Постанова

від 11.08.2014 по справі 910/2899/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2014 р. Справа№ 910/2899/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Галичева О.М. - представник, дов. № 03-5/154 від 03.01.2014;

від відповідача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства по постачанню та газифікації "Маріупольгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2014

у справі № 910/2899/14 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Форте"

про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 122 642,69 грн.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 склад колегії суддів змінено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2014 у справі № 910/2899/14 у позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами договором № 030311 від 03.03.2011, укладеного між сторонами, не встановлено, а застосування до спірних правовідносин положення ст.1048 ЦК України є безпідставним.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2014 у справі № 910/2899/14 скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник зазначає, що позивач просив стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами саме з 30.09.2012, тобто з того моменту, коли між сторонами вже були відсутніми договірні відносини поставки і, як встановлено рішенням суду, виникли відносини по безпідставному збереженню грошових коштів, тому скаржник вважає, що можливість застосування за аналогією положень договору займу до відносин договору поставки не відповідає обставинам справи.

Як вважає скаржник, відносини по безпідставному збереженню (користуванню) грошовими коштами та відносини по користуванню грошовими коштами у рамках договору займу, є подібними, тому до спірних відносин, що виникли між сторонами з 30.09.2012, у частині розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, можна за аналогією застосувати положення ст.1048 ЦК України.

11.08.2014 скаржником подано клопотання про зміну назви відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Форте" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Термо - Плюс", керуючись ст.25 ГПК України, та до клопотання додано витяг з ЄДРПОУ на Товариство з обмеженою відповідальністю "Термо - Плюс".

Розглянувши подане клопотання, колегією суддів встановлено, що відсутні підстави для його задоволення, враховуючи те, що статтею 25 ГПК України не передбачено зміну назви сторони у господарському спорі, а встановлено порядок заміни сторони чи третьої особи її правонаступником, що вимагає встановлення усіх обставин, підтверджуючих процесуальне правонаступництво сторони або третьої особи.

Однак, доданий до клопотання скаржника витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 281002, наданий Державною реєстраційною службою України про Товариство з обмеженою відповідальністю "Термо - Плюс" ідентифікаційний код 36926847, місцезнаходження: 04215, м.Київ, Подільський район, проспект Свободи, будинок 26-В, не є достатнім доказом наявності процесуального правонаступництва у зазначеної юридичної особи відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Форте" 01042 м.Київ, вул.Патріса Лумумби, будинок 4/6, корпус "А", кім.502 код ЄДРПОУ 36926847.

Положеннями ст.25 ГПК України передбачено процесуальне правонаступництво, зокрема, у разі припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації. Отже, дослідженню підлягають документи про реорганізацію юридичної особи - відповідача, а один лише витяг з ЄДРПОУ № 281002, навіть якщо зазначена у ньому юридична особа має однаковий ідентифікаційний код, не є незаперечним доказом правонаступництва відповідача.

З урахуванням викладеного, клопотання від 11.08.2014 залишається без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем подано позов до суду першої інстанції про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 122 642,69 грн. за період з 01.10.2012 по 14.11.2013 на підставі ст.ст. 11 - 16, 1212, 1214 ЦК України, керуючись ч.1 ст.8, ч.2 ст.536, ч.1 ст.1048, ч.2 ст.1214 ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.03.2011 між Відкритим акціонерним товариством по постачанню та газифікації "Маріупольгаз" і відповідачем укладено договір № 030311.

У подальшому, як вказано у рішенні Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 у справі № 910/17758/13, найменування Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" змінено на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації.

Відповідно до п.1.1 договору № 030311 відповідач, за договором продавець, зобов'язався передати окремими партіями у власність позивачу, за договором покупцю, олію соєву, а позивач зобов'язався прийняти і оплатити олію соєву на умовах цього договору.

Згідно із п.3.3 договору № 030311 сторонами передбачено умови оплати: часткова або 100% попередня оплата за домовленістю сторін.

Відповідно до п.п.6.1, 6.4 договору № 030311 цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2011, а в частині взаємних розрахунків між сторонами до повного виконання своїх зобов'язань; договір вважається пролонгованим на той самий строк та тих самих умовах, якщо протягом місяця до спливу терміну дії цього договору жодна зі сторін не висловить іншій бажання його припинити (оформленому у письмовому вигляді).

Відповідачем листом від 08.12.11 за № 247 повідомлено позивачу про повернення грошових коштів, перерахованих позивачем у якості попередньої оплати, у зв'язку з припиненням постачання соєвої олії на адресу позивача згідно із договором № 030311.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 у справі № 910/17758/13 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про стягнення 1 501 159,83 грн. заборгованості, у зв'язку із повідомленням відповідача про зупинення постачання товару згідно із договором № 03011 та не поверненням всієї суми попередньої оплати, позов задоволено повністю. У зазначеному рішенні встановлено, що заявлені позивачем вимоги є правомірними, оскільки правова підстава, на якій була перерахована передоплата за товар, відпала, у зв'язку із припиненням дії договору, тому до спірних правовідносин слід застосувати положення, встановлені п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 у справі № 910/17758/13 залишено без змін та останню було залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2014.

Згідно із ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як стверджує позивач, відповідачем суму, сплачену в якості попередньої оплати, в розмірі 1 501 159,83 грн., позивачу не повернуто.

Нормою ч.2 ст.1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається із змісту договору № 030311, цим договором не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.. Також розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у разі припинення договору купівлі-продажу, яким є договір № 030311, не встановлено законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, позивачем не підтверджено наявність у відповідача обов'язку сплачувати позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст.536 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги є такими, що не ґрунтуються на нормах права та матеріалах справи, враховуючи викладене та наступні обставини справи.

Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України); підставами для застосування до правовідносин сторін ст.536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України) (п.6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

В ч.1 ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте, спірні грошові кошти перебувають у відповідача не на підставі укладення із позивачем договору позики.

Правовий аналіз складу змісту визначення договору позики статтею 1046 ЦК України та змісту правовідносин між сторонами внаслідок припинення договору купівлі-продажу не надають підстав для висновку про те, що це подібні за змістом цивільні відносини, тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.8 ЦК України у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Аналогія закону чи аналогія права застосовується у тому випадку, якщо є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин; при аналогії закону застосовується норма, що регулює подібні правовідносини; аналогія права передбачає застосування загальних засад законодавства; при цьому необхідно довести, що саме на підставі цього принципу повинні бути врегульовані відповідні відносини (п.4 листа Вищого господарського суду від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Як вже зазначалось, нормою ч.2 ст.1214 ЦК України передбачено порядок нарахування процентів за користування грошима у разі їх безпідставного одержання чи збереження, а статтею 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Отже, немає прогалини в правовому регулюванні відповідних відносин.

Скаржник безпідставно посилається лише на один висновок, зроблений в постанові Верховного Суду України від 24.01.2006 у справі № 14/130, без врахування наведених у цій постанові обставин, зокрема, того, що йдеться про грошові кошти, надані на виконання кредитного договору; вказано, що апеляційний суд вірно зазначив, що застосування реституції по кредитних договорах, які визнані недійсними з моменту укладення, суттєво відрізняється від визнання недійсними та застосування реституції за іншими договорами, оскільки грошові кошти надаються у тимчасове користування на умовах повернення, строковості і платності.

Постановою Верховного Суду України від 27.12.2010 у справі № 9/67-38 встановлено, що відповідно до ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін; чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст.1048 ЦК України є безпідставним.

Аналогічна позиція міститься, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 15.05.2013 у справі № 5004/1492/12.

Згідно із ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2014 у справі № 910/2899/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" без задоволення.

2. Справу № 910/2899/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.Г. Сітайло

В.І. Рябуха