Постанова

від 13.08.2014 по справі 910/14319/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2014 року Справа № 910/14319/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г., суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.05.2014р. у справі№910/14319/13 Господарського судуміста Києва за позовомпершого заступника прокурора Деснянського району міста Києва до 1. Київської міської ради 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД" провизнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору, визнання відсутнім права користування за участю

- відповідача-1:Глобенко Л.В. (довіреність від 14.02.2014р.) - відповідача-2:Климюк В.Ю. (довіреність від 02.07.2014р.) - прокурора:Кузнецова Ю.В. (посвідчення № 023135 від 26.11.2013р.), - В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД" (далі - відповідач-2), перший заступник прокурора Деснянського району міста Києва (далі - позивач) просив:

- визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 26.02.2010р. №395/3833 "Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 "Про надання і вилучення земельних ділянок";

- визнати недійсним договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладений 31.08.2010р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД", що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010р. за №62-6-00557 у Книзі записів державної реєстрації договорів;

- визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД" права користування земельною ділянкою по вул. Попудренка, 88/3 у Деснянському районі м. Києва, площею 1,8124 га, кадастровий номер 8000000000:62:066:0003, вартість якої згідно з нормативною грошовою оцінкою становить 11 890 788,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 неправомірно при винесенні оскаржуваного рішення та внесенні змін договору оренди змінив цільове призначення земельної ділянки, крім того зміни були внесені без внесення змін до Генерального плану розвитку міста. Перший заступник прокурора Деснянського району міста Києва, встановивши, що уповноваженим органом в даному спорі в сфері здійснення контролю за використанням і охороною земель є Державна інспекція сільського господарства, яка позбавлена права звернення з позовом до суду, заявив позов самостійно в якості позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2013р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Любченко М.О., судді Спичак О.М., Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чорна Л.В., судді Іоннікова І.А., Смірнова Л.Г.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2001р. Київською міською радою було прийнято рішення №205/1182 "Про надання і вилучення земельних ділянок", пунктом 5 якого було затверджено проект відведення земельної ділянки відповідачу-2 для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням на вул. Попудренка, 88/3 у Ватутінському районі, та надано за умови виконання п.5.1 цього рішення, в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 1,81 га для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням, земельну ділянку площею 0,03 га, що знаходиться між капітальною огорожею відповідача-2 та червоною лінією на вул. Попудренка віднесено до земель міської забудови.

На виконання зазначеного рішення органу місцевого самоврядування 22.04.2002р. між Київською міською радою (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у оренду на 10 років вказану земельну ділянку реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням.

Договір оренди земельної ділянки було посвідчено 22.04.2002р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим №709, а також зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 26.07.2002р. за №62-6-00034 у Книзі записів державної реєстрації договорів.

26.02.2010р. Київською міською радою було прийнято рішення №395/3833 "Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 "Про надання і вилучення земельних ділянок" (далі - Рішення).

Згідно п.п.1, 2 вказаного Рішення, Київською міською радою (відповідачем-1) було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо внесення змін до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. "Про надання і вилучення земельних ділянок"; внесено зміни до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. Київської міської ради "Про надання і вилучення земельних ділянок", а саме: слова "для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням" замінено словами "для будівництва та експлуатації багатофункціонального торговельно-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом", слово "Ватутінському" замінено словом "Деснянському", слова та цифри "в оренду на 10 років" замінено словами та цифрами "в довгострокову оренду на 25 років".

31.08.2010р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки (далі-Договір), яким викладено договір оренди від 22.04.2002р. в новій редакції, цільове призначення: "для будівництва та експлуатації багатофункціонального торговельно-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом".

Додаткову угоду було посвідчено 31.08.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим №1000, а також зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010р. за №62-6-00557 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Прокурор, вважаючи, що прийняття Рішення відповідачем-1 про внесення змін до договору оренди, та внесення змін до цього договору є порушенням приписів законодавства, звернувсь у суд з даним позовом.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що: зміни цільового призначення землі в даному спорі не відбулось, проте було змінено вид використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, що також повинно здійснюватись у порядку, який встановлений для зміни цільового призначення землі; відтак, відповідачем-2 було порушено Порядок зміни цільового призначення землі, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №502 від 11.04.2002р.; відповідачем-1 всупереч вимог законодавства не приймалось рішення про внесення змін до Генерального плану розвитку населеного пункту з метою приведення містобудівної документації у відповідність до мети використання земельної ділянки; зазначені обставини свідчать про невідповідність оскаржуваного Рішення відповідача-1 приписам законодавства, що є підставою для його скасування, а відтак і визнання недійсним Договору що укладається на підставі рішення ради; строк позовної давності, про застосування наслідків якого було заявлено, прокурором не було пропущено, оскільки він відраховується від дня набрання чинності (15.01.2012р.) Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" №4176-VI від 20.12.2011р.; вимоги позивача про визнання відсутнім у відповідача-2 права користування спірною земельною ділянкою суди обґрунтовували тим, що вищевказані Рішення та Договір визнаються судом недійсними, а строк договору оренди від 22.04.2002р. закінчився.

Про те судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті при неповному з'ясуванні всіх обставин справи.

Статтею 20 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент винесення відповідачем-1 оскаржуваного Рішення, передбачено, що зміна цільового призначення земель здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже відповідно до наведеної норми права види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. При цьому такі дії здійснюються самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Судами встановлено, що пунктами 1, 2 спірного Рішення відповідачем-1 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо внесення змін до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. "Про надання і вилучення земельних ділянок", а також змінено призначення земельної ділянки з "для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням" на "для будівництва та експлуатації багатофункціонального торговельно-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом".

У пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою щодо внесення змін до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. Київської міської ради "Про надання і вилучення земельних ділянок", яка складена Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕПОХА-ГЕО" (ліцензія Держкомзему України від 02.02.2005р. серії АБ №117593) на замовлення відповідача-2, зазначено, що зміни, які вносяться даною технічною документацією до назви об'єкту на вул. Попудренка, 88/3 у Деснянському районі, відповідно до ст.19 Земельного кодексу України, відбуваються в межах однієї категорії земель.

Згідно з матеріалами кадастрової справи №А-16879, спірна земельна ділянка на теперішній час обліковується за кодом 1.11.6 Українського класифікатора цільового використання землі "Землі іншої комерційної діяльності" категорії "Землі населених пунктів" (відповідає категорії земель житлової та громадської забудови за чинним Земельним кодексом України).

Відповідно до проекту відведення земельної ділянки відповідачу-2, який затверджено рішенням №205/1182 від 01.03.2001р. Київської міської ради, відповідачу-2 було відведено у 2001р. земельну ділянку, яка відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі відносилась до земель підприємств іншої промисловості (код 1.10.5) - тієї ж категорії земель.

Відтак, суди встановили, що мала місце зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, а саме земель житлової та громадської забудови.

Разом з тим, приймаючи рішення суди обох інстанцій виходили з того, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель можлива, але з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 05.03.2013р. №21-417а12, дійшли висновку, що така зміна повинна проводитись у порядку, встановленому для зміни цільового призначення землі.

Однак з такими висновками погодитись не можна виходячи з наступного.

Так, у наведеній постанові Верховного Суду України правова позиція стосується земель сільськогосподарського призначення, відносно яких на відміну від земельної ділянки у даній справі, як вже зазначалось, у положеннях статті 20 Земельного кодексу України міститься виключення стосовно визначення власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель.

Між тим стосовно категорії спірної у даній справі земельної ділянки, таких обмежень наведеними положеннями Земельного кодексу України не встановлено, отже зазначена правова позиція Верховного Суду України не є обов'язковою при вирішенні спору у цій справі, оскільки у даній справі та у наведеній вище, правове регулювання є різним.

Крім того, як вже зазначалось, судами встановлено, що відповідачем-1 було змінено вид використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, а саме земель житлової та громадської забудови.

Згідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Статтею 39 цього кодексу в редакції чинній на момент винесення оскаржуваного Рішення передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Отже, відповідач-1 мав повноваження щодо визначення (зміни) виду використання земельних ділянок в межах певної категорії земель, проте відповідачі повинні були дотриматись вимог містобудівної документації на що прокурор посилався у позові.

Статтею 1 Закону України "Про планування і забудову територій", що діяв у спірний період, визначено, що містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання територій, з урахуванням яких визначається цільове призначення земель; а генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Статтею 10 частинами 3, 4 вказаного Закону передбачено, що містобудівна документація затверджується відповідною місцевою радою з визначенням строку її дії та переліку раніше прийнятих рішень, що втрачають чинність, а також тих рішень, до яких необхідно внести відповідні зміни; зміни до містобудівної документації вносяться рішенням ради, яка затвердила містобудівну документацію, після погодження з відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

Судами в оскаржуваних рішеннях було вказано, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття Київською міською радою рішення щодо внесення змін до генерального плану розвитку міста з метою приведення містобудівної документації у відповідність до мети використання спірної земельної ділянки, а саме для будівництва та експлуатації багатофункціонального торговельно-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом.

Разом з тим судами не встановлено, що оспорені Рішення та Договір не відповідають генерального плану розвитку міста, при цьому судами не досліджено стоку дії містобудівної документації.

Відтак, за вказаних обставин неможливо на підстави встановлених обставин справи визначити законність винесення відповідачем-1 Рішення та відповідно законність Договору, прийнятого на основі Рішення.

Крім того, судами в порушення вимог статті 84 ч.1 п.3, статті 105 ч.2 п.7 Господарського процесуального кодексу України не було мотивовано скасування Рішення відповідача-1 та визнання недійсним Договору в частині встановлення нового строку оренди, а саме на 25 років.

У зв'язку з викладеним висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позовну ґрунтуються на неповному з'ясуванні усіх обставин справи у їх сукупності, а задоволення позову стосовно заявленого способу захисту права як визнання відсутнім у відповідача-2 права користування спірною земельною ділянкою, не ґрунтується на положеннях статті 152 Земельного кодексу України, та не призводить до поновлення порушеного права згідно із положеннями цього кодексу, а у разі задоволення такої вимоги, не можливо буде виконати судове рішення у цій частині у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання рішення суду.

Також слід зазначити, що правила про позовну давність, відповідно до положень статті 267 Цивільного кодексу України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином оскільки з урахуванням викладеного вище висновки судів щодо порушених прав або інтересів позивача є передчасними, вирішення питання про позовну давність також є передчасним.

Вказані вище обставини свідчать про неповне з'ясування обставин справи судами, що з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції не дозволяє прийняти законне та обґрунтоване рішення, а тому прийняті судами рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.3 111 10 ч.1, 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014р. та рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013р. у справі №910/14319/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А.Кравчук

Г.М. Мачульський