Рішення

від 19.05.2015 по справі 910/10725/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2015Справа №910/10725/14Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовомзаступника військового прокурора Центрального регіону України з нагляду за

додержанням законів у воєнній сері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до товариства з обмеженою відповідальністю «СВС-ГАРАНТ»

провизнання договору №274/ДГМ/1-14 від 27.02.2014 року недійсним

Представники сторін:

від прокуратури:Зусько І.М. службове посвідчення №027417 від 22.07.2014 року;

від позивача:Ковальчук І.В. представник за довіреністю №220/836/д від 14.11.2014

року;

від відповідача:не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю «СВС-ГАРАНТ» про визнання договору про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/1-14 укладеного 27.02.2014 року між позивачем та відповідачем (далі Договір) недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що Міністерство оборони України уклало спірний правочин не лише щодо переробки (вилучення дорогоцінних металів), а й щодо відчуження дорогоцінних металів і сплавів та супутніх матеріалів (чорних, кольорових, рідкоземельних та інших матеріалів) з відповідачем, що не є визначеним за результатами тендеру уповноваженим Кабінетом Міністрів України підприємством.

При цьому, за твердження прокурора, сторонами було порушено загальний порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, встановлений затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919 Положенням, за яким реалізацією військового майна є господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі. Реалізація рухомого військового майна на внутрішньому ринку здійснюється на аукціонах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відтак, вказаний вище правочин суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, ч.1 ст.6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Положенню про порядок відчуження та реалізації військового майна, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 року №383 «Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали», Інструкції про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06.04.1998 року №84 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28.11.2012 №1230), у зв`язку з чим, підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.08.2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 року рішення господарського суду м. Києва від 12.08.2014 року у справі №910/10725/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2015 року касаційну скаргу заступника прокурора Центрального регіону України задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 року у справі 910/10725/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 19.02.2015 року виходив з того, що умови Договору не передбачають повернення замовнику отриманих в результаті переробки дорогоцінних і супутніх матеріалів та не містять доручення на їх передачу від імені замовника третім особам. Замовник втрачає права власності не лише на сировину, а й на продукти переробки (п.3.2.5). Передаючи в подальшому третім особам отримані в результаті переробки матеріали, відповідач діє від власного імені та за власний рахунок (договір на поставку банківських металів №10/2013-бм від 10.01.2013 року).

Частиною 1 ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Розпорядження керівника апарату господарського суду м. Києва №04-23/187 від 26.02.2015 року, відповідно до п. 3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/10725/14.

В результаті зазначеного автоматичного розподілу справу №910/10725/14 передано на новий розгляд судді Мудрому С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2015 року прийнято справу до провадження, призначено розгляд справи на 24.03.2015 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2015 року розгляд справи відкладено на 14.04.2015 року.

Ухвалою суду від 14.04.2015 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 19.05.2015 року.

Під час проведення судового засідання 19.05.2015 року представник прокуратури підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, в той час як представник позивача заперечив проти позову та просив відмовити у задоволенні у задоволенні позовних вимог.

На призначене судове засідання 19.05.2015 року представник товариства з обмеженою відповідальністю «СВС-ГАРАНТ» не з`явився, хоча про дату та час його проведення судового засідання, враховуючи наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення №01030 31737811 повідомлений належним чином,

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері підлягають задоволенню.

27 лютого 2014 року між позивачем, в особі заступника Міністра оборони України Бабенка А.Ф., як замовником, та товариством з обмеженою відповідальністю «СВС ГАРАНТ», як переробником, укладено Договір, відповідно до п.1.1 якого сторони визначили порядок взаємодії щодо організації передачі на первинну обробку та переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів від списаних і демонтованих технічних матеріальних засобів, що зберігаються у Збройних Силах України (сировина).

З преамбули укладеного правочину слідує, що при укладанні договору сторони керувалися Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними», постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року № 383 «Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали», постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 1992 року № 187 «Про організацію збирання та переробки відходів і лому дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння», Інструкцією про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.04.1998 року № 84 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.04.1998 року № 271/2711) та наказом Міністра оборони України від 03.02.1995 року № 21 «Про заходи щодо забезпечення своєчасності і повноти збору відходів і лому дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння у Збройних Силах України»

За умовами Договору переробник зобов`язався в термін, що визначений договором, на підставі ліцензії Міністерства фінансів України від 15.12.2010 року серії АВ № 563559 на вид господарської діяльності «Збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння», ліцензії Міністерства промислової політики України від 28.01.2011 року серії АГ № 501643 на вид господарської діяльності «Заготівля, переробка металобрухту чорних металів», ліцензії Міністерства промислової політики України від 28.01.2011 року серії АГ № 501654 на вид господарської діяльності «Заготівля, переробка металобрухту кольорових металів», відповідно до умов договору: прийняти від замовника сировину, за номенклатурою та обсягами, які будуть визначені у додаткових угодах до даного договору; здійснити транспортування сировини до місця виконання робіт; виконати первинну обробку та переробку сировини; оплатити замовнику вартість дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться в сировині.

Відповідно до п. 3.1.1 Договору на кожну партію сировини, що передається замовником переробнику для виконання робіт за договором, сторонами укладаються додаткові угоди, на умовах та за формою, що визначена договором.

Підставою для укладання додаткової угоди (п.3.1.2 договору) є:

-укладений договір між замовником і переробником;

-наявність накопичених обсягів сировини у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України відповідно до звітних документів у тому числі служб забезпечення органів військового управління та Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України.

Згідно п. 3.2.5 Договору сировина, що отримана переробником від замовника відповідно до додаткової угоди та отримані в результаті виконання робіт продукти переробки (п. 2.З.), до моменту підписання сторонами акту остаточних розрахунків (відповідно до п. п. 4.5.2., 4.5.3. договору) щодо виконання відповідної додаткової угоди, є власністю Держави в особі замовника. До моменту підписання сторонами акту остаточних розрахунків відчуження сировини та продуктів переробки третім особам, а також самому переробнику та їх використання у господарській діяльності з метою іншою, ніж зберігання, підготовка до переробки та безпосередня переробка не дозволяється.

Датою завершення переробки є дата підписання акту переробки, відповідно до п.3.6.1 договору (п.3.4.3 договору).

По закінченню перероби кожної партії сировини переробник оформлює акт виконаних робіт з переробки брухту (відходів) із вмістом дорогоцінних металів (акт переробки) (п.3.6.1 Догвору).

Ціна договору складається з вартості дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться у сировині, що передається за додатковими угодами до договору, з відрахуванням вартості переробки і визначається як їх сума (додаткових угод) (п.4.1. договору).

Відповідно до розд. 9 Договору, останній набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року.

Звертаючись до суду з розглядуваним позовом, заступник військового прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері посилався на те, що договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, ч.1 ст.6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Положенню про порядок відчуження та реалізації військового майна, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 року №383 «Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали», Інструкції про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06.04.1998 року №84 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28.11.2012 №1230).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» збирання, облік і здавання відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які утворюються в процесі виробництва, провадиться суб`єктами господарювання незалежно від форм власності у порядку, визначеному законодавством України. Збирання і первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння провадяться суб`єктами господарювання на підставі ліцензії, яка видається в порядку, встановленому законодавством.

Продукти первинної обробки відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здаються на переробні підприємства для афінажу дорогоцінних металів і рекуперації дорогоцінного каміння у порядку, визначеному законодавством України.

Згідно із п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 «Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали» Міністерство оборони забезпечує здавання на договірних умовах підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, брухту і відходів, що містять дорогоцінні метали, державним підприємствам, визначеним у пункті 1 цієї постанови, та іншим підприємствам, які мають промислові технологічні можливості для такої діяльності і відповідні ліцензії.

Так, постанова Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 передбачає спеціальні норми, що регулюють окремі питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали, проте ці норми не встановлюють позаконкурсний порядок укладання договорів переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали, як помилково зазначають позивач та відповідач.

Як встановлено у ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Інструкцією про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 06.04.1998 № 84 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1230) передбачено, що брухт та відходи із вмістом дорогоцінних металів передаються суб`єктами господарювання, підприємствами, організаціями та установами незалежно від форми власності до переробних підприємств на підставі договорів купівлі-продажу (реалізації) або на умовах давальницької сировини для виконання послуги переробки, укладених у письмовій формі (п.п. 1.2, 7.12 Інструкції).

У п. 14.1.41 Податкового кодексу України наведено визначення, що слід розуміти під давальницькою сировиною (матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії) що є власністю одного суб`єкта господарювання (замовника) і передається іншому суб`єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі.

Так, укладений між сторонами правочин не передбачав повернення замовнику отриманих в результаті переробки дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, та не містив доручення про їх передачу від імені замовника іншій особі, а тому, у суду відсутні підстави вважати спірний договір договором про надання послуг переробки на умовах давальницької сировини.

Хоч спірним договором і передбачено виконання робіт (надання послуг) з переробки сировини, приймання результатів робіт, але його не можна вважати лише договором підряду або надання послуг, оскільки в ціну договору, згідно із п. 4.1, не входить вартість робіт/послуг з переробки сировини, яка визначається за вартістю дорогоцінних металів і супутніх товарів.

Між тим, за наслідками виконання договору сторонами, що посвідчується актом остаточних розрахунків, замовник втрачає право власності не лише на сировину, а й на продукти її переробки (п. 3.2.5 договору), що суперечить правовій природі договору підряду, за яким результати роботи передаються замовникові (ч. 2 ст. 837 ЦК України) та договору про надання послуг, які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Дійсно, спірний договір прямо не вказує на набуття відповідачем у власність брухту із вмістом дорогоцінних металів чи результатів робіт, а дорогоцінні метали і сплави за умовами п. 2.3 договору називає продуктами переробки, а не предметом купівлі-продажу (товаром). Проте договір визначає момент переходу права власності та розрахунки за продукти переробки, за якими виконавець отримує плату за переробку шляхом зменшення суми, що підлягає сплаті позивачу за дорогоцінні метали і супутні матеріали, які містились в сировині у відповідності до п. 4.1, 4.3 договору, тобто з частковим зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Передаючи в подальшому третім особам отримані в результаті переробки продукти чи сировину, відповідач діє від власного імені та за власний рахунок, оскільки розрахунки за спірним договором згідно із п. 4.5 договору сторони погодили провести до підписання акту остаточних розрахунків, тобто до відчуження сировини та продуктів переробки третім особам чи самому переробнику (п. 3.2.5 договору).

Отже, за висновками суду, спірний договір містить елементи різних договорів, в тому числі відчуження військового майна, на яке вказує у своєму позові прокурор.

До відносин сторін у змішаному договорі, як передбачено ч. 2 ст. 628 ЦК України, застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Пленум Вищого господарського суду України у 2.12 постанови № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз`яснив, що у разі вирішення спору про недійсність правочину (договору), зміст якого містить елементи різних договорів (змішаний договір ч. 2 ст. 628 ЦК України), господарському суду слід виходити з такого.

Якщо в законі не передбачено вид договору, то господарюючі суб`єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори, що містять елементи різних договорів, і навіть таких, що не передбачені чинним законодавством, але оптимально регулюють їх права і обов`язки. У таких випадках господарському суду необхідно дати оцінку усім умовам договору, з`ясувати законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст договору, та обставини їх виконання, і, приймаючи рішення, застосувати законодавство, яке відповідає умовам договору та діям сторін й вирішити питання щодо законності частин договору за правилами, що стосуються визнання правочинів недійсними.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 3 вказаного вище Закону України).

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. Списання військового майна за актами технічного стану та інспекторськими посвідченнями провадиться командирами військових частин і посадовими особами органів військового управління відповідно до їх компетенції в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України визначено Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225 «Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах».

Списання військового майна, закріпленого за військовими частинами, здійснюється у разі: набуття непридатного стану (за неможливості або економічної недоцільності його відновлення і використання); убутку в межах затверджених норм; втрати чи нестачі; використання на виробничі, господарські та експлуатаційні потреби в межах установлених норм, у тому числі, на підготовку зброї (боєприпасів) до зберігання або застосування, виготовлення сумішей, проведення аналізу, виконання будівельних та будівельно-монтажних робіт; знесення будівель і споруд через недоцільність їх використання та з метою будівництва на їх місці нових об`єктів (п. 16 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1225 від 04.08.2000).

У п. 27 вказаного Положення зазначено, що списане військове майно, яке непридатне для навчальних цілей, реалізації, розбирання з метою використання придатних агрегатів, вузлів, деталей та матеріалів, береться на облік як металобрухт, ганчір`я та інші вторинні ресурси, що реалізуються в установленому порядку.

Порядок реалізації на внутрішньому ринку спеціалізованим підприємствам металобрухту, який утворився у військових частинах, військових установах, військових навчальних закладах Збройних Сил, інших військових формувань, утворених відповідно до законів, встановлений Положенням про порядок реалізації металобрухту, утвореного у військових формуваннях, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.1999 № 2287, зобов`язує центральні органи виконавчої влади, які здійснюють управління майном військових формувань, у разі передачі на реалізацію металобрухту, що містить дорогоцінні метали, організувати вилучення цих металів до передачі металобрухту на реалізацію. Сама ж реалізація здійснюється через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені за результатами тендеру (п. 2 Положення").

Проте, в порушення вищезазначених норм Міністерство оборони України уклало спірний договір не лише щодо переробки (вилучення дорогоцінних металів), а й щодо відчуження дорогоцінних металів і сплавів та супутніх матеріалів (чорних, кольорових, рідкоземельних та інших матеріалів) з відповідачем, що не є визначеним за результатом тендеру уповноваженим Кабінетом Міністрів України підприємством.

При цьому сторони порушили також загальний порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, встановлений затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 Положенням, за яким реалізацією військового майна є господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі. Реалізація рухомого військового майна на внутрішньому ринку здійснюється на аукціонах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Встановлена ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» імперативна норма передбачає відчуження Міністерством оборони України списаного військового майна через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру.

Передбачені у п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 спеціальні для регулювання окремих питань переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали, положення з вимогами до підприємств, а саме наявність промислових технологічних можливостей для такої діяльності і відповідні ліцензії, не звільняють Міністерство оборони України від дотримання загального порядку відчуження списаного військового майна. В даному випадку обов`язковість ліцензії слід розглядати як кваліфікуючу ознаку учасника торгів, а не звільнення від їх проведення.

В частині закупівлі Міністерством оборони України у відповідача робіт (послуг) з переробки брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів колегія суддів також звертає увагу на недотримання сторонами законодавства, що регулює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Відтак, за висновками суду, умови договору порушують порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919, відповідно до якого реалізацією військового майна є господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі; уповноважені підприємства (організації)-суб`єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку; реалізація рухомого військового майна на внутрішньому ринку здійснюється на аукціонах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Водночас, при укладанні договору сторонами не дотримано вимог законодавства, що регулює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

При цьому, суд зазначає, що спеціальне законодавство, яке регулює виробництво дорогоцінних металів, не звільняє Міністерство оборони України від обов`язку дотримуватися загального порядку відчуження військового майна, у тому числі при виборі контрагентів-суб`єктів цих правовідносин.

За правилами частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відтак, оскільки, укладений між позивачем та відповідачем правочин, суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Положенню про порядок відчуження та реалізації військового майна, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 «Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали», Інструкції про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 06.04.1998 № 84 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1230), у зв`язку із чим зазначений договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним укладений між Міністерством оброни України та товариством з обмеженою відповідальністю «СВС-ГАРАНТ» договір про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/1-14 від 27.02.2014 року.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СВС-ГАРАНТ» (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 2/37, ідентифікаційний код 37355368) в дохід Державного бюджету України 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 09.06.2015 року

Суддя С.М. Мудрий