Рішення

від 06.08.2014 по справі 910/11278/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11278/14 06.08.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК БУД"

до Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "ОСНОВА-СОЛСИФ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 51 877,04 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Соболєва Т.Ю. по довіреності № б/н від 26.05.2014р.

від відповідача: Гапич Ю.Л. по довіреності № 1432 від 18.07.2013р.

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК БУД" звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою до Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "ОСНОВА-СОЛСИФ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в розмірі 51 877,04 грн., з яких 46 775,00 грн. - основна заборгованість, 1 440,62 грн. - пені, 568,92 грн. - 3% річних та 3 092,50 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2014р. порушено провадження у справі № 910/11278/14, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 25.06.2014 р. за участю представників сторін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.06.2014р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено розгляд справи на 06.08.2014р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

06.08.2014р., через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позов, відповідно до якого Спільне Українсько-Французьке підприємство з іноземними інвестиціями "ОСНОВА-СОЛСИФ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю не погоджується з нарахованими позивачем санкціями, а зазначає, що нарахування трьох відсотків річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій є понад норму встановлену Законом України.

У даному судовому засіданні представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в даному судовому засіданні основний борг визнав в повному обсязі, проти задоволення штрафних санкцій заперечував з підстав викладених у відзиві.

У судовому засіданні 06.08.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до положень ст.ст. 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у ч. 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 01.11.3013р., по 31.01.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК БУД" (далі - позивач) на користь Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "ОСНОВА-СОЛСИФ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) було проведено роботи та відвантажено товар на загальну суму 46 775,00 грн., що підтверджується наступними документами підписаними та скріпленими печатками сторін:

ѕ рахунок на оплату № 282/10п-Ш від 31.10.2013 р. на суму 1938,00 гри.

ѕ акт надання послуг № 286 від 01.11.2013 р. на суму 1 938,00 грн.

ѕ рахунок на оплату №305/11т-Ш від 26.11.2013 р. на суму 2 098,00 грн.

ѕ видаткова накладна № 311 від 02.12.2013 р. на суму 2 098,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 306/11т-Ш від 27.11.2013 р. на суму 2 098,00 грн.

ѕ видаткова накладна № 312 від 02.12.2013 р. на суму 2 098,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 308/11с-Ш від 27.11.2013 р. на суму 1 482,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 313 від 02.12.2013 р. на суму 1 482,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 309/11с-Ш від 29.11.2013 р. на суму 2 679,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 314 від 02.12.2013 р. на суму 2 679,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 312/12с-Ш від 02.12.2013 р. на суму 2 793,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 315 від 02.12.2013 р. на суму 2 793,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 313/12с-Ш від 03.12.2013 р. на суму 1 368,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 316 від 03.12.2013 р. на суму 1 368,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 316/12с-Ш від 04.12.2013 р. на суму 1 368,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 320 від 04.12.2013 р. на суму 1 368,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 320/12с-Ш від 05.12.2013 р. на суму 3 420,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 325 від 05.12.2013 р. на суму 3 420,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 321/12с-Ш від 06.12.2013 р. на суму 1 482,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 326 від 06.12.2013 р. на суму 1 482,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 323/12с-Ш від 09.12.2013 р. на суму 684,00 грн.

ѕ акту надання послуг № 327 від 09.12.2013 р. на суму 684,00 гри.

ѕ рахунок на оплату № 324/12с-Ш від 10.12.2013 р. на суму 1 311,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 328 від 10.12.2013 р. на суму 1 311,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 327/12с-Ш від 11.12.2013 р. на суму 1 368,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 331 від 11.12.2013 р. на суму 1 368,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 329/12с-Ш від 16.12.2013 р. на суму 1 482,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 332 від 16.12.2013 р. на суму 1 482,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 333/12с-Ш від 19.12.2013 р. на суму 1 368,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 333 від 19.12. 2013 р. на суму 1 368,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 11/02с-Ш від 31.01.2014 р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 8 від 31.01.2014 р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 12/02с-Ш від 31.01.2014 р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 9 від 31.01.2014 р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 13/02с-Ш від 31.01.2014 р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 10 від 31.01.2014р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 14/02с-Ш від 31.01.2014 р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 11 від 31.01.2014 р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 15/02с-Ш від 31.01.2014 р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 12 від 31.01.2014 р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 16/02с-Ш від 31.01.2014 р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 13 від 31.01.2014 р. на суму 2 736,00 грн.

ѕ рахунок на оплату № 17/02с-Ш від 31.01.2014р. на суму 3 420,00 грн.

ѕ акт надання послуг № 14 від 31.01.2014 р. на суму 3 420,00 грн.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено усний договір поставки, відповідно до якого позивач зобов'язується відвантажити товар, а відповідач отримати і оплатити такі послуги

Згідно із вимогами ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання недопустима.

Таким чином, шляхом виставлення та оплати рахунків, між сторонами укладено договір поставки на загальну суму 46 775,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період з листопада 2013 по січень 2014р., відповідно до якого заборгованість Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "ОСНОВА-СОЛСИФ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК БУД" становить 46 775,00 грн.

У зв'язку з викладеним в частині стягнення основного боргу в розмірі 46 775,00 грн. є обґрунтованими.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну оплату товару, яка за розрахунками становить 1440,62 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд проаналізувавши матеріали справи, встановив що сторони не визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за надані послуги поставки у вигляді пені.

В зв'язку з вищевикладеним вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1 440,62 грн. не обґрунтовані і не підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 568,92 грн. та інфляційні в сумі 3092,50 грн.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 568,92 грн. та інфляційних в сумі 3092,50 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, відсутність у нього заборгованості станом на день розгляду справи не довів.

Підсумовуючи все вищевикладене, судом задовольняються позовні вимоги частково, в сумі 50 436,42 грн.

Сплачена Позивачем сума судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладається на Відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, в іншій частині відноситься на Позивача та йому не відшкодовується.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "ОСНОВА-СОЛСИФ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 17, код ЄДРПОУ 20057315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК БУД" (03680, м. Київ, вул. О. Довженка, 12-А, код ЄДРПОУ 36529767) 46 775 (сорок шість тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп. - суму основної заборгованості, 568 (п'ятсот шістдесят вісім) грн. 92 коп. - 3% річних, 3092 (три тисячі дев'яносто дві) грн. 50 коп. - інфляційних нарахувань та 1775 (одну тисячу сімсот сімдесят п'ять) грн.. 84 коп. - судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.08.2014р.

Суддя Трофименко Т.Ю.