Постанова

від 02.10.2014 по справі 902/373/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 року Справа № 902/373/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Кривди Д.С.

за участю представників: позивача - Мартиненка О.О., Черняка А.Г., Рекуна А.І.

відповідача - Хоменка О.А., Адріанова В.В.

розглянувши касаційну скаргу ТзОВ "Стояни" на рішення господарського суду Вінницької області від 19 травня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2014 року у справі за позовом ТзОВ "Торговий дім "Насіння" до ТзОВ "Стояни" про стягнення 273 041, 98 грн. та за зустрічним позовом ТзОВ "Стояни" до ТзОВ "Торговий дім "Насіння" про стягнення 200 000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до відповідача про стягнення 273041,98 грн. заборгованості за поставлене насіння кукурудзи, з яких 216789,55 грн. становить сума боргу, 12894,52 грн. - пені та 43357,91 грн. - штрафу.

23 квітня 2014 року відповідач звернувся до господарського суду Вінницької області з зустрічною позовною заявою до позивача про стягнення 200000 грн. заборгованості, які були перераховані як часткова оплата за договором поставки насіння, посилаючись на те, що поставлене насіння кукурудзи DКС 3511 в кількості 215 посівних одиниць на суму 354 549,15 грн. та насіння кукурудзи DКС 2870 в кількості 40 посівних одиниць на суму 62240,40 грн. не належить до відповідного сорту; замість вказаних гібридів йому, всупереч умовам специфікації до договору, були поставлені інші сорти (гібриди), тому він має право відмовитись від договору та повернути раніше сплачені грошові кошти (а.с.32-34).

Заявою, поданою до суду 6 травня 2014 року про збільшення розміру позовних вимог, ТзОВ "Торговий дім "Насіння" просило суд стягнути з ТзОВ "Стояни" на свою користь 289303,71 грн. заборгованості, з яких 216789,55 грн. становить сума основного боргу, 16369,10 грн. - пені, 43357,91 грн. - штрафу, 9009,67 грн. - інфляційних, 3777,48 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 19 травня 2014 року (суддя Мельник П.А.) первісний позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача за первісним позовом на користь позивача 216 789,55 грн. суми основного боргу, 13 904,06 грн. пені, 43357,91 грн. штрафу та 5 481,02 грн. судового збору. В стягнені 9009,67 грн. інфляційних втрат відмовлено. В стягненні 3777,48 грн. 3% річних та 2465,04 грн. пені відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2014 року рішення суду скасоване в частині відмови в стягненні 9009,67 грн. інфляційних втрат та 3777,48 грн. 3% річних. В решті частині рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 18 грудня 2012 року між сторонами у справі був укладений договір №12-1812/пр171сг, згідно умов якого продавець (позивач за основним позовом) зобов'язався передати у власність покупця (відповідача за первісним позовом товар, а ТзОВ "Стояни" зобов'язалося прийняти товар та оплатити його вартість в розмірі та умовах передбачених укладеним договором та Додатками до нього.

Відповідно до п. 6.1 вказаного договору сторони передбачили, що загальна вартість товару повинна бути сплачена покупцем у строк, встановлений в додатках до цього договору.

Умовами Додатку №3 до основного договору передбачено, що відповідач зобов'язаний сплатити вартість товару в наступні строки: 10 % загальної вартості в строк до 21.12.2012 року, 40 % загальної вартості - до 20.02.2013 року, 50 % загальної вартості - до 01.11.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору продавець поставив покупцеві насіння кукурудзи DКС 3511 в кількості 215 посівних одиниць на суму 354 549,15 грн. та насіння кукурудзи DКС 2870 в кількості 40 посівних одиниць на суму 62 240,40 грн., всього на загальну суму 416 789,55 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною Н-ВК-2304-010 від 23.04.13 року та довіреністю на представника відповідача № 5 від 15.04.2013 року на отримання товару (а.с.15-16).

Як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій, в порушення умов укладеного договору відповідач за основним позовом свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши тільки 200000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Тому, решта сума боргу становить 216 789,55 грн.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тому, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача за основним позовом на користь позивача несплаченої ним решти суми боргу в розмірі 216 789, 55 грн.

Також, у зв'язку з порушенням відповідачем за основним позовом строків оплати поставленого позивачем товару, позивач за основним позовом нарахував відповідачеві 16 369,10 грн. пені за період з 01.10.2013 року по 01.05.2014 року (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) та 20 % штрафу в сумі 43 357,91 грн. за прострочку виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 11.2 договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язань сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення оплати.

Відповідно до пункту 11.4 договору в разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 календарних днів покупець, крім пені, сплачує штраф в розмірі 20 % від загальної вартості товару.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як правильно було встановлено судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, з розрахунку, наданого позивачем, заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 16 369,10 грн., нараховану за період з 01.10.2013 року по 01.05.2014 року та штраф в сумі 43357,91 грн.

Проте, умовами укладеного до основного договору Додатку №3 сторонами встановлений кінцевий строк оплати товару покупцем до 01.11.2013 року.

Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач допустив прострочку в оплаті і, тому, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції в цій частині, правомірно був здійснений перерахунок заявленої до стягнення суми пені за період з 02.11.2013 року по 01.05.2014 року (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) та обгрунтовано стягнув з відповідача за основним позовом на користь позивача 13 904,06 грн., відмовивши в стягненні 2 465,04 грн. пені.

Також, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що штраф в розмірі 20 % від загальної вартості товару в сумі 43 357,91 грн. нарахований позивачем правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, а тому підлягає стягненню з відповідача за основним позовом.

Звертаючись до суду з зустрічною позовною заявою, позивач за зустрічним позовом послався на наданий результат визначення типовості (автентичності) зразків насіння гібридів кукурудзи, здійснений Інститутом фізіології і генетики №106/219 від 25.03.2014 року, відповідно до якого за результатами електрофоретичного аналізу білку насіння, яке відібрано згідно Акту №16 від 14.11.2013 року, проведено визначення типовості (автентичності) зразків гібридів кукурудзи при порівнянні електрофореграми досліджуваного зразка з еталонним спектром зразка - стандарту, який надано "замовником" та встановлено, що за компонентами електрофоретичного спектру білку кукурудзи зразки з маркуванням "DКС 2870 оригінал" та "Досліджуваний зразок № 1" є не однаковими, що свідчить про їх не автентичність. За компонентами електрофоретичного спектру білку кукурудзи зразки з маркуванням "DКС 3511 оригінал'' та "Досліджуваний зразок № 2" є не однаковими, що свідчить про їх не автентичність" (а.с.67-68).

Як встановлено судами попередніх судових інстанції та вбачається з матеріалів справи, насіння, яке отримало ТзОВ "Стояни" в квітні 2013 року згідно договору №12-1812/пр171сг від 18.12.2012 року, було ним використано в квітні - травні місяці 2013 року шляхом його висіву для отримання товарної продукції. Будь-які претензії з боку відповідача щодо якості та асортименту товару в момент його отримання матеріали справи не містять.

Умовами п.п. 3.1, 3.2, 3.3 укладеного договору №12-1812/пр171сг від 18.12.2012 року сторони передбачили, що якість товару, яка постачається продавцем, повинна відповідати ДСТУ 2240-93 та ДСТУ 6068:2008. Покупець має право перевірити якість товару лише у лабораторіях насіннєвої інспекції України, які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення відповідної діяльності. Для лабораторного аналізу проводиться відбір зразків товару, який здійснюється за обов'язкової участі повноважних представників сторін та насіннєвої інспекції України. Претензії щодо якості товару пред'являються покупцем до застосування, але не пізніше 15 днів з дати отримання товару. Продавець не відповідає за врожайність та інші показники сільськогосподарських культур, вирощених з насіння, отриманого в якості товару за даним договором, що залежить від вжиття необхідних агротехнічних заходів при їх вирощуванні та існуючих при цьому кліматичних умов.

Як вбачається з матеріалів справи, у визначені договором строки відбір зразків поставленого товару за участі представників сторін договору та насіннєвої інспекції України не проводився.

Акт відбору зразків початків кукурудзи для визначення відповідності нормативу показників гібриду ДКС 3511, ДКС 2870 від 14.11.2013 року був складений майже через сім місяців після отримання насіння та без участі представників ТзОВ "Торговий дім "Насіння" і насіннєвої інспекції України (а.с.67).

Тобто, аналіз насіння проводився з врожаю, який був отриманий з поставленого насіння, а не самого насіння, яке поставляло ТзОВ "Торговий дім "Насіння".

Відповідно до частин 1, 4 статті 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів; постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Статтею 674 ЦК України передбачено, що відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

Як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій при розгляді даної справи, поставлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" гібриди насіння кукурудзи були внесені до реєстру сортів України та сертифіковані. Гібриди насіння кукурудзи поставлялись покупцеві в оригінальній упаковці виробника. Сертифікатами на насіння № UА 10-00/1216 від 06.02.2013 року, № UА10-00/1227 від 06.03.2013 року, № UА 10-0014563 від 29.04.2013 року, виданими Держсільгоспінспекцією в Київській області та №18-14-94 від 04.02.2013 року, виданим Держсільгоспінспекцією в Рівненській області, якими супроводжувався товар, засвідчувалась його ідентичність, сортові та посівні якості.

Пунктом 9.2 укладеного договору №12-11812/пр171сг від 18.12.2012 року передбачено, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється в порядку, що визначається чинним законодавством; приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем в день його отримання від продавця; покупець зобов'язаний перевірити комплектність, цілісність тари (упаковки), пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність наявних ознак пошкодження товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово заявити продавцю; при відсутності такої заяви товар вважається прийнятий покупцем як належний; підписання покупцем видаткової накладної також засвідчує факт передачі разом з товаром товаросупровідної документації в тому числі сертифікатів якості.

Наявні матеріали справи не містять ніяких доказів щодо претензій ТзОВ "Стояни" до ТзОВ "Торговий дім "Насіння" щодо цілісності тари, кількості та якості товару або про інші недоліки.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанції про те, що в даному випадку покупець прийняв товар, використав його шляхом висіву, зібрав та продав отриманий врожай, тому він не може відмовитись від товару або повернути його, оскільки такий товар вже фактично використаний покупцем.

Таким чином, суди попередніх судових інстанцій дійшли правильного висновку про відмову позивачеві за зустрічним позовом в задоволенні зустрічного позову за необгрунтованістю заявлених ним вимог.

Як вбачається з поданої до суду позовної заяви предметом даного позову є стягнення суми боргу та штрафних санкцій, нарахованих позивачем за невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, а за результатами поданої заяви про збільшення позовних вимог предметом позову є стягнення інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення.

Таким чином, з викладеного вбачається, що позивач збільшив позовні вимоги, додатково заявляючи до стягнення з відповідача інфляційні втрати та річні.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Тому, збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не заявлялось в позовній заяві.

З викладеного вбачається, що позивач частково неправомірно збільшив предмет позову, оскільки ним фактично змінено як предмет, так і підстави позовних вимог, що виключає можливість задоволення зазначеної заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних та річних.

Тому, судова колегія вважає, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягненні 9009,67 грн. інфляційних втрат та 3777,48 грн. 3% річних вірно застосував норми процесуального права та дійшов обгрунтованого висновку про те, що судом першої інстанції, у відповідності до вимог статті 22 ГПК України, було правомірно прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог лише в частині збільшення пені до суми 16 369,10 грн., а в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних позовні вимоги судом правильно не розглядалися, а, тому, і відмовляти в їх стягненні суд не мав права.

За таких обставин, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2014 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В.І. Дерепа

Судді Б.М. Грек

Д.С. Кривда