Постанова

від 19.08.2014 по справі 910/12194/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2014 року Справа № 910/12194/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Жаботіної В.Г. Палія В.В. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 у справі№ 910/12194/13 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" доОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зеніт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Київенерго" про стягнення 236894,21 грн. за участю представників сторін від позивача: Радченко Ю.О., від відповідача : Шуба В.О., від третьої особи: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення 187533,67 грн. основного боргу за послуги, надані за договором № 8319/4-14-03 від 06.05.2000 у період з 01.07.2010 по 30.04.2013, 3166,18 грн. інфляційних втрат, 7 456,17 грн. 3% річних, 37506,73 штрафу та 1231,46 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.03.2014 (колегія у складі суддів: Гавриловської І.О. - головуючого, Нечай О.В., Літвінова М.Є.), повний текст якого підписано - 31.03.2014, у справі № 910/12194/13 позов частково задоволено, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 168 536,07 грн. основного боргу, 3 152,35 грн. інфляційних втрат, 7 123,92 грн. 3% річних, 33707,21 грн. 20% штрафу та 1 011,74 грн. пені. У решті позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що договір не регулює відносини сторін щодо постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, судом першої інстанції частково задоволено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, штрафу та пені.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 (колегія суддів у складі: Калатай Н.Ф. - головуючого, Пашкіної С.А., Чорногуза М.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2014 у справі № 910/12194/13 скасовано. В позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2014 у справі № 910/12194/13 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.08.2014 (колегія суддів у складі: Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Корнілової Ж.О. - доповідача) прийнято касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до касаційного провадження та призначено розгляд на 19.08.2014.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати № 05-05/1237 від 18.08.2014, у зв'язку з необхідністю, відповідно до частини четвертої статті 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 22.04.2014 № 1, та на виконання розпорядження Голови Вищого господарського суду України від 04.07.2014 № 25-р сформовано колегію у складі суддів Вищого господарського суду України: Корнілової Ж.О.- головуючого (доповідач), Жаботіної Г.В., Палія В.В., для розгляду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 у справі № 910/12194/13.

Вислухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал", правонаступником якого є позивач (постачальник) та відповідачем (абонент) 25.07.2000 укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 8319/4-14.

Відповідно до умов договору (пункт 1.1.), позивач зобов'язується забезпечити відповідачу постачання питної води та прийняти від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач - сплатити за вказані послуги на умовах, які визначені договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (далі Правила 1).

Правила 1 втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі Правила 2).

Враховуючи, що у період, заборгованість за який заявлена до стягнення (з 01.07.2010 по 30.04.2013), діяли Правила 2 (з 18.10.2008), які відповідно до статті 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (далі - Закон) є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме Правила 2.

З наданого позивачем розгорнутого розрахунку позовних вимог до боржника ОСББ "Зеніт" (Т. 2, а.с.67-70) вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу (187 533,67 грн.) складається з: боргу за постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води за період з липня 2010 року по квітень 2013 року включно та прийняття стоків гарячої води за період з липня 2010 року по лютий 2012 року включно, який рахується за послуги за кодом 2-789, на загальну суму 155 011,50 грн.; боргу, який рахується за послуги за кодом 2-50789, на загальну суму 32 522,17 грн., з яких: 18 997,60 грн. за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води (гаряча вода), за період з лютого 2012 року по квітень 2013 року, 13524,57 грн. за прийняття стоків гарячої води за період з березня 2012 року по квітень 2013 року.

Судом першої інстанції задоволено позовні вимоги частково, в сумі 168 536,07 грн., яка складається з послуг за постачання та відведення холодної води за кодом 2-789 та послуг за відведення гарячої води за кодом 2-50789 (155 011,50 + 13524,57), та відмовлено щодо стягнення вартості послуг з постачання гарячої води в сумі 18 997,60 грн.

Суди дійшли до правильного висновку щодо відмови у позові в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 18997,60 грн., який позивач рахує за відповідачем за постачання гарячої води за період з лютого 2012 року по квітень 2013 року (код 2-50789), виходячи з наступного.

Статтею 19 Закону передбачено договірне формування відносин між підприємствами питного водопостачання та споживачами.

Правилами 2 встановлено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги" (пункт 2.1); істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (пункт 2.2).

Відповідно до статей 901, 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судами встановлено, що підпунктом "а" пункту 2.1 договору встановлено, що позивач зобов'язаний забезпечувати відповідачу постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна".

За умовами договору позивачем присвоєно відповідачеві код 2-789 щодо послуг з постачання питної води через відповідні вводи, обладнані приладами обліку. Проте, в подальшому, без укладання іншого договору або/та внесення відповідних змін до договору, позивач присвоїв відповідачу другий, додатковий код 2-50789 для обліку води, яка використовується для приготування гарячої води.

Суди дійшли до правильних висновків, що між сторонами відсутні договірні відносини щодо постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, оскільки умовами договору такі взаємовідносини не регулюються.

Крім цього, у долучених до матеріалів справи письмових поясненнях від 25.06.2014 № 214 позивачем повідомлено, що забезпечення будинку відповідача гарячою водою здійснюється від бойлера, на водопровідному вводі якого встановлено прилад обліку. Враховуючи, що від вказаного бойлера одночасно споживають гарячу воду будинки інших абонентів, розподіл обсягу нарахування гарячої води для відповідача в період з 01.02.2012 про 10.04.2012 здійснювався в процентному співвідношенні, пропорційно кількості мешканців у кожному житловому будинку (ОСББ "Зеніт" - 13,192% (на 200 мешканців ОСББ 2000 "Згода 96" - 59,336% (на 900 мешканців), ОСББ "Діброва" - 6,398% (на 97 мешканців), ОСББ "Мій дім" - 9,036% (на 137 мешканців), а починаючи з 11.04.2012 по 01.05.2013 нарахування за гарячу воду для відповідача та відповідний обсяг стоків здійснювався згідно з п. 3.1 та 3.9 Правил 2, тобто за нормою водоспоживання на одного мешканця (3,5 куб м на одну особу).

На підтвердження обсягу поставленої в період з 01.02.2012 про 10.04.2012 гарячої води позивач у вказаних поясненнях посилається на акти про зняття показань з приладу обліку, зазначивши на наявність в матеріалах справи їх копій.

Судами встановлено, що матеріали справи містять долучені позивачем та відповідачем копії актів про зняття показань з двох лічильників, встановлених на двох вводах до будинку відповідача, через які поставляється холодна питна вода (а.с.158-174, 207-223 т.1), і показники яких не можуть використовуватись для визначення обсягу спожитої відповідачем через бойлер гарячої води.

Акти про зняття показань з приладу обліку питної води, яка використовується для приготування гарячої води, на водопровідному вводі до бойлеру в матеріалах справи відсутні.

Докази того, що в період з 01.02.2012 про 10.04.2012 у будинках абонентів, які споживали воду через один бойлер з відповідачем, а також самого відповідача проживала саме та кількість мешканців, яка зазначена позивачем: ОСББ "Зеніт" - 13,192% (на 200 мешканців), ОСББ "Згода 96" - 59,336% (на 900 мешканців), ОСББ "Діброва" - 6,398% (на 97 мешканців), ОСББ "Мій дім" - 9,036% (на 137 мешканців), в матеріалах справи не містяться.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження як обсягу питної води, що постачалася в період з 01.02.2012 по 10.04.2012 через водопровідний ввід до бойлеру, так і кількості мешканців будинків, до яких через вказаний бойлер поставлялася гаряча вода, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем не доведено, що відповідач у вказаний період спожив саме ту кількість гарячої води, яку рахує за ним позивач.

Відповідно, не може вважатися доведеною вартість послуг позивача з постачання гарячої води в період з 01.02.2012 по 10.04.2012, яка розрахована позивачем, виходячи з загального обсягу води, поданого через водопровідний ввід до бойлеру, в процентному співвідношенні, пропорційно кількості мешканців у кожному житловому будинку.

Щодо обсягу та вартості послуг з постачання гарячої води, наданих відповідачу у період з 11.04.2012 по 01.05.2013, які позивач визначає ґрунтуючись на Правилах 2, які діяли протягом спірного періоду, слід зазначити таке.

Правилами 2 встановлено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення (п. 3.13).

Тобто, виходячи зі змісту Правил 2, вартість питної води, що йде на підігрів, має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

З матеріалів справи слідує та учасниками судового процесу не заперечується той факт, що балансоутримувачем теплового пункту, через який в будинок відповідача подається гаряча вода, є третя особа, а не відповідач, тому правові підстави вимагати оплати відповідачем гарячої води за період з 11.04.2012 по 01.05.2013 згідно з Правилами 2 також відсутні.

При цьому, посилання позивача на п. 3.1 Правил 2, згідно з яким розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку, та на пункт 3.9 Правил 2, відповідно до якого рахунки за воду і за скидання стічних вод до мережі водовідведення виписуються виробником споживачам. Якщо субспоживач має особисті рахунки, то він розраховується за питну воду та скидання стічних вод з виробником. Розподіл суми рахунку між субспоживачами, на яких не відкрито окремих особових рахунків, здійснюється споживачами самостійно. У випадках, коли засоби обліку на вводах субспоживачів відсутні, розрахунки за воду проводяться за нормами водоспоживання, при цьому обсяг стічних вод, які належать до сплати, дорівнює обсягу водоспоживання, - вищевикладеного не спростовують і до уваги судом апеляційної інстанції не приймаються.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судами встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів того, що за період з лютого 2012 року по квітень 2013 року включно позивачем поставлено відповідачу гарячої води на загальну суму 18 997,60 грн.

З огляду на вищевикладене, суди дійшли до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача боргу за послуги з постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, в сумі 18 997,60 грн. (код 2-50789), і правомірно відмовлено позивачу у задоволенні вказаних вимог.

Проте суд апеляційної інстанції правильно не погодився з судом першої інстанції в частині задоволення решти майнових вимог позивача, в сумі 168 536,07 грн. (187533,67 - 18 997,60), яка складається з боргу за послуги з постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води за період з липня 2010 року по квітень 2013 року та прийняття стоків гарячої води за період з липня 2010 року по лютий 2012 року на загальну суму 155 011,50 грн. за кодом 2-789 та 13 524,57 грн. боргу за прийняття стоків гарячої води за період з березня 2012 року по квітень 2013 року за кодом 2-50789.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за прийняття стоків гарячої води, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Як слідує з розгорнутого розрахунку позовних вимог, позивач рахує за відповідачем борг за стоки гарячої води за період з липня 2010 року по лютий 2012 року за кодом 2-789 у сумі 20860,49 грн. (вода питна(стоки)), за період з березня 2012 року по квітень 2013 року за кодом 2-50789 - в сумі 13524,57 грн.

Загальний борг за послуги з відведення стоків гарячої води, що його рахує позивач за відповідачем, дорівнює 34385,06 грн. (20860,49 грн. за кодом 2-789 + 13524,57 грн. за кодом 2-50789).

Суд першої інстанції вимоги в цій частині задовольнив, не врахувавши, що позивачем не доведено обсягу поставленої через ввід бойлеру холодної води, з урахуванням кількості якої позивач обраховує кількість прийнятих стоків гарячої води.

Відповідно, не може вважатись доведеним обсяг стоків гарячої води, тому, і розмір боргу, що позивач рахує за відповідачем за послуги з їх прийняття.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення боргу за послуги з прийняття стоків гарячої води на загальну суму 34385,06 грн. (20 860,49 грн. за кодом 2-789 + 13524,57 за кодом 2-50789) не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з постачання та відведення стоків холодної води за період з липня 2010 року по квітень 2013 року, які позивач рахує за кодом 2-789, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Враховуючи, як встановлено судом першої інстанції, із загальної суми вартості послуг за кодом 2-789 (167882,50 грн.) 20860,49 грн. становить вартість послуг з відведення гарячої води за період з липня 2010 року по лютий 2012 року, решта, в сумі 147022,01 грн. (167882,50 + 20860,49) - це вартість послуг з постачання та відведення холодної води.

Відповідно до статті 22 Закону, одним з основних обов'язків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.

Судами встановлено, що у пункті 3.1 договору зазначено, що кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача.

Згідно з пунктом 3.4 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильників та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з пунктом 21.1 Правил 1.

Позивачем кількість стоків холодної води визначається виходячи, з показників водолічильників на вводах до будинку відповідача.

З розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що із загальної суми, яка надійшла на рахунки позивача в оплату послуг за договором, 160487,25 грн. в оплату послуг, що надавалися протягом спірного періоду, зараховано 13072,44 грн.; решту коштів в сумі 147414,81 грн. (160487,25 грн. - 13072,44 грн.) (стовпчик 10 розрахунку - прим. суду) позивач зарахував у погашення боргу відповідача за попередній період, в тому числі: 112158,09 грн. - заборгованість за послуги за кодом 2-789, 35 256,72 грн. - за послуги за кодом 2-50789.

На доказ існування боргу в сумі 112158,09 грн. за послуги за кодом 2-789 представник позивача посилається на витяг з розрахункового листа відповідача за період з червня 2010 року по травень 2013 року (Т. 2, а.с.17), з якого вбачається, що станом на початок червня 2010 року - за відповідачем борг у сумі 112158,09 грн.

На доказ існування боргу в сумі 35256,72 грн. за послуги за кодом 2-50789 представник позивача посилається на витяг з розрахункового листа відповідача за період з січня 2012 року по травень 2013 року (Т.2, а.с.18), з якого вбачається, що станом на початок січня 2012 року - за відповідачем борг в сумі 35256,72 грн.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що вказані витяги є одностороннім документом позивача і не можуть вважатися належними доказами на підтвердження наявності у відповідача боргу перед позивачем в сумі 112158,09 грн. та в сумі 35256,72 грн. за період, що передує спірному.

Крім цього, представник позивача на підтвердження наявності боргу відповідача перед позивачем за попередній період посилається на акти про зняття показань з лічильників.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем та відповідачем до матеріалів справи долучені акти, у яких зафіксовані показники двох лічильників на вводах до будинку відповідача за спірний період ( Т.1, а.с.158-174, 207-223).

Акти за період, що передує спірному, в матеріалах справи не містяться.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про недоведеність наявності у відповідача перед позивачем заборгованість станом на початок червня 2010 року у сумі 112158,09 грн. за кодом 2-789 та станом на початок січня 2012 року у сумі 35256,72 грн. за кодом 2-50789, в погашення якої він зарахував сплачені відповідачем за умовами договору 147414,81 грн.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що кошти в сумі 160487,25 грн., які надійшли на рахунки позивача в оплату послуг, наданих за умовами договору, позивач мав в повному обсязі зарахувати в рахунок оплати саме спірних послуг.

Виходячи з розгорнутого розрахунку позовних вимог, послуг з постачання та відведення холодної води за умовами договору відповідачу надано на загальну суму 147022,01 грн., а перераховано відповідачем в оплату послуг за договором 160487,25 грн., суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем не доведено розміру заявленого до стягнення з відповідача боргу за послуги з постачання та відведення холодної води, надані позивачем протягом спірного періоду за умовами укладеного сторонами договору.

Судом першої інстанції безпідставно задоволено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача частини основного боргу в сумі 147022,01 грн. за вказані послуги, у цих вимогах позивачу слід відмовити. Рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 187 533,67 грн. (18 997,60 грн. +20 860,49 грн. +13524,57 грн.+147022,01 грн.) за послуги, надані за договором у період з 01.07.2010 по 30.04.2013, задоволенню не підлягають як недоведені. Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що рішення суду першої інстанції щодо вимог в частині стягнення основного боргу підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3166,18 грн. інфляційних втрат, 7456,17 грн. 3 % річних, 37 506,73 штрафу та 1231,46 грн. пені слід зазначити таке.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами встановлено, що відповідно до п. 4.1 Договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі 20% від несплаченої суми.

У пункті 4.2 договору сторонами передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення відповідач сплачує пеню у розмірі 1% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що у відповідача немає обов'язку з оплати вартості наданих послуг з постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води (код 2-50789); недоведеність позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з прийняття стоків гарячої води (код 2-789 та код 2-50789); у відповідача немає заборгованості за послуги з постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води (код 2-789); та враховуючи похідний характер вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, штрафу та пені від вимог про стягнення основного боргу, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3166,18 грн. інфляційних втрат, 7456,17 грн. 3 % річних, 37506,73 штрафу та 1231,46 грн. пені задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Під час прийняття рішення судом першої інстанції мале місце неповне дослідження та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, викладених у постанові. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає юридичну оцінку, надану судом апеляційної інстанції обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 у справі № 910/12194/13 залишити без змін.

Головуючий, суддя Корнілова Ж.О.

Судді: Жаботіна В.Г.

Палій В.В.