Постанова

від 14.08.2014 по справі 914/1174/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2014 р. Справа № 914/1174/14

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради № 2302-вих-1811 від 20.06.2014 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2014 року

у справі № 914/1174/14

за позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Смоківниця", м. Львів

про стягнення 178 161,60 грн.

від позивача : Івасюк Н.В. - представник

від відповідача: Семчук У.С. - представник

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.06.2014 року у справі № 914/1174/14 (суддя - Мазовіта А.Б.) позов Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради задоволено частково: стягнуто з ТзОВ "Смоківниця" на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 17 816,16 грн. неустойки та 3 563,24 грн. судового збору. В частині стягнення 160 345,44 грн. неустойки - відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що обов'язок відповідача щодо сплати позивачу 890 808,00 грн. за придбаний об'єкт продажу мав бути виконаний саме протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору, а, відтак, його невиконання протягом вказаного строку призвело до виникнення у відповідача обов'язку сплатити неустойку у розмірі 20 відсотків ціни продажу об'єкта.

Окрім цього, місцевий господарський суд приймаючи рішення, зазначив, що оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання на незначний період (6 календарних днів), та беручи до уваги те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобов'язання, враховуючи відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання зобов'язання, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, відповідно господарський суд виходячи з наданого йому ч. 3 ст.551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст.83 ГПК України права зменшити розмір нарахованої позивачем неустойки, прийшов до висновку про стягнення з відповідача 17 816,16 грн. неустойки.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та позовні вимоги задоволити повністю. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що п. 2.1 Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу № 2882 від 30.12.2013 року, визначено, що покупець (відповідач) зобов'язаний заплатити за придбаний об'єкт продажу протягом 30 календарних днів з часу нотаріального посвідчення договору. Згідно з ч. 5 ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі продажу.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що у разі несплати ціни об'єкта продажу протягом 30 днів з дня нотаріального посвідчення договору, покупець сплачує неустойку у розмірі 20 відсотків ціни продаж) об'єкта.

Однак, як зазначає апелянт, оплата згідно з даним договором була здійснена несвоєчасно - 05.02.2014 року, що є підставою для застосування п. 7.1. договору, а саме зобов'язати сплатити неустойку у розмірі 20 відсотків ціни продаж.

Окрім цього, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд у своєму рішенні посилається на ч. 3 ст. 551 ЦК України, в якій зазначається, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Проте, питання розміру збитків судом не досліджувалось взагалі, докази про те, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків в судове засідання не надано, а розмір даної неустойки визначено п. 7.1 договору та ч. 5 ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», і тому, як вважає апелянт, не може бути зменшеною.

Незважаючи на вищевикладені обставини, суд першої інстанції неправомірно не взяв до уваги той факт, що розмір штрафних санкцій нараховувався позивачем не тільки згідно договору купівлі-продажу, а також відповідно до ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Також, апелянт вважає, що розмір неустойки не визначався одноосібно позивачем як продавцем, а є імперативною вимогою статті закону, а саме ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», норми якої підлягають до застосування при укладенні договорів купівлі-продажу об'єктів малої приватизації. Крім того, сторонами підписано договір, відповідач як покупець підписав його без будь-яких зауважень, застережень, протоколів розбіжностей щодо будь-яких його умов, в тому числі щодо розміру неустойки.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та представник в судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, відповідач в спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що апелянт наголошує на тому, що сторонами в добровільному порядку було погоджено порядок відповідальності у вигляді сплати 20 %, а положення Закону України «Про приватизацію невеликих держаних підприємств (малу приватизацію)» є імперативним, відповідно таким, що не підлягає зменшенню чи збільшенню.

Однак, апелянт не врахував, що Господарський кодекс України є спеціальним законодавчим актом по відношенню до даного Закону, а тому може встановлювати певні умови щодо застосування деяких норм. Так, даним Кодексом, господарським судам надано законне право на зменшення розміру неустойки, якщо сума, яка підлягає стягненню перевищує збитки кредитора. При цьому, для можливості скористатись таким правом, господарський суд повинен керуватись положеннями п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року.

Крім того, як зазначає відповідач, в порушення п. 3.1 договору та ч. 6 ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" позивач не підписує акт приймання передачі об'єкту й до сьогодні. З огляду на наведене, Галицький районний суд м. Львова виніс постанову від 28.05.2014 року, якою визнав неправомірною бездіяльність Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради щодо не підписання з ТзОВ "Смоківниця" Акту приймання-передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка Т., буд.9. Зобов'язав Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради підписати з ТзОВ "Смоківниця" акт приймання-передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка Т.. буд.9.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши в судовому засіданні доводи та заперечення представника позивача та відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2013 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смоківниця" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення способом викупу № 2882, за умовами якого продавець зобов'язався відповідно до ухвали Львівської міської ради 3-ої сесії 6-го скликання від 30.06.2011 р. №605 передати у власність покупцю нежитлове приміщення, позначене у технічному паспорті, виданому Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" підвалу (індексами частин приміщень VI, VII, VIII, IX) та першого поверху (індекси частин приміщення 15-1, 15-2, 15-3, 15-4, 15-5, 15-6) загальною площею 158,1 кв.м., які розташовані у будинку №9 за адресою: місто Львів, вулиця Т.Шевченка, а покупець зобов'язався прийняти зазначене нежитлове приміщення і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі, та зареєструвати право власності на вказане приміщення в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Зазначений в цьому договорі об'єкт продавався за ціною 890 808,00 грн., у т.ч. ПДВ (п.1.7. договору).

Пунктом 2.1. договору сторони передбачили, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві 890 808,00 грн. за придбаний об'єкт продажу протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Відповідно до п. 2.2. договору, розрахунки за придбаний об'єкт здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування всієї суми на рахунок продавця. Датою оплати сторони вважають дату зарахування коштів на рахунок продавця.

Пунктом 5.1. договору встановлено обов'язок покупця у встановлений цим договором строк сплатити ціну об'єкта продажу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та незаперечно сторонами, датою зарахування коштів на рахунок продавця, а саме датою сплати ціни об'єкта продажу, є 05.02.2014 року, що підтверджується платіжним дорученням № 230 від 04.02.2014 року (а.с. 31) та банківською випискою (а.с. 32).

Згідно з п.7.1 договору, у разі несплати ціни об'єкта продажу протягом 30 днів з дня нотаріального посвідчення договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку у розмірі 20 відсотків ціни продажу об'єкта.

Оскільки, відповідачем порушено строки щодо сплати вартості майна, позивач, керуючись пунктом 7.1 договору, звернувся до господарського суд з вимогою про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 20 відсотків ціни продажу об'єкта, що становить 178 161,60 грн..

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як зазначалось вище, п. 2.1. договору сторони передбачили, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві 890 808,00 грн. за придбаний об'єкт продажу протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Частиною 5 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, договір купівлі-продажу нежитлового приміщення способом викупу № 2882 був нотаріально посвідчений 30.12.2013 р., отже останнім днем сплати 890 808 грн. за придбаний об'єкт продажу є 29.01.2014 р., проте ціна об'єкта продажу була сплачена відповідачем 05.02.2014 року.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що обов'язок покупця щодо сплати продавцеві 890808грн. за придбаний об'єкт продажу мав бути виконаний саме протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору, а, відтак, його невиконання протягом вказаного строку призвело до виникнення у покупця обов'язку сплатити неустойку у розмірі 20 відсотків ціни продажу об'єкта.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для нарахування неустойки за порушення боржником зобов'язання, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Згідно ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання

Статтею 233 Господарського кодексу України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст.551 Цивільного кодексу України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна норма передбачена і в п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пункт 6 ч.1 ст.3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, № 18 роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, причиною невиконання грошового зобов'язання у строки визначені договором, став скрутний матеріальний стан товариства та відсутність з 30.12.2013р. - дня укладення договору по 05.02.2014 року будь-яких коштів на рахунках останнього (довідка про рух коштів, картка рахунку 311,301, банківські виписки). 05.02.2014 року фізична особа ОСОБА_4, який є єдиним учасником ТОВ «Смоківниця» надав підприємству поворотну фінансову допомогу (договір № 01/2014 (а.с. 59)) і в цей же день відповідач сплатив повну вартість об'єкту нерухомості визначену у договорі № 2882 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу.

Отже, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що відповідач прострочив виконання зобов'язання на незначний період (6 календарних днів), а тому беручи до уваги те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобов'язання, враховуючи відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання зобов'язання, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, та виходячи з положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст.233 ГК України, п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, обґрунтовано зменшив розмір нарахованої позивачем неустойки та стягнув з відповідача 17 816,16 грн. неустойки.

Щодо покликання апелянта на те, що місцевим господарським судом не вірно застосовано на ч. 3 ст. 551 ЦК України та не досліджено співвідношення розміру збитків до розміру неустойки, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 623 ЦК України, доведення наявності збитків покладено на сторону, яка понесла збитки. В даному випадку, позивачем не доведено, які збитки та в якому розмірі ним понесено протягом шести днів, за які боржником прострочено виконання зобов'язання.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованим покликання апелянта на те, що сторонами в добровільному порядку було погоджено порядок відповідальності у вигляді сплати 20 %, а положення Закону України «Про приватизацію невеликих держаних підприємств (малу приватизацію)» є імперативним, відповідно таким, що не підлягає зменшенню чи збільшенню, оскільки апелянт не врахував, що Господарський кодекс України є спеціальним законодавчим актом по відношенню до даного Закону, а тому може встановлювати певні умови щодо застосування деяких норм. Так, даним Кодексом, господарським судам надано законне право на зменшення розміру неустойки, якщо сума, яка підлягає стягненню перевищує збитки кредитора. При цьому, для можливості скористатись таким правом, господарський суд повинен керуватись положеннями п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 06.06.2014 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Якімець Г.Г.