Постанова

від 19.02.2015 по справі 910/10725/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 року Справа № 910/10725/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кота О.В. суддівКочерової Н.О. Саранюка В.І. - доповідача у справі розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення від та на постанову відгосподарського суду міста Києва 12.08.2014 Київського апеляційного господарського суду 19.11.2014 у справі господарського суду№ 910/10725/14 міста Києва за позовомЗаступника військового прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України доТовариства з обмеженою відповідальністю "СВС - Гарант" провизнання договору №274/ДГМ/1-14 від 27.02.2014 року недійсним за участю представників сторін:

від позивача - Кривошея Д.А.

від відповідача - не з'явилися

від прокуратури - Яговдік С.М.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2014 у справі № 910/10725/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014, відмовлено в позові Заступника військового прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 837, 901 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

Міністерство оборони України заперечує проти доводів касаційної скарги та просить рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у даній справі залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників Позивача та прокуратури, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 27.02.2014 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВС-Гарант", (переробник) укладено договір про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/1-14.

Пунктом 1.1 договору передбачено порядок взаємодії щодо організації передачі на первинну обробку та переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів від списаних і демонтованих технічних матеріальних засобів, що зберігаються у Збройних Силах України.

Відповідно до пункту 1.2. договору Переробник зобов'язався в термін, що визначений договором, на підставі ліцензії Міністерства фінансів України від 15.12.2010 серії АВ № 563559 на вид господарської діяльності "Збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння", ліцензії Міністерства промислової політики України від 28.01.2011 серії АГ № 501643 на вид господарської діяльності "Заготівля, переробка металобрухту чорних металів", ліцензії Міністерства промислової політики України від 28.01.2011 серії АГ № 501654 на вид господарської діяльності "Заготівля, переробка металобрухту кольорових металів", відповідно до умов договору: прийняти від замовника сировину, за номенклатурою та обсягами, які будуть визначені у додаткових угодах до даного договору; здійснити транспортування сировини до місця виконання робіт; виконати первинну обробку та переробку сировини; оплатити замовнику вартість дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться в сировині.

За умовами пунктів 3.1.1, 3.1.2 договору на кожну партію сировини, що передається замовником переробнику для виконання робіт за договором, сторонами укладаються додаткові угоди, на умовах та за формою, що визначена договором. Підставою для укладання додаткової угоди є: укладений договір між замовником і переробником; наявність накопичених обсягів сировини у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України відповідно до звітних документів у тому числі служб забезпечення органів військового управління та Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 3.2.5. договору сировина, що отримана переробником від замовника відповідно до додаткової угоди та отримані в результаті виконання робіт продукти переробки (п. 2.З.), до моменту підписання сторонами акту остаточних розрахунків (відповідно до п. п. 4.5.2., 4.5.3. договору) щодо виконання відповідної додаткової угоди, є власністю Держави в особі замовника. До моменту підписання сторонами акту остаточних розрахунків відчуження сировини та продуктів переробки третім особам, а також самому переробнику та їх використання у господарській діяльності з метою іншою, ніж зберігання, підготовка до переробки та безпосередня переробка не дозволяється.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що ціна договору складається з вартості дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться у сировині, що передається за додатковими угодами до договору, з відрахуванням вартості переробки і визначається як їх сума (додаткових угод).

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/1-14 від 27.02.2014.

Позовні вимоги ґрунтуються на нормах статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Судами попередніх інстанцій відмовлено Заступнику військового прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в задоволенні позовних вимог.

Судові рішення мотивовані тим, що за умовами укладеного договору між сторонами було погоджено прийняття від замовника сировини (брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів від списаних демонтованих технічних матеріальних засобів), здійснення транспортування сировини, виконання первинної обробки та переробки сировини, оплата замовнику вартості дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться в сировині. Укладений договір не передбачає передачу права власності на металобрухт Відповідачеві, тому не є договором направленим на реалізацію металобрухту, що фактично виключає наявність між сторонами відносин купівлі-продажу, а дорогоцінні метали за умовами пункту 2.3. договору є продуктами переробки, а не предметом купівлі-продажу(товаром).

Виконавець отримує лише плату за переробку, а вартість дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться в сировині перераховує замовнику відповідно до пунктів 4.1., 4.3 договору. Дорогоцінні метали, які отримує в результаті переробки виконавець реалізовуються на підставі договору поставки банківських металів, укладеного Відповідачем з Національним Банком України.

Судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги посилання прокурора щодо необхідності здійснення відчуження брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів у порядку визначеному Положенням про Порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, оскільки вказані норми регулюють відносини щодо реалізації військового майна, а між сторонами склалися відносини щодо переробки давальницької сировини, а саме брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів, які регулюються іншими нормативними документами ніж Положення на яке посилається прокурор.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Частина 1 статті 6 вказаного Закону передбачає, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Пунктом 16 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225, передбачено, що списання військового майна, закріпленого за військовими частинами, здійснюється у разі: набуття непридатного стану (за неможливості або економічної недоцільності його відновлення і використання); убутку в межах затверджених норм; втрати чи нестачі; використання на виробничі, господарські та експлуатаційні потреби в межах установлених норм, у тому числі, на підготовку зброї (боєприпасів) до зберігання або застосування, виготовлення сумішей, проведення аналізу, виконання будівельних та будівельно-монтажних робіт; знесення будівель і споруд через недоцільність їх використання та з метою будівництва на їх місці нових об'єктів.

У пунктів 27 вказаного Положення зазначено, що списане військове майно, яке непридатне для навчальних цілей, реалізації, розбирання з метою використання придатних агрегатів, вузлів, деталей та матеріалів, береться на облік як металобрухт, ганчір'я та інші вторинні ресурси, що реалізуються в установленому порядку.

Відповідно до пункту 5 Положення "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна (крім майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення), списаного військового майна та військового майна, яке підлягає утилізації, надає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міноборони відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед суб'єктів тих, що реалізуватимуть військове майно.

Для організації і проведення конкурсів (тендерів) утворюється комісія, до складу якої входять фахівці Міноборони, Мінекономрозвитку.

Умови і порядок проведення конкурсів (тендерів) затверджуються Міноборони за погодженням з Мінекономрозвитку та Фондом державного майна і реєструються Мін'юстом.

Наказом Міністерства оборони України від 21.01.2002 № 27 затверджено Положення про умови і порядок проведення конкурсів (тендерів) з визначення суб'єктів підприємницької діяльності, яким надаватимуться повноваження на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил України.

Пунктом 2 Положення про порядок реалізації металобрухту, утвореного у військових формуваннях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.1999 № 2287, передбачено, що реалізація металобрухту, утвореного у військових формуваннях, спеціалізованим підприємствам або металургійним і машинобудівним підприємствам здійснюється центральними органами виконавчої влади, які здійснюють управління майном військових формувань, через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені за результатами тендеру.

У пункті 8 вказаного Положення зазначено про те, що у разі передачі на реалізацію металобрухту, що містить дорогоцінні метали, центральні органи виконавчої влади, які здійснюють управління майном військових формувань, організовують вилучення цих металів до передачі металобрухту на реалізацію.

Згідно з приписами статті 12 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" збирання, облік і здавання відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які утворюються в процесі виробництва, провадиться суб'єктами господарювання незалежно від форм власності у порядку, визначеному законодавством України. Збирання і первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння провадяться суб'єктами господарювання на підставі ліцензії, яка видається в порядку, встановленому законодавством. Продукти первинної обробки відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здаються на переробні підприємства для афінажу дорогоцінних металів і рекуперації дорогоцінного каміння у порядку, визначеному законодавством України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 "Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали" встановлено, що Міністерство оборони України забезпечує здавання на договірних умовах підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, брухту і відходів, що містять дорогоцінні метали, державним підприємствам, визначеним у пункті 1 цієї постанови, та іншим підприємствам, які мають промислові технологічні можливості для такої діяльності і відповідні ліцензії.

Інструкцією про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 06.04.1998 № 84 (у редакції наказу від 28.11.2012 № 1230) передбачено, що брухт та відходи із вмістом дорогоцінних металів передаються суб'єктами господарювання, підприємствами, організаціями та установами незалежно від форми власності до переробних підприємств на підставі договорів купівлі-продажу (реалізації) або на умовах давальницької сировини для виконання послуги переробки, укладених у письмовій формі.

Суди попередніх інстанцій вказують на те, що договір про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/1-14 не є договором направленим на реалізацію металобрухту. Метою спірного договору є переробка брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів від списаних демонтованих технічних матеріальних засобів.

Разом з тим, умови договору не передбачають повернення замовнику отриманих в результаті переробки дорогоцінних і супутніх матеріалів та не містять доручення на їх передачу від імені замовника третім особам. Замовник втрачає право власності не лише на сировину, а й на продукти переробки ( пункт 3.2.5). Передаючи в подальшому третім особам отримані в результаті переробки матеріали, Відповідач діє від власного імені та за власний рахунок (договір на поставку банківських металів № 10/2013-бм від 10.01.2013).

Судами попередніх інстанцій не надано оцінки правовій природі вищезазначеним договорам, їх відповідності спеціальному законодавству.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, що не було зроблено судами попередніх інстанцій.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина 1 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111 5 - 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у справі № 910/10725/14 скасувати та справу № 910/10725/14 направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя О. Кот

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк