Ухвала

від 18.12.2014 по справі 826/7416/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7416/14 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р. О. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

18 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний офісно-готельний центр» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний офісно-готельний центр» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.04.2014 року № 53526552201, № 53626552201, №53726552203 та від 27.12.2013 року № 113326552203, № 113226552203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувані рішення винесені ним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, є законними та обґрунтованими.

Перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено Акт від 11.11.2013 № 632/26-55-22-01/36258939, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, з урахуванням уточнень, а саме:

- п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.153.2.1. пп.153.2.3. п.153.2. ст.153 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2011 рік на суму 500420 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 1239986 грн.;

- п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.188.1 ст.188 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму на суму 2466204 грн.;

- п.1 ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п.4, п.8, п.10, п.13 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і справляння цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999, з урахуванням п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим встановлено заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 5724,00 грн.;

- п.240.2 ст.240, ст.246, пп.250.2.1 п.250.2 ст.250, п.250.9 ст.250 розділу VIIІ Податкового Кодексу України, у зв'язку з чим встановлено заниження податкового зобов'язання з екологічного податку за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 в сумі 11137,50 грн. та неподання декларацій з екологічного податку за 1-4 квартали 2011 року до ДПІ у Печерському Головного управління Міндоходів у м. Києві.

У зв'язку з виявленими порушеннями та на підставі Акта перевірки відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14.04.2014 №53526552201, №53626552201, №53726552203 та від 27.12.2013 №113326552203, №113226552203.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких доводів та не подано жодних належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010.

Відповідно до п.188.1. ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п.4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пп.14.1.71. п.14.1. ст.14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно пп.39.1.2. п.39.1. ст.39 ПК України визначення ціни під час здійснення контрольованих операцій проводиться за методами, встановленими пунктом 39.3 цієї статті, з метою перевірки правильності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Ціна в контрольованій операції для цілей оподаткування визнається звичайною, якщо центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, не доведено зворотне або платником податків використано ціну, зазначену в договорі про взаємне узгодження цін під час здійснення контрольованих операцій, порядок укладення якого визначено пунктом 39.6 цієї статті, та ціну, зазначену в такому договорі, не може бути оскаржено в установленому цим Кодексом порядку (пп.39.1.3. п.39.1. ст.39 Кодексу).

В свою чергу, стаття 39 ПК України набула чинності з 01 січня 2013 року, отже до цієї дати звичайна ціна визначалась за правилами п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) передбачено послідовне використання таких методів: за договорами з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах; за цінами прилюдних оголошень ціни; за прилюдно запропонованими конкурсними, аукціонними або біржовими цінами; за принципами встановлення державно регульованих цін (для товарів, що підлягають державному регулюванню, крім випадків встановлення мінімальної продажної ціни); за правилами визначеними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

При цьому, для визначення звичайної ціни операцій позивача з продажу послуг оренди приміщень має використовуватись інформація про укладені на момент здійснення таких операцій договори з ідентичними (однорідними) товарами (приміщеннями) у співставних умовах. Також необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, а також важливе значення мають і властивості об'єктів (приміщень), які є предметом оренди.

Аналогічна позиція з цього приводу викладена у постанові Верховного Суду України від 07.11.2011 року по справі за позовом ПрАТ «Зап-Екоресурс» до ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено, що при визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів. З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період, що перевірявся, здійснював операції з продажу послуг оренди приміщень за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2 на підставі договорів оренди з контрагентами, якими, зокрема, визначався розмір орендної плати. В ході дослідження наданих позивачем договорів оренди, вбачається, що діапазон орендної плати за 1 м.кв. в місяць становив від 27 доларів США до 37,74 доларів США, залежно від площі об'єкта оренди, його стану та укомплектованості.

Так, доводи та висновки відповідача про те, що ціна позивача на послуги по оренді приміщень менша рівня звичайних цін, покладені в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 14.04.2014 року № 53526552201 та № 53626552201, сформовані виключно на підставі даних інформаційного ресурсу Інтернет.

При цьому, суд апеляційної інстанції витребував від податкового органу дані інформаційного ресурсу Інтернет, на підставі яких відповідач дійшов висновку про заниження рівня звичайних цін ТОВ «Міжнародний офісно-готельний центр» за спірними господарськими операціями, однак на вимогу суду була надана роздруківка лише однієї пропозиції, що, на переконання колегії суддів, не відповідає законодавчим вимогам про належність доказів (ст. 83, 84 Податкового кодексу України) та суперечать позиції Верховного Суду України, наведеній вище.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем не були застосовані та використані законодавчо закріплені методи для визначення звичайної ціни за спірними операціям позивача, а доводи та висновки відповідача про те, що ціна позивача на послуги по оренді приміщень менша рівня звичайних цін (покладені в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 14.04.2014 року № 53526552201 та № 53626552201) сформовані виключно на підставі обмежених і неперевірених даних інформаційного ресурсу Інтернет, - податковим органом не доведено завищення позивачем суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток та заниження податку на додану вартість за період, що перевірявся.

Щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27.12.2013 №113326552203, №113226552203 та від 14.04.2014 №53726552203, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про систему оподаткування», який діяв до набрання чинності Податковим кодексом України (тобто до 01.01.2011 року), платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Згідно з п.14 ст.14 зазначеного Закону до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Приписами ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлений збір за забруднення навколишнього природного середовища, який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Відповідно до п.2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 (який діяв до 27.12.2010 року), збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за розміщення відходів.

Згідно Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1218, розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

При цьому, приписами п.8 зазначеного Порядку (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до категорій власників, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, належать, зокрема, власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники тільки побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів як вторинної сировини, які провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відходи» відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

З набранням чинності Податковим кодексом України збір за забруднення навколишнього природного середовища замінено на екологічний податок.

Відповідно до пп.240.1.3. п.240.1. ст.240 ПК України платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, крім іншого, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання).

Згідно пп.14.1.223. п.14.1. ст.14 ПК України розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Узагальнюючою податковою консультацією щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженою наказом ДПС України від 16.12.2011 №258 розяснено, що відповідно до листа Мінприроди України від 06.12.2011 №23982/07/10-11 основне призначення спеціально відведених місць чи об'єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто проведення остаточних операцій видалення. Згідно із ст.21 Закону України «Про відходи» рішення про відвід (відведення) земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами приймають органи місцевого самоврядування, оскільки саме розміщення відходів є найбільш небезпечним фактором впливу на стан навколишнього природного середовища оточуючих земельних ділянок, зокрема, ґрунтів.

Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад, для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів, не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів.

Отже, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Таким чином, аналіз викладених законодавчих норм у сукупності свідчить про те, що обов'язковою умовою визнання тимчасового знаходження на території суб'єкта господарювання відходів, їх розміщення та, відповідно, виникнення обов'язку зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища/екологічного податку, є зберігання таких відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого органу державної влади.

При цьому, відповідно до п.3 листа Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 16.02.2000 року № 14-6/134, підприємствам, що мають договори (контракти) на передачу відпрацьованих люмінесцентних ламп спеціалізованим підприємствам, дозволи на їх розміщення не видаються, ліміти на їх розміщення не встановлюються і збір за забруднення навколишнього природного середовища не справляється.

Крім того, згідно листа Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.05.2003 року № 4914-К/26-11/115-11, обсяги відходів (в даному випадку відпрацьовані люмінесцентні лампи), які передані на договірних засадах іншим суб'єктам господарської діяльності, не є власністю підприємства, і тому не повинні враховуватись у розрахунку збору за забруднення навколишнього середовища.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач не має відповідного дозволу спеціально уповноваженого органу державної влади на зберігання відходів та спеціально відведених місць чи об'єктів для їх зберігання, отже, в розумінні викладених законодавчих норм, позивач не може здійснювати розміщення відходів та, відповідно, у нього не виникає обов'язку щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища/екологічного податку.

Окрім того, у розумінні ПК України та Закону України «Про відходи» позивач не має спеціально відведених місць чи об'єктів та не здійснює розміщення відходів, оскільки не здійснює остаточних операцій з відходами шляхом їх захоронення чи знешкодження.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивачем (замовник) укладено з Київською філією ТОВ НВФ «ЕКОЦЕНТР» (виконавець) договір від 22.07.2011 №204к/11, за умовами якого, замовник доручає та оплачує, а виконавець приймає на себе зобов'язання з виконання робіт із утилізації небезпечних промислових відходів замовника на умовах, які передбачені даним договором. Договором передбачено здачу на утилізацію відходів наступної номенклатури: відпрацьовані люмінесцентні та інші лампи з ртутним наповнювачем; відпрацьовані прилади (термометри, випрямовувачі, джерела електроструму та інше). Обсяги здачі не обмежуються та визначаються обсягами накопичення відходів у замовника.

Згідно актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2011, позивач передав Київській філії ТОВ НВФ «ЕКОЦЕНТР» на утилізацію відходи - відпрацьовані лампи ЛД/ЛБ у кількості 310 шт.

Враховуючи, що позивач передавав відпрацьовані люмінесцентні лампи для утилізації іншому суб'єкту господарювання на підставі договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування та сплати позивачем збору за забруднення навколишнього середовища/екологічного податку.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що підстави для її задоволення відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи, викладені відповідачем у акті перевірки, не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.160, 167, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2014 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.