Постанова

від 13.08.2014 по справі 826/7416/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2014 року письмове провадження № 826/7416/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. вирішив у порядку письмового провадження адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний офісно-готельний центр» до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проскасування податкових повідомлень-рішень

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 14.04.2014 року № 53526552201, № 53626552201, №53726552203 та від 27.12.2013 року № 113326552203, № 113226552203.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно визначено суму податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, екологічного податку і застосовані штрафні (фінансові) санкції, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, що призвело до порушення його прав та законних інтересів як добросовісного платника податків.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судове засідання 24.07.2014 року представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.11.2013 року № 632/26-55-22-01/36258939, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, зокрема:

п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.153.2.1. пп.153.2.3. п.153.2. ст.153 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2011 рік на суму 549666 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 1294498 грн.;

п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.188.1 ст.188 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму на суму 2346582 грн., в т.ч.: за липень 2010 року - 51866 грн., за серпень 2010 року - 35186 грн., за вересень 2010 року - 68634 грн., за жовтень 2010 року - 51987 грн., за грудень 2010 року - 86117 грн., за січень 2011 року - 102121 грн., за лютий 2011 року - 88040 грн., за березень 2011 року - 83268 грн., за квітень 2011 року - 82618 грн., за травень 2011 року-55910 грн., за червень 2011 року - 105288 грн., за липень 2011 року - 74084 грн., за серпень 2011 року - 31030 грн., за вересень 2011 року - 123919 грн., за жовтень 2011 року - 79750 грн., за листопад 2011 року - 81984 грн., за грудень 2011 року - 87775 грн., за січень 2012 року - 88521 грн., за лютий 2012 року - 34464 грн., за травень 2012 року - 69968 грн., за червень 2012 року - 96985 грн., за липень 2012 року - 122570 грн., за серпень 2012 року - 127053 грн., за вересень 2012 року - 140658 грн., за жовтень 2012 року - 99921 грн., за листопад 2012 року - 150250 грн., за грудень 2012 року - 126615 грн.;

п.1 ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п.4, п.8, п.10, п.13 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і справляння цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999 р. з урахуванням п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України у зв'язку з чим встановлено заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 68688,00 грн., а саме: за 4 квартал 2010 року - в сумі 68688,00 грн. та встановлено неподання податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 рік (4 квартал 2010 року);

п.240.2 ст.240, ст.246, пп.250.2.1 п.250.2 ст.250, п.250.9 ст.250 розділу VIIІ Податкового Кодексу України у зв'язку з чим встановлено заниження податкового зобов'язання по екологічному податку за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року в сумі 22275,00 грн., а саме: за 1 квартал 2011 року - в сумі 4050,00 грн., за 2 квартал 2011 року -в сумі 4050,00 грн., за 3 квартал 2011 року - в сумі 4050,00 грн., за 4 квартал 2011 року - в сумі 10125,00 грн. та неподання декларацій екологічного податку за 1-4 квартали 2011 року до ДПІ у Печерському Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки, позивачем у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України подавалися відповідачу заперечення до акту перевірки, за результатом розгляду яких висновки акту перевірки від 11.11.2013 року № 632/26-55-22-01/36258939 були викладені в наступній редакції:

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.153.2.1. пп.153.2.3. п.153.2. ст.153 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2011 рік на суму 500420 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 1239986 грн.;

п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.188.1 ст.188 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму на суму 2466204 грн., в т.ч.: за липень 2010 року - 72792 грн., за серпень 2010 року - 56093 грн., за вересень 2010 року - 89613 грн., за жовтень 2010 року - 72962 грн., за грудень 2010 року - 128268 грн., за січень 2011 року - 101938 грн., за лютий 2011 року - 87857 грн., за березень 2011 року - 83085 грн., за квітень 2011 року - 82434 грн., за травень 2011 року - 55726 грн., за червень 2011 року - 105104 грн., за липень 2011 року - 73710 грн., за серпень 2011 року - 30656 грн., за вересень 2011 року - 123545 грн., за жовтень 2011 року - 79375 грн., за листопад 2011 року - 81609 грн., за грудень 2011 року - 87400 грн., за січень 2012 року - 88146 грн., за лютий 2012 року - 34089 грн., за травень 2012 року - 68843 грн., за червень 2012 року - 96986 грн., за липень 2012 року - 122570 грн., за серпень 2012 року - 127053 грн., за вересень 2012 року - 140658 грн., за жовтень 2012 року - 99709 грн., за листопад 2012 року - 150038 грн., за грудень 2012 року - 125945 грн.;

п.1 ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п.4, п.8, п.10, п.13 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і справляння цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999 р. з урахуванням п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України у зв'язку з чим встановлено заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 5724,00 грн., а саме: за 4 квартал 2010 року - в сумі 5724,00 грн. та встановлено неподання податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 рік (4 квартал 2010 року);

п.240.2 ст.240, ст.246, пп.250.2.1 п.250.2 ст.250, п.250.9 ст.250 розділу VIIІ Податкового Кодексу України у зв'язку з чим встановлено заниження податкового зобов'язання по екологічному податку за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року в сумі 11137,50 грн., а саме: за 1 квартал 2011 року - в сумі 337,50 грн., за 2 квартал 2011 року - в сумі 337,50 грн., за 3 квартал 2011 року - в сумі 337,50 грн., за 4 квартал 2011 року - в сумі 10125,00 грн. та неподання декларацій екологічного податку за 1-4 квартали 2011 року до ДПІ у Печерському Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Вищезазначені порушення обґрунтовані з боку відповідача наступним.

Щодо завищення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток та заниження податку на додану вартість.

Позивачем до перевірки надані договори оренди приміщень, в яких визначено ціну за оренду приміщень. При цьому, на думку податкового органу, позивачем визначено дохід від продажу послуг оренди без врахування рівня звичайних цін.

Для з'ясування рівня звичайних цін відповідачем було направлено запит до Державного комітету статистики України від 01.11.2011 року № 19138/10/26-55-22-01-10 щодо надання інформації про ринкову вартість 1 метра квадратного з надання нежитлового приміщення у належному стані, придатному для використання за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2 на протязі 2010-2012 років. Проте станом на дату складання акту перевірки відповідь податковому органу не надійшла.

Також, відповідач листом від 01.11.2011 року № 19187/10/26-55-22-01-10 звертався до позивача з проханням обґрунтування рівня ціни за 1 метр квадратний відносно оренди нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2. Проте станом на дату складання акту перевірки відповідь податковому органу не надійшла.

Згідно наданих до перевірки договорів оренди встановлено, що рівень цін за 1 кв.м. орендованого приміщення складає від 15 доларів США (в гривневому еквіваленті по курсу НБУ, без ПДВ до 72,8 доларів США (в гривневому еквіваленті по курсу НБУ, без ПДВ) .

При цьому, згідно інформаційних ресурсів Інтернету встановлено, що рівень цін на приміщення, які здає в оренду позивач за адресою: м. Київ вул. Червоноармійська, 9/2 складає:

1. 35-55 у.е за 1 м кв. - згідно оголошення наведеного в інформаційному ресурсі «Meget ВСЕ О HEДBИЖEMOCTИ» - nhttp://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache: ad4iYf8jМ5cJ:meget.kiev.ua/arenda-pomescheniy/details/76432/+&cd=14&hl=uk&ct=clnk&gl=ua

2. 35-55 у.е за 1 м кв. - згідно оголошення наведеного в інформаційному ресурсі «В ГОРОДЕ»(http://webcache.googleusercontent.com/search?q=:cache:2JDYnpokkfkJ:kiev.vgorode.ua/reference/company/100674/part/164/+&cd= 19&hl=uk&ct=clnk&gl=ua )

3. 35 у.е. - згідно оголошення наведеного в інформаційному ресурсі «agent.com.ua» (http://agent.ua/or24181 .html) та ін.

Крім того, згідно наданих до перевірки документів, ціни по оренді приміщень також відрізняються по ідентичним послугам. Наприклад, ціна 1 м.кв. для Представництва Асоціації Присяжних сертифікованих бухгалтерів в Україні (код ЄДРПОУ 26599922) складає 30 доларів США (в гривневому еквіваленті, без ПДВ). Орендуєма площа знаходиться на 7 поверсі. Для Представництва «ДАУ ЮЕРОП ГМБХ» - орендуєма площа також на 7 поверсі - складає 35 дол. США (в гривневому еквіваленті, без ПДВ). А для ТОВ «Теміртранс» (код 33402557) - орендуєма площа також на 7 поверсі - складає 39,3 доларів США (в гривневому еквіваленті, без ПДВ).

Виходячи з наданих до перевірки договорів та вищезазначеної прилюдно (публічно) оголошеної інформації для визначення бази оподаткування операцій з постачання послуг оренди, на думку податкового органу позивач повинен був використовувати звичайну ціну за 1 м.кв. в розмірі не менше 35 доларів США (в гривневому еквіваленті, без ПДВ).

Надавши оцінку викладеному відповідач дійшов висновку про те, що ціна позивача на послуги по оренді зазначених приміщень менша рівня звичайних цін встановлених в ході перевірки, отже позивачем занижено суму оподатковуваного доходу та, відповідно, завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2011-2012 роки.

Враховуючи вищевикладені порушення, на думку податкового органу, позивач в 4 кварталі 2010 року та в 2011-2012 роках розраховував базу оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг оренди нижче рівня звичайних цін, чим занижено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість.

Щодо заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища та екологічного податку.

Перевіркою встановлено, що позивач є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища, проте не звітував у податкових розрахунках збору за забруднення навколишнього природного середовища п.4 - нараховано відходів (не включено відпрацьовані люмінесцентні лампи) та не сплачував збір за розміщення люмінесцентних ламп.

За результатами розгляду заперечень до акта перевірки, визначено суму збору за 4 квартал 2010 року у розмірі 5 724,00 грн., а саме: 10х6,36х3х3х10, де 10 - фактичні обсяги розміщення відходів, 6,36 - проіндексований норматив збору за 1 штуку відходів у грн. за 2010 рік, 3 - коефіцієнт, враховуючий характер місця розміщення відходів; 3 - коефіцієнт, враховуючий місце розміщення відходів, 10-и кратний за відсутність дозволу - ліміту.

При цьому, позивачем укладено договір з Київською філією ТОВ НВФ «ЕКОЦЕНТР» тільки 22.07.2011 року № 204к/11 на надання послуг з утилізації люмінесцентних ламп.

Враховуючи загальний обсяг накопичення і зберігання відходів, динаміку (наростаючий підсумок) перевіркою встановлено, що фактично відпрацьовані люмінесцентні лампи (відходи) 10 штук були передані на утилізацію у відповідності до чинного законодавства тільки 31.12.2011 року згідно акту приймання-передачі з Київською філією ТОВ НВФ «ЕКОЦЕНТР» від 31.12.2011 року на 300 штук. Розміщення відходів (відпрацьованих люмінесцентних ламп) відбувалось в 4 кварталі 2010 року, в 1, 2,3,4 кварталах 2011 року, з моменту списання до передачі Київській філії ТОВ НВФ «ЕКОЦЕТР» за юридичною та фактичною адресою позивача м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2. Спеціально відведених місць зберігання (або місць на утилізацію відходів), дозволів, лімітів позивачем не надано - не має.

Надавши оцінку викладеному відповідач дійшов висновку про те, що позивачем занижено збір за забруднення навколишнього природного середовища за тимчасове розміщення відходів за 4 квартал 2010 року у розмірі 5 724,00 грн.

Також, перевіркою було встановлено, що позивач є платником екологічного податку, проте не звітував у деклараціях екологічного податку за розміщення відходів (не включено відпрацьовані люмінесцентні лампи).

Позивачем у перевіряємому періоді з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року у відповідності до оборотно-сальдової відомості по рахунку 22 за 2 півріччя 2010 року, картки малоцінних та швидкозношувальних предметів та актів(б/н) на списання малоцінних та предметів (б/н) списано (замінено) за 4 квартал 2010 року - 10 штук люмінесцентних ламп.

Враховуючи загальний обсяг накопичення і зберігання відходів, динаміку (наростаючий підсумок) перевіркою встановлено, що фактично відпрацьовані люмінесцентні лампи (відходи) 10 штук були передані на утилізацію у відповідності до чинного законодавства тільки 31.12.2011 року згідно акту приймання-передачі з Київською філією ТОВ НВФ «ЕКОЦЕНТР» від 31.12.2011 року на 310 штук. Розміщення відходів (відпрацьованих люмінесцентних ламп) відбувалось в 4 кварталі 2010 року, в 1-4 кварталах 2011 року, з моменту списання до передачі Київській філії ТОВ НВФ «ЕКОЦЕТР» за юридичною та фактичною адресою позивача м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2.

При цьому, екологічний податок за розміщення люмінесцентних ламп за 1-4 квартали 2011 року не обчислено, не сплачено та податкові декларації за 1-4 квартали 2011 року до податкового органу не подано.

Надавши оцінку викладеному відповідач дійшов висновку про те, що позивачем занижено податкове зобов'язання по екологічному податку за 4 квартал 2011 року.

У зв'язку з виявленими порушеннями та на підставі акта перевірки позивача від 11.11.2013 року № 632/26-55-22-01/36258939, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.12.2013 року:

№ 113526552201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2174744,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 829301,00 грн.;

№ 113426552201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі за 2011 рік на суму 500420,00 грн., за 2012 рік на суму 1239986,00 грн.;

№ 113326552203, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі збору за забруднення природного середовища в розмірі 5724,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1601,00 грн.;

№ 113226552203, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з екологічного податку в розмірі 11137,50 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3297,62 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13.03.2014 року № 2317/10/26-05-10-06-12 про результати розгляду первинної скарги (з урахуванням рішення від 01.04.2014 року № 2566/10/26-05-10-06-15 про внесення змін до рішення про результати розгляду первинної скарги) податкові повідомлення-рішення відповідача від 27.12.2013 року № 113326552203, 113226552203 залишені без змін та збільшено суму основного платежу на 337,80 та суму штрафних санкцій на 83,38 грн., визначених у податковому повідомленні-рішенні від 27.12.2013 року № 113226552203; скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.12.2013 року № 113526552201 щодо збільшення грошових зобов'язань з ПДВ в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 32067,00 грн., в іншій частині - залишене без змін; скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.12.2013 року № 113426552201 про зменшення від'ємного значення з податку на прибуток за формою «П» та зобов'язано відповідача винести податкове повідомлення-рішення форми «П» про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2011 рік у розмірі 500420,00 грн., за 2012 рік у розмірі 1239986,00 грн.

На виконання рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13.03.2014 року № 2317/10/26-05-10-06-12 про результати розгляду первинної скарги (з урахуванням рішення від 01.04.2014 року № 2566/10/26-05-10-06-15 про внесення змін до рішення про результати розгляду первинної скарги), відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення від 14.04.2014 року:

№ 53526552201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі за 2011 рік на суму 500420,00 грн., за 2012 рік на суму 1239986,00 грн.;

№ 53726552203, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з екологічного податку в розмірі 337,80 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 83,38 грн.;

№ 53626552201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2174744,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 797234,00 грн.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 16.05.2014 року № 8666/6/99-99-10-01-02-15 про результати розгляду скарги оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 27.12.2013 року № 113526552201, № 113426552201, № 113326552203 та № 113226552203 з урахуванням рішення, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги, залишені без змін,а скарга позивача - без задоволення.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14.04.2014 року № 53526552201, № 53626552201, №53726552203 та від 27.12.2013 року № 113326552203, № 113226552203 протиправними та необґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до п.188.1. ст.188 Кодексу (Розділ V. Податок на додану вартість) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п.4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пп.14.1.71. п.14.1. ст.14 Кодексу, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайна ціна операції визначається відповідно до статті 39 цього Кодексу, але не може бути меншою за мінімальну або індикативну ціну.

Згідно пп.39.1.2. п.39.1. ст.39 Кодексу, визначення ціни під час здійснення контрольованих операцій проводиться за методами, встановленими пунктом 39.3 цієї статті, з метою перевірки правильності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Ціна в контрольованій операції для цілей оподаткування визнається звичайною, якщо центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, не доведено зворотне або платником податків використано ціну, зазначену в договорі про взаємне узгодження цін під час здійснення контрольованих операцій, порядок укладення якого визначено пунктом 39.6 цієї статті, та ціну, зазначену в такому договорі, не може бути оскаржено в установленому цим Кодексом порядку (пп.39.1.3. п.39.1. ст.39 Кодексу).

У разі застосування платником податків під час здійснення контрольованих операцій цін, що не відповідають рівню звичайних цін на відповідні товари (роботи, послуги), та якщо внаслідок такої невідповідності виникає заниження податкового зобов'язання, платник податків має право самостійно провести коригування податкових зобов'язань і сплачених сум податку відповідно до підпункту 39.5.4 цієї статті (пп.39.1.4. п.39.1. ст.39 Кодексу).

При цьому, згідно пп.39.2.1. п.39.2. ст.39 Кодексу, для цілей цього Кодексу контрольованими операціями є:

господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами - нерезидентами;

господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами - резидентами, які:

задекларували від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за попередній податковий (звітний) рік;

застосовують спеціальні режими оподаткування станом на початок податкового (звітного) року;

сплачують податок на прибуток підприємств та/або податок на додану вартість за іншою ставкою, ніж базова (основна), що встановлена відповідно до цього Кодексу, станом на початок податкового (звітного) року;

не були платниками податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість станом на початок податкового (звітного) року;

господарські операції, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або який сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні. Перелік таких держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України. Цей перелік держав (територій) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, публікує щороку в офіційних друкованих виданнях та на офіційному веб-сайті із зазначенням ставок податку на прибуток (корпоративний податок). Інформація про зміну ставок публікується протягом трьох місяців з моменту такої зміни.

Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що операції позивача по продажу послуг оренди є контрольованими операціями, що свідчить про неможливість застосування до таких операцій методів визначення ціни у контрольованих операціях, наведених у п.39.3. ст.39 Кодексу.

Слід зазначити, що будь-яких інших законів, що встановлювали б процедуру визначення звичайних цін у випадку, коли операції не є контрольованими, також не існує.

Крім того, стаття 39 Податкового кодексу України набула чинності з 01 січня 2013 року, отже до цієї дати звичайна ціна визначалась за правилами п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до вимог п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) передбачено послідовне використання таких методів:

за договорами з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах;

за цінами прилюдних оголошень ціни;

за прилюдно запропонованими конкурсними, аукціонними або біржовими цінами;

за принципами встановлення державно регульованих цін (для товарів, що підлягають державному регулюванню, крім випадків встановлення мінімальної продажної ціни);

за правилами визначеними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Таким чином, аналізуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що для визначення звичайної ціни операцій позивача з продажу послуг оренди приміщень має використовуватись інформація про укладені, на момент здійснення таких операцій, договори з ідентичними (однорідними) товарами (приміщеннями) у співставних умовах. При цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, а також важливе значення мають і властивості об'єктів (приміщень), які є предметом оренди.

Суд також звертає увагу на позицію Верховного Суду України з аналогічного питання, викладену у постанові від 07.11.2011 року по справі за позовом ПрАТ «Зап-Екоресурс» до ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено, що при визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів. З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Як вбачається з матеріалів справи та зафіксовано в акті перевірки від 11.11.2013 року № 632/26-55-22-01/36258939, позивач у перевіряємий період здійснював операції з продажу послуг оренди приміщень за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2 на підставі договорів оренди з контрагентами, якими, зокрема, визначався розмір орендної плати. В ході дослідження наданих позивачем договорів оренди, судом встановлено, що діапазон орендної плати за 1 м.кв. в місяць становив від 27 доларів США до 37,74 доларів США залежно від площі об'єкта оренди, його стану та укомплектованості.

На думку позивача, зазначені ціни є договірними та не нижчими ніж звичайні ціни по відповідним операціям та, відповідно, відповідають рівню справедливих ринкових цін, окрім того, зворотне не доведено відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема, даними уповноважених державних органів.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується та приймає доводи позивача, оскільки відповідачем не доведено зворотного, як того вимагає визначена законодавством процедура.

При цьому, відповідачем не були застосовані та використані наведені вище, законодавчо закріплені методи для визначення звичайної ціни по спірним операціям позивача, а доводи та висновки відповідача про те, що ціна позивача на послуги по оренді приміщень менша рівня звичайних цін, покладені в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 14.04.2014 року № 53526552201 та № 53626552201, сформовані виключно на підставі даних інформаційного ресурсу Інтернет, що сприймається судом критично, оскільки такі дані не відповідають законодавчим вимогам про належність доказів (ст. 83, 84 Податкового кодексу України) та суперечать позиції Верховного Суду України наведеній вище.

Слід зазначити, що дані інформаційного ресурсу Інтернет, використані відповідачем як доказ рівня цін на приміщення, які здає в оренду позивач, фактично, є даними щодо цінової пропозиції та не є інформацією з укладених договорів про оренду відповідних приміщень.

Таким чином, суд дійшов висновків про порушення податковим органом законодавчо встановленого порядку визначення звичайної ціни. Суду не доведена неможливість застосування передбачених законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» методів та необхідність використання даних інформаційного ресурсу Інтернету.

Наявні процедурні та методологічні порушення з боку відповідача свідчать про помилковість його доводів щодо завищення позивачем суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток та заниження податку на додану вартість та, відповідно, про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 14.04.2014 року № 53526552201 та № 53626552201, прийнятих відповідачем на підставі помилкових та належним чином необґрунтованих висновків та, відповідно, про доцільність їх скасування.

Щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27.12.2013 року № 113326552203, № 113226552203 та від 14.04.2014 року № 53726552203, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про систему оподаткування», який діяв до набрання чинності Податковим кодексом України (тобто до 01.01.2011 року), платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Згідно з п.14 ст.14 зазначеного Закону до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Приписами ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлений збір за забруднення навколишнього природного середовища, який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Відповідно до п.2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 (який діяв до 27.12.2010 року) збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за розміщення відходів.

Згідно Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 року № 1218, розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

При цьому, приписами п.8 зазначеного Порядку (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до категорій власників, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, належать, зокрема, власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники тільки побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів як вторинної сировини, які провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відходи» відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

З набранням чинності Податковим кодексом України збір за забруднення навколишнього природного середовища замінено на екологічний податок.

Відповідно до пп.240.1.3. п.240.1. ст.240 Кодексу, платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, крім іншого, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання).

Згідно пп.14.1.223. п.14.1. ст.14 Кодексу, розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Узагальнюючою податковою консультацією щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженою наказом ДПС України від 16.12.2011 року № 258 закріплено, що відповідно до листа Мінприроди України від 06.12.2011 року № 23982/07/10-11 основне призначення спеціально відведених місць чи об'єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто проведення остаточних операцій видалення. Згідно із ст.21 Закону України «Про відходи» рішення про відвід (відведення) земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами приймають органи місцевого самоврядування, оскільки саме розміщення відходів є найбільш небезпечним фактором впливу на стан навколишнього природного середовища оточуючих земельних ділянок, зокрема ґрунтів.

Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів .

Отже, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Таким чином, аналіз викладених законодавчих норм у сукупності свідчить про те, що обов'язковою умовою визнання тимчасового знаходження на території суб'єкта господарювання відходів, їх розміщення та, відповідно, виникнення обов'язку зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища/екологічного податку є зберігання таких відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого органу державної влади.

При цьому, відповідно до п.3 листа Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 16.02.2000 року № 14-6/134 підприємствам, що мають договори (контракти) на передачу відпрацьованих люмінесцентних ламп спеціалізованим підприємствам, дозволи на їх розміщення не видаються, ліміти на їх розміщення не встановлюються і збір за забруднення навколишнього природного середовища не справляється.

Крім того, згідно листа Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.05.2003 року № 4914-К/26-11/115-11 обсяги відходів (в даному випадку відпрацьовані люмінесцентні лампи), які передані на договірних засадах іншим суб'єктам господарської діяльності, не є власністю підприємства, і тому не повинні враховуватись у розрахунку збору за забруднення навколишнього середовища.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач не має відповідного дозволу спеціально уповноваженого органу державної влади на зберігання відходів та спеціально відведених місць чи об'єктів для їх зберігання, отже в розумінні викладених законодавчих норм, позивач не може здійснювати розміщення відходів та, відповідно, у нього не виникає обов'язку щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища/екологічного податку.

Окрім того, у розумінні Податко?вого кодексу України та Закон?у України «Про відходи» позива?ч не має спеціально відведени?х місць чи об'єктів та не здійс?нює розміщення відходів, оскі?льки не здійснює остаточних о?перацій з відходами шляхом їх? захоронення чи знешкодження?.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивачем (замовник) укладено з Київською філією ТОВ НВФ «ЕКОЦЕНТР» (виконавець) договір від 22.07.2011 року № 204к/11, за умовами якого, замовник доручає та оплачує, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт із утилізації небезпечних промислових відходів замовника на умовах, які передбачені даним договором. Договором передбачено здачу на утилізацію відходів наступної номенклатури: відпрацьовані люмінесцентні та інші лампи з ртутним наповнювачем; відпрацьовані прилади (термометри, випрямовувачі, джерела електроструму та інше). Обсяги здачі не обмежуються та визначаються обсягами накопичення відходів у замовника.

Згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2011 року, позивач передав Київській філії ТОВ НВФ «ЕКОЦЕНТР» на утилізацію відходи - відпрацьовані лампи ЛД/ЛБ у кількості 10 шт.

Згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2011 року, позивач передав Київській філії ТОВ НВФ «ЕКОЦЕНТР» на утилізацію відходи - відпрацьовані лампи ЛД/ЛБ у кількості 300 шт.

За результатом системного аналізу викладених законодавчих норм та обставин справи, враховуючи, крім іншого, що позивач передавав відпрацьовані люмінесцентні лампи для утилізації іншому суб'єкту господарювання на підставі договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування та сплати позивачем збору за забруднення навколишнього середовища/екологічного податку.

Окрім зазначеного суд вважає за необхідне також звернути увагу на наступне.

Згідно доводів позивача в 4 кварталі 2011 року ним замінено та списано 310 штук люмінесцентних ламп на нові, які, одразу після вибуття з експлуатації були передані на утилізацію Київській філії ТОВ НВФ «ЕКОЦЕНТР».

При цьому, позивач наголошує, що люмінесцентні лампи були придбані та введені в експлуатацію в 3 кварталі 2010 року, отже вони не могли бути відпрацьованими в 3-4 кварталах цього ж року.

Також, позивачем наголошено на тому, що за правила бухгалтерського обліку, малоцінні та швидкозношувані предмети (до яких належать люмінесцентні лампи) виключаються зі складу активів суб'єкта господарювання (і відображаються вже по кредиту рахунку відповідно) як тільки такі предмети вводяться в експлуатацію, отже посилання відповідача на показники оборотно-сальдової відомості по рахунку 22 ТМЦ за 2 півріччя 2010 року, відповідно до якої люмінесцентні лампи станом на початок півріччя обліковуються за дебетом рахунку 22, а на кінець півріччя - за кредитом є помилковими.

Відповідно до п.23 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Записи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246, вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів, що передані в експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичного використання.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що дані оборотно-сальдової відомості по рахунку 22 ТМЦ, фактично, лише підтверджують введення в експлуатацію люмінесцентних ламп та жодним чином не підтверджують факт їх відпрацювання, отже висновки відповідача про розміщення позивачем на своїй території відпрацьованих люмінесцентних ламп в кількості 310 штук є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та є безпідставними.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про помилковість доводів відповідача щодо обов'язку нарахування та сплати позивачем збору за забруднення навколишнього природного середовища та екологічного податку та, відповідно, про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27.12.2013 року № 113326552203, № 113226552203 та від 14.04.2014 року № 53726552203, прийнятих відповідачем на підставі помилкових та належним чином необґрунтованих висновків та, відповідно, про доцільність їх скасування.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконаний обов'язок щодо доказування і не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 14.04.2014 року № 53526552201, № 53626552201, №53726552203 та від 27.12.2013 року № 113326552203, № 113226552203 з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.69-71,94,160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний офісно-готельний центр» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.04.2014 року № 53526552201, № 53626552201, №53726552203 та від 27.12.2013 року № 113326552203, № 113226552203.

Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний офісно-готельний центр» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій