Рішення

від 13.08.2014 по справі 752/1248/13- ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/1248/13- ц

Провадження № 2/752/168/14

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13.08.2014 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Крекотень О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Торговий дім "Інтерсервіс", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру та спонукання до вчинення певних дій, -

в с т а н о в и в:

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ПрАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» про визнання права власності на новостворене нерухоме майно та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 18 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» був укладений інвестиційний договір № Т-31, за умовами якого позивач здійснив інвестування коштів у будівництво житла, а саме двокімнатної квартири НОМЕР_1, житловою площею 36,80 кв.метри, загальною площею 69,77 кв.метри, що знаходиться на 11-му поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач зобов'язувався використати інвестовані кошти для будівництва об'єкту інвестування з виконанням робіт, передбачених проектом, сприяти будівництву об'єкта інвестування для введення його в експлуатацію у встановлені терміни, після введення будинку в експлуатацію надати позивачу необхідні документи для послідуючого оформлення об'єкта у його власність.

Позивач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання, сплативши відповідно до умов договору повну вартість квартири протягом обумовлених в п. 3.1.1 договору 10-ти днів, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 27 листопада 2013 року. Будівництво вказаного житлового будинку завершено, що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженим розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації № 1843 від 31 грудня 2008 року.

Відповідач, в свою чергу, не виконав взяті на себе зобов'язання, відмовляється підписувати акт приймання-передачі квартири позивачу для подальшого оформлення правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості оформити право власності на житлове приміщення.

Також позивач зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2012 року, йому було відмовлено у задоволенні позову до ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» про визнання права власності на новостворене нерухоме майно та зобов'язання вчинити певні дії. З мотивувальної частини рішення вбачається, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю належних та достатніх, достовірних та допустимих доказів фінансування позивачем будівництва в рамках інвестиційного договору № Т-31 від 18 листопада 2013 року, укладеного між сторонами спору та самих умов вказаного договору. При цьому, судом було звернуто увагу позивача та роз'яснено, що останній не позбавлений можливості звернутися до суду повторно за умови надання належного примірника інвестиційного договору та доказів виконання договору в частині фінансування будівництва.

Зважаючи на рішення суду, ОСОБА_1 звернувся до НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області, де отримав висновок № 515-ВКД спеціаліста від 30 жовтня 2012 року, який підтверджує наявність відтиску печатки ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» на інвестиційному договорі № Т-31 від 18 листопада 2013 року.

Крім того, позивач 15 лютого 2012 року отримав довідку Національного банку України № 55-015/2215, якою підтверджено, що за інформацією Архівного управління НБУ в архіві НБУЦ знаходиться платіжне доручення від 27 листопада 2013 року № 1, скріплене печаткою банку та підписом, про перерахування коштів у сумі 559 325,09 грн. з рахунку НОМЕР_2 на рахунок одержувача ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» (код ЄДРПОУ 24938998) № 2600732365101.

За таких підстав, позивач просить визнати за ним право власності на новостворену квартиру НОМЕР_1, загальною площею 69,77 кв. метри, що знаходиться у житловому будинку АДРЕСА_1, а також зобов'язати відповідача виконати зобов'язання, передбачені інвестиційним договору № Т-31 від 18 листопада 2003 року, а саме видати позивачу довідку про сплату повної суми за об'єкт інвестування, визначеної в інвестиційному договорі № Т-31 від 18 листопада 2003 року, а саме квартири АДРЕСА_1, та передати позивачу за актом прийому-передачі вказану квартиру.

У березні 2014 року позивач звернувся у суд із заявою про збільшення позовних вимог, в якій також просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1, укладений між ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» та ОСОБА_2, посвідчений 21 жовтня 2010 року приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_5 (а.с. 211)

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

Відповідач в судове засідання не забезпечив явку свого представника, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку. У матеріалах справи містяться письмові заперечення, з яких вбачається, що відповідач не погоджується з доводами, викладеними у позовній заяві, вважає їх необґрунтованими, недоведеними та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа - ОСОБА_2 в судове засідання також не з'явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена судом належним чином.

Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріли справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» і ОСОБА_1 був укладений інвестиційний договір № Т-31, за яким позивач зобов'язувався здійснити фінансування будівництва двокімнатної квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 з метою отримання її у власність, а відповідач взяв на себе зобов'язання використати інвестовані, відповідно до інвестиційного договору, кошти для будівництва об'єкту інвестування з виконанням робіт, передбачених проектом, сприяти будівництву об'єкта інвестування для введення його в експлуатацію у встановлені терміни, після введення будинку в експлуатацію надати позивачу необхідні документи для послідуючого оформлення об'єкта у його власність.(а.с. 9-10)

Висновком № 515-ВКД спеціаліста НДЕКЦ від 30 жовтня 2012 року підтверджено наявність відтиску печатки ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» на інвестиційному договорі № Т-31 від 18 листопада 2013 року. (а.с. 21-22)

Згідно довідки Національного банку України № 55-015/2215 від 15 лютого 2012 року за інформацією Архівного управління НБУ в архіві НБУЦ знаходиться платіжне доручення від 27 листопада 2013 року № 1, скріплене печаткою банку та підписом, про перерахування коштів у сумі 559 325,09 грн. з рахунку НОМЕР_2 на рахунок одержувача ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» (код ЄДРПОУ 24938998) № 2600732365101. (а.с. 19)

Будівництво багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 завершено, що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженим розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації № 1843 від 31 грудня 2008 року. (а.с. 12-13)

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2012 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» про визнання права власності на новостворене нерухоме майно та зобов'язання вчинити певні дії. (а.с. 24-31)

Також судом встановлено, що 16 березня 2010 року Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) видало свідоцтво про право власності, з якого вбачається, що квартира НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс». Зазначене свідоцтво про право власності зареєстроване Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 19 березня 2010 року у реєстрову книгу № 603-203 за реєстровим № 45854. (а.с. 62)

23 жовтня 2010 року між ПрАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за умовами якого покупець придбала у продавця квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1. (а.с. 58)

Звертаючись у суд з позовом про визнання права власності на новостворене майно та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_1 посилається на те, що він у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання, сплативши відповідно до умов договору повну вартість квартири у сумі 559 259 грн. протягом обумовлених в п. 3.1.1 договору 10-ти днів, а відповідач, в свою чергу, не виконав взяті на себе зобов'язання, відмовляється підписувати акт приймання-передачі квартири позивачу для подальшого оформлення правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості оформити право власності на житлове приміщення.

Вбачається, що на день розгляду справи та ухвалення рішення судом єдиним власником спірної квартири є третя особа в справі ОСОБА_2 на підставі чинного договору купівлі-продажу спірної квартири від 21 жовтня 2010 року.

Частиною 1 ст. ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вимоги позову про визнання права власності за позивачем на квартиру заявлені до відповідача ПрАТ «Торговий дім «Інтерсервіс», яке на день розгляду справи судом не є її власником чи співвласником.

Також сторонами не заявлялись вимоги до власника квартири ОСОБА_2, зокрема, і про витребування майна, в порядку, визначеному ст. 388 ЦК України.

ОСОБА_2, як власник спірної квартири за клопотанням позивача була залучений до участі в справі в якості третьої особи.

Відповідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 33 ЦПК України визначено, що замінити неналежного відповідача суд вправі лише за клопотанням позивача.

Зазначене клопотання під час розгляду справи стороною позивача ОСОБА_1 не заявлялось.

Натомість, позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

У судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання за позивачем права власності на квартиру, як способу захисту порушеного його права і в силу ст. 11 ЦПК України це є правом сторони.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним правочину, стороною в якій така особа не є, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого ч. 2 ст. 216 ЦК України, незалежно від того, чи відповідає спірний правочин закону, оскільки результатом задоволення такого позову є застосуванням судом наслідків недійсності правочину, які стосуються сторін правочину і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною правочину.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення позову, якщо є підстави, встановлені ст. 388 ЦК України.

Такий висновок суду ґрунтується на роз'ясненнях Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в пункті 10 якого визначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання виндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

З огляду на наведене, позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 16, 203, 215, 216, 228, 330, 236, 388 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Торговий дім "Інтерсервіс", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру та спонукання до вчинення певних дій - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: