Постанова

від 24.09.2014 по справі 914/1174/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 року Справа № 914/1174/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Мирошниченка С.В.

за участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2014 року

у справі № 914/1174/14 господарського суду Львівської області

за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю "Смоківниця"

про стягнення 178 161,60 грн.

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Смоківниця", просило стягнути з відповідача 178 161,60 грн. неустойки, посилаючись на неналежне виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Смоківниця" зобов'язань за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу № 2882 від 30.12.2013 року щодо своєчасної оплати ціни об'єкту продажу (а.с. 8-9).

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.06.2014 року (суддя Мазовіта А.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2014 року (головуючий Кордюк Г.Т., судді Гриців В.М., Якімець Г.Г.) (а.с. 129-134) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Смоківниця" 17 816,16 грн. неустойки. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено (а.с. 82-89).

Оскаржені судові акти мотивовано частковою доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с. 142-146).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.09.2014 року касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.09.2014 року (а.с. 140-141).

У судове засідання 24.09.2014 року представники сторін не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.12.2013 року між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Смоківниця" було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу № 2882, за умовами якого продавець зобов'язався відповідно до ухвали Львівської міської ради 3-ої сесії 6-го скликання від 30.06.2011 року № 605 передати у власність покупцю нежитлове приміщення, позначене у технічному паспорті, виданому Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" - підвалу (індекси частин приміщень VI, VII, VIII, IX) та першого поверху (індекси частин приміщення 15-1, 15-2, 15-3, 15-4, 15-5, 15-6) загальною площею 158,1 кв. м, які розташовані у будинку № 9 по вул. Т. Шевченка у м. Львів, а покупець зобов'язався прийняти зазначене нежитлове приміщення і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у договорі та зареєструвати право власності на вказане приміщення в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (а.с. 13-17).

Відповідно до п. 1.7 договору ціна за об'єкт нерухомості становив 890 808,00 грн. з ПДВ.

Згідно п. 2.1 договору покупець зобов'язався сплатити продавцеві 890 808,00 грн. за придбаний об'єкт продажу протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що розрахунки за придбаний об'єкт здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування всієї суми на рахунок продавця. Датою оплати сторони вважають дату зарахування коштів на рахунок продавця.

Відповідно до п. 5.1 договору покупець зобов'язався сплатити ціну об'єкта продажу у встановлений договором строк.

Згідно п. 7.2 договору у разі несплати ціни об'єкта продажу протягом 30 днів з дня нотаріального посвідчення договору покупець сплачує на користь продавця неустойку у розмірі 20% ціни продажу об'єкта.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що покупцем було оплачено вартість об'єкту купівлі лише 05.02.2014 року

Несвоєчасне виконання зобов'язань за договором № 2882 від 30.12.2013 року стало підставою для звернення Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради з відповідним позовом.

Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.п. 3 п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пункт 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 5 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що зобов'язання покупця щодо оплати придбаного товару повинно було бути виконане 29.01.2014 року, проте, фактично виконано 05.02.2014 року, дійшли висновку, що такі дії товариства з обмеженою відповідальністю "Смоківниця" мають наслідком виникнення у нього обов'язку сплати неустойки у розмірі 20% ціни продажу об'єкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України господарського кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 3, від 17 жовтня 2012 року N 10, від 16 січня 2013 року N 2, від 16 січня 2013 року N 3, від 21 лютого 2013 року N 7) передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи до уваги майновий стан відповідача, причини невиконання зобов'язань перед позивачем, невідповідність заявленого до стягнення надмірно великого розміру штрафу наслідкам порушення, в силу положень ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України дійшли висновку про зменшення суми неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача до 17 816,16 грн.

Частиною 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2014 року у справі № 914/1174/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

С.В. Мирошниченко