інтересам держави і суспільства він суперечить.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем-1 - Київською міською радою у заяві від 30.10.2012р. (Т. 1 а.с. 81-82) було заявлено про застосування позовної давності у даному спорі.

У свою чергу прокурор у письмових поясненнях від 03.12.2012р. № 05/1/3-1045-12 (Т. 2 а.с. 63-65) заперечив проти доводів відповідача-1 про сплив

позовної давності у даному випадку, оскільки часом виявлення порушення закону та відповідно порушення інтересів держави є дата подання прокуратурою протесту на оспорюване рішення Київміськради, у зв'язку з чим строк позовної давності підлягає відновленню.

З вказаними доводами позивача погодився і суд першої інстанції, відновлюючи позовну давність до позовних вимог прокурора та визнаючи поважними причини її пропуску. Проте вказані висновки місцевого суду касаційна інстанція вважає передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.05.2014р. № 6-7цс14.

При цьому норми, установлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Правова позиція з цього питання наведена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2014р. у даній справі.

Місцевим судом під час розгляду справи не було достеменно визначено початкового моменту перебігу позовної давності у даному спорі.

При цьому судами попередніх інстанцій не було надано належну правову оцінку і не перевірено доводи відповідача-1 та третьої особи у справі стосовно того, що прокуратурі міста Києва, яка входить до єдиної централізованої системи органів прокуратури України, про оспорюване рішення Київради стало відомо у 2007 році, що підтверджується листом-розсилкою рішень Київради про отримання оспорюваного рішення прокуратурою 20.09.2007р., стенограмою пленарного засідання міськради від 22.08.2007р. та протоколом пленарного засідання від 22.08.2007р. № 13, у яких зазначено, що на пленарному засіданні був присутній заступник прокурора м. Києва Остафійчук Г.В.

Слід зазначити, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, а тому дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 111 7 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Грін" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2013р. у справі № 5011-32/13806-2012 скасувати.

Справу № 5011-32/13806-2012 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова