Постанова

від 18.08.2014 по справі 917/680/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 11» серпня 2014 р. Справа №917/680/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Лакіза В.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Литвиновій К.О.,

за участю представників:

позивача - Шерстюк О.О., за довіреністю №08 від 05.08.2014 року;

відповідача - ОСОБА_2 - особисто;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Приватного підприємця ОСОБА_2, м.Миргород, (вх.№2054П/2-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 26.06.2014 року у справі №917/680/14,

за позовом Приватного підприємства «Пожсервіс», м.Миргород,

до Приватного підприємця ОСОБА_2, м.Миргород,

про стягнення 111950,00 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.06.2014 року у справі №917/680/14 (суддя Гетя Н.В.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь Приватного підприємства «Пожсервіс» 88000,00 грн. боргу та 1760,00 грн. судового збору.

У частині стягнення вартості неповерненого обладнання в розмірі 23950,00 грн. провадження у справі припинено.

В іншій частині позову відмовлено.

Повернуто Приватному підприємству «Пожсервіс» з державного бюджету України надлишково сплачений згідно квитанції №38 від 27.03.2014 року судовий збір в розмірі 40,00 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати повністю рішення господарського суду Полтавської області від 26.06.2014 року та припинити провадження у справі.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення за відсутності сторони, а саме, відповідача, не повідомленого належним чином. Скаржник наполягає на тому, що процесуальні документи направлялися за неналежною адресою, а тому він був позбавлений права прибути в судове засідання, а також надати свої заперечення у звязку із необізнаністю судового розгляду даної справи.

Крім того, апелянт вказує, що місцевий госопадрський суд неповно зясував обставини, які мають істотне значення для справи. Зокрема, суд не надав належної оцінки тому, що відповідач не розписувався у договорі оренди і не уповноважував будь-кого укладати правочин. Будь-які правовідносини з ПП «Пожсервіс» не існували, а судом не встановленого того факту, що в 2006 році існувало підприємство ПП «Пожтехсервіс» і тільки з 2011 року підприємство має назву ПП «Пожсервіс».

Відповідач наполягає, що вона фактично та юридично не орендувала обладнання, а тому відсутність таких відносин не тягне за собою будь-яких правових наслідків.

Також, відповідач звертає увагу суду на те, що не було застосовано строки позовної давності, оскільки стягнення орендної плати проводиться з 2006 року, а не за останні три роки, що є порушенням приписів Цивільного законодавства.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2014 року апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

До початку судового засідання 11.08.2014 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6450), в якому просить рішення господарського суду Полтавської області від 26.06.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП ОСОБА_2 - без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції по справі позивач зазначає, що оскаржуване рішення є обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному і повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права.

У судовому засіданні 11.08.2014 року апелянт підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача проти позиції відповідача заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглядувши справу у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

У квітні 2014 року ПП «Пожcервіс» (позивач у справі) звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ПП ОСОБА_2 (відповідач у справі), в якій просило суд стягнути на його користь 88000,00 грн. боргу по орендній платі без урахування індексу інфляції; зобов'язати відповідача згідно умов договору, додатку та акту приймання-передачі сплатити суму вартості обладнання у розмірі 23950,00 грн.; зобов'язати відповідача сплатити позивачу моральну та матеріальну шкоду, пов'язану з вирішенням питання по договору оренди, транспортні витрати та допомоги юриста у розмірі 2000,00 грн.; усі судові витрати, повязані з розглядом данної справи, покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.04.2014 року прийнято позовну заяву ПП «Пожсервіс» до розгляду та порушено провадження у справі.

29.04.2014 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з заявою про зменшення позовних вимог. Згідно вказаної заяви позивач відмовився від позовних вимог щодо зобов'язання відповідача сплатити позивачу моральну та матеріальну шкоду, пов'язану з вирішенням питання по договору оренди, транспортні витрати та допомоги юриста у розмірі 2000,00 грн.

05.06.2014 року позивач надав до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором передачі обладнання в орендне тимчасове користування від 12.10.2006 року в сумі 91500,00 грн. за період з 12.10.2006 року по 02.06.2014 року. У той час позивач у зазначеній заяві відмовився від позовних вимог щодо зобовязання відповідача згідно умов договору, додатку та акту приймання-передачі сплатити суму вартості обладнання у розмірі 23950,00 грн. без 3% річних.

Таким чином, у результаті надання до суду відповідних заяв позовні вимоги ПП «Пожсервіс» складаються з вимоги про стягнення з ПП ОСОБА_2 91500,00 грн. заборгованості за договором передачі обладнання в орендне тимчасове користування від 12.10.2006 року.

Отже, господарським судом Полтавської області обґрунтовано прийнято часткову відмову позивача від позову, а провадження у справі в частині стягнення вартості неповернутого обладнання в розмірі 23950,00 грн. припинено на підставі п. 4. ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2006 року між Приватним підприємцем ОСОБА_2 (відповідач, орендар) та Приватним підприємством «Пожсервіс» (позивач, орендодавець) укладено договір передачі обладнання в тимчасове користування, відповідно до якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти у тимчасове володіння та користування обладнання згідно додатку 1 до даного договору з метою його використання для виготовлення тротуарної плитки та інших бетонних виробів.

За змістом приписів п. п. 2.1., 2.2., 3.1. вказаного договору майно передається орендодавцем та приймається орендарем протягом 3 днів з моменту підписання даного договору за актом приймання-передачі.

У відповідності до п. 3.2. договору термін оренди складає 6 років з моменту приймання майна.

Згідно п. п. 4.1., 4.2. договору розмір орендної плати складає 1000,00 грн. на місяць. Орендна плата сплачується орендарем особисто безготівковим перерахунком на рахунок орендодавця.

Вказаний договір підписано сторонами, а саме: з боку ПП «Пожсервіс» директором Скачковою М.С, а з боку ПП ОСОБА_2 - ОСОБА_4, який діяв за довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу 28.09.2006 року, реєстр №5496, а також скріплено печатками сторін.

У матеріалах справи відсутні докази, а апелянтом не доведено, що довіреність, на підставі якої ОСОБА_4 діяв від імені ПП ОСОБА_2 станом на момент укладення договору, була відкликана, або ОСОБА_4 не був уповноважений на вчинення дій від імені ПП ОСОБА_2

Таким чином, відповідні твердження апелянта спростовуються матеріалами справи.

На виконання умов договору позивачем було передане відповідачеві обумовлене договором та додатком 1 до договору обладнання, що підтверджується підписаним сторонами (з боку орендаря - представником на підставі довіреності) актом приймання-передачі.

Однак, у порушення своїх зобов'язань за договором відповідач за передане в оренду обладнання із позивачем не розрахувався, внаслідок чого позивач звернувся до відповідача з претензією про погашення заборгованості по орендній платі в сумі 72000,00 грн. та про відшкодування вартості неповернутого обладнання в розмірі 23950,00 грн. Вказана претензія була одержана відповідачем, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії розписки та повідомлення про вручення поштового відправлення, проте залишена без реагування.

07.02.2014 року позивачем відповідачу було направлено заяву про розірвання спірного договору в односторонньому порядку в зв'язку з систематичним невиконанням останнім зобов'язань стосовно внесення орендної плати. Дане поштове відправлення повернуто позивачу поштовим відділенням через відмову адресата від одержання.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений цим договором (в даному разі - 6 років, тобто до 12.10.2012 року). Водночас, нормою ст. 764 Цивільного кодексу України визначено, що у випадку, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів наявності у позивача на момент закінчення строку дії договору заперечень щодо поновлення строку дії договору, спірний договір є поновленим на аналогічний строк, тобто на 6 років.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що орендодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку в разі систематичного порушення орендарем умов договору. Положення аналогічного змісту містяться в ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України, при цьому, нормою ч. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Направлена 07.02.2014 року позивачем на адресу відповідача заява про розірвання спірного договору в односторонньому порядку через систематичне невиконання останнім зобов'язань по внесенню орендної плати була повернута позивачу поштовим відділенням через відмову адресата від одержання. При цьому, як вбачається з довідки відділення зв'язку на поштовому конверті, від одержання вказаного відправлення відповідач відмовився 14.02.2014 року.

Відповідно до п. 3 оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 року «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу про виконання грошових зобов'язань, зокрема відмова від його прийняття, не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що спірний договір є розірваним з моменту відмови відповідача від одержання листа на підприємстві зв'язку, тобто з 14.02.2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок відповідача своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату, а також термін його виконання встановлено п. п. 4.1., 4.2. спірного договору.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610-612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті орендних платежів за договором від 12.10.2006 року за період з 12.10.2006 року по 13.02.2014 року, тобто до моменту розірвання договору, у розмірі 88000,00 грн.

Нарахування орендної плати після розірвання договору в зв'язку з неповерненням спірного майна відповідачем є безпідставним та не ґрунтується на нормах чинного законодавством України та умовах договору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору передачі обладнання в орендне тимчасове користування від 12.10.2006 року.

Доводи відповідача з приводу того, що суд не мав право стягувати заборгованість по оренді більш ніж за три роки не заслуговують на увагу, враховуючи той факт, що пунктом 7.3.1. договору від 12.10.2006 року даний договір не має строку давності по відповідальності орендаря перед орендодавцем за невиконання обов'язків по даному договору. Крім того, суди не мають право самостійно застосовувати строк позовної давності, а мають право робити це лише за заявою сторони до прийняття ним рішення (ст. 267 Цивільного кодексу України). Однак, сторонами у суді першої інстанції не заявлялося клопотання про застосування строку позовної давності.

Щодо посилань відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті рішення, які полягають у неповідомленні про час та місце судового засідання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви подаються документи, які підтверджують, зокрема, відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем - ПП «Пожсервіс», при звернені до суду з позовною заявою, такий обов'язок виконано, що підтверджується оригіналом чеку «Укрпошта» №9569 від 08.04.2014 року.

У пункті 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

У матеріалах справи наявні відомості щодо адреси відповідача, а саме: у спірному договорі зазначена адреса відповідача - АДРЕСА_2, та в матеріалах справи наявний Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД №573359 станом на 26.05.2014 року, згідно якого ОСОБА_2 проживає за адресою: 37602, АДРЕСА_1.

Згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України, перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Відмітки на наявних в матеріалах справи процесуальних документах, зокрема, на ухвалі господарського суду Полтавської області від 14.04.2014 року про порушення провадження у справі, оформлені відповідно до наведених вимог названої Інструкції, а тому зазначеним підтверджується належне надіслання копій процесуальних документів сторонам судового процесу в тому числі - відповідачу.

Зазначена ухвала направлялася відповідачу за адресою - АДРЕСА_2, проте, була повернута до суду першої інстанції з позначкою поштового відділення - «за закінченням терміну зберігання».

Місцевий господарський суд ухвалою від 29.04.2014 року відкладав розгляд справи, зокрема, у зв'язку із нез'явленням повноважного представника відповідача у судове засідання, а також у зв'язку із відсутністю доказів належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Ухвала суду від 29.04.2014 року про відкладення розгляду справи також була направлена сторонам, що підтверджується наявними на ній відмітками у відповідності до Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Однак, 05.06.2014 року господарським судом Сумської області долучено до матеріалів справи повернуту копію ухвали суду про відкладення розгляду справи, яка направлялася на адресу - АДРЕСА_2, з позначкою поштового відділення - «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалою суду від 05.06.2014 року розгляд справи було відкладено з метою належного повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання, оскільки з наданого позивачем витягу вбачається, що місцем проживання відповідача є: 37602, АДРЕСА_1.

Твердження відповідача, що зазначена адреса є неналежною, колегія суддів відхиляє в силу приписів ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка визначає, що відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними.

23.06.2014 року господарським судом Сумської області долучено до матеріалів справи повернуту копію ухвали суду про відкладення розгляду справи, яка направлялася на адресу - 37602, АДРЕСА_1, з позначкою поштового відділення - «за закінченням терміну зберігання».

За змістом ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вжито всіх заходів для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, в той час, як відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, а підстави вважати, що судом при розгляді справи були порушені норми процесуального права, які полягали у не забезпеченні засад рівності та змагальності - відсутні.

Юридично та фактично неспроможними є твердження апелянта про відсутність в неї правовідносин з ПП «Пожсервіс», а також посилання на ПП «Пожтехсервіс», оскільки, як встановлено судом між сторонами на протязі тривалого часу діяв договір передачі обладнання в орендне тимчасове користування від 12.10.2006 року, а матеріали справи не підтверджують, що така юридична особа як «Пожтехсервіс» існувала і були наявні з нею будь-які відносини.

Колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки суд першої інстанції дослідив належним чином факт неналежного виконання відповідачем умов договору щодо розрахунку у встановленому порядку та розмірі за договором передачі обладнання в орендне тимчасове користування від 12.10.2006 року.

Таким чином, апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі. При прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, тому рішення господарського суду Полтавської області від 26.06.2014 року по справі №917/680/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 26.06.2014 року у справі №917/680/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 18 серпня 2014 року.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя В.В. Лакіза

Суддя В.С. Хачатрян