Постанова

від 25.07.2014 по справі 826/5397/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/167

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 липня 2014 року 15:05 № 826/5397/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МК Сервіс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.12.2012 № 000657228, № 000658228, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МК Сервіс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 10.12.2012 № 000657228, № 000658228.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду міста Києва від 12.05.2014 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби задоволено частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2013 скасовано.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2014 року прийнято до провадження адміністративну справу № 826/5397/13-а.

16 липня 20104 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання позивача про розгляд справи за відсутності представника позивача, а також позивач надав додаткові пояснення та докази по справі на вимогу суду.

В судове засідання 23.07.2014 року представник позивача не з'явився.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову, з обґрунтувань зазначених у запереченні на адміністративний позов.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 23.07.2014 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

На підставі направлення від 19.11.2012 № 1765/2-8 та Наказу від 15.11.2012 № 1853, виданих ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби та згідно п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст.78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (далі ПК України), у зв'язку з надходженням постанови про призначення документальної позапланової перевірки від 09.07.2012 старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві підполковника податкової міліції Бабій О.В., було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «МК Сервіс» (код за ЄДРПОУ 34189078) з питань правильності визначення повноти нарахування та сплати до бюджету ПДВ та податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ «НВО Мета» (код ЄДРПОУ 37401232) та ТОВ «Телерадіокомпанія Рекламам дизайн» (код ЄДРПОУ 37500602) за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 26.11.2012 № 8167/22/817/34189078.

Як висновок проведеної перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, статей 3, 8, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 58 441 грн., в тому числі по періодах: за І квартал 2011 року на суму 21 833 грн., за ІІ квартал 2011 року на суму 22 808 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на суму 36 608 грн., за ІІ-ІV квартали 2011 року на суму 36 608 грн.;

- пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 49 300 грн., в тому числі по періодах: за лютий 2011 року на суму 17 467 грн., за квітень 2011 року на суму 9 833 грн., за травень 2011 року на суму 10 000 грн., за липень 2011 року на суму 12 000 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 10 грудня 2012 року Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 000657228, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "МК Сервіс" суму грошового зобов'язання в розмірі 55 301 грн., з якої: за основним платежем - 49 300 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 001 грн. за платежем: податок на додану вартість, код платежу: 14010100;

- № 000658228, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "МК Сервіс" суму грошового зобов'язання в розмірі 58 442 грн., з якої: за основним платежем - 58 441 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. за платежем: податок на прибуток приватних підприємств, код платежу: 11021000.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової служби у м. Києві від 22 лютого 2013 року № 1772/10/12-1-03 залишено без змін податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 10 грудня 2012 року № 000657228 та № 000658228, а первинну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю "МК Сервіс" від 19 грудня 2012 року № 19-1/12-12 (вхідний № 6961/10 Державної податкової служби у м. Києві від 25 грудня 2012 року) - без задоволення.

Рішенням Державної податкової служби України від 30 березня 2013 року № 4814/6/10-2115 залишено без змін податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 10 грудня 2012 року № 000657228, № 000658228 та рішення Державної податкової служби у м. Києві, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, а скаргу - без задоволення.

Такий висновок податкового органу, мотивований наступною податковою інформацією:

- копією протоколу допиту обвинуваченого від 25.02.21012 - гр. ОСОБА_2, згідно якого ОСОБА_2 стверджував, що господарську діяльність ТОВ «НВО «Мета» та ТОВ «Телерадіокомпанія Рекламам дизайн» не здійснював, бухгалтерську та податкову звітність не вів, оскільки за вказівкою ОСОБА_3 за матеріальну винагороду та разом з іншими невстановленими слідством особами, з метою прикриття незаконної діяльності - конвертації безготівкових грошових коштів у готівку та сприяння легально діючим суб'єктам господарювання в ухиленні від сплати податків, протягом 2009 - 2011 років створював та придбавав ряд суб'єктів підприємницької діяльності;

- актом ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про результати невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства ТОВ «НВО «Мета» (код ЄДРПОУ 37401232) за період з 01.12.2010 по 31.08.2011 від 27.06.2012 № 454/22-8/37401232. Згідно даного акту, податковий орган дійшов висновку, що правочини вчинені даним товариством не спрямовані на реальне настання наслідків. Згідно інформаційних баз даних, свідоцтво товариства про реєстрацію платника ПДВ від 25.11.2010 № 100311603 анульовано 27.12.2011. (т. 1, арк. 23)

- актом ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Телерадіокомпанія Рекламам дизайн» (код ЄДРПОУ 37500602) щодо підтвердження відносин із платниками податків за період з 28.01.2011 по 29.02.2012 від 03.07.2012 № 1579/22-222/37500602. Згідно інформаційних баз даних, свідоцтво товариства про реєстрацію платника ПДВ від 09.03.2011 № 100327789 анульовано 25.07.2011;

- постановою від 09.07.2012 старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві підполковника податкової міліції Бабій О.В. про закриття кримінальної справи в частині, порушення кримінальної справи, прийнятті її до свого провадження та об'єднання кримінальних справ.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, суд зазначає, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Проте, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Зазначена правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, суд зазначає про наступне.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює порядок сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість. У пункті 1 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України зазначено, що розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

На час виникнення спірних правовідносин діяли закони України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення (пункт 150.1 статті 150 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пунктом 1.7, підпунктом 7.4.1, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4, підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначила, що необхідно дослідити наявність повноважень у особи, яка підписала податкові накладні, видані від імені ТОВ «НВО «Мета» та ТОВ «Телерадіокомпанія « Реклама - Дизайн» та необхідно встановити підстави для включення витрат підприємства до складу валових витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.05.2014 судом було витребувано у позивача документальне підтвердження повноважень особи, яка підписувала податкові накладні, видані від імені ТОВ "НВО "Мета" та ТОВ "Телерадіокомпанія "Реклама - дизайн" позивачу, на підставі яких останнім було сформовано податковий кредит в спірному періоді та документальне підтвердження факту понесення витрат підприємства, які були включені до складу валових витрат, та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 лютого 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Мета", як виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "МК Сервіс", як замовником, в собі директора ОСОБА_2 укладено договір про надання послуг № 010211, за умовами якого замовник замовляє, а виконавець зобов'язується здійснити комплекс заходів по організації трансляції рекламних матеріалів замовника на регіональних телерадіокомпаніях України, згідно сітки трансляції та завдання на трансляцію рекламних матеріалів, що додається. В пункті 2.1 договору зазначено, що завдання на трансляцію рекламних матеріалів, що додаються до цього договору, повинно містити: характер відео сюжетів, що мають транслюватися, період трансляції, кількість РТРК, загальну кількість виходів на всіх РТРК, вартість хвилини рекламного часу та повну вартість робіт.

Згідно п. 2.1 Договору, завдання на трансляцію рекламних матеріалів, що додаються до цього Договору, має містити: характер відеосюжетів, що мають транслюватися, період трансляції, кількість РТРК, загальну кількість виходів на всіх РТРК, вартість хвилини рекламного часу та повну вартість робіт.

П. 2.4 Договору закріплено, що надання послуг оформлюється відповідним актом здачі - прийняття послуг, що підписується обома сторонами.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: рахунок, податкову накладну, акт виконаних робіт (наданих послуг) (т. 1, арк. 44-46).

На підтвердження перерахування коштів на користь ТОВ "НВО "Мета" за надані послуги з розміщення відеоматеріалів на регіональному ТБ України позивачем надано виписки по рахунку в ПАТКБ "Правекс-Банк" (т. 1, арк. 202-212).

Договір № 010211 від 01.02.2011 та первинні документи зі сторони ТОВ "НВО "Мета" підписані директором товариства ОСОБА_2

Крім цього, 16 липня 2014 року позивач подав до суду клопотання про приєднання доказів до справи, а саме: Витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 28.02.2011 , відповідно до якого, ОСОБА_2 являвся керівником ТОВ "НВО "Мета" з 01.11.2010 та мав повноваження підписувати Договір № 010211 від 01.02.2011 та первинні документи зі сторони "МК Сервіс" (Т. 2, арк. 134).

1 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРК "Реклама-Дизайн", як виконавцем, в особі директора ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "МК Сервіс", як замовником, укладено договір про надання послуг № 010411-1, за умовами якого замовник замовляє, а виконавець зобов'язується здійснити комплекс заходів по організації трансляції рекламних матеріалів замовника на регіональних телерадіокомпаніях України, згідно сітки трансляції та завдання на трансляцію рекламних матеріалів, що додається. В пункті 2.1 договору зазначено, що завдання на трансляцію рекламних матеріалів, що додаються до цього договору, повинно містити: характер відео сюжетів, що мають транслюватися, період трансляції, кількість РТРК, загальну кількість виходів на всіх РТРК, вартість хвилини рекламного часу та повну вартість робіт.

Згідно п. 2.1 Договору, завдання на трансляцію рекламних матеріалів, що додаються до цього Договору, має містити: характер відеосюжетів, що мають транслюватися, період трансляції, кількість РТРК, загальну кількість виходів на всіх РТРК, вартість хвилини рекламного часу та повну вартість робіт.

П. 2.4 Договору закріплено, що надання послуг оформлюється відповідним актом здачі - прийняття послуг, що підписується обома сторонами.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: рахунки, податкові накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг) (т. 1, арк. 66-74).

На підтвердження перерахування коштів на користь ТОВ "ТРК "Реклама-Дизайн" за надані послуги з розміщення відеоматеріалів на регіональному ТБ України позивачем надано виписки по рахунку в ПАТКБ "Правекс-Банк" (т. 1, арк. 202-212).

Договір № 010411-1 від 01.04.2011 та первинні документи зі сторони ТОВ «ТРК «Реклама-Дизайн» підписані директором товариства ОСОБА_2

Проте, суд відмічає, що позивачем крім вказаних документів не надано жодних інших документів, підтверджуючих реальність здійснення господарських операцій, зокрема таких як: документальне підтвердження повноважень особи, яка підписувала податкові накладні, видані від імені ТОВ "НВО "Мета" та ТОВ "Телерадіокомпанія "Реклама - дизайн" позивачу, на підставі яких останнім було сформовано податковий кредит в спірному періоді та документальне підтвердження факту понесення витрат підприємства, які були включені до складу валових витрат, та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам із спірними контрагентами та на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.05.2014 судом ухвалою суду від 18.06.2014 було витребувано у позивача вищевказаний перелік доказів на підтвердження реальності господарських операцій.

Дана ухвала суду отримана представником позивача 24.06.2014, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 01014 0897943 0 (Т. 2, арк. 121).

Однак, позивач на підтвердження повноважень у ОСОБА_2, який підписав податкові накладні, видані від імені ТОВ "НВО "Мета" та ТОВ "Телерадіокомпанія "Реклама - дизайн" позивачу, на підставі яких останнім було сформовано податковий кредит в спірному періоді надав суду лише витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб.

Проте, дані твердження позивач про наявність у ОСОБА_2 повноважень підписувати податкові накладні, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит в спірному періоді спростовуються твердженнями ОСОБА_2, які зафіксовані в протоколі допиту обвинуваченого від 25.02.21012. Згідно якого ОСОБА_2 стверджував, що господарську діяльність ТОВ «НВО «Мета» та ТОВ «Телерадіокомпанія Рекламам дизайн» не здійснював, бухгалтерську та податкову звітність не вів.

Крім цього, суд зазначає, що позивачем не були надані на вимогу суду докази на підтвердження факту понесення витрат підприємства, які були включені до складу валових витрат, та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Враховуючи, що позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Позиція відповідача, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, ґрунтується на Акті ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Телерадіокомпанія Рекламам дизайн» (код ЄДРПОУ 37500602) щодо підтвердження відносин із платниками податків за період з 28.01.2011 по 29.02.2012 від 03.07.2012 № 1579/22-222/37500602, згідно якого ТОВ «Телерадіокомпанія Рекламам дизайн» має ознаки фіктивності, а саме: відсутність підприємства за місцезнаходженням та на протоколі допиту обвинуваченого від 25.02.21012 громадянин ОСОБА_2., який згідно Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є директором ТОВ "НВО "Мета" та ТОВ "ТРК "Реклама-Дизайн" стверджував, що за вказівкою ОСОБА_3 та разом з іншими невстановленими слідством особами за грошову винагороду, з метою прикриття незаконної діяльності - конвертації безготівкових грошових коштів у готівку та сприяння легально діючим суб'єктам господарювання в ухиленні від сплати податків, протягом 2009 - 2011 років створював та придбавав ряд суб'єктів підприємницької діяльності без мети здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, суд зазначає, що 18.06.2014 у справі судом направлено судовий запит до Печерського районного суду міста Києва з метою отримання постанови Печерського районного суду міста Києва від 21.09.2012 № 1-555/112 та інформації щодо дати набрання даним судовим рішенням законної сили.

З отриманої на судовий запит постанови Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2012 року у справі № 1-555/12 за обвинуваченням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 205, частинами першою, другою, третьою статті 358 Кримінального кодексу України вбачається, що ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі Закону України "Про амністію".

Ч. 2 ст. 28 Кримінального кодексу України (далі - КК України) встановлено, що злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Ч. 2 ст. 205 КК України закріплено, що фіктивне підприємництво - створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.

Примітка. Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Відповідно до ст. 358 КК України, підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, що складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи, караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ "МК Сервіс" та ТОВ "НВО "Мета" і ТОВ "ТРК "Реклама-Дизайн" не спричиняють реального настання правових наслідків, укладені позивачем з ТОВ "НВО "Мета" і ТОВ "ТРК "Реклама-Дизайн" договори, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р.№ 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

З приводу викладеного, суд зазначає наступне.

Згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 цього ж Закону та пунктів п.2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного суд зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

Ч. 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як підтверджується матеріалами справи, директор ТОВ "НВО "Мета" і ТОВ "ТРК "Реклама-Дизайн" ОСОБА_2, від імені якого підписані усі первинні документи по взаємовідносинам з позивачем, первинні документи не підписував, що підтверджується наданими ним поясненнями.

Отже, з урахуванням того, що, підписи в первинних документах виконані не гр. ОСОБА_2, а іншою особою, при відсутності управлінського та іншого кваліфікованого персоналу, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

В зв'язку з вищевикладеним, перевіривши реальність договорів, укладеного позивачем з ТОВ "НВО "Мета" і ТОВ "ТРК "Реклама-Дизайн", суд погоджується з висновками податкового органу щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентами, з огляду на те, що відповідні документи підписані невстановленою особою.

Надані позивачем документи, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Суд наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "МК Сервіс" повністю.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова