Постанова

від 11.08.2014 по справі 910/22104/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2014 року Справа № 910/22104/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В , Палія В.В.,

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: у засідання не прибули,

від відповідача: Петренко А.С., довіреність,

розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2014р.

у справі № 910/22104/13 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія Петроцентр"

до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 23 533,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія Петроцентр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 23533,94грн. боргу за непоставлений товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2014р. (суддя Стасюк С.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2014р. (колегія суддів у складі: Корсакової Г.В., Ільєнок Т.В., Тищенко А.І.), позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій заявив вимоги про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 261, 525, 526, 530, 549-550 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4 7 , 22, 34, 43, 81, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.12.2009р. між відповідачем (постачальник) та позивачем (споживач) укладено Договір на постачання та транспортування природного газу №ВК-09-44 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачу в 2009 році природний газ, надалі газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити газ, послуги з його постачання та транспортування на умовах даного договору (п. 1.1 Договору).

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що постачальник передає споживачу в 2009 році газ в об'ємі до 10,0 тис. куб. м, в тому числі по місяцях.

Відповідно до п. 5.1 Договору споживач не пізніше, ніж за 10 календарних днів до початку поставки газу, здійснює попередню оплату грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок постачальника 100% вартості газу, який запланований для поставки та послуг з постачання та транспортування.

Згідно з п. 10.1 Договору він набирає чинності та діє в частині поставки газу з 01.12.2009р. до 31.12.2009р., а в частині проведення розрахунків за газ та послуги по постачанню та транспортуванню - до їх повного здійснення.

Додатковою угодою від 01.03.2010р. сторони внесли зміни до п. 10.1 Договору та виклали його у новій редакції, згідно з якою Договір діє в частині поставки природного газу з 01.03.2009р. до 31.01.2010р., а в частині транспортування природного газу з 01.12.2009р. до 31.12.2010р.

Позивачем на виконання умов Договору здійснено передплату на загальну суму 104794,19 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №657 від 30.12.2009р. на суму 74573,20 грн. та №39 від 29.01.2010р. на суму 30220,99 грн.

Відповідачем на виконання умов Договору за період з грудня 2009 року до березня 2010 року поставлено та транспортовано на користь позивача природного газу в об'ємі 52525,00 куб. м на загальну суму 81260,25 грн., що підтверджується актами подачі-прийому та реалізації газу за вказаний період: №НГ-В000215 від 29.12.2009р., №НГ-В000647 від 28.01.2010р., №НГ-В001856 від 26.02.2010р., №НГ-В002704 від 26.03.2010р.

Тобто відповідач недопоставив на користь позивача природний газ на загальну суму 23533,94 грн., що підтверджується актом звіряння розрахунків від 03.06.2010р., який підписано уповноваженими особами позивача і відповідача та скріплений печатками сторін.

Позивач 01.11.2013р. звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів в розмірі 23533,94 грн., проте відповідач залишив зазначену вимогу поза увагою.

У зв'язку з цим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у даній справі, заявивши вимоги про стягнення з відповідача 23533,94грн. боргу за непоставлений товар за Договором.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідач не спростував факт існування спірної заборгованості перед позивачем. Зважаючи на таке, керуючись положеннями ст.ст. 265, 173, 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 612, 655, 693, 712 Цивільного кодексу України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про доведеність заявлених позивачем вимог з огляду на встановлення обставин, згідно з якими вартість поставленого та транспортованого відповідачем на користь позивача природного газу є меншою, ніж здійснена позивачем за Договором передплата.

Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач заявив про сплив строку позовної давності щодо стягнення спірної заборгованості.

Згідно з положеннями ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У силу ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відхиляючи доводи відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що Договором строк повернення попередньої оплати не визначений; вимога позивача б/н від 01.11.2013р. про повернення грошових коштів в розмірі 23533,94 грн. вручена відповідачеві 04.11.2013р.; а відтак, за висновком суду, строк позовної давності у даному випадку починає свій перебіг з 12.11.2013р., тому надіслана на адресу Господарського суду міста Києва 12.11.2013р. позовна заява в даній справі подана в межах строків позовної давності. Суд апеляційної інстанції погодився з вказаним висновком про початок перебігу строку позовної давності після закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги про повернення суми попередньої оплати.

Відповідач у касаційній скарзі проти такого висновку судів заперечує, посилаючись на його невідповідність положенням ст. 261 ЦК України, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникло право пред'явити вимогу, тобто коли особа знає або може знати про порушення свого права, а з огляду на те, що умовами Договору та додаткових угод до нього не передбачалось постачання природного газу після квітня 2010 року, позивач вже у травні 2010 року знав або міг знати про порушення свого права з отримання певного обсягу природного газу та у зв'язку з цим мав право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Як вже зазначалось, заявлений позивачем у даній справі позов стосується повернення здійсненої ним попередньої оплати товару через часткове невиконання відповідачем своїх зобов'язань в установлені Договором строки, у зв'язку з чим до даних правовідносин слід застосовувати положення ст. 693 ЦК України, яка регулює попередню оплату товару та порядок її повернення у разі порушення контрагентом своїх зобов'язань.

За вимогами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Аналіз зазначеної правової норми, зокрема у системному зв'язку з частиною третьою названої статті, свідчить про те, що визначене нею право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання; це право, як і право вимагати передачі оплаченого товару (на його розсуд), виникає у покупця одночасно зі спливом встановленого договором строку для передачі товару.

При цьому право покупця звернутись до суду з вимогою про повернення сплаченої ним суми попередньої оплати не може бути обмежено через відсутність його попереднього звернення до продавця з такою вимогою, оскільки фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, викладеній в рішенні від 09.07.2002р. №15-рп/2002.

Оскільки абз. 2 ч. 5 ст. 261 ЦК України пов'язує початок перебігу позовної давності саме з днем, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання, для обчислення цього строку слід виходити з дати спливу встановленого Договором строку виконання передбачених ним зобов'язань з постачання та транспортування природного газу, одночасно з яким у позивача безпосередньо на підставі положень ч. 2 ст. 693 ЦК України виникло право відмовитись від цих зобов'язань та вимагати повернення суми попередньої оплати.

З встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин вбачається, що договір (з урахуванням додаткової угоди від 01.03.2010р.) діє в частині поставки природного газу з 01.03.2009р. до 31.01.2010р., а в частині транспортування природного газу з 01.12.2009р. до 31.12.2010р.

Тобто договором передбачено існування між сторонами до 31.12.2010р. зобов'язань з транспортування природного газу, у тому числі обов'язку позивача оплатити послуги з транспортування на умовах договору шляхом попередньої оплати (п.п. 5.1, 5.3 Договору). За таких обставин після закінчення вищевказаного строку виконання зобов'язань за договором в позивача виникло право вимагати у відповідача повернення суми попередньої оплати, а отже й почався перебіг строку позовної давності щодо цієї вимоги. Відтак звернувшись з позовною заявою 12.11.2013р., позивач діяв у межах строків позовної давності.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для захисту прав позивача, порушених відповідачем через неповернення коштів, отриманих в якості попередньої оплати за договором, тому не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 108, 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2014р. у справі №910/22104/13 залишити без змін, а касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - без задоволення.

Головуючий суддя Карабань В.Я.

Судді Жаботина Г.В.

Палій В.В.