Ухвала

від 05.08.2014 по справі 16186/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2014 р.Справа № 16186/11/2070

Головуючий 1 інстанції: Єгупенко В.В.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Жигилій С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2014р. по справі № 16186/11/2070

за позовом Приватного підприємства «Фаворит»

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПП «Фаворит», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ у Харківській області від 15.07.11 р. № 0000402320 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 11338,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.; № 0000442320 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 9070,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.11 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.12 р., адміністративний позов ПП «Фаворит» був залишений без задоволення. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 02.04.14 р. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.11 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.12 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляду до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.14 р. по справі № 16186/11/2070 позовні вимоги були задоволені в повному обсязі.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.14 р. по справі № 16186/11/2070 та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП «Фаворит», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 32689321, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.26, т.4), знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Ізюмській ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Також судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є акт № 967/2320/32689321 від 04.07.11 р. позапланової документальної невиїзної перевірки підприємства позивача з питань перевірки правильності відображення у податковому обліку операцій з контрагентом - ТОВ «Консаж» (код ЄДРПОУ 35473918) за період з 01.01.11 р. по 31.01.11 р., в якому перевіряючими були зафіксовані порушення платником податків вимог п. 5.2.1 та п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку із зайвим включенням до складу валових витрат обігу та виробництва у 1 кварталі 2011 р. сум видатків, здійснених у межах нікчемного правочину; порушення вимог п. 198.1 та п. 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України, у зв'язку із неправомірним збільшенням розміру податкового кредиту за рахунок податкових накладних, виданих у межах нікчемного правочину.

Не погоджуючись з прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач довів реальність здійснення господарської операції та надав до суду належні та допустимі докази, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Судом першої інстанції був досліджений договір поставки № 28/04.01-11, укладений між ПП «Фаворит»(покупець) та ТОВ «Консаж» (продавець), предметом якого є поставка товару згідно накладної (автомобільні запчастини) (а.с. 45, 49, 52, 55, 58, 61, 64, 67, 70, 73, 76, 79). В п. 1.1 вищевказаного договору передбачено, що продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, тобто цим пунктом передбачено, що поставка товару здійснюється продавцем на адресу позивача, а відповідно п. 2.2 договору датою отримання товару вважається дата виписки накладної.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку, судом першої інстанції правомірно зазначено, що на виконання умов вказаного договору ТОВ «Консаж» поставив, а ПП «Фаворит» прийняв ТМЦ, що підтверджується видатковими накладними (а.с.45-81). Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ «Консаж» податкові накладні, виписані контрагентом на суму вартості ТМЦ, придбаних позивачем за договором: № 24 від 10.01.11 р. на суму 5057,22 грн. (у т.ч. ПДВ - 842,87 грн.) (а.с. 46-47), № 43 від 21.02.11 р. суму 4760,3 грн. (у т.ч. ПДВ - 793,38 грн.) (а.с. 50), № 56 від 28.01.11 р. на суму 3228,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 538,00грн.) (а.с. 53), № 66 від 31.01.11 р. на суму 1702,24 грн. (у т.ч. ПДВ - 283,71 грн.) (а.с. 56), № 87 від 03.02.11 р. на суму 3624,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 604,0 грн.) (а.с. 59), № 99 від 09.02.11 р. на суму 6972,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 1162,0 грн.) (а.с. 62), № 121 від 16.02.11 р. на суму 3720,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 620,0 грн.) (а.с. 65), № 114 від 15.02.11 р. на суму 4238,33 грн. (у т.ч. ПДВ - 706,39 грн.) (а.с. 68), № 144 від 21.02.11 р. на суму 5112,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 852,0 грн.) (а.с. 71), № 211 від 02.03.11 р. на суму 5232,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 872,0 грн.) (а.с. 74), № 231 від 09.03.11 р. на суму 4530,0 грн. (у т.ч. ПДВ 755,0 грн.) (а.с. 77), № 243 від 11.03.11 р. на суму 6244,8 грн. (у т.ч. ПДВ - 1040,8 грн.) (а.с. 80), надані позивачем копії платіжних доручень з відміткою банківської установи (а.с.44, 48, 51, 54, 57, 60, 63, 66, 69, 72, 75, 78,т.1) засвідчують факт виконання ПП «Фаворит» зобов'язань за здійсненим правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що за висновком суду першої інстанції означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано.

При цьому суд першої інстанції вказав, що оглянуті у судовому засіданні податкові накладні оформлені відповідно вимог ст. 201 ПК України, а тому позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг. Також судом першої інстанції в ході розгляді справи у підприємства позивача на підтвердження факту реальності вчинення укладеного з ТОВ «Консаж» правочину були витребувані: ТТН та інші товаросупроводжувальні документи, які були надані постачальником при доставці ТМЦ; сертифікати якості; докази наявності складських приміщень та письмові пояснення з приводу розвантаження ТМЦ; штатний розклад та довідку 1-ДФ; рахунки і субрахунки бухгалтерського обліку, на яких відображено придбання ТМЦ, та письмові пояснення з цього приводу; виписку з ЄДР; статут в редакції на момент укладання договорів.

На виконання вимог суду першої інстанції позивачем на підтвердження наявності складських приміщень надано договір оренди № 4749 від 29.10.10 р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області в особі начальника Пивоварова Павла Владиславовича (орендодавець) та ПП «Фаворит» (орендар). Відповідно до умов вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частина кімнати № 1, № 12, кімнат 2, 4, 5, 6, 7 першого поверху одноповерхової адміністративно - управлінської будівлі (інв. № 10310040, літ. за техпаспортом «А-1 Н») (майно), загальною площею 164,62 кв.м, розміщене за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Старопоштова, 39-Г, що перебуває на балансі Головного управління статистики в Харківській області (Ідентифікаційний номер 02362629) (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.05.10 р. і становить 380600,0 грн. (а.с. 212-218, т.3).

Наданою позивачем довідкою підтверджено те, що орендоване позивачем приміщення знаходиться на балансі Регіонального відділенням Фонду державного майна України по Харківській області і передається в оренду ПП «Фаворит» (а.с.220, т.3). Факт приймання-передачі орендованого майна підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печаткою актом від 29.10.10 р. (а.с. 219, т.3). Наказом Регіонального відділенням Фонду державного майна України по Харківській області від 14.01.11 р. № 35-П «Про подовження терміну дії договору оренди № 4749-Н від 29.10.10 р., укладеного з ПП «Фаворит» продовжено термін договору оренди № 4749-Н від 29.10.10 р. (а.с.222. т. 3), що за висновком суду першої інстанції свідчить про те, що товари зберігались на складі-магазині загальною площею 164,62 кв.м. за адресою: м. Ізюм, вул. Старопоштова, 39-г, що орендувався ПП «Фаворит» в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Харківській області за договором від 29.10.10 р.

Оприбутковувались ТМЦ ПП «Фаворит» на субрахунку бухгалтерського обліку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що підтверджується карткою субрахунку (а.с. 226-250, т. 3, а.с. 2-13, т. 4). Розвантаження ТМЦ відбувалось власними силами постачальника, а також працівниками ПП «Фаворит», що постійно знаходяться в магазині підприємства (товарознавцем та продавцем). Товари приймались невеликими об'ємами, в основному кожного найменування товару було від 1 до 4 одиниці, так як замовлялись вони ПП «Фаворит» по мірі необхідності і під конкретного покупця, що підтверджується як самими накладними, податковими накладними, так і даними бухгалтерського обліку про подальший рух отриманого товару до кінцевого споживача (покупця).

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

В акті перевірки податковий орган вказує на те, що всі документи по операціям з ТОВ «Консаж» підписані гр. ОСОБА_2, який згідно досудовим слідством по кримінальній справі № 10110016 не має ніякого відношення до ТОВ «Консаж», так як вказана особа не відповідає за фінансово-господарську діяльність TOB «Консаж». Але дані твердження не враховують того, що в ст. 201 ПК України, в якій визначені обов'язкові реквізити податкової накладної, до таких реквізитів підпис особи, яка оформлює податкову накладну, не віднесений. А в п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 969 від 21.12.10 р. (діяв на час оформлення податкової накладної) вказано, що усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг. З наведеного випливає, що відповідач безпідставно ототожнює особу, яка відповідає за фінансово-господарську діяльність, з особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг. Оскільки у відповідача відсутні докази того, що особа, яка підписала вказану документи, не була уповноважена платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, то твердження про неналежне її оформлення є безпідставними.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недотриманням його контрагентом порядку нарахування та перерахування до бюджету власних податкових зобов'язань та з неможливістю органу ДПС виконати повноваження по проведенню перевірки (зустрічної звірки) цього платника податків. Проте обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Наведені вище обставини стали підставою для висновку суду першої інстанції щодо безпідставності заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.14 р. по справі № 820/4148/14 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2014р. по справі № 16186/11/2070 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2014р. по справі № 16186/11/2070 за позовом Приватного підприємства «Фаворит» до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С. Судді (підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Жигилій С.П.