Постанова

від 22.01.2015 по справі 5011-32/13806-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2015 р. Справа№ 5011-32/13806-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від прокурора - Шевченко О.В.

від позивача - 1 Уланов І.В.

від позивача - 2 Уланов І.В.

від позивача - 3 Кравчук І.Г.

від відповідача - 1 не з`явився

від відповідача - 2 не з`явився

від третьої особи - Кісельов Є.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника прокурора м. Києва на рішення Господарського суду м, Києва від 16.10.2014 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації

Департаменту комунальної власності м. Києва

Комунального підприємства «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа»

до Київської міської ради

Товариства з обмеженою відповідальністю «Рудана Плюс»

третя особа без самостійних вимог на предмет спору

Товариство з обмеженою відповідальністю «Форест Грін»

про визнання недійсним рішення та договору купівлі-продажу нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації, Департаменту комунальної власності м. Києва, Комунального підприємства «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Рудана Плюс» з позовом про визнання рішення та договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2014 в задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора міста Києва звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2014 повністю та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 колегією суддів прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 09.12.2014.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду є обґрунтованим та законним, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судове засідання на вказану дату з`явилися представник прокурора, представники позивача 1, 2 3, представник третьої особи та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представники відповідача 1 та 2 в судове засідання не з`явилися. Про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників прокурора, позивача 1, 2 3, представника третьої особи, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Рішенням Київської міської ради від 22.08.2007 № 151/1985 «Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007 № 62/723 «Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки» до Переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації, було включено нежилу будівлю площею 540,0 кв. м. за адресою: м. Київ, провулок Тихвінський, 1, корпус 1.

У подальшому рішеннями Київської міської ради від 20.12.2007 № 1462/4295 та від 28.08.2008 № 106/106 було змінено характеристики спірного майна і визначено, що об'єктом приватизації є нежила будівля площею 534,8 кв. м. за адресою: м. Київ, пров. Тихвінський, 1, корпус 1, літ. «Б», яка підлягає продажу на аукціоні.

За наслідками проведеного аукціону 06.03.2008 між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ «Рудана Плюс», як переможцем аукціону, був укладений договір купівлі-продажу спірного майна.

Вказаний договір 06.03.2008 був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вепрейчук О.І. за реєстровим номером № 915.

06.05.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рудана Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Форест Грін» був укладений договір купівлі-продажу будівлі контори, що 08.05.2008 був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвєєвим В.А. за реєстровим № 1988.

У 2012 році за зверненням голови громадського об'єднання «Спілка порятунку Голосіїва» від 21.05.2012 вих. 30-12, прокуратурою міста Києва було проведено перевірку обставин приватизації і відчуження спірного майна, за результатами якої 15.06.2012 заступником прокурора міста Києва внесено протест на рішення Київської міської ради від 22.08.2007 № 151/1985, який на момент звернення до суду з даною позовною заявою розглянутий не був.

Заступник прокурора міста Києва, звертаючись із даним позовом в інтересах Київської міської державної адміністрації, Департаменту комунальної власності м. Києва, КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа», мотивував свої вимоги тим, що незаконним рішенням Київської міської ради від 22.08.2007 стосовно включення приміщення до об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, порушуються законні права та інтереси позивачів по справі, оскільки спірне майно є частиною майнового комплексу підприємства з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, яким є КП «ЛПГ «Конча-Заспа» згідно зі статутом, має загальнодержавне значення та не підлягає приватизації, а укладений договір купівлі-продажу від 06.03.2008 не відповідає вимогам ЗУ «Про приватизацію державного майна, оскільки він укладений на підставі незаконного рішення КМР.

Представник відповідача 1, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтував це тим, що прокуратурою необґрунтовано та не зазначено, які саме права позивачів було порушено.

Представник третьої особи проти позову заперечив, зазначивши, що спірне майно є індивідуально визначеним нерухомим майном, яке було приватизовано відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» і ніколи не входило до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначеного згідно з Законом України від 07.07.1999 № 847-XIV.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

За приписами пункту «а» частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, лісництва, їх підрозділи.

Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, було затверджено Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Згідно з пунктами 1.1, 4.1 статуту КП «ЛПГ «Конча-Заспа» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вказане підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва та підпорядковується Київській міській державній адміністрації, створене з метою ведення лісогосподарської діяльності на закріпленій за підприємством території, охорони і захисту лісу від самовільних рубок, пожеж, хвороб і шкідників, утримання його в належному санітарному стані згідно з чинним лісовим та природоохоронним законодавством України.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 статуту КП «ЛПГ «Конча-Заспа» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно підприємства становлять основні фонди і оборотні кошти, а також матеріальні і фінансові ресурси, вартість яких відображається у його самостійному балансі. Майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплене за ним на праві повного господарського відання.

Довідками, наявними в матеріалах справи, підтверджується, що КП «ЛПГ «Конча-Заспа» є комунальним підприємством, заснованим органом місцевого самоврядування, перебуває у його підпорядкуванні, а отже на момент укладання договору купівлі-продажу спірного майна, Київська міська рада мала повноваження на відчуження цього майна від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва.

На підтвердження своїх доводів щодо того, що спірна будівля є частиною цілісного майнового комплексу з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, яким є КП «ЛПГ «Конча-Заспа» згідно зі статутом, має загальнодержавне значення та не підлягає приватизації, заступником прокурора надані листи Департаменту Комунальної власності м. Києва.

Так, в листі Департаменту Комунальної власності м. Києва від 01.10.2014 № 062/12/40/59-8327, адресованого КП «ГПГ «Конча-Заспа», зазначено, що станом на серпень 2007 року нежила будівля площею 534,8 кв.м. за адресою пров. Тихвінський,1 корпус 1 літера «б» перебувала у складі цілісного майнового комплексу лісопаркового господарства на балансі КП «ЛПГ «Конча-Заспа» та згідно з наказом Головного управління з питань майна від 28.03.2002 № 27 закріплювалось на праві господарського відання за вказаним підприємством.

Проте, колегія суддів не приймає до уваги вказаний лист як належний та допустимий доказ, в розумінні норм чинного законодавства України, оскільки Департамент комунальної власності м. Києва є одним із позивачів по справі, в інтересах якого заступник прокурора міста Києва звернувся із даним позовом до суду, і в даному конкретному випадку департамент є зацікавленою особою з приводу вказаного питання, а тому зазначений лист від 01.10.2014 можна розцінювати лише як думку сторони у спорі.

З вказаних вище підстав, не приймається до уваги судом й лист Департаменту № 042/9/7-7398 за червень 2012, в якому останній визначив, що нежилі будівлі літ. «б» корпус 1, літ. «а» корпус 2 та літ. «г» корпус 3 по провулку Тихвінському, 1 в м. Києві як основні активи підприємства становили майновий комплекс.

Крім того, вказана у листі Департаменту комунальної власності міста Києва інформація не має обгрунтованого підтвердження інших державних органів, вповноважених на надання довідки такого роду, не зацікавлених у вирішенні даного спору.

Натомість в матеріалах справи наявний лист Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 30.09.2014 № 41237, наданий як відповідь на запит Господарського суду міста Києва, в якому зазначено, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи за адресою провулок Тихвінський,1 відомості, що проінвентаризовані об`єкти є цілісним майновим комплексом відсутні.

Зважаючи на те, що Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на момент винесення оспорюваного рішення Київської міської ради та укладання договору купівлі-продажу майна було єдиним органом, до повноважень якого відносилося ведення інвентаризаційних справ по об`єктам нерухомого майна та реєстрації права власності на такі об`єкти, у колегії суддів відсутні підстави не приймати до уваги надану вказаним органом інформацію щодо спірного майна.

Інформація, по будівлям КП «ЛПГ «Конча-Заспа», що була внесена до відповідної інвентаризаційної справи не ставилася під сумнів жодним повноважним органом держави, а тому у суду відсутні підстави вважати надані БТІ відомості щодо того чи становлять об`єкти за адресою провулок Тихвінський,1 цілісний майновий комплекс, недостовірними чи хибними.

В матеріалах справи наявний лист Департаменту комунальної власності міста Києва від 07.11.2014, адресований прокуратурі міста Києва на їх звернення, в якому зазначено, що будівля по провулку Тихвінському, 1 корпус 1 літера «б» входила до складу цілісного майнового комплексу КП «ЛПГ «Конча-Заспа».

Проте, даний лист також не приймається колегією суддів до уваги, оскільки, як зазначалося, Департамент комунальної власності м. Києва є одним із позивачів по справі, в інтересах якого заступник прокурора міста Києва звернувся із даним позовом до суду, крім того, такий висновок у вказаному листі департаментом зроблений лише з аналізу ст. 191 ЦК України.

Посилання представника прокуратури на лист КП «ЛПГ «Конча-Заспа», в якому останній зазначив, що на час прийняття рішення Київською міською радою щодо спірного майна, воно перебувало на балансі лісогосподарського підприємства на підставі наказу Головного управління майна КМДА від 28.03.2002 № 27, а отже складало цілісний майновий комплекс, не приймається колегією суддів, зважаючи на наступне.

Дійсно в матеріалах справи є наказ Головного управління з питань майна № 27 від 28.03.2002, відповідно до тексту якого, на праві повного господарського відання за КП «Лісопаркове господарство «Конча-заспа» закріплено основні фонди, згідно із додатком 3.

Проте, вказане не означає, що основні фонди, зазначені у додатку 3 становлять цілісний майновий комплекс і вказівка на те, що зазначене майно закріплено на праві повного господарського відання за КП «ЛПГ «Конча-Заспа» жодним чином не підтверджують віднесення сіпного майна до цілісного майнового комплексу.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у додатку 3, що становить собою перелік майна, що закріплено на праві повного господарського відання за КП «ЛПГ «Конча-Заспа» відсутня будівля контори площею 534,8 кв.м, яка є предметом спору в даній справі.

Таким чином, посилання прокуратури та позивачів по справі на вказані листи як на докази своїх позовних вимог та підтвердження перебування спірного майна у складі цілісного майнового комплексу є безпідставним та необґрунтованим.

Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» було затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Відповідно до вказаного Закону, станом на дату винесення спірного рішення, до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, віднесено Київське державне лісогосподарське підприємство, Держане мисливське господарство «Київське», Українська державна база авіаційної охорони лісів, Український державний проектно-вишукувальний інститут лісового господарства «Укрдіпроліс».

КП «ЛПГ «Конча-Заспа» є комунальним підприємством, заснованим органом місцевого самоврядування, перебуває у його підпорядкуванні, не належало до сфери управління Держкомлісгоспа та не було включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

За приписами статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно (у тому числі грошові кошти), що належить територіальній громаді, управління яким здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

З матеріалів справи вбачається, що спірна будівля, як індивідуально визначене майно, належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва, що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 29.01.2008 р. (т. 1 а.с. 41).

Належність майна до комунальної власності міста Києва та його реєстрації як індивідуально визначеного майна підтверджується відповіддю комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 30.09.2014 р. вих. № 41237 (И-2014).

У вказаному листі, як зазначалося вище, також повідомляється, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: м. Київ, провулок Тихвінський, 1, відсутні відомості, що об'єкти, про інвентаризовані за цією адресою, є цілісним майновим комплексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначено індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Згідно зі ст. 190 ЦК України майном, як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до ч. 3 ст. 191 ЦК України, підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності на нерухоме майно виникає в особи з моменту його державної реєстрації.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що нежила будівля площею 534,8 кв. м. по пров. Тихвінському, 1 корпус 1 літ «б» у м. Києві є окремим індивідуально визначеним майном, яке належало на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва, а не частиною єдиного майнового комплексу КП «ЛГП «Конча-Заспа».

За приписами частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, прокурором та позивачами не доведено порушення Закону України «Про приватизацію державного майна» в частині приватизації майна, що є частиною майнового комплексу підприємства з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, а отже, підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Київської міської ради немає.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскільки судом не встановлено порушення вимог ст. 203 ЦК України при підписанні спірного договору, то підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівля-продажу майна немає.

Стосовно позовної давності, про застосування якої заявляв представник відповідача 1 в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації та інші юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

До вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність.

Оспорюване рішення Київської міської ради № 151/1985 було прийнято 22 серпня 2007 року, а оспорюваний договір купівлі-продажу спірного майна укладено 6 березня 2008 року.

При цьому позов про визнання зазначених рішення та договору недійсними було подано до суду заступником прокурора міста Києва тільки у жовтні 2012 року.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, прокуратурі міста Києва, яка входить в єдину централізовану систему органів прокуратури України, про оспорюване рішення Київради стало відомо у 2007 році, що підтверджується листом-розсилкою рішень Київради про отримання оспорюваного рішення прокуратурою 20.09.2007, стенограмою пленарного засідання міськради від 22.08.2007 та протоколом пленарного засідання від 22.08.2007 № 13, у яких зазначено, що на пленарному засіданні був присутній заступник прокурора м. Києва Остафійчук Г.В.

Крім того, діяльність органів прокуратури щодо нагляду за дотриманням законів, в тому числі, органів державної влади та органів місцевого самоврядування в своїй діяльності, не залежить від наявності звернення відповідних фізичних чи юридичних осіб щодо проведення певних перевірок.

Таким чином, судова колегія апеляційної інстанції вважає доводи прокуратури стосовно того, що останній стало відомо про порушене право лише у 2012 році після проведення перевірки необґрунтованими та безпідставними, оскільки станом на 2007 рік прокуратурі було відомо про існування оскаржуваного рішення та договору купівлі-продажу і не було перешкод для проведення перевірки в межах трирічного строку позовної давності.

Аналогічної позиції дотримується колегія Вищого господарського суду України у своїй постанові № 910/6313/13 від 12.08.2013.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Положеннями п. 2.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно не було застосовано по позовних вимог позовну давність та відмовлено в задоволені позову по суті.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Прокурором та позивачами не доведено порушення їх прав або охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи все вище зазначене, а також докази надані представниками сторін як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність рішень органів місцевого самоврядування та правочинів, судом під час розгляду справи таких обставин не встановлено, а отже Господарським судом міста Києва повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника прокурора міста Києва, а тому апеляційна скарга Заступника прокурора міста Києва не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в дохід державного бюджету України.

Отже, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стягуються з позивачів в доход Державного бюджету України, виходячи зі ставок, які діяли станом на час звернення апелянта із відповідною скаргою до Київського апеляційного господарського суду за розгляд двох вимог немайнового характеру (визнання недійсним рішення та визнання недійсним договору).

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2014 у справі № 5011-32/13806-2012- без змін.

Стягнути з Київської міської державної адміністрації (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 00022527) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 406 грн.

Стягнути з Департаменту комунальної власності міста Києва (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10, код 19020407) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 406 грн.

Стягнути з комунального підприємства «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» (03028, м. Київ, пров. Тихвінський, 1, код 03359747) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 406 грн.

Видати судові накази. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 5011-32/13806-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов