Рішення

від 04.11.2014 по справі 910/14319/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14319/13 04.11.14 За позовом Першого заступника прокурора Деснянського району м. Києва

до 1) Київської міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю Рубі Роз Інтернешнл Ко., ЛТД"

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності права користування земельною ділянкою

Головуючий суддя: Ярмак О.М.

Судді : Літвінова М.Є.

Сташків Р.Б.

Представники:

Від прокурора: Колбушкова К.В. за посв. № 026776

Від відповідача 1: Дорошенко О.С. за дов

Від відповідача 2: Климюк В.Ю.,Саврук CM. за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2013 р. Перший заступник прокурора Деснянського району м.Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Київської міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», в якому просив:

- визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 26.02.2010р. №395/3833 "Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 "Про надання і вилучення земельних ділянок";

- визнати недійсним договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного 31.08.2010р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД", що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010р. за №62-6-00557 у Книзі записів державної реєстрації договорів;

- визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю „Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД" права користування земельною ділянкою по вул. Попудренка, 88/3 у Деснянському районі м. Києва, площею 1,8124 га, кадастровий номер 8000000000:62:066:0003, вартість якої згідно з нормативною грошовою оцінкою становить 11 890 788,62 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. у справі № 910/14319/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014р. позов прокурора задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.08.2014р. рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. у справі № 910/14319/13 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

З вказаної Постанови Вищого господарського суду України вбачається, що мотивами для направлення справи на новий розгляд стала необхідність дослідження наступних обставин:

- відповідність рішення Київської міської ради від 26.02.2010р. №395/3833 „Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 „Про надання і вилучення земельних ділянок" (далі - „Оскаржуване рішення") та договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, що укладений 31.08.2010 р. між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 генеральному плану розвитку міста, а також строк дії містобудівної документації;

- підстави для визнання недійсним договору в частині встановлення нового строку оренди на 25 років;

- доведення існування у Позивача суб'єктивного права та його порушення;

- причин пропуску строку позовної давності.

При новому розгляді справи:

Прокурор підтримав позовні вимоги, в обґрунтування своїх вимог прокурор у письмових поясненнях від 04.11.2014 року № 40-86/14, посилаючись на порушення Відповідачем-1 вимог ст.ст. 20, 38, 39, 66 Земельного кодексу України, що регулюють порядок зміни цільового призначення земельних ділянок, вважає, що оскаржуваним рішенням змінено цільове призначення земельної ділянки не у межах певної категорії земель, а поза її межами, фактично змінено із земель промисловості на землі житлової та громадської забудови без внесення змін до Генерального плану розвитку міста, без погодження Головного управління містобудування архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Прокурор також вважає, що визнанню недійсним підлягає і договір оренди земельної ділянки, що укладений на підставі оскаржуваного рішення.

У судовому засіданні 06.11.2014р. представник відповідача 1 подав відзив на позовну заяву, в якому посилаючись на ст.ст.20, 38, 39 ЗК України, зазначив, що Київрада мала повноваження щодо визначення (зміни) виду використання земельних ділянок в межах певної категорії земель, пояснив, що використання земельної ділянки ТОВ «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТП» не створює жодних суперечностей з існуючим Генеральним планом м. Києва, тому на етапі прийняття рішення Київрадою були відсутні підстави для внесення змін до Генерального плану м. Києва, оскільки існуючий вид використання земельної ділянки відповідає допустимим видам забудови, що визначені містобудівною документацією. Стверджує, що прокурор не обґрунтував, яким чином прийняття оспорюваного рішення Київради призвело до порушення прав або інтересів держави та у чому таке порушення полягає, у задоволенні позову просить відмовити.

Відповідач-2 в обґрунтування своїх заперечень від 02.10.2014 р. посилається на те, що як на момент відведення земельної ділянки у 2001 році так і на момент прийняття Відповідачем-1 оскаржуваного рішення у 2010 році спірна земельна ділянка відносилася до земель населених пунктів, що відповідає категорії земель житлової та громадської забудови за чинним Земельним кодексом України і на даний час ця ділянка облікується за кодом 1.11.6 Українського класифікатора цільового використання землі „землі іншої комерційної діяльності" тієї ж категорії земель. Тому у даному випадку має місце зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, а не зміна її цільового призначення. Відповідач-2 також зазначає що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням строків дії Генерального плану розвитку м. Києва та не створює суперечностей з існуючим Генеральним планом, а отже, його прийняття не потребує будь-яких додаткових погоджень від органів державної виконавчої влади.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та відповідачів, господарський суд встановив:

Земельні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст. ст. 13, 41 Конституції України від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За змістом ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності і зміна їх цільового призначення відповідно до цього Кодексу.

В силу ст. 124 вказаного Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування.

Одночасно, ч. 5 ст. 20 цього Кодексу в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

26.02.2010 р. Київською міською радою було прийнято рішення №395/3833 „Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 „Про надання і вилучення земельних ділянок", а саме слова „ для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням" замінено словами „для будівництва та експлуатації багатофункціонального торгово-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом, слово „Ватутінському" замінено словом „Деснянському", слова та цифри „в оренду на 10 років" замінено словами та цифрами „ в довгострокову оренду на 25 років".

На виконання вказаного рішення Київської міської ради 31.08.2010 р. між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, яким викладено договір оренди земельної ділянки від 22.04.2002 р. у новій редакції.

При цьому, як свідчать матеріали справи, прийняттю Відповідачем-1 оскаржуваного рішення та укладенню оскаржуваного договору про внесення змін до оренди земельної ділянки передувала процедура підготовки технічної документації із землеустрою щодо внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001 р. №205/1182 "Про надання і вилучення земельних ділянок". Така документація за №ТТД-1222 від 22.02.2010 р. до справи А 168-79 була розроблена ТОВ „ЕПОХА-ГЕО". З пояснювальної записки до вказаної технічної документації вбачається, що Відповідач-2 звернувся до Київської міської ради з клопотанням щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою без зміни цільового призначення земельної ділянки на вул. Попудренка, 88/3 у Деснянському районі м. Києва. У вказаній пояснювальній записці з посиланням на ст. 38 Земельного кодексу України також зазначається, що до земель житлової і громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, що використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування, а зміни, що вносяться даною технічною документацією до назви об'єкту на вул. Попудренка, 88/3 у Деснянському районі м. Києва відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України відбуваються в межах однієї категорії земель (у даному випадку земель житлової та громадської забудови).

Приписами ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відтак, з огляду на вказану норму, суд приходить до висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які згідно земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, отримання погоджень органів виконавчої влади, тощо).

Одночасно суд звертає увагу на те, що згідно земельно-кадастрової інформації, яка міститься в матеріалах справи у складі технічної документації із землеустрою, значиться, що спірна земельна ділянка класифікується за кодом 1.11.6 Українського класифікатора цільового використання землі "Землі іншої комерційної діяльності", що відповідає категорії земель житлової та громадської забудови.

Прокурором не надано жодних доказів того, що спірна земельна ділянка належить до категорії земель промисловості чи будь-якої іншої категорії земель.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що з прийняттям оскаржуваного рішення відбулася зміна виду використання спірної земельної ділянки в межах однієї категорії земель, а не зміна її цільового призначення, тому до спірних правовідносин не можуть застосовуватися правові наслідки порушення порядку зміни цільового призначення земель, передбачені ст. 21 Земельного кодексу України.

Враховуючи той факт, що одним із мотивів направлення Вищим господарським судом України справи на новий розгляд стала необхідність дослідження відповідності оскаржуваного рішення та договору містобудівній документації за строками і змістом, суд, оцінивши обставини справи в цій частині дійшов таких висновків.

Статтею 1 Закону України „Про планування та забудову територій", який діяв в момент прийняття оскаржуваного рішення та укладання спірного договору, передбачено, що містобудівною документацією, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, є генеральний план населеного пункту.

Генеральний план м. Києва затверджено рішенням Київської міської ради „Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року" від 28.03.2002 р. № 370/1804, яке діяло на момент прийняття Відповідачем-1 оскаржуваного рішення та продовжує діяти на даний час.

Строк дії Генерального плану розвитку м. Києва до 2020 року, а з урахуванням п.3 Прикінцевих положень Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" цей вид містобудівної документації є безстроковим.

Отже, оскаржуване рішення Відповідача-1, а відтак, і укладений на його підставі договір, були прийняті в період та у строк дії Генерального плану розвитку м. Києва.

Крім того, наявним у матеріалах справи витягом з містобудівного кадастру щодо чинних містобудівних регламентів та інших умов впровадження містобудівної діяльності, містобудівних умов та обмежень щодо певної території, а також наявних вимог та обмежень щодо використання земельних ділянок і розташованих на них об'єктів нерухомості, в т.ч. викопіювання з містобудівної документації (офіційні відомості) стосовно спірної земельної ділянки по вул. Попудренка 88/3 в Деснянському районі м. Києва підтверджується, що на цій земельній ділянці допускаються такі види забудови:

- магазини роздрібної торгівлі товарами періодичного попиту;

- кафе;

- фабрики-заготовочні;

- технічні бібліотеки;

- будинки, культури, клуби;

- виставочні приміщення;

- відділення зв'язку;

- філії, відділення банків;

- готелі;

- спортивні комплекси;

- інші .

Таким чином, відомості вказаного витягу про допустимі види використання земельної ділянки згідно містобудівної документації не суперечать визначеному оскаржуваним рішенням виду її використання „для будівництва та експлуатації багатофункціонального торгово-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом".

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.2010р. №395/3833 „Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 "Про надання і вилучення земельних ділянок"; визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного 31.08.2010р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД", що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010р. за №62-6-00557 у Книзі записів державної реєстрації договорів, у зв'язку з порушенням процедури зміни цільового призначення земельної ділянки, порушення строків дії містобудівної документації чи будь-яких інших суперечностей між оскаржуваним рішенням та договором і містобудівною документацією.

Оцінивши правові підстави для скасування рішення Відповідача-1 в частині встановлення нового строку оренди на 25 років, суд дійшов таких висновків.

Рішенням Київської міської ради від 26.02.2010р. №395/3833 „Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 "Про надання і вилучення земельних ділянок" внесено зміни до двох істотних умов договору оренди земельної ділянки: строку оренди та виду використання земельної ділянки.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Умови договору про вид використання земельної ділянки та строк оренди не пов'язані між собою. Договір про внесення змін до договору оренди міг бути укладений , у тому числі, з метою внесення зміни до основного договору оренди земельної ділянки від 22.04.2002 р. щодо продовження строку дії оренди, правочин був би вчинений і без включення до нього умови про зміну виду використання земельної ділянки.

Дана позиція підтверджується п.2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», а саме: „За загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини".

Відповідно до ст. 184 ГК України, ст.ст. 3, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, при цьому згідно ст. 19 Закону України «Про оренду землі», строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

За таких обставин суд не вбачає підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору та скасування оскаржуваного рішення в частині продовження строку оренди на 25 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві (ч.3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення інтересів держави.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування .

Як вбачається із позовної заяви, позов подано прокурором на захист інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, тому вказане порушення інтересів держави повинно бути доведеним та підтверджене належними доказами, що було б підставою для задоволення позову.

Водночас, наведені прокурором факти порушень земельного та містобудівного законодавства України на стадії прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення та укладання між ним та відповідачем-2 договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки не підтверджені належними доказами у справі в розумінні ст. 34 ГПК України.

Тому суд не вбачає підстав для визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.2010р. №395/3833 "Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 "Про надання і вилучення земельних ділянок"; визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного 31.08.2010р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю „Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД", що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010р. за №62-6-00557 у Книзі записів державної реєстрації договорів.

Стосовно заявлених прокурором вимог про визнання відсутнім у відповідача-2 права користування спірною земельною ділянкою, суд зазначає, що вказані вимоги не ґрунтується на положеннях статті 152 Земельного кодексу України, якою передбачено способи захисту прав на земельні ділянки, та не призводять до поновлення порушеного права згідно із положеннями цього кодексу.

Проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 2, 29, 33, 34, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія судді: О.М. Ярмак (головуюча)

М.Є. Літвінова

Р.Б. Сташків

Повне рішення складено 13.11.2014р.