Рішення

від 12.08.2014 по справі 910/10725/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10725/14 12.08.14

За позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за

додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства

оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС-ГАРАНТ"

про визнання договору № 274/ДГМ/1-14 від 27.02.2014 недійсним

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

від прокуратури не з'явився

від позивача Петрик Т.В. (дов. № 220/516/д від 29.10.2013)

від відповідача Ланг А. Л. (дов. б/н від 20.06.2014)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 12.08.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі за текстом - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС-ГАРАНТ" (далі за текстом - відповідач) про визнання Договору про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/1-14 укладеного 27.02.2014 між позивачем та відповідачем недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/10725/14, розгляд справи призначено на 08.07.2014.

В судовому засіданні 08.07.2014 в порядку ст. 77 ГПК України судом оголошувалась перерва до 22.07.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2014 відповідно до ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору на 15 днів, та відповідно до ст. 77 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні до 12.08.2014.

01.08.2014 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником відповідача подано документи на вимогу суду.

В судове засідання 12.08.2014 представник прокуратури не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представники сторін в судове засідання з'явились, надали суду усні пояснення по суті справи в яких позивач позовні вимоги, заявлені прокуратурою, не підтримав, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.

Позовні вимоги прокурора мотивовані тим, що договір про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/1-14 від 27.02.2014 укладений сторонами з порушенням вимог законодавства, а саме Положення про порядок відчуження військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, оскільки вказаний договір, на думку прокурора, є фактично договором купівлі - продажу брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів, і передбачають відчуження військового майна.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що спірний договір укладався у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 «Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали», Постанови Кабінету Міністрів України від 10.04.1992 № 187 «Про організацію збирання та переробки відходів і лому дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння» та інших нормативних документів, про що прямо зазначено в договорі, які передбачають порядок переробки брухту та відходів із вмістом дорогоцінних металів, відтак Положення про порядок відчуження військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 на відносини сторін при укладанні спірного договору не розповсюджувалося.

Позивач у своїх поясненнях, наданих суду в судовому засіданні 08.07.2014, зокрема, з посиланням на п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 «Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали» зазначив, що підстави для визнання договору про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/1-14 укладеного 27.02.2014 недійсним відсутні.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2014 року між позивачем, в особі заступника Міністра оборони України Бабенка А.Ф., як замовником та відповідачем, як переробником укладено договір про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів №274/ДГМ/1-14 (далі за текстом - договір).

Як зазначено в преамбулі договору при укладанні договору сторони керувалися Законом України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року № 383 "Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали", постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 1992 року № 187 "Про організацію збирання та переробки відходів і лому дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння", Інструкцією про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.04.98 № 84 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.04.98 № 271/2711) та наказом Міністра оборони України від 03.02.95 № 21 "Про заходи щодо забезпечення своєчасності і повноти збору відходів і лому дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння у Збройних Силах України".

Згідно з п.1.1 договору укладеним договором сторони визначили порядок взаємодії щодо організації передачі на первинну обробку та переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів від списаних і демонтованих технічних матеріальних засобів, що зберігаються у Збройних Силах України (далі то тексту договору - сировина).

Відповідно до п. 1.2. договору переробник зобов'язався в термін, що визначений договором, на підставі ліцензії Міністерства фінансів України від 15.12.2010 серії АВ № 563559 на вид господарської діяльності «Збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння», ліцензії Міністерства промислової політики України від 28.01.2011 серії АГ № 501643 на вид господарської діяльності «Заготівля, переробка металобрухту чорних металів», ліцензії Міністерства промислової політики України від 28.01.2011 серії АГ № 501654 на вид господарської діяльності «Заготівля, переробка металобрухту кольорових металів», відповідно до умов договору:

прийняти від замовника сировину, за номенклатурою та обсягами, які будуть визначені у додаткових угодах до даного договору; здійснити транспортування сировини до місця виконання робіт; виконати первинну обробку та переробку сировини; оплатити замовнику вартість дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться в сировині.

Замовник, в свою чергу, зобов'язався прийняти виконані роботи з переробки сировини, з оформленням документів передбачених договором (п. 1.4. договору).

За умовами п. 3.1.1 договору на кожну партію сировини, що передається замовником переробнику для виконання робіт за договором, сторонами укладаються додаткові угоди, на умовах та за формою, що визначена договором.

Підставою для укладання додаткової угоди (п.3.1.2 договору) є: укладений договір між замовником і переробником; наявність накопичених обсягів сировини у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України відповідно до звітних документів у тому числі служб забезпечення органів військового управління та Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України.

Згідно п. 3.2.5. договору сировина, що отримана переробником від замовника відповідно до додаткової угоди та отримані в результаті виконання робіт продукти переробки (п. 2.З.), до моменту підписання сторонами акту остаточних розрахунків (відповідно до п. п. 4.5.2., 4.5.3. договору) щодо виконання відповідної додаткової угоди, є власністю Держави в особі замовника. До моменту підписання сторонами акту остаточних розрахунків відчуження сировини та продуктів переробки третім особам, а також самому переробнику та їх використання у господарській діяльності з метою іншою, ніж зберігання, підготовка до переробки та безпосередня переробка не дозволяється.

Датою завершення переробки є дата підписання акту переробки, відповідно до п. 3.6.1. договору (п. 3.4.3. договору).

Пунктом 3.6.1. договору сторони погодили, що по закінченню переробки кожної партії сировини переробник оформлює акт виконаних робіт з переробки брухту (відходів) із вмістом дорогоцінних металів. Акт переробки підписується переробником, погоджується ПЗ МОУ, скріплюється їх печатками та в 3-денний строк передається переробником для підписання та засвідчення замовнику. Акт переробки є підставою для проведення розрахунків з замовником за супутні матеріали, які містяться у партії сировини, що передана за додатковою угодою.

Ціна договору складається з вартості дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться у сировині, що передається за додатковими угодами до договору, з відрахуванням вартості переробки і визначається як їх сума (додаткових угод) (п.4.1. договору).

За умовами п. 4.2. договору підставами для проведення розрахунків між сторонами є: паспорт аналізу - за дорогоцінні метали, які містяться в сировині, акт переробки - за супутні матеріали, які містяться в сировині, до паспорту аналізу додаються Розпорядження Національного банку України (далі - Розпорядження НБУ), що діє на день проведення розрахунків та Протокол погодження договірної ціни на дорогоцінні метали, які містяться у брухті (відходах) (відповідно до п. 4.3.2.).

До Акту переробки додаються документи суб'єкта оціночної діяльності щодо вартості супутніх матеріалів отриманих в результаті переробки та Протокол погодження договірної ціни на супутні матеріали, які містяться у брухті (відходах) (далі - Протокол договірної ціни на супутні матеріали, зразок Протоколу договірної ціни на супутні матеріали, які містяться у брухті (відходах) - додаток № 10 до договору).

За твердженням прокурора, укладений між сторонами договір фактично є договором купівлі - продажу брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів, а відтак передбачають відчуження військового майна, яке здійснюється в порядку визначеному передбаченому Положенням про порядок відчуження військового майна Збройних Сил, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919. Оскільки договір укладений не у відповідності із зазначеним положенням, прокурор просить суд визнати його недійсним.

Отже, для вирішення справи по суті суду необхідно встановити відповідність/невідповідність укладеного договору вимогам чинного законодавства, в тому числі Положенню про порядок відчуження військового майна Збройних Сил, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Згідно із ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил установлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил (п. 1 Положення).

Згідно п. 2 Положення. Військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил. До військового майна, яке може бути предметом відчуження , належать цілісні майнові комплекси, у тому числі військові містечка, будинки, споруди та інше нерухоме майно, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Відчуження військового майна - це вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації). Реалізація військового майна - це господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі, у тому числі господарська операція щодо продажу об'єктів нерухомого військового майна разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані.

Пунктом 5 Положення визначено, що повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна (крім майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення), списаного військового майна та військового майна, яке підлягає утилізації, надає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міноборони відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед суб'єктів тих, що реалізуватимуть військове майно.

Рішення про відчуження списаного військового майна приймає Міноборони із затвердженням його переліку станом на 1 вересня поточного року (п. 7 Положення).

Згідно п. 24 Положення металобрухт , що утворився у військових частинах, реалізується згідно з Положенням про порядок реалізації металобрухту, утвореного у військових формуваннях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 р. N 2287.

Закон України «Про металобрухт» визначає металобрухт як - непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і місять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів та їх сплавів.

Купівля та/або реалізація металобрухту, за зазначеним законом - це діяльність, пов'язана із передачею права власності на металобрухт іншому власнику в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов'язань.

Переробка металобрухту, за Законом України «Про металобрухт» - це діяльність, пов'язана із доведенням металобрухту шляхом сортування або, в разі потреби, пресування, пакетування, дрібнення, розрізання до стану, який відповідає встановленим стандартам, нормам і правилам; вилучення складової із шлаків металургійної переробки чорних та кольорових металів і їх сплавів.

За приписами Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. N 1225 списане військове майно, яке непридатне для навчальних цілей, реалізації, розбирання з метою використання придатних агрегатів, вузлів, деталей та матеріалів, береться на облік як металобрухт, ганчір'я та інші вторинні ресурси, що реалізуються в установленому порядку .

Відповідно до п. 2 Положення про порядок реалізації металобрухту, утвореного у військових формуваннях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 р. N 2287 реалізація металобрухту, утвореного у військових формуваннях, спеціалізованим підприємствам або металургійним і машинобудівним підприємствам здійснюється центральними органами виконавчої влади, які здійснюють управління майном військових формувань, через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені за результатами тендеру (далі - уповноважені підприємства).

Пунктом 7 Положення про порядок реалізації металобрухту, утвореного у військових формуваннях визначено, що металобрухт здається уповноваженим підприємствам для його реалізації партіями, які відповідають вимогам встановлених стандартів, норм і правил. А згідно п. 8 зазначеного положення у разі передачі на реалізацію металобрухту, що містить дорогоцінні метали , центральні органи виконавчої влади, які здійснюють управління майном військових формувань, організовують вилучення цих металів до передачі металобрухту на реалізацію .

Отже, на підставі зазначених положень суд дійшов висновків, що реалізація металобрухту, який утворився у військових частинах здійснюється спеціалізованим підприємствам, визначеними за результатами тендеру. Якщо металобрухт містить дорогоцінні метали, такі метали підлягають вилученню до передачі металобрухту на реалізацію. При цьому, під реалізацією металобрухту розуміється діяльність, пов'язана із передачею права власності на металобрухт іншому власнику в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов'язань.

За умовами укладеного договору між сторонами було погоджено прийняття від замовника сировини (брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів від списаних демонтованих технічних матеріальних засобів), здійснення транспортування сировини, виконання первинної обробки та переробки сировини, оплата замовнику вартості дорогоцінних металів і супутніх матеріалів , які містяться в сировині. Укладений договір не передбачає передачу права власності на металобрухт відповідачу, а отже, не є договором направленим на реалізацію металобрухту.

Метою спірного договору є переробка брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів від списаних демонтованих технічних матеріальних засобів.

Згідно Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» переробка брухту і відходів дорогоцінних металів і сплавів - це комплекс підготовчих пірометалургійних і гідрометалургійних операцій, у тому числі афінаж, для отримання дорогоцінних металів і сплавів із брухту та відходів .

Постановою Кабінетів Міністрів України від 10 квітня 1992 р. N 187 «Про організацію збирання та переробки відходів і лому дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння» з метою забезпечення раціонального використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що містяться у відходах і ломі постановлено Раді Міністрів Республіки Крим, міністерствам і відомствам, облвиконкомам Київському і Севастопольському міськвиконкомам вжити заходів до забезпечення обліку, збереження і здачі на переробні підприємства дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що містяться у відходах і ломі, усіма підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності і відомчої незалежності.

Пунктом 8 Постанови № 187 від 10.04.1992 постановлено Міністерству оборони , Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки, Державному комітетові у справах охорони державного кордону України, командуванню Національної гвардії України встановити до 1 липня 1992 р. номенклатуру та обсяги вивільнюваної радіоелектронної та іншої військової техніки, що містить дорогоцінні метали , та забезпечити їх облік, зберігання і передачу на переробку.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 «Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали» Кабінет Міністрів України установив, що реалізація афінованих дорогоцінних металів Державній скарбниці Національного банку та Державному фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності у вигляді стандартизованих зливків та постановлено Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Міністерству культури і мистецтв, Міністерству освіти, Міністерству у справах науки і технологій, Міністерству охорони здоров'я, Національному космічному агентству, Адміністрації Державної прикордонної служби та Головному управлінню командувача Національної гвардії забезпечити здавання на договірних умовах підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, брухту і відходів, що містять дорогоцінні метали , державним підприємствам, визначеним у пункті 1 цієї постанови, та іншим підприємствам, які мають промислові технологічні можливості для такої діяльності і відповідні ліцензії .

Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» визначає діяльність по «вилученню дорогоцінних металів із відходів і брухту, що містять ці метали, та афінаж дорогоцінних металів» як «виробництво дорогоцінних металів». Згідно ст. зазначеного 4 закону видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння провадиться суб'єктами господарювання на підставі ліцензій , одержаних у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» відносини, пов'язані з видобутком, виробництвом, використанням, зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння та контролем за операціями з ними, регулюються цим Законом, іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них .

Пунктом 3 ст. 4 зазначеного закону встановлено, що видобуті дорогоцінні метали з руд, пісків, шліхів та інші продукти збагачення, брухт та відходи дорогоцінних металів передаються за договорами купівлі-продажу або на умовах давальницької сировини для афінажу підприємствам або можуть вивозитися відповідно до законодавства на умовах давальницької сировини за межі України для афінажу, виготовлення і реалізації виробів з використанням дорогоцінних металів.

Згідно п. 14.1.41. Податкового Кодексу України давальницька сировина - це сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб'єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб'єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі .

Згідно пункту 4 вказаної статті афіновані дорогоцінні метали в установленому законодавством України порядку закуповуються , в тому числі і за кордоном, в Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України за рахунок коштів державного бюджету і в Державну скарбницю - за рахунок коштів Національного банку України .

Афіновані дорогоцінні метали у стандартному вигляді, а також видобуте з надр або рекупероване дорогоцінне каміння в розсортованому вигляді при продажу суб'єктами їх видобування і виробництва, скуплені, не викуплені з-під застави ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів, брухт дорогоцінних металів, а також дорогоцінне каміння першого порядку першочергово пропонуються Національному банку України та центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного пробірного контролю.

При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 встановлено, що реалізація афінованих дорогоцінних металів Державній скарбниці Національного банку та Державному фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності у вигляді стандартизованих зливків.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).

Міністерство оборони України (Міноборони України) відповідно до «Положення про Міністерство оборони України», затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, а також у формуванні державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, гідрометеорологічної діяльності.

На підставі вище викладеного, суд дійшов висновку, що Договір про передачу на переробку та переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів укладений сторонами у повній відповідності з Законом України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року № 383 "Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали", постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 1992 року № 187 "Про організацію збирання та переробки відходів і лому дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння" про що і зазначено сторонами в його преамбулі. При цьому, Положення про порядок відчуження військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 на відносини сторін при укладанні спірного договору не розповсюджувалося, оскільки регулює відносини щодо реалізації військового майна, а між сторонами склалися відносини щодо переробки давальницької сировини, а саме брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів, які регулюються іншими нормативними документами ніж Положення на яке посилається прокурор.

За викладених обставин, підстави визначені ст.ст. 203, 215 ЦК України, в даному випадку, для визнання договору укладеного між сторонами недійсним відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.08.14.

Суддя Г.П. Бондаренко