Ухвала

від 01.12.2015 по справі 826/7416/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2015 року м. Київ К/800/596/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014

у справі № 826/7416/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний офісно-готельний центр"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.04.2014 №53526552201, №53626552201, №53726552203 та від 27.12.2013 №113326552203 і №113226552203.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, складено акт від 11.11.2013 № 632/26-55-22-01/36258939, в якому зафіксовано порушення позивачем: п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.153.2.1. пп.153.2.3. п.153.2. ст.153 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2011 рік на суму 500 420,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 1 239 986,00 грн.; п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.188.1 ст.188 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму на суму 2 466 204,00 грн.; п.1 ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п.4, п.8, п.10, п.13 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і справляння цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999, з урахуванням п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим встановлено заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 5 724,00 грн.; п.240.2 ст.240, ст.246, пп.250.2.1 п.250.2 ст.250, п.250.9 ст.250 розділу VIIІ Податкового Кодексу України, у зв'язку з чим встановлено заниження податкового зобов'язання з екологічного податку за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 в сумі 11 137,50 грн. та неподання декларацій з екологічного податку за 1-4 квартали 2011 року до ДПІ у Печерському Головного управління Міндоходів у м. Києві.

На підставі висновків вказаного акта перевірки, відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: від 14.04.2014 № 53526552201, № 53626552201, № 53726552203 та від 27.12.2013 № 113326552203 і № 113226552203.

Скасовуючи зазначені податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) передбачено послідовне використання таких методів: за договорами з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах; за цінами прилюдних оголошень ціни; за прилюдно запропонованими конкурсними, аукціонними або біржовими цінами; за принципами встановлення державно регульованих цін (для товарів, що підлягають державному регулюванню, крім випадків встановлення мінімальної продажної ціни); за правилами визначеними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

При цьому, для визначення звичайної ціни операцій позивача з продажу послуг оренди приміщень має використовуватись інформація про укладені на момент здійснення таких операцій договори з ідентичними (однорідними) товарами (приміщеннями) у співставних умовах. Також, слід враховувати, чи є умови таких договорів співставними, а також важливе значення мають і властивості об'єктів (приміщень), які є предметом оренди.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у періоді, що перевірявся, здійснював операції з продажу послуг оренди приміщень за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2 на підставі договорів оренди з контрагентами, якими, зокрема, визначався розмір орендної плати. В ході дослідження наданих позивачем договорів оренди, вбачається, що діапазон орендної плати за 1 м. кв. в місяць становив від 27 доларів США до 37,74 доларів США, залежно від площі об'єкта оренди, його стану та укомплектованості.

Як встановлено судами, доводи та висновки відповідача про те, що ціна позивача на послуги по оренді приміщень менша рівня звичайних цін, покладені в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 14.04.2014 № 53526552201 та № 53626552201, сформовані виключно на підставі даних інформаційного ресурсу Інтернет. При цьому, матеріали справи не містять належних доказів наявності на той час інших цін на оренду житла з даних інформаційного ресурсу Інтернет, на які посилався відповідач.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 14.04.2014 №53526552201 та №53626552201.

З приводу податкових повідомлень-рішень від 27.12.2013 № 113326552203, № 113226552203 та від 14.04.2014 № 53726552203, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Згідно з п.14 ст.14 зазначеного Закону, до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Статтею 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлений збір за забруднення навколишнього природного середовища, який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

У відповідності із п.2 Порядком встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 (який діяв до 27.12.2010 року), збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за розміщення відходів.

Згідно Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1218, розміщення відходів(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

При цьому, приписами п.8 зазначеного Порядку встановлено, що до категорій власників, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, належать, зокрема, власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники тільки побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів як вторинної сировини, які провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про відходи» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

З набранням чинності Податковим кодексом України, поняття збору за забруднення навколишнього природного середовища замінено на екологічний податок.

Відповідно до пп.240.1.3 п.240.1 ст.240 Податкового кодексу України, платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, крім іншого, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання).

Згідно з пп.14.1.223. п.14.1. ст.14 ПК України, розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Узагальнюючою податковою консультацією щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженою наказом ДПС України від 16.12.2011 №258, роз'яснено, що відповідно до листа Мінприроди України від 06.12.2011 №23982/07/10-11 основне призначення спеціально відведених місць чи об'єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто проведення остаточних операцій видалення. Згідно зі ст.21 Закону України «Про відходи», рішення про відвід (відведення) земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами приймають органи місцевого самоврядування, оскільки саме розміщення відходів є найбільш небезпечним фактором впливу на стан навколишнього природного середовища оточуючих земельних ділянок, зокрема, ґрунтів.

Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад, для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів, не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів.

Отже, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Аналізуючи наведені норми, судами вірно зазначено, що обов'язковою умовою визнання тимчасового знаходження на території суб'єкта господарювання відходів, їх розміщення та, відповідно, виникнення обов'язку зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища/екологічного податку, є зберігання таких відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого органу державної влади.

При цьому, відповідно до п.3 листа Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 16.02.2000 року № 14-6/134, підприємствам, що мають договори (контракти) на передачу відпрацьованих люмінесцентних ламп спеціалізованим підприємствам, дозволи на їх розміщення не видаються, ліміти на їх розміщення не встановлюються і збір за забруднення навколишнього природного середовища не справляється.

Крім того, згідно листа Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.05.2003 року № 4914-К/26-11/115-11, обсяги відходів (в даному випадку відпрацьовані люмінесцентні лампи), які передані на договірних засадах іншим суб'єктам господарської діяльності, не є власністю підприємства, і тому не повинні враховуватись у розрахунку збору за забруднення навколишнього середовища.

Матеріали справи свідчать, що позивач не має відповідного дозволу спеціально уповноваженого органу державної влади на зберігання відходів та спеціально відведених місць чи об'єктів для їх зберігання, отже, в розумінні викладених законодавчих норм, позивач не може здійснювати розміщення відходів та, відповідно, у нього не виникає обов'язку щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища/екологічного податку. Також, не мав позивач і спеціально відведених місць чи об'єктів та не здійснював розміщення відходів, оскільки не здійснював остаточних операцій з відходами шляхом їх захоронення чи знешкодження.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем (замовник) укладено з Київською філією ТОВ НВФ «ЕКОЦЕНТР» (виконавець) договір від 22.07.2011 №204к/11, за умовами якого, замовник доручає та оплачує, а виконавець приймає на себе зобов'язання з виконання робіт із утилізації небезпечних промислових відходів замовника на умовах, які передбачені даним договором. Договором передбачено здачу на утилізацію відходів наступної номенклатури: відпрацьовані люмінесцентні та інші лампи з ртутним наповнювачем; відпрацьовані прилади (термометри, випрямовувачі, джерела електроструму та інше). Обсяги здачі не обмежуються та визначаються обсягами накопичення відходів у замовника.

Згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2011, позивач передав Київській філії ТОВ НВФ «ЕКОЦЕНТР» на утилізацію відходи - відпрацьовані лампи ЛД/ЛБ у кількості 310 шт.

З урахуванням того, що позивач передавав відпрацьовані люмінесцентні лампи для утилізації іншому суб'єкту господарювання на підставі договору, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для нарахування та сплати позивачем збору за забруднення навколишнього середовища/екологічного податку.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. Моторний Судді (підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль