Постанова

від 26.08.2014 по справі 910/7891/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2014 року Справа № 910/7891/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Львов Б.Ю. і Палій В.В. (доповідач)

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Філіпс Україна", м. Київ,

на рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2013

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2014

у справі № 910/7891/13

за позовом об'єднання підприємств "Український музичний альянс" (далі -Підприємство), м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю "Філіпс Україна" (далі -Товариство), м. Київ,

про стягнення 84 049,82грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Підприємства - Неволіна А.Ю. предст. (дов. від 03.08.2014)

Товариства - Молотай О.М. предст. (дов. від 16.05.2013)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 1 237 979,78грн. -відрахувань (відсотків), 62 144,31грн. -3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.09.2013 у справі № 910/7891/13 (судді Марченко О.В.- головуючий, Капцова Т.П., Куркотова Є.Б.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 (судді Пантелієнко О.В.- головуючий, Гарник Л.Л., Шипко В.В.), позов задоволено повністю.

Прийняті судові рішення мотивовано простроченням відповідачем виконання зобов'язань зі сплати відрахувань, передбачених статтею 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі -Закон).

Товариство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство просило судові акти попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Сторони у відповідності до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- Об'єднання є єдиною організацією, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується свідоцтвом від 20.12.2007 № 2/У, виданим позивачеві Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, та листом Державної служби інтелектуальної власності України від 22.08.2013 № 1-15/6425;

- Товариство з 22.11.2011 по 26.03.2013 імпортувало на митну територію України товари (аудіоплеєри МР3, МР4 фірми "Philips" з функціями переносу музики з комп'ютера на внутрішню пам'ять аудіоплеєра та/або запису голосу та/або запису ефіру радіостанцій; телевізори Smart-TV фірми "Philips" з функцією запису ТВ- програм), із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, передбачені Законом, і з яких мало сплатити згадані відрахування;

- Товариство під час ввезення на митну територію України імпортованого обладнання не сплатило необхідні відрахування в розмірах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992 "Про розмір відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах", та у спосіб, передбачений Порядком здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, який затверджений наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України від 24.11.2003 № 780/123/561 (далі -Порядок);

- з урахуванням вартості імпортованого обладнання Підприємством нараховано до стягнення з Товариства 1 237 979,78грн. заборгованості із відрахувань (відсотків), 62 144,31грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання;

- згідно з висновком призначеної судом апеляційної інстанції експертизи відеозвукозапису від 29.04.2014 № 393/14-35 для копіювання відеофонограм та/або фонограм в будь-якій матеріальній формі з одного носія інформації на інший (із врахуванням комплекту поставки) обладнання, імпортоване Товариством, не придатне; для запису відеофонограм та/або фонограм в будь -якій матеріальній формі імпортоване Товариством обладнання придатне; серед зазначеного обладнання носій інформації входить до комплекту поставки як вбудований флеш-накопичувач лише до частини обладнання (частини аудіоплеєрів МР3/МР4), решта обладнання не придатне для запису відеофонограм та/або фонограм у будь-якій формі; імпортоване Товариством обладнання призначене для використання виключно в особистих цілях у домашніх умовах.

Причиною спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Товариства зазначених відрахувань та нарахованих на суму заборгованості 3% річних.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах , крім:

а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;

в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

За приписами частини п'ятої наведеної статті Закону розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі - уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

Відповідно до наведених у статті 1 Закону дефініцій термінів:

відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер;

запис (звукозапис, відеозапис) - це фіксація за допомогою спеціальних технічних засобів (у тому числі й за допомогою числового представлення) на відповідному матеріальному носії звуків і (або) рухомих зображень, яка дозволяє здійснювати їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відповідного пристрою.

Отже, відповідно до змісту наведених законодавчих приписів "відтворення" і "запис" є окремими самостійними способами використання твору, а безпосередньо "відтворення" складається з двох невід'ємних елементів : як з виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, так і з їх запису для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Відповідно до пункту 7 Порядку під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 року № 992 (3-5%), перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, за формою, визначеною в додатку 1 цього Порядку.

За приписами додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992 (у редакції постанови від 13.07.2005 №581, чинної станом на час ввезення обладнання) "Розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах" згадані відрахування в розмірі 3 % підлягали застосуванню до певних видів товарів за кодами УКТЗЕД: 8520, 8521, 8525 40, 8527 13, 8527 21, 8527 31, 8528, 8523- загальною обов'язковою ознакою яких є можливість здійснення запису звуку та/або зображення.

Товариство послідовно заперечувало можливість відтворення творів (у розумінні статті 1 Закону ) обладнанням, стягнення відрахувань з вартості якого становить предмет даного спору.

За наведених обставин для прийняття законного і обґрунтованого рішення зі справи місцевому та апеляційного господарським судам належало:

- встановити весь перелік ввезеного Товариством обладнання, з вартості якого Підприємство вимагає здійснити відрахування;

- з'ясувати, за якими саме кодами УКТЗЕД зазначене обладнання було ввезене;

- дослідити спірне обладнання на предмет його відповідності критеріям, зазначеним у статті 42 Закону та у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992, спростувавши чи підтвердивши наявність у нього відповідних функціональних можливостей;

- з'ясувати наявність чи відсутність підстав для сплати Товариством згаданих відрахувань (стосовно кожного спірного виду товару);

- перевірити правильність нарахування позивачем сум до стягнення.

Проте судами попередніх інстанцій з належною повнотою наведеного здійснено не було.

Більше того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою зміст висновку призначеної ним експертизи відеозвукозапису від 29.04.2014 № 393/14-35, згідно з яким досліджуване обладнання не має технічної можливості копіювання відеофонограм та/або фонограм у будь-якій матеріальній формі з одного носія інформації на інший, проте частина обладнання (до комплекту поставки якої входить носій інформації як вбудований флеш-накопичувач) має технічну можливість здійснення запису відеофонограм та/або фонограм у будь -якій матеріальній формі.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111 10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111 7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається, зокрема, у разі внесення судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 названого Закону ставкою судового збору за подання позовної заяви майнового характеру є 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (станом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду).

За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 цього ж Закону ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 70 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 % ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми .

Натомість при зверненні до суду з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі № 910/7891/13 Товариством сплачено судовий збір у розмірі 13 261,27грн. замість належних до сплати 13 001,24грн. (1 300 124,09 х 2% х 50% = 13 001,24грн.), тобто у більшому розмірі, ніж встановлено Законом України "Про судовий збір". У зв'язку з наведеним зайво сплачена сума судового збору у розмірі 260,03грн. підлягає поверненню Товариству з державного бюджету України.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 - 111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Філіпс Україна" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 зі справи № 910/7891/13 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

3. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Філіпс Україна" (м. Київ, вул. П. Лумумби, 4/6, корп. "В", поверх 7, код ЄДРПОУ 33744042) з державного бюджету України зайво сплачену суму судового збору 260,03грн. (двісті шістдесят грн. 03 коп.), сплаченого за платіжним дорученням від 22.07.2014 № 182.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Львов

Суддя В. Палій