Постанова

від 06.08.2014 по справі 902/373/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2014 р. Справа № 902/373/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гулова А.Г.

Маціщук А.В.

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Стояни" від 03.07.2014 р. на рішення господарського суду Вінницької області від 19.05.14 р. у справі № 902/373/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Стояни"

про стягнення 273 041,98 грн. заборгованості

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стояни"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння"

про стягнення 200 000,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - не з'явився;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - не з'явився.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 19.05.2014 р. у справі № 902/373/14 (суддя Мельник П.А.) частково задоволено первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стояни"; стягнуто з ТзОВ "Стояни" на користь ТзОВ "Торговий дім "Насіння" 216 789,55 грн. основного боргу, 13 904,06 грн. пені, 43 357,91 грн. штрафу та 5 481,02 грн. відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору; в стягненні 9 009,67 грн. інфляційних втрат, 3 777,48 грн. 3 % річних, 2 465,04 грн. пені, відмовлено; в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Стояни" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" про стягнення 200 000,00 грн. відмовлено повністю. При прийнятті рішення суд виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не доведено обставини, які викладені в зустрічному позові, позовна вимога про стягнення з ТзОВ "Торговий дім "Насіння" 200 000,00 грн. є необґрунтованою; вимога позивача за первісним позовом про стягнення боргу в розмірі 216 789,55 грн. та штрафу в розмірі 20 % є правомірною та обґрунтованою, у зв'язку з не вірним нарахуванням пені, здійснив її перерахунок та в стягненні 2 465,04 грн. пені відмовив, в стягненні інфляційних втрат та 3 % річних відмовив у зв'язку із неприйняттям заяви про збільшення позовних вимог, яку розцінив як одночасне збільшення позовних вимог та зміну предмету спору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стояни" звернулося з апеляційною скаргою від 03.07.2014 р., в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 19.05.2014 р. у справі № 902/373/14 скасувати, у задоволенні позову ТзОВ "Торговий дім "Насіння" відмовити, зустрічний позов ТзОВ "Стояни" задоволити; стягнути з ТзОВ "Торговий дім "Насіння" на користь ТзОВ "Стояни" 200 000,00 грн., посилаючись на те, що вищевказане рішення місцевого господарського суду було прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті. Оскільки, позивачем по справі, як продавцем за договором № 12-1812/пр171 г від 18.12.2012 р. жодних сертифікатів якості на поставлене насіння кукурудзи гібрид ДКС 3511 у кількості 213 посівних одиниць та насіння кукурудзи гібрид ДКС 2870 у кількості 40 посівних одиниць передано не було, на адресу ТзОВ "Торговий дім" Насіння" 20 березня 2014 р. за вих. № 20/14 був скерований лист з проханням щодо надання даних документів, який був залишений без відповіді. При проведенні Інститутом фізіології рослин і генетикиНаціональної академії наук України експертного дослідження визначення типовості (автентичності) зразків вищенаведених гібридів кукурудзи за компонентами електрофоретичного спектру білку кукурудзи зразків із маркуванням "ДКС 351 оригінал" та "ДКС 2870 оригінал" із зразками з партії товару поставленого позивачем виявлено, що вони є не однаковими, що свідчить про їх не автентичність, що підтверджується результатом від 25.03.2014 р. № 106/219. Позивачу була направлена вимога із відмовою від договору та проханням повернути сплачену за зазначений товар грошову суму у розмірі 200 000,00 грн. Однак, зазначена вимога була відхилена. Місцевий господарський суд необґрунтовано відхилив належні та допустимі письмові докази, що були подані представником ТзОВ "Стояни", в тому рахунку і лист Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України від 14.05.2014 р. № 106/310, зі змісту якого вбачається порушення з боку ТзОВ Торговий дім" Насіння" щодо невідповідності асортименту товару. Судом першої інстанції під час розгляду та при винесенні рішення по справі було допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи по суті, що є підставою для зміни рішення місцевого господарського суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду - без змін, посилаючись на те, що рішення суду є обґрунтованим та правомірним. Доказом передачі сертифікатів на насіння згідно абзацу 2 пункту 9.2 договору № 12-1812/пр171сг є підписи представника ТзОВ "Стояни" в видаткових накладних, наявних в матеріалах справи. Заяв від ТзОВ "Стояни" стосовно відсутності сертифікатів якості не надходило. При відсутності сертифікатів, покупець не зміг би використовувати насіння. Використання для сівби насіння, яке не має відповідного сертифіката, забороняється. З партій поставленого насіння зразки насіння не відбиралися. Дослідження, які проведені Інститутом фізіології стосуються насіння, яке згідно акту відбору зразків від 14.11.2013 р., взято з качанів кукурудзи на товарних посівах, тобто з врожаю висіяного насіння. Суд дослідив вказані факти та дав відповідну правову оцінку в рішенні. Інститут фізіології і генетики НАН України повідомив листом № 106/418 від 22.07.14 р., що фахівці інституту походження насіння не досліджували та участі у відборі зразків не приймали. Зроблені ними висновки поширюються тільки на зразки, які були надані замовником для експертизи та не носять характеру арбітражних висновків, оскільки лабораторія, що виконувала вказані аналізи не акредитована, а її результати не можуть бути використані як арбітражні. ТзОВ "Стояни" фактично фальсифікує докази. Відповідач прийняв товар, використав його шляхом висіву, зібрав та продав отриманий врожай. Тому він не може відмовитись від товару, який використав, та повернути його. Пунктом 3.2 договору встановлено порядок перевірки якості товару за участю представника насіннєвої інспекції та представників сторін, а також передбачено строк пред'явлення претензій стосовно якості насіння не пізніше 15 днів з дати отримання товару. Їх представник не викликався. Проби взяті від рослин з товарних посівів безумовно не будуть ідентичні, бо насіння поставлене і насіння отримане з врожаю не є ідентичним (насіння кукурудзи з врожаю є вже наступним поколінням і його показники в зв'язку з перезапиленням, частковим генетичним розщепленням будуть відрізнятись від показників еталона гібриду поставленого насіння в т. ч. відрізнятимуться показники білка). Сертифікація насіння та садивного матеріалу проводиться територіальними органами Держсільгоспінспекції України за заявкою суб'єкта господарювання, яка подається за місяць до посіву. ТзОВ "Стояни" після отримання насіння не пред'являло до ТзОВ "Торговий дім "Насіння" претензій стосовно невідповідної якості або асортименту насіння. Вказаний конфлікт надуманий, виник після вимог погасити заборгованість. Зустрічний позов та апеляційне оскарження правомірного судового рішення, фальсифікація фактів є засобом затягування часу.

04.08.2014 р. на адресу апеляційного суду від апелянта надійшла заява від 29.07.2014 р. про відкладення судового розгляду у зв'язку із зайнятістю 06.08.2014 р. представника у справі в Київському апеляційному господарському суді.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

04.08.2014 р. на адресу апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява від 29.07.2014 р. про відкладення судового розгляду у зв'язку із зайнятістю 06.08.2014 р. представника у справі в Київському апеляційному господарському суді (а.с.168-172).

Дана заява до задоволення не підлягає, як необґрунтована, виходячи з наступного.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Апелянт належним чином був повідомлений про розгляд апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.167), явка повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою апеляційним судом не визнавалася, тому доводи апелянта колегією суддів до уваги не приймаються, розгляд апеляційної скарги можливий без участі представників сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2014 р. на адресу господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стояни" про стягнення 273 041,98 грн. заборгованості за поставлене насіння кукурудзи, з яких: 216 789,55 грн. основного боргу, 12 894,52 грн. пені та 43 357,91 грн. штрафу (а.с.2-5).

Ухвалою суду від 31.03.2014 р. порушено провадження у справі № 902/373/14 з призначенням судового засідання на 23.04.2014 р.

23.04.2014 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Стояни" надійшла зустрічна позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" 200 000,00 грн. (а.с.32-34), яку ухвалою суду першої інстанції було правомірно прийнято до розгляду разом з первісним позовом.

05.05.2014 р. відповідачем за первісним позовом було подано до суду клопотання про призначення по справі судово-біологічної експертизи (а.с.63-65).

Згідно статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судово-біологічної експертизи, враховуючи, що факт отримання товару не заперечувався відповідачем; що зразки для проведення експертизи не бралися з партій поставленого позивачем насіння, а відбиралися восени з рослин на полі, які по своїй генетичній суті є наступним поколінням і його показники (властивості) у зв'язку з перезапиленням, частковим генетичним розщепленням, якістю грунту, тощо, будуть відрізнятись від показників еталона гібриду поставленого відповідачу насіння; що судова експертиза повинна призначатися лише в разі дійсної потреби в спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування; що з листа Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України № 567 від 15.05.2014 р. вбачається, що ідентифікувати відповідність задекларованого і висіяного насіння гібридів можна лише шляхом порівняння їх з еталонними гібридами (насіння Р1), які надають заклади оригінатори (заявники) при проведенні польового ґрунтового контролю.

06.05.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просив суд стягнути з відповідача 216 789,55 грн. основного боргу, 16 369,10 грн. пені, 43 357,91 грн. штрафу, 9 009,67 грн. інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 3 777,48 грн. (а.с.85-87).

Відповідно до статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Позивач же в заяві про збільшення позовних вимог збільшує суму пені, яку просить стягнути та одночасно просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних, які не були предметом розгляду у первинній позовній заяві, тобто, фактично, змінює як предмет, так і підставу позовних вимог, що виключає можливість задоволення зазначеної заяви в частині вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції правомірно прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог лише в частині збільшення пені до суми 16 369,10 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Стояни" (покупець) уклали договір № 12-1812/пр171сг, пунктом 1.1 якого продавець зобов'язувався в строки, визначені договором, передати у власність покупця (поставити) товар, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість (а.с.7-10).

Найменування товару: насіння сільськогосподарських культур в асортименті, визначеному в додатках до цього договору, які складають його невід'ємну частину (пункт 1.2 договору).

Додатками № 1 від 18.12.2012 р., № 2 від 18.12.2012 р., № 3 від 24.12.2012 р. до договору, додатковою угодою №1 від 17.04.2013 р. до договору визначено найменування товару (насіння кукурудзи), його асортимент, виробник, одиниця виміру, кількість та ціна (а.с.11-14).

Згідно пункту 6.1 договору загальна вартість товару повинна бути сплачена покупцем у строк, встановлений в додатках до цього договору.

На виконання умов договору продавець поставив покупцеві насіння кукурудзи DКС 3511 в кількості 215 посівних одиниць на суму 354 549,15 грн. та насіння кукурудзи DКС 2870 в кількості 40 посівних одиниць на суму 62 240,40 грн., всього на суму 416 789,55 грн. що підтверджується видатковою накладною Н-ВК-2304-010 від 23.04.13 р., та довіреністю на представника відповідача № 5 від 15.04.2013 р. на отримання товару (а.с.15-16).

Як стверджує позивач (продавець) у позовній заяві поставка товару, визначеного в додатку № 1 від 18.12.2012 р. та в додатку № 2 від 18.12.2012 р. до договору не здійснювалась на підставі пункту 14.3 договору у зв'язку із невиконанням покупцем зобов'язань з передплати вказаного товару, що не заперечувалося відповідачем (покупцем).

Згідно додатку № 3 до договору відповідач зобов'язаний сплатити вартість товару в наступні строки: 10 % загальної вартості до 21.12.2012 р., 40 % загальної вартості до 20.02.2013 р., 50 % загальної вартості до 01.11.2013 р.

Однак, покупцем оплата товару здійснена частково в сумі 200 000,00 грн. (а.с.3,17-18).

Сума основного боргу склала 216 789,55 грн. (416 789,55 -200 000,00 = 216 789,55 грн.).

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В даному випадку зобов'язання, які виникли між сторонами є зобов'язаннями поставки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Додатком № 3 до договору сторонами встановлено кінцевий строк оплати товару покупцем до 01.11.2013 р.

Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Частиною 7 статті 193 ГК України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи наведені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача за первісним позовом про стягнення основного боргу в сумі 216 789,55 грн. в повному обсязі.

Позивачем крім суми основного боргу заявлено до стягнення 16 369,10 грн. пені за період з 01.10.2013 р. по 01.05.2014 р. (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) та 20 % штрафу в сумі 43 357,91 грн. за прострочку виконання грошового зобов'язання.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610 ЦК України).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки встановленої договором аба законом (стаття 611 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 11.2 договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язань сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення оплати.

Відповідно до пункту 11.4 договору в разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 календарних днів покупець, крім пені, сплачує штраф в розмірі 20 % від загальної вартості товару.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку позивача, ним заявлено до стягнення пеню за період з 01.10.2013 р. по 01.05.2014 р. в сумі 16 369,10 грн. та штраф в сумі 43 357,91 грн.

Однак, в додатку № 3 до договору сторонами встановлено кінцевий строк оплати товару покупцем до 01.11.2013 р.

Оскільки відповідач допустив прострочку в оплаті, суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок заявленої до стягнення пені за період з 02.11.2013 р. по 01.05.2014 р. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) та правомірно стягнув 13 904,06 грн., а у стягненні 2 465,04 грн. пені відмовив.

Штраф в розмірі 20 % від загальної вартості товару в сумі 43 357,91 грн. нарахований позивачем правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства та положень договору, а тому також підлягає до стягнення.

Щодо зустрічної позовної заяви ТзОВ "Стояни", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для його задоволення виходячи з наступного.

На підтвердження доводів зустрічного позову ТзОВ "Стояни" надало результат визначення типовості (автентичності) зразків насіння гібридів кукурудзи, здійсненого Інститутом фізіології і генетики № 106/219 від 25.03.14 р., відповідно до якого, за результатами електрофоретичного аналізу білку насіння, яке відібрано згідно Акту № 16 від 14.11.2013 р., проведено визначення типовості (автентичності) зразків гібридів кукурудзи при порівнянні електрофореграми досліджуваного зразка з еталонним спектром зразка - стандарту, який надано "замовником", та встановлено, що за компонентами електрофоретичного спектру білку кукурудзи зразки з маркуванням "DКС 2870 оригінал" та "Досліджуваний зразок № 1" є не однаковими, що свідчить про їх не автентичність. За компонентами електрофоретичного спектру білку кукурудзи зразки з маркуванням "DКС 3511 оригінал'' та "Досліджуваний зразок № 2" є не однаковими, що свідчить про їх не автентичність" (а.с.67-68).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, насіння, яке отримало ТзОВ "Стояни" в квітні 2013 року згідно договору № 12-1812/пр171сг від 18.12.2012 р., воно використало в квітні - травні 2013 року шляхом його висіву для отримання товарної продукції. Будь-яких претензій з боку відповідача щодо якості та асортименту товару в момент його отримання матеріали справи не містять.

В зустрічному позові позивач відмовляється від договору та оплати використаного ним насіння кукурудзи та вимагає повернути 200 000 грн., які були перераховані як часткова оплата за договором поставки насіння, посилаючись на те, що поставлене насіння кукурудзи DКС 3511 в кількості 215 посівних одиниць на суму 354 549,15 грн. та насіння кукурудзи DКС 2870 в кількості 40 посівних одиниць на суму 62 240,40 грн. не належить до відповідного сорту; замість вказаних гібридів йому, всупереч умовам специфікації до договору, були поставлені інші сорти (гібриди), тому він вважає, що має право відмовитись від договору та має право на повернення раніше сплачених коштів (а.с.32-34).

Однак, пунктами 3.1, 3.2, 3.3 договору № 12-1812/пр171сг від 18.12.2012 р. сторони домовилися, що якість товару, що постачається продавцем, повинна відповідати ДСТУ 2240-93 та ДСТУ 6068:2008. Покупець має право перевірити якість товару лише у лабораторіях насіннєвої інспекції України, які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення відповідної діяльності. Для лабораторного аналізу проводиться відбір зразків товару, який здійснюється за обов'язкової участі повноважних представників сторін та насіннєвої інспекції України. Претензії щодо якості товару пред'являються покупцем до застосування, але не пізніше 15 днів з дати отримання товару. Продавець не відповідає за врожайність та інші показники сільськогосподарських культур, вирощених з насіння, отриманого в якості товару за даним договором, що залежить від вжиття необхідних агротехнічних заходів при їх вирощуванні та існуючих при цьому кліматичних умов.

Як вбачається з матеріалів справи, у визначені договором строки відбір зразків поставленого товару за участі представників сторін договору та насіннєвої інспекції України не проводився.

Акт відбору зразків початків кукурудзи для визначення відповідності нормативу показників гібриду ДКС 3511, ДКС 2870 від 14.11.2013 р. складений майже через сім місяців після отримання насіння та без участі представників ТзОВ "Торговий дім "Насіння" і насіннєвої інспекції України (а.с.67).

Тобто, аналіз насіння проводився з врожаю, який був отриманий з поставленого насіння, а не самого насіння, яке поставляло ТзОВ "Торговий дім "Насіння".

Відповідно до частин 1, 4 статті 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів; остачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Статтею 674 ЦК України передбачено, що відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 1 Закону України "Про насіння і садивний матеріал" сертифікат на насіння це документ, що засвідчує сортові та посівні якості насіння і садивного матеріалу. Сортові якості це сукупність показників, що характеризують належність насіння до відповідного сорту. Посівні якості - сукупність показників якості насіння, що характеризують його придатність до посіву.

Статтями 18, 21 Закону України "Про насіння і садивний матеріал" передбачено, що насіння сільськогосподарських культур, призначене для реалізації (обігу), повинно супроводжуватися сертифікатами, що засвідчують їх сортові та посівні якості.

Як стверджує у відзиві на зустрічну позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння", поставлені ним гібриди насіння кукурудзи внесені до реєстру сортів України та сертифіковані. Гібриди насіння кукурудзи поставлялись покупцеві в оригінальній упаковці виробника. Сертифікатами на насіння № UА 10-00/1216 від 06.02.13 р., № UА 10-00/1227 від 06.03.13 р, № UА 10-0014563 від 29.04.13 р., виданими Держсільгоспінспекцією в Київській області., № 18-14-94 від 04.02.13 р., виданим Держсільгоспінспекцією в Рівненській області, якими супроводжувався товар, засвідчувалась його ідентичність, сортові та посівні якості.

Пунктом 9.2 договору № 12-11812/пр171сг від 18.12.2012 р. сторони домовилися, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється в порядку, що визначається чинним законодавством; приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем в день його отримання від продавця; покупець зобов'язаний перевірити комплектність, цілісність тари (упаковки), пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність наявних ознак пошкодження товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово заявити продавцю; при відсутності такої заяви товар вважається прийнятий покупцем як належний; підписання покупцем видаткової накладної також засвідчує факт передачі разом з товаром товаросупровідної документації в тому числі сертифікатів якості.

Матеріали справи не містять ніяких доказів щодо претензій ТзОВ "Стояни" до ТзОВ "Торговий дім "Насіння" стосовно цілісності тари, кількості та якості товару або про інші недоліки.

Позивачем по зустрічному позову такі докази суду не надавалися.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про насіння і садивний матеріал" використання для сівби насіння, яке не має відповідного сертифіката, забороняється.

Частиною 5 статті 268 ГК України передбачено, що у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Згідно статті 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами; якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що в даному випадку покупець прийняв товар, використав його, шляхом висіву, зібрав та продав отриманий врожай, тому він не може відмовитись від товару або повернути його, оскільки він фактично використаний покупцем.

У листі-відповіді на запит директора ТзОВ "Торговий дім "Насіння" № 1-5/183 від 08.05.2014 р. Державна інспекція сільського господарства України повідомила, що електрофорез є одним із методів, який використовують для дослідженні білків і нуклеїнових кислот. Застосування електрофорезу при визначенні сортових якостей насіння кукурудзи не передбачено чинним законодавством України (а.с.102-103).

Отже, позивачем за зустрічним позовом не доведено обставини, на які він посилався. Суд дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення з ТзОВ "Торговий дім "Насіння" 200 000,00 грн. є необґрунтованою, а тому в її задоволенні правомірно відмовив.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, місцевим господарським судом правомірно задоволено первинний позов в частині стягнення основного боргу в сумі 216 789,55 грн., пені в сумі 13 904,06 грн., штрафу в сумі 43 357,91 грн. та відмовлено в стягненні пені в сумі 2 465,04 грн., а також правомірно відмовлено в задоволенні зустрічного позову.

Доводи апелянта колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Однак, колегія суддів не погоджується з місцевим судом в частині відмови в позові щодо стягнення 9 009,67 грн. інфляційних втрат та 3 777,48 грн. 3 % річних. В цій частині рішення підлягає скасуванню.

Як вже зазначалося вище, позивачем - ТзОВ "Торговий дім "Насіння" в заяві про збільшення позовних вимог було збільшено суму пені, яку він просив стягнути та одночасно нараховано і заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 9 009,67 грн. та 3 % річних в сумі 3 777,48 грн., які не були предметом розгляду у первинній позовній заяві, тобто, фактично було змінено, як предмет, так і підставу позовних вимог.

Судом першої інстанції, керуючись статтею 22 ГПК України, правомірно було прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог лише в частині збільшення пені до суми 16 369,10 грн., а в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних позовні вимоги судом правомірно не розглядалися.

Отже, і відмовляти в їх стягненні суд не мав права.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (пункт 4 частини 1 статті 104 ГПК України).

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стояни" від 03.07.2014 р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду господарського суду Вінницької області від 19.05.2014 р. у справі № 902/373/14 скасувати в частині відмови в стягненні 9 009,67 грн. інфляційних втрат та 3 777,48 грн. 3 % річних.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.Г. Гулова

А.В. Маціщук